Коппола продає острів. "Мегалополіс" знову нагадує, що ринок не про мрії

Якщо врахувати, що на зйомки "Мегалополіса" Коппола витратив 120 мільйонів доларів із власної кишені, продаж острова за 1,8 мільйона, вочевидь, стане слабкою втіхою. Тим паче, що режисер справді любив цей мальовничий клаптик суші довжиною майже 13 кілометрів і площею близько 1 гектара. "Мегалополіс", перша картина Копполи за тринадцять років і фільм, який позиціонувався як величне повернення майстра, що колись зняв такі безумовні шедеври, як "Хрещений батько" і "Апокаліпсис сьогодні", зібрав у прокаті всього 14 мільйонів — і став ще однією величезною комерційною невдачею режисера у XXI столітті. Втім, Коппола досі пишається своїм дітищем, що вийшло в прокат минулої осені, — і вважає "Мегалополіс" чи не головною своєю роботою.

Взагалі проблеми з касовими зборами переслідують режисера вже давно. Ще на початку вісімдесятих, будучи вкрай виснаженим зйомками монументальної військової драми, згаданого "Апокаліпсису", Коппола вирішив здивувати і глядача, і самого себе — тоді він узявся за мелодраму "Від усього серця". Робота над цією картиною безумовно була для режисера своєрідною терапією після "Апокаліпсису", який дався йому потом і кров’ю, — однак глядач зовсім не був вражений.

Під час перегляду "Apocalypse Now" (який вийшов на екрани 1979 року і зібрав у прокаті 150 мільйонів доларів при бюджеті трохи більше 30 мільйонів) у глядачів перехоплювало подих від моторошного видовища польотів гелікоптерів над джунглями, що горіли від напалму. Але вже 1982-го декоративний Лас-Вегас, споруджений Копполою спеціально для зйомок "Від усього серця", вразив одиниці — якщо вразив узагалі.

Так, Коппола, який навіть у випадку цієї наївної романтичної історії не став шукати легких шляхів, волів не знімати на натурі, а побудував власний декоративний Лас-Вегас на території своєї студії "Zoetrope". Було дуже дивно бачити намальовані кактуси в такій же штучній пустелі з фальшивими нерухомими сходами та заходами сонця — але ще дивнішими були любовні пригоди головних героїв, які здавалися ще більш недоладними на тлі всього того важкого гангстерського й воєнного матеріалу, що Коппола знімав у сімдесяті.

За сюжетом "Від усього серця" простий автомеханік Генк (Фредерік Форрест, який блискуче зіграв в "Апокаліпсисі" колишнього кухаря з Нового Орлеана — колись він спеціалізувався на чудових соусах, але потім Джею "Шефу" Гіксу довелося займатися у В’єтнамі зовсім не своєю справою) і його дівчина Френні (Тері Гарр) стикаються з кризою у стосунках — якраз у п’яту річницю спільного життя. Генк і Френні ефектно сваряться, після чого вирушають порізно в той самий картонний Лас-Вегас, щоб протягом однієї спекотної літньої ночі знайти нове й головне кохання свого життя — як їм здається.

Такого фільму на початку вісімдесятих від Френсіса Форда Копполи очікували найменше — у результаті картина з бюджетом у 26 мільйонів доларів зібрала в прокаті менше мільйона. Ситуацію не врятували навіть чудові пісні Тома Вейтса, написані та виконані геніальним музикантом спеціально для фільму — як і не вплинула на збори сексуальна Настасья Кінскі (на піку своєї кар’єри) в ролі циркачки Лейли, яка виступає в вуличному шатровому цирку.

Уже тоді було зрозуміло, що Коппола не схильний — або просто не вміє — рахувати гроші: спочатку бюджет картини не виходив за рамки скромних за голлівудськими мірками двох мільйонів, однак потім режисеру спала на думку та сама блискуча ідея будувати власний Лас-Вегас. Зараз, до речі, фільм "One From the Heart" сприймається як чудова аномалія у фільмографії Копполи — геніальна порожнеча, створена маестро.

Втім, як би парадоксально це не звучало, майже кожен фільм, знятий режисером у вісімдесяті, дев’яності та вже у новому столітті, виглядає певним інородним тілом. І не лише на тлі копполовських шедеврів сімдесятих (а це, нагадаємо, окрім двох "оскароносних" і хрестоматійних частин "Хрещеного батька" та "Апокаліпсису сьогодні", ще й чудово параноїдальний "Розмова" з Джином Гекменом у ролі спеціаліста із систем стеження), але й у контексті загальних тенденцій кінопроцесу.

Лише одного разу Коппола свідомо спробував повторити самого себе — знявши 1984 року "Клуб "Коттон"" — фільм не стільки про джаз, як можна було б припустити з назви, скільки про нью-йоркських гангстерів двадцятих і тридцятих років. Неочікувано гламурна — як для картини про молодіжні банди — "Бійцівська рибка" з Міккі Рурком (1983), вампірська історія кохання "Дракула" початку дев’яностих із чуттєвим дуетом Ґері Олдмена та Вайнони Райдер — усе це були авантюрні та загалом вдалi жанрові експерименти Копполи.

До речі, саме "Дракула" став останнім справжнім кінохітом режисера — при бюджеті 40 мільйонів доларів картина зібрала в прокаті понад 200 мільйонів. "Дракула" несподівано припав до двору в 1992 році — тоді ця робота Копполи, який на той час уже знімав майже сорок років, справляла враження фільму молодого, амбітного і навіть трохи зухвалого режисера.

На жаль, відтоді жоден фільм, знятий Френсісом Фордом Копполою, не ставав сенсацією — більше того, дві картини, що передували "Мегалополісу" — "Тетро" (2009) і "Між" (2011) — не лише ганебно провалилися в прокаті, а й справляли враження робіт, створених колись великим художником у період глибокої творчої кризи. "Між", де одну зі своїх найкращих ролей останніх років зіграв Вел Кілмер, узагалі виявився незграбною спробою зняти хорор — вийшло не тільки банально, а й подекуди просто недбало.

Втім, бюджети "Тетро" і "Між" були скромними, а порівняно з "супергеройськими" фільмами, що тоді починали ставати головними локомотивами індустрії, — так і зовсім мізерними. "Мегалополіс", задум якого Коппола виношував ще з кінця сімдесятих, із самого початку не мав бути "дешевим" у будь-якому сенсі. Режисер намагався розпочати зйомки у вісімдесяті, потім — уже 2001-го. Але студії відмовлялися фінансувати проєкт, який здавався водночас і надзвичайно амбітним та масштабним, і дуже дивним, навіть незрозумілим. Таке поєднання завжди було поганим знаком для тих представників кіноіндустрії, що твердо стоять на землі — улюблене, але все ще ненароджене дітище Копполи не обіцяло нічого хорошого ще в зародку.

Коппола палав бажанням зняти фільм, дія якого відбувалася б у майбутньому, в Америці, що була своєрідним новим Римом — із власними Цезарями та Цицеронами. У 2021 році Коппола продав свої виноградники — пожертвувавши виноробнею, режисер нарешті зрушив проєкт з мертвого місця, і кінопроцес почався. Головну роль — архітектора Цезаря Катіліни — зрештою зіграв Адам Драйвер, один із найзатребуваніших акторів нашого часу. Крім того, у фільмі з’явилися Джон Войт та голлівудська легенда Дастін Гоффман (щоправда, у незаслужено маленькій і не надто виразній ролі).

Та, як виявилося, 86-річний Коппола знімав кіно не для глядача, а для себе — пересічна аудиторія виявилася цілком байдужою до творіння майстра. Попри всю грандіозність задуму, дива не сталося — принаймні поки що. І ще велике питання: чи запізнився "Мегалополіс" на десятки років, чи випередив свій час — але абсолютно очевидно, що до нового "Громадянина Кейна" людство і кіноіндустрія ще (або вже) не готові.

Рідлі Скотт і "Остання дуель"

До речі, Адам Драйвер, попри свою популярність, причетний ще до одного великого кінопровалу останніх років — а саме до картини "Остання дуель", що вийшла 2021 року. Фільм зняв ще один шанований майстер — Рідлі Скотт, один із найміцніших і найнадійніших професіоналів в історії кіно.

Ніщо не віщувало невдачі — картина мала якщо не побити рекорди зі зборів, то хоча б із запасом окупити виробництво. Сценарій написали Метт Деймон і Бен Аффлек — ця пара вже отримувала "Оскар" за сценарій до "Умниця Вілл Гантінг". До того ж Деймон зіграв одну з головних ролей — середньовічного французького лицаря Жана де Карружа — і це була одна з найкращих робіт актора у XXI столітті. Адам Драйвер втілює образ Жака Ле Ґрі — спочатку близького друга, а потім запеклого ворога героя Деймона. Що ж погубило дружбу двох поважних чоловіків?

Звісно, як це часто буває, усе сталося через жінку. Ле Ґрі був небайдужим до дружини де Карружа — красуні Маргарити (Джоді Комер), яка, на його думку, була надто гарною й освіченою для такого простака, як Жан де Карруж. Одного разу Маргарита повідомляє чоловікові, що Ле Ґрі взяв її силою — і це стало причиною лицарського поєдинку.

Фільм має цікаву структуру — ті самі ключові події по черзі показані від імені й з погляду трьох головних героїв. До того ж Рідлі Скотт не раз показував, що вміє знімати не лише про майбутнє (як у культовому "Той, що біжить по лезу" початку вісімдесятих), а й про середньовіччя — його "Робін Гуд" 2010 року був однією з найкращих екранізацій пригод героя англійського фольклору.

"Остання дуель" стала ще однією добротною картиною, сумлінно знятою Скоттом за чудовим сценарієм Деймона й Аффлека — але при бюджеті 100 мільйонів доларів фільм зібрав у прокаті лише 30 мільйонів. Чому так сталося? Сам режисер (Скотту нині 87) схилявся до думки, що винні миленіали та смартфони — мовляв, теперішня аудиторія сприймає лише те, що бачить на екранах своїх телефонів. Що ж, Скотт давно заслужив право трохи побурчати.

Террі Гілліам і "Пригоди барона Мюнхгаузена"

Ще одним геніальним режисером, якому часто категорично не щастило з касовими зборами (а також із фінансуванням своїх фільмів), був і залишається Террі Гілліам. Ще у сімдесятих, коли Гілліам був одним з учасників легендарної британської комедійної групи "Монті Пайтон", йому часто доводилося зіштовхуватися з тим, що великі студії та продюсери відмовлялися фінансувати ризиковані й сміливі кіноідеї "Пайтонів". Так, наприклад, зйомки "Життя Браяна" оплатив зі своєї кишені екс-бітл Джордж Гаррісон, великий прихильник "Пайтонів" — для цього йому довелося закласти свій будинок.

Другий фільм Гілліама, знятий уже без "Пайтонів", чарівна стрічка "Бандити часу", мав великий успіх у прокаті, проте вже антиутопічна "Бразилія" стикнулася з проблемами — попри очевидні художні переваги. "Пригоди барона Мюнхгаузена", що вийшли 1988 року, стали найсміливішим та найдорожчим проєктом Гілліама — для втілення своїх блискучих, але часто безумних ідей режисеру потрібно було дедалі більше грошей.

Виробництво фільму коштувало майже 50 мільйонів доларів — однак у прокаті картина зібрала лише вісім. Причиною стала зміна керівництва "Columbia Pictures" — нове начальство поставилося до проєктів, розпочатих за попереднього керівництва, ледь не з презирством. У результаті на всі Штати було надруковано лише 117 прокатних копій — мізерна кількість для потенційного казкового блокбастера, розрахованого на найширшу аудиторію.