• USD 28
  • EUR 33.5
  • GBP 38.6
Спецпроєкти

Крок до ЄС чи пустий піар. Як Кабмін планує боротися з домашнім насильством

Уряд схвалив концепцію протидії домашньому насильству та насильству за ознакою статі, яка включає "якісні й доступні соціальні послуги" для постраждалих, соціальні програми — для кривдників і підвищення обізнаності щодо проблеми — для всіх українців

Уряд підтримав запропоновану Міністерством соціальної політики концепцію протидії домашньому насильству
Уряд підтримав запропоновану Міністерством соціальної політики концепцію протидії домашньому насильству / Depositphotos
Реклама на dsnews.ua

Уряд запевняє, що затверджена програма відповідає міжнародним стандартам і умовам децентралізації, а комплекс заходів у ній мінімізує домашнє насильство й забезпечить захист прав його жертв.

Уповноважена Ради з прав людини Людмила Денісова заявляла, що в Україні під час пандемії COVID-19 зросла кількість випадків домашнього насильства. Люди частіше за все скаржаться на фізичне, психічне, економічне та сексуальне насилля. За 9 місяців 2020 року понад 42 тисячі осіб звернулися з приводу цих питань до омбудсменки, що вдвічі більше, ніж за 2019 рік. У свою чергу, уповноважена з питань гендерної політики Катерина Левченко заявила, що у 2020 році Нацполіція склала понад 130 тисяч протоколів через домашнє насильство. Проте далеко не всі постраждалі зважуються заявити про побої чи знущання. Причини у кожного свої: страх осуду, сором, токсичні установки по типу "б’є — значить любить", які часто чули в дитинстві. Тому насправді випадків домашнього насильства в Україні куди більше.

За словами Левченко, більшість постраждалих — жінки, на чоловіків припадає близько 10-15% випадків, хоча вони набагато рідше звертаються по допомогу. Експерти зазначають, що домашнє насильство має безліч комбінацій: насильство дорослих до дітей, між родичами, одностатевими парами тощо.

Робота з кривдниками та Єдиний реєстр

На жаль, далеко не всі українці готові стати на бік жінки у справі домашнього насильства, тому розголос може тягти за собою суспільний осуд. Крім того, часто люди залишаються байдужими до, нібито, "чужих проблем". Серед планів уряду є й боротьба з таким сприйняттям насильства. Документом, зокрема, пропонується:

  1. Сформувати у суспільстві нетерпиме, небайдуже ставлення до насильства (насамперед, до дітей) та посилити готовність протидіяти його проявам. Автори сподіваються навчити українців, що домашнє насильство — це порушення прав людини, однак не пояснюють, як це робитимуть.
  2. Побудувати систему реагування, де кожен випадок отримуватиме увагу відповідних державних органів.
  3. Забезпечити доступ постраждалих до необхідних послуг.
  4. Належно розслідувати випадки домашнього насильства, притягувати винних до відповідальності та змінювати їх поведінку на ненасильницьку.
  5. Інформувати українців про форми, прояви й наслідки домашнього насильства.
  6. Створити єдиний підхід для розвитку і розбудови притулків для постраждалих, збільшити кількість таких притулків в Україні.
  7. Включити до освітніх програм з дошкільного рівня до рівня профтехосвіти програм щодо ціннісних орієнтирів.
  8. Захистити дані щодо випадків домашнього насильства та впровадити Єдиний державний реєстр таких випадків.
  9. Навчити педагогічних працівників основам ненасильницької поведінки, мирному вирішенню конфліктів, недопущенню дискримінації та дотримання рівності.

Реалізація документу потребуватиме значних видатків із бюджету: протягом 2021-2025 років вони становитимуть понад 883 тисячі гривень з Держбюджету, понад 391 тисячу гривень — з місцевих та 102 тисячі гривень — з інших джерел. Найбільше грошей з Держбюджету на програму має піти у 2025 році – понад 33,4 мільйони гривень.

Реклама на dsnews.ua

Психологиня Центру "Жіночі перспективи" та експертка з гендерної політики в кампанії проти сексизму "Повага" Марта Чумало вважає, програма демонструє серйозні міжнародні зобовʼязання держави. Окремо вона відзначила роботу з кривдниками (концепція передбачає для них участь у психологічних та психотерапевтичних програмах) та створення Єдиного реєстру. "Зараз ми часто не знаємо, чи були втручання у родину, де зафіксоване домашнє насильство, наприклад, від соцслужб, чи було притягнення до відповідальності, тепер буде Єдиний державний реєстр і люди будуть розуміти ситуацію", — сказала вона у коментарі "ДС".

Водночас Чумало зазначила, що Україна й нині має одне з найкращих на пострадянському просторі законодавств щодо запобігання домашньому насильству, й хоча є проблеми, які потрібно врегульовувати (зокрема стереотипи офіційних осіб щодо гендерних ролей людей).

На думку експертки, концепція врегульовує проблему просвіти, яка необхідна суспільству. "Мені складно назвати іншу сферу в Україні, в якій так системно все змінюється. Програма передбачає значні кошти, відкриття притулків, роботу з чоловіками, бізнесом, я не схильна її знецінювати", — підсумувала Чумало.

"Підводні камені" концепції

Членкиня міжфракційного депутатського обʼєднання "Рівні можливості" Іванна Климпуш-Цинцадзе зауважила, що концепцію цієї програми було схвалено ще у жовтні 2018 року.

"Наскільки ці документи будуть ефективними зможе показати моніторинг та оцінка їх виконання. Звісно, якісний документ підвищує шанси на ефективність, однак лише етап реалізації нам покаже реальну картину. Останнім часом вже відзначаємо, що у сфері протидії гендерно зумовленому насильству, як і загалом у сфері гендерної рівності, приймається дедалі більше документів, гарно пропіарених, але без визначених конкретних очікуваних результатів, моніторингової системи відстеження показників виконання, часто неузгоджених між собою, та які дублюють одні одного або функції відповідальних органів за їх реалізацію", — сказала Климпуш-Цинцадзе у коментарі для "ДС".

В свою чергу, гендерна дослідниця і правозахисниця Валерія Зубатенко має сумніви щодо ефективності програми в українських реаліях, хоча й вважає її добре прописаною і потрібною. "Де братимуть кадри на реалізацію цієї програми? А ще вона може стати маніпуляцією для впровадження, наприклад, християнської етики під час просвітницької роботи у школах. Замість того, аби вчити дітей екологічному спілкуванню та ненасильницькій комунікації, школи можуть почати вчити православним цінностям", — заявила експертка у коментарі для "ДС".

Зубатенко зазначила, що громадські організації підготували для вчителів безкоштовну програму "Толерантна освіта — запорука здорового суспільства". Вона допоможе дізнатися про ненасильницьку комунікацію, в першу чергу, жителям сіл, де рівень знань про неї доволі низький.

"Якщо дійсно нарешті політики дослухаються до людей, які працюють у громадському секторі з цими програми (до феміністок та правозахисників), тоді це може бути гарна програма, однак якщо це буде зроблено у рамках звіту перед кимось і люди вдаватимуть виконання програми, — тоді це буде неефективно", — вважає Зубатенко.

Вона зазначила, що гарні абстрактні формулювання не гарантують якості виконання програми. На її думку, робота не лише з жертвами насильства, а й з кривдниками є важливим кроком, проте у неї є сумніви, що вдасться повністю реалізувати концепцію у реальному житті.

"Програма має бути орієнтована на роботу з поведінкою, повʼязану з чоловічою соціалізацією, але вона також має враховувати той факт, що людина, з якою доведеться працювати, може бути не обовʼязково чоловіком і це не обовʼязково буде насильство у гетеросексуальних стосунках", — підкреслила Зубатенко.

Що вже зроблено для боротьби з домашнім насильством

У грудні 2020 року Денісова заявила, що в Україні не вистачає притулків, до яких можна звернутися у випадку насильства, хоча кількість таких установ і збільшилася з 1 вересня 2020-го: з 32-х притулків до 34-х. Водночас 7 регіонів України таких притулків досі не мають.

Київ поки має один притулок для жінок, що постраждали від насильства, й так звані "кризові кімнати" для осіб будь-якої статі. 1 березня КМДА повідомила, що Київ планує створити ще один заклад для жінок, який має розв’язати проблему тих, хто після 10-денного перебування в кімнатах кризового реагування не зміг вирішити питання з житлом. В адміністрації не назвали адресу майбутнього притулку задля безпеки людей, які до нього звертатимуться. Нині строк перебування постраждалої особи у притулку не може перевищувати трьох місяців. У разі потреби в притулку можна жити і до шести місяців, але для цього потрібні поважні причини, наприклад, проблеми з пошуком роботи чи житла.

Крім того, 4 лютого в Україні запустили онлайн-платформу для жертв домашнього насильства "Мені здається", де постраждалі можуть анонімно розповісти свою історію, а також отримати допомогу. Міністерство юстиції зазначило, що кожна людина, яка пише свою історію, за бажанням може залишити свої дані для зворотного звʼязку. 

Також 21 вересня 2020 року президент Володимир Зеленський підписав указ про "Про невідкладні заходи із запобігання та протидії домашньому насильству, насильству за ознакою статі, захисту прав осіб, які постраждали від такого насильства". На думку Климпуш-Цинцадзе, указ був прийнятий, щоб відволікти увагу від потреби внести у Раду законопроєкт про ратифікацію Стамбульської конвенції.

Стамбульська конвенція

У лютому 2020 року на сайті Президента зʼявилася чергова петиція про ратифікацію Стамбульської конвенції. Вона набрала необхідні 25 тисяч підписів і, за словами гендерної уповноваженої Катерини Левченко, нині законопроєкт щодо ратифікації знаходиться на доопрацюванні в Міністерстві соціальної політики й має бути поданий далі до Офісу президента. Однак коли це станеться — невідомо.

8 березня у Києві та інших регіонах України традиційно пройде Марш жінок. Активісти та активістки закликатимуть ухвалити конвенцію, яка спрямована, серед іншого, й на захист прав людини. Зазначимо, що Україна — не єдина країна, яка має проблеми з ратифікацією Стамбульської конвенції. У 2020 році громадський комітет законодавчої ініціативи "Так родині, ні гендеру" у Польщі, яка входить до Євросоюзу, подав до Сейму країни ініціативу про вихід з конвенції.

Климпуш-Цинцадзе вважає, що урядова концепція щодо боротьби з домашнім насильством допоможе сформувати суспільний запит ратифікації Стамбульської конвенції. "Для ефективної реалізації будь-якого міжнародного документа його потрібно локалізувати до контексту країни, області, громади. Якраз державні програми чи національні плани дій можуть слугувати інструментом такої локалізації, але не замінниками самого міжнародного документа", — впевнена вона.

Климпуш-Цинцадзе, яка також є головою комітету з питань інтеграції України до ЄС, пояснила, що ратифікація конвенції наблизить українське законодавство до стандартів ЄС і дозволить протидіяти усім видам насильства щодо жінок. За документом, у кожній області має бути щонайменше один заклад для постраждалих, один кризовий заклад для жертв зґвалтувань і один заклад для постраждалих від сексуальних злочинів. 

Стамбульську конвенцію уже ратифікували 34 держави із 47 членів Ради Європи. Деякі з них уже 7-8 років тому. Так, Туреччина у 2012, Сербія, Португалія, Чорногорія, Італія, Боснія і Герцеговина, Австрія, Албанія — у 2013 році.

"Жодних сценаріїв гендерного апокаліпсиса, які нам малюють опоненти, не трапилося після її ратифікації у цих країнах. Натомість у всіх здійснено кроки для покращення державної системи реагування на випадки насильства щодо жінок. До слова, серед тих, хто не підписали і не ратифікували, лише Росія і Азербайджан. Міцний опір ратифікації спостерігається у країнах, де здійснює вплив Росія", — сказала Климпуш-Цинцадзе.

Вона зазначила, що зволікання з ратифікацією призводить до створення все нових міфів про конвенцію, які спотворюють розуміння суті та значення цього документу.

Нова концепція уряду щодо боротьби з домашнім насильством — це справді крок уперед для України. Але щоб за кожним кроком уперед не слідували два кроки назад, потрібно, щоб концепція втілювалася у реальність, а не лишалася на папері. Чи вдасться реалізувати все заплановане — питання риторичне. 

    Реклама на dsnews.ua