Майже 80% бійців АТО повертаються додому з "Донбаським синдромом"
Вже півтора року Леонід пересувається на інвалідному візку. Під Донецьким аеропортом його ногу розбив уламок танкового снаряда.
"У мене вже не буде того життя, яку я мав, мені 26 років", - сказав Леонід, учасник бойових дій.
Чи не єдиною опорою і підтримкою за ці півтора року лікування стали друзі і кохана дружина, не відходить від чоловіка ні на крок. Але стійкий в боях, у спілкуванні з чиновниками десантник відчуває себе безпорадним.
"Дуже додає складності у боротьбі з усіма цими проблемами байдужість, з яким зустрічаєтеся тут. Як би і нічого, можна жити, але байдужість! Байдужість вбиває, вибиває з колії просто", - додав Леонід.
З нерозумінням оточуючих зіткнувся і Сергій - переселенець з Криму, учасник бойових дій під Маріуполем. Вдома його чекали дружина і дві маленькі дочки.
"278 діб я провів там - в землянках, окопах, в якихось там занедбаних приміщеннях, життя - практично на вулиці", - говорить Сергій, учасник бойових дій.
"Настає такий момент, коли ти відчуваєш, що ти ніби один. Хочеться з кимось поговорити, хочеться викласти свої проблеми, розповісти щось, чого там не можна було розповісти. Уваги хочеться. Людського. Просто, щоб не забували", - додав Сергій.
Конфлікти в родині і в суспільстві, зміна психіки після пережитих подій на фронті - саме з такими проблемами найчастіше звертаються до психологів - каже керівник Центру психосоціальної реабілітації.
"Багато говорять спочатку: у мене все добре! Але зізнатися собі і якось це відчути - іноді приходить якийсь час. Необхідно всіляко сприяти і соціальних ініціатив учасників АТО, та їх працевлаштування - для того, щоб вони відчували себе повноцінними громадянами суспільства", - сказала Ірина Шведюк, керівник Центру психосоціальної реабілітації при НаУКМА.
Незважаючи на фізичні та психологічні труднощі, чоловіки не здаються і вже будують плани на майбутнє. Як тільки лікування закінчиться, Леонід мріє почати власний бізнес, а Сергій - відкрити виробництво еко-продуктів.
