"Одіссея" Крістофера Нолана вже у кінотеатрах. Як режисер перетворив поему Гомера на головний фільм року

Після більш ніж вражаючого успіху байопіка 2023 року, присвяченого життю фізика-ядерника Роберта Оппенгеймера (його зіграв Кілліан Мерфі), Нолан не став влаштовувати собі тривалу перерву — хоча мав на це повне право, зважаючи на те, що "Оппенгеймер" зібрав у світовому прокаті величезну касу — майже мільярд доларів. Крім того, фільм став беззаперечним тріумфатором премій "Золотий глобус" та "Оскар". Серед іншого, Нолан став лауреатом "Оскара", отримавши свою цілком заслужену статуетку в номінації "Найкращий режисер". Але найбільшою честю для Нолана насправді стало те, що саме тоді його було посвячено в лицарі у рідній Великій Британії — звісно ж, за його режисерські заслуги.

Про те, що Нолан задумав черговий масштабний і амбітний проєкт, стало відомо вже восени 2024 року — хоча насправді невтомний режисер узявся за роботу над сценарієм ще в березні. Однак лише в грудні того ж року світ нарешті дізнався, що Нолан вирішив узятися за знамениту античну "Одіссею" Гомера — сліпого давньогрецького поета, який жив у VIII столітті до нашої ери. Хоча, якщо бути точним, досить тривалий час ходили наполегливі чутки про те, що режисер візьметься за зйомки ремейку бойовика "Блакитний грім" початку вісімдесятих років.

Уже тоді ні в кого не викликало жодних сумнівів, що зрештою Нолану вдасться здійснити свій задум, який, загалом, був цілком очевидним, — перетворити поему, що складається з дванадцяти тисяч віршів, на той самий фентезійний екшен епічного масштабу. Звісно ж, із використанням найсучасніших технологій — і з бюджетом у 250 мільйонів доларів.

Цікавим є й те, що Нолана приваблювала нелінійність сюжету — саме такою є всім відома історія про те, як Одіссей протягом десяти довгих років повертається додому до дружини Пенелопи, цариці Ітаки й матері Телемаха, після своїх військових подвигів під Троєю. Саме Нолан у своїх найкращих фільмах демонстрував блискучі та захопливі приклади нелінійної оповіді в сучасному кінематографі, тож сам Гомер у цьому сенсі був для режисера ідеальним "співавтором". Крім того, ще під час написання сценарію Нолан надихався японським кінематографом, зокрема творчістю класика Акіри Куросави та його картиною "Ран" 1985 року — епічною екшен-драмою, щоправда, заснованою на історичному матеріалі.

Що стосується кастингу, то насправді, коли на початку 2025 року вже розпочалися зйомки, достеменно було відомо лише те, що самого Одіссея грає Метт Деймон, який невдовзі почав називати свою участь у роботі над фільмом чи не головною справою свого життя. Тієї весни називалися й інші зіркові імена. Окрім Деймона (який, до речі, вже знімався у Нолана — у фантастичній стрічці "Інтерстеллар" та в тому ж "Оппенгеймері", хоч і далеко не в головних ролях, хоча давно був зіркою першої величини), це були, серед інших, Зендея, Енн Гетевей, Роберт Паттінсон, Том Голланд і Шарліз Терон. Але було незрозуміло, кому саме які ролі дісталися, хоча вже тоді ходили чутки, що саме Гетевей зіграє Пенелопу.

Зйомки стартували в Марокко — саме там, де Рідлі Скотт, ще один визнаний британський майстер, який уже давно постачає глядачам зразкові голлівудські блокбастери, знімав другу частину "Гладіатора". Потім знімальний процес перемістився до Греції, на Сицилію, до Шотландії та на Мальту. Крім того, окремі сцени знімали в Ісландії, Лос-Анджелесі та пустелі Сахара. Безпосередня робота на знімальних майданчиках практично по всьому світу завершилася в серпні минулого року. Нолан використовував широкоформатну 70-міліметрову плівку та камери IMAX ще під час роботи над "Темним лицарем" наприкінці нульових років, однак саме "Одіссея" стала першим художнім фільмом в історії, повністю знятим у цьому форматі, який дозволяє глядачеві зануритися в те, що відбувається на екрані, з максимальною повнотою. Під час зйомок Нолан використав 610 кілометрів плівки. Чи міг він узагалі уявити такий розмах і такі масштаби, коли лише починав свою кар'єру?

Початок Нолана

Крістофер надто рано замислився про кар'єру режисера — хлопчикові було лише одинадцять років, коли він уже твердо обрав свою майбутню професію. Уже тоді однією з його найулюбленіших картин була революційна "Космічна одіссея 2001 року" Стенлі Кубрика, що вийшла на екрани наприкінці шістдесятих років, — далеко не найпростіший фільм для сприйняття дитиною. Але, звісно ж, Крістоферу тоді подобалися й більш "масові" картини, на кшталт найперших "Зоряних війн" Джорджа Лукаса.

Ще в ранньому підлітковому віці Крістофер почав знімати безліч аматорських роликів на камеру, у яку заряджалася 8-міліметрова плівка, — це був подарунок батька. Але водночас Крістофер не став здобувати спеціальну кіноосвіту — він вступив до Університетського коледжу Лондона, де вивчав шедеври англійської літератури. Це дуже знадобилося Нолану пізніше, коли він писав сценарії до власних фільмів.

Однак у дев'яностих роках, коли Крістофер нарешті вирішив узятися за режисуру, його почали переслідувати одна невдача за одною — йому просто ніяк не вдавалося знайти гроші на те, щоб зняти свій повнометражний дебют, давно задуману картину, яка на титульному аркуші сценарію мала назву "Ларрі Магоні".

Найбільш недооцінений фільм

Утім, наполегливому Нолану зрештою вдалося зняти у 1998 році фільм "Переслідування" — за три тисячі фунтів стерлінгів. Глядачі в усьому світі чудово знають і люблять такі роботи Нолана, як "Престиж", "Початок" і, звичайно ж, його фільми про Бетмена (які не лише "перезавантажили" легендарну франшизу, а й повністю переосмислили підхід до її концепції та змінили уявлення про персонажів), — але саме дебютне "Переслідування" є однією з найвинахідливіших і найвражаючіших картин Крістофера Нолана. І, безумовно, — найбільш недооціненою в його кар'єрі.

Фільм і справді є його дітищем — Нолан не лише був автором сценарію та режисером, а й виконував обов'язки оператора і монтажера. Зйомки відбувалися лише у вихідні — майже всі, хто брав участь у знімальному процесі, були друзями Крістофера, далекими від кінобізнесу. У будні вони ходили на роботу з дев'ятої до п'ятої, а у вихідні повністю віддавали себе в розпорядження Нолана, який випромінював ентузіазм і палав бажанням залишити свій слід у кінематографі.

Оскільки Нолан міг годинами репетирувати з акторами, самі сцени часто знімали (на чорно-білу плівку, якою Крістофер, обмежений у коштах, надзвичайно дорожив) максимум за два дублі. Нолан знімав дивну й інтригуючу історію — фільм, який надто відрізнявся від усіх його наступних робіт. За сюжетом молодий хлопець на ім'я Білл, який вважає себе письменником, на перший погляд безцільно гуляє вулицями Лондона, але насправді в пошуках натхнення починає наполегливо стежити за випадковими перехожими, які здалися йому цікавими.

Одного разу Біллу не вдається залишитися непоміченим — так він знайомиться з іншим молодим чоловіком на ім'я Кобб. У цього самого Кобба, вдягненого в солідний костюм, є свої дивні захоплення — він займається тим, що вламується до чужих будинків, аби викрасти щось, що є очевидно цінним для господарів, але не в матеріальному сенсі. Наприклад, коробку з фотографіями — або кілька компакт-дисків улюбленого гурту… Крім того, Кобб може й пустувати: помітивши, що житло належить подружній парі, він просто підкидає жіночі трусики, які успішно поцупив в якійсь іншій квартирі. Сценарій фільму Нолан написав після того, як сам став жертвою квартирного злодія — той зрештою виніс із його майже порожнього помешкання якісь зовсім уже безглузді речі. Уся ця історія була нескінченно далекою від "Одіссеї", яка виходить на екрани двадцять вісім років потому, — у всіх сенсах.

Музика "Одіссеї"

До речі, окремої розмови заслуговує музика нової картини Нолана. Її автор, шведський композитор Людвіг Йоранссон, уже працював із Ноланом над фільмами "Початок" та "Тенет". Однак цього разу Йоранссон вирішив шукати способи не використовувати масштабний симфонічний оркестр — що було б цілком очікуваним і передбачуваним у цьому випадку. Натомість він записав музику, використовуючи бронзові гонги значних розмірів і синтезатори. Крім того, були використані спеціально виготовлені для цього випадку ліри та авлос — духовий інструмент, який був поширений в античній Греції. У підсумку ми маємо, без перебільшення, найцікавіший саундтрек року.