• USD 41.5
  • EUR 45.2
  • GBP 53.6
Спецпроєкти

Прінс vs Майкл Джексон. Історія суперництва двох королів поп-музики

Сорок років тому, на початку липня 1984 року, пісня Прінса When Doves Cry стала його першим хітом №1 у Штатах. За іронією долі, цього ж дня, 7-го липня, лише через 25 років, у Лос-Анджелесі відбулася публічна панахида за Майклом Джексоном – головним конкурентом і суперником Прінса у вісімдесятих

Прінс на концерті в Лос-Анджелесі, 1985 рік
Прінс на концерті в Лос-Анджелесі, 1985 рік / Getty Images
Реклама на dsnews.ua

Джексон залишив цю планету 15 років тому, Прінс помер у 2016-му – і в тих місцях, де вони перебувають зараз, конкуренції не існує. Тим не менш, згадаємо про той час, коли обидва чорні співаки були справжніми королями поп-музики – і багато в чому рівнялись один на одного.

Музика, родом з дитинства

У Прінса Роджерса Нельсона, на відміну від Майкла Джозефа Джексона, були більш-менш нормальні дитинство та юність – але не без проблем та потрясінь, звісно. Він ріс у музичній сім'ї, його батько був піаністом і навіть складав пісні, а мати – джазовою співачкою, яка виступала у клубах. Обидва батьки Прінса походили зі штату Луїзіана – батьківщини джазу, яка до того ж увібрала всю містику блюзу та іншої музики південних штатів. Але сам музикант народився вже в Міннеаполісі, штат Міннесота – і батько назвав його Прінсом на честь свого сценічного псевдоніма Прінс Роджерс.

Батько, Джон Нельсон, хотів, щоб син втілив у життя всі ті мрії, які для нього виявилися марними, тож неабиякі амбіції у Прінса з'явилися в дуже ранньому віці. Але ці амбіції, усвідомлення і позиціонування себе зіркою без жодних видимих на те причин підкріплювалися талантом, про силу якого можна було судити вже за першою піснею, написаною Прінсом у віці семи років за батьківським піаніно. Пісня називалася не як-небудь, а Funk Machine ("Фанк-машина") — не даремно через роки Прінса назвуть новим Джеймсом Брауном, а його музику — фанком епохи синтезаторів і драм-машин.

Хлопчик був здатний опанувати практично будь-який інструмент, але особливо вправним він був з гітарою в руках, хоча стати ще одним чорним гітарним героєм слідом за Джімі Хендріксом явно не було межею його мрій. Ще хлопець показав себе як чудовий спортсмен — попри маленький зріст, Прінс чудово грав у школі в баскетбол, а крім того — серйозно займався класичним балетом, що пізніше помітно вплинуло на його характерну пластику. Прінс ніколи не вважався революційним танцюристом рівня Джексона, але його сценічна хореографія теж була унікальним, не схожим на танцювальні рухи інших виконавців явищем.

Батьки Прінса розлучилися, коли хлопчикові було десять років. Спочатку він залишився жити з матір'ю, яка незабаром знову вийшла заміж — і саме новий чоловік матері зводив Прінса на концерт того самого Джеймса Брауна, якого виконуваний ним самим і його вишколеною групою фанк перетворював на справжню надлюдину. Прінс зрозумів, на кого йому слід рівнятися і кого, якщо вдасться, треба буде перевершити. Але в новій родині не все було добое і Прінс іноді їздив до батька. Той одного разу вигнав сина з дому і Прінс, недовго думаючи, подався жити до підвалу сусідів, де мешкав досить довго.

1973-го, коли йому було 15, Прінс познайомився з продюсером Джиммі Джемом – той був вражений його талантами, а ще самодисципліною та працездатністю. Тоді ця зустріч ні до чого особливого не привела, але на початку наступного десятиліття Джем гратиме в групі The Time, організованій гіперактивним Прінсом як сайд-проект, який він уже сам продюсував. Пізніше Джем стане одним із саундпродюсерів Джанет Джексон, сестри Майкла.

Реклама на dsnews.ua

Через деякий час вже 19-річний Прінс підписав контракт із місцевим бізнесменом Міннеаполісу Оуеном Хасні. Він мав своє рекламне агентство, а також зв'язки в хороших студіях звукозапису міста — Прінс записав демо-записи, які Хасні разом з прес-релізом розіслав у найбільші лейбли країни. Кінець сімдесятих був чудовим часом для чорної музики, ритмічної, важкої і в міру зухвалої, а юний Прінс, до того ж, мав явну харизму і самовпевненість, що підкуповувала. У результаті музикант за допомогою Хасні підписав контракт із фірмою Warner Bros. Records, при цьому лейбл зобов'язувався не обмежувати творчу свободу Прінса.

Перший альбом музиканта під назвою For You (він сам зіграв на всіх 27 інструментах, аранжував і спродюсував запис, а також написав весь матеріал, окрім пісні Soft and Wet, написаної у співавторстві) вийшов 1978-го. Цей альбом, проте, мав досить помірний успіх, як і наступний реліз із простою назвою Prince. У той же час Майкл Джексон справив на публіку незрівнянно більше враження зі своїм першим "дорослим" альбомом, чудовою платівкою 1979-го Off the Wall.

Прінс на концерті в Лос-Анджелесі, 1979 рік
Прінс на концерті в Лос-Анджелесі, 1979 рік. Фото: Getty Images

Але поки Майкл збирався з силами, щоб остаточно завоювати світ з альбомом Thriller, що вийшов через три роки, набагато продуктивніший Прінс випустив серію з трьох блискучих альбомів — Dirty Mind (1980), Сontroversy (1981) і "1999" (1982). На цих альбомах Прінс став ще більш розв'язним і розкутим, але головне – самі пісні були набагато яскравішими та мелодійнішими. Безумовно, музичне коріння Прінса було помітне, але при цьому він створив власний, ні з чим незрівнянний саунд. Це густе і пульсуюче звучання, сповнене синтезаторів, драм-машин і гарячої чуттєвості фанку, отримало назву Minneapolis sound.

Цей самий "міннеаполіський звук", поодинці сконструйований Прінсом, вплинув як на поп-сцену середини вісімдесятих, так і на поп-музику наступних десятиліть, аж до наших днів. Платівка "1999" стала "проривним" альбомом Прінса в комерційному плані — диск увійшов до першої десятки американського хіт-параду, а кілька кліпів на нові пісні потрапили в "гарячу ротацію" каналу MTV, що недавно з'явився. У нові часи, коли кліпи стали надзвичайно важливими для розкрутки та підтримки популярності музиканта, саме відео Джексона та Прінса стали одними з перших кліпів чорних артистів, які були не просто відомими – вони створювали нову поп-реальність та новий поп-міф.

Поп-королі вісімдесятих

Проте справжньою суперзіркою Прінс став лише 1984-го, після виходу альбому Purple Rain, що містив ту саму When Doves Cry — платівка була саундтреком до однойменного фільму, в якому Прінс зіграв головну роль. Джексон на той час активно пожинав плоди феноменального успіху свого "Тріллера" і востаннє гастролював зі своїм "сімейним" гуртом The Jacksons — на підтримку їхнього альбому Victory.

Першою назвою The Jacksons було The Jackson 5: Майкл, який, як і Прінс, проявив свої таланти в ранньому віці, почав виступати зі своїми старшими братами ще 1964-го року – тоді йому не було ще й шести. Джексон спочатку просто грав на тамбурині, але дуже швидко диво-дитина стала провідним вокалістом, а потім ще й основним автором пісень. Майкл до кінця життя з тремтінням згадував перші репетиції, коли батько Джо Джексон, колишній боксер, буквально сидів з ременем у руках у кутку – покарання слідувало за кожною допущеною помилкою. Пізніше Джексон стверджував, що він апріорі не міг вирости звичайною людиною, "такою як усі" — він став іншим саме тому, що ріс на сцені, в променях прожекторів, і був тією самою дитиною, у якої вкрали дитинство.

Майкл Джексон із братом Ренді, 1973 рік
Майкл Джексон із братом Ренді, 1973 рік. Фото: Getty Images

Починаючи з 1966-го року "Джексон Файв" активно гастролювали та виступали на розігріві у таких популярних соул-виконавців, як Sam&Dave, Гледіс Найт та Етта Джеймс. 1968-го група підписала контракт зі знаменитим лейблом Motown, який спеціалізувався виключно на чорній танцювальній музиці. "Хрещеною матір'ю" Майкла в шоу-бізнесі стала зірка лейбла Дайана Росс — хлопчик потребував не лише професійних порад, а й елементарної похвали і просто теплих слів. У січні 1970-го п'ятірка Джексонов випустила свій перший хіт номер один у Штатах – пісню I Want You Back. Майклу на той момент було лише одинадцять років.

Юний Джексон почав випускати сольні платівки ще 1972-го року – тоді вийшов його дебют Got to Be There. Але через вік виконавця ці записи – а за першою платівкою пішли Ben (1972), Music & Me (1973) та Forever, Michael (1975) – не можна було вважати серйозними артистичними заявами. Це була приємна до вуха музика зі старанним і проникливим вокалом Майкла, але не більше. Переломний момент настав у 1979-му – Джексону виповнювався 21 рік, він був підписаний на лейбл Epic і відчував у собі достатньо сил для того, щоб довести свою спроможність і навіть унікальність як сольний виконавець.

Натхненний всюдисущою наприкінці сімдесятих музикою диско, але при цьому абсолютно самобутній альбом Off the Wall, записаний разом із іменитим продюсером Квінсі Джонсом, вийшов у серпні 1979-го. Платівка, ідеально заспівана, зіграна і записана, справді зробила з Майкла, і без того давно відомого публіці, нову поп-сенсацію – насамперед завдяки саме якості музики та тому враженню свіжості, новизни та легкості, яке вона справляла на слухача.

Диск був проданий тиражем понад 20 млн по всьому світу, пісні Don't Stop 'Til You Get Enough і Rock With You очолили американський хіт-парад, але сам Майкл був потай дещо розчарований – просто тому, що сам альбом у чартах США посів не перше, а "бронзове" третє місце.

Що ж, через три роки вийшов Thriller — поп-монстр, який очолив хіт-парад по обидва боки Атлантики і став поп-альбомом, що найбільше продавався в історії звукозапису. На самому піку популярності "Триллера" та самого Джексона на тиждень близько мільйона екземплярів зміталося з полиць магазинів – у наш час таке уявити просто неможливо.

Але, якщо не брати до уваги згаданого альбому The Jacksons під назвою Victory, наступного повноцінного релізу від Майкла довелося чекати цілих п'ять років – недозволено довгий термін для надпопулярного артиста в ту епоху. За цей час Прінс встиг випустити і той самий Purple Rain, на якому, окрім When Doves Сry, звучав ще один хіт номер один – Let's Go Crazy, та платівку 1985 року Around the World in a Day, яка інтригувала слухача своїм психоделічним звучанням, та диск Parade (1986-й рік) із ще одним класичним поп-хітом та лідером хіт-парадів, піснею Kiss. 1987-го Джексон і Прінс знову зіткнулися на арені великого шоу-бізнесу. Майкл випустив ще один бестселер, платівку Bad, а Прінс – свою найамбіційнішу на той момент роботу, подвійний альбом Sign o' the Times.

Тоді ж, 1987-го, стало остаточно зрозуміло, що спільного між цими двома найяскравішими виконавцями – і в чому різниця. Джексон не дуже любив ризикувати, воліючи дотримуватися перевіреної формули. Справді, важко уявити поп-платівку, більш вивірену і прораховану до міліметра, до частки секунди звучання, ніж Bad — і це цілком влаштовувало багатомільйонну армію шанувальників Джексона. Прінс був відчайдушним експериментатором, до того ж явним трудоголіком, що в поєднанні з прискіпливістю і перфекціонізмом давало дуже цікаві результати. Це наочно демонстрував різношерстий та захоплюючий матеріал альбому Sign o' the Times.

У той період сам Майлс Девіс, геній джазу, називав Прінса і Джексона серед своїх улюблених музикантів, а Майлс був людиною, досить скупою на похвалу. Пісню Джексона Human Nature (номер з "Триллера") Девіс у вигляді інструментальної п'єси навіть записав для свого альбому You're Under Arrest, ну а з Прінсом Майлс взагалі планував зробити спільний проект — втім, Прінс вважав, що написана ним музика не підходить для Девіса.

Суворі дев'яності

У 1991-му Джексон і Прінс знову випустили свої чергові альбоми одночасно — і цього разу Майкл на своєму Dangerous продемонстрував, що чудово розуміється на наймодніших і найактуальніших чорних ритмах і теж цілком здатний на експерименти зі звуком і структурою пісень. Кумедно, але цього разу диск Прінса Diamonds and Pearls з хітами Cream і Get Off показав дещо традиційніший, "мейнстримовий" підхід до написання та виконання музики.

Прінс на гастролях у Нідерландах, 1992 рік
Прінс на гастролях у Нідерландах, 1992 рік. Фото: Getty Images

Через два роки, 1993-го, у Прінса та Майкла почалися перші серйозні проблеми. Майкла було звинувачено у сексуальному домаганні щодо дитини – кримінальне розслідування було припинено восени 1994-го, судовий процес так і не розпочато. На той момент Джексон уже виплатив сім'ї, яка звинувачувала його (та їх адвокатам) $25 млн. компенсації. Його юристи наполягли на тому, що виплата та мирова угода є не визнанням вини, а наслідком втоми від скандалу та юридичних розбоирок. У той же час Прінс був залучений до безперервних розборок зі своїм лейблом Warner Bros. — останні, на його думку, утискали свободу і, на превелике обурення Прінса, відмовлялися випускати багато його записів. У результаті в середині дев'яностих Прінс навіть відмовився від свого імені — на платівках замість гордого "Прінс" з'являвся так званий "любовний символ", а самого його слід було називати в ЗМІ "артист, раніше відомий як Прінс". Тим часом у Джексона народився первісток з офіційним ім'ям Майкл Джозеф Джексон-молодший, але Джексон, проте, вважав за краще називати сина... Прінсом.

Майкл Джексон на виступі у Каліфорнії, 1993 рік.
Майкл Джексон на виступі у Каліфорнії, 1993 рік. Фото: Getty Images

Джексон по-справжньому так і не оговтався від скандалів із сексуальним аб'юзом – його два останні прижиттєві альбоми HIStory (1995) та Invincible (2001) були в текстовому плані найбільш особистими роботами співака, часто сповненими гіркоти та розчарування. Звичайно, ці альбоми мали комерційний успіх і продавалися тиражами, які багатьом і не снилися, але вони вже не були сенсацією, як його попередні чотири легендарні диски.

Джексон помер у червні 2009-го – під час репетицій до "камбеку", серії з 50 концертів у Лондоні, квитки на які вже були розпродані. Повернення так і не відбулося, офіційна причина смерті — зупинка серця через передозування препарату пропофол, який співаку ввів його лікар Конрад Мюррей. Коли Прінс дізнався про смерть Джексона, то на кілька днів замкнувся у своїй кімнаті — потім, протягом довгих місяців, його улюбленою темою в розмові з друзями було те, наскільки великим був талант Майкла. Вони не очікували такого від "одвічного конкурента".

Прінс пережив Майкла на сім років – він помер від випадкового передозування фентанілу, який приймав під час нападу болю в кульшовому суглобі. Посмертні альбоми Прінса та Джексона з невиданим матеріалом не змусили на себе довго чекати – але вони не змогли компенсувати фізичну відсутність двох поп-ікон на музичній сцені.

    Реклама на dsnews.ua