Коли джаз створювали власноруч. На згадку про Сонні Роллінза та останніх майстрів епохи

Волтер Теодор "Сонні" Роллінз (останні десятиліття його називали "найвеличнішим живим імпровізатором") народився восени 1930-го — приблизно на три десятки років пізніше за таких батьків і архітекторів джазу, як Луї Армстронг і Дюк Еллінгтон, ровесників двадцятого століття. Сонні — так його кликала бабуся — виростав у нью-йоркському Гарлемі, в музичній родині. Його батько грав на кларнеті, і ще в юні роки Роллінз потоваришував з іншою майбутньою джазовою легендою — піаністом Телоніусом Монком, який був старший за Сонні на 13 років. Спочатку Роллінз теж став брати уроки гри на фортепіано, але потім переключився на альт-саксофон, і зрештою у 16 років зупинив свій вибір на тенор-саксофоні — інструменті, який його прославив.

Роллінз і вулиця

Але поки до слави й грошей було далеко — хоча ще в 1949-му, ледве закінчивши школу, Сонні почав записуватися з іншими музикантами і потроху створювати собі репутацію. Попри це, на життя не вистачало — тут варто згадати, що Роллінза все-таки виховували не лише батьки з бабусею, а й вулиці Гарлему. Ще на початку п'ятдесятих його багатообіцяюча кар'єра музиканта мало не завершилась, так і не почавшись по-справжньому: Сонні вчинив збройний пограбування, був заарештований і провів 10 місяців у в'язниці Райкерс — виправній колонії в протоці Іст-Рівер.

Роллінза звільнили умовно-достроково, але в 1952-му він був заарештований знову — вживаючи героїн, він порушив умови звільнення. У 1955-му Сонні нарешті вдалося позбутися своєї залежності. Спочатку він приходив до тями в Чикаго, а потім, повернувшись до Нью-Йорка приблизно через рік, записав свій перший бездоганний шедевр — платівку "Saxophone Colossus", разом із барабанщиком Максом Роучем, піаністом Томмі Фленаганом і контрабасистом Дагом Воткінсом.

Вже тоді Майлс Девіс — який був старший за Роллінза на чотири роки і з яким Сонні почав грати й записуватися ще на початку десятиліття — називав його найкращим тенор-саксофоністом у світі. І, слухаючи такі номери альбому "Saxophone Colossus", як "St. Thomas" або "Moritat", аж ніяк не важко зрозуміти, чому Майлс, найвеличніший геній джазу, мав таку високу думку про Сонні. У грі Роллінза не було таких драматичних злетів, падінь і метань, як, приміром, у Джона Колтрейна — Сонні грав рівно, ґрунтовно й вдумливо, хвиля звуку обрушувалась на слухача потужним валом. Однак при цьому його гра лишалася напрочуд витонченою — що було неймовірним при такому напорі.

Репетиції на мосту

Проте сам Роллінз все ще не був задоволений власною грою — за його відчуттями, він так і не наблизився до мети, та й сама мета була ледь помітна. Дивовижно, але Сонні почав здаватися собі болісно "обмеженим" — дійшло до того, що він покинув записи й виступи, цілковито зосередившись на репетиціях. У найбуквальнішому сенсі: упродовж кількох років Роллінз щодня приходив до Вільямбурзького мосту в Нью-Йорку й з максимальною віддачею практикувався там, змагаючись у гучності з міським шумом. Сонні спочатку був самоуком — тепер же він навчав себе заново.

Після двох років походів до мосту Роллінз повернувся до клубів і студії, записавши свій черговий шедевр — платівку, яка так і називалась: "The Bridge" ("Міст"). Його саксофон і справді став ще вільнішим — якщо це взагалі можливо. Тепер це була безперечно стихія, явище природи. На альбомі разом із Сонні грав блискучий гітарист Джим Холл, що додало музиці нових барв і гостроти. У той самий період Сонні почав практикувати йогу — а що стосується відходу в "періоди посиленого тренування", то таке з Роллінзом траплялося ще не одного разу.

У сімдесяті й вісімдесяті його музика стала світлішою і доступнішою — Сонні навіть почав частіше посміхатися, причому не лише на концертах, а й на обкладинках власних платівок. Він перестав обмежувати себе грою виключно з джазовими музикантами: так, Роллінз брав участь у записі кількох треків альбому "Роллінг Стоунз" під назвою "Tattoo You", і врешті його саксофон прикрасив композицію "Slave" (що являла собою, по суті, джем-сейшн), бадьорий рок-номер "Neighbours" і наспівний хіт "Waiting On a Friend".

Останній студійний альбом Роллінза "Sonny, Please" побачив світ двадцять років тому, 2006-го — і на записі, до речі, грав нинішній барабанщик "Стоунз" Стів Джордан. Сам Сонні звучав тоді з ще більшою впевненістю, ніж зазвичай — він нарешті знайшов те, чого шукав усе своє життя. Пізніше у нього почалися серйозні проблеми зі здоров'ям, і врешті 2014-го метр оголосив про завершення активної концертної діяльності. Сонні пішов у своєму домі у Вудстоку, штат Нью-Йорк, цього понеділка — великий джазовий оркестр на небесах здобув собі ще одного генія.

Гербі Генкок

На щастя, не всі великі й легендарні джазмени остаточно переселились за хмари — так, світ досі з нетерпінням чекає на новий альбом маестро клавішних інструментів Гербі Генкока. Херб, піаніст, який ще в середині шістдесятих блищав у складі "нового квінтету" Майлса Девіса, у квітні відзначив 86-річчя — але поки що жодних офіційних заяв про "вихід на пенсію" не було.

Так, останній альбом Генкока — амбітна платівка "The Imagine Project" — вийшла ще 2010-го. Цей альбом, у записі якого брали участь такі різні музиканти, як маестро електрогітари Джефф Бек, гурт "Los Lobos" і ірландський фолк-колектив "The Chieftains", вкотре змусив понервуватись джаз-пуристів — як це часто бувало в багатолітній і хрестоматійно різноманітній сольній кар'єрі Герба. Що ж, за чутками, на новому диску Генкока (дата майбутнього релізу досі невідома) можна буде почути сучасного реп-ідола Кендріка Ламара, а також Снуп Догга і блискучого експериментатора останнього десятиліття, майстра бас-гітари Thundercat — лишається лише трохи почекати.

До речі, не менш іменитий колега Генкока по "новому квінтету" Девіса, 89-річний контрабасист Рон Картер, теж поки не збирається відправлятись на заслужений відпочинок — він продовжує записуватися як запрошений сесійний музикант (нещодавно Картер брав участь у роботі над альбомом італійського джазового гітариста Даніеле Кордіско — ідеться про альбом "Bitter Head"). Записувати власну музику Картер воліє в компанії саксофоніста Г'юстона Персона — хоча найчастіше це інтерпретації вже класичних творів авторів у діапазоні від Гершвіна до Монка. Остання така платівка, альбом "Remember Love", вийшла вісім років тому, 2018-го.

Джон Маклафлін і Кіт Джарретт

Гітарист Джон Маклафлін (84 роки) і клавішник Кіт Джарретт (81 рік) теж грали з Майлсом Девісом — наприкінці шістдесятих, коли в лабораторії Майлса в ході експериментів із надбаннями рок-музики народжувався стиль "ф'южн". Зокрема, плавні й примарні гітарні пасажі британця Маклафліна напрочуд гармонійно лягли на звукове полотно епохального альбому Девіса — платівки 1969-го року "In a Silent Way".

Сольна кар'єра Джона теж була по-справжньому видатною — це й класичні джаз-рокові альбоми "Mahavishnu Orchestra", і акустичний проект "Shakti", цілком натхненний індійською музикою, і чудові платівки, видані під власним ім'ям. Остання з таких платівок, "Music for Abandoned Heights", є наочним доказом того, що рецепти "ф'южну" цілком застосовні й у наш час — альбом вийшов на початку 2026-го, хоча записувався кількома роками раніше.

Що ж до Кіта Джарретта, то, на жаль, стан його здоров'я лишає бажати кращого. Після перенесеного 2018-го року інсульту віртуоз, що записав один із головних бестселерів джазу — платівку "The Köln Concert", — здатний грати на фортепіано лише правою рукою.