"Ромео і Джульєтта" по-еггерсівськи. Як режисер горорів вирішив зняти Шекспіра

Сорокатрирічний Еггерс не сидить без діла — прем'єра його нової картини "Перевертень" запланована на Різдво, але зараз усі думки американського режисера вже поглинуті майбутнім проєктом. Поки що відомо лише про бюджет картини — приблизно 80 мільйонів доларів. Це рекордна сума для Еггерса, який взагалі-то вміє чудово справлятися з режисерськими завданнями, маючи у своєму розпорядженні і набагато менше коштів (зйомки його дебюту, горора 2015-го "Відьма", який також запустив кар'єру Ані Тейлор-Джой, коштували 4 мільйони).

Еггерс також відомий своєю прихильністю до деталей та автентики, тобто до максимальної достовірності того, що відбувається на екрані — не в останню чергу саме за це роботи режисера так високо цінують професіонали індустрії та шанувальники тієї ж "Відьми" або "Маяка". Так що герої еггерівських "Ромео і Джульєтти" заговорять ранньоновоанглійською мовою епохи королеви Єлизавети I — буде використаний оригінальний текст Шекспіра.

Звичайно, головною інтригою залишаються невідомі поки що імена акторів, які зіграють головну роль — але вже зараз можна припустити з високим ступенем ймовірності, що образ Джульєтти втілить нинішня улюблена актриса Еггерса, Лілі-Роуз Депп. Дочка Джонні Деппа та Ванесси Параді вже знялася у двох фільмах режисера — "Носферату" та "Перевертні", і Еггерс був абсолютно задоволений тим, як вона проявила себе на знімальному майданчику. Ходять також чутки, що Ромео зіграє Аарон Тейлор-Джонсон, який теж знявся у Еггерса в кількох картинах — хоча якщо 27-річна Лілі-Роуз ще цілком здатна зіграти юну закохану дівчину-підлітка, то у Тейлора-Джонсона, який майже на десять років старший, із цим вже можуть бути проблеми.

Що ж змусило Роберта Еггерса відкласти убік інші заплановані проєкти (серед яких — рімейк фентезійного кінохіта вісімдесятих "Лабіринт") і впритул зайнятися "Ромео та Джульєттою"? Романтичні нотки вже з'являлися в картинах режисера — це стосується і "Варяга", і значно більшою мірою "Носферату" (ну, який хороший вампірський фільм обходиться без серцевих страждань?). Але, схоже, саме зараз Еггерс готовий до того, щоб зняти щось, від чого у глядача не тільки кров застигла в жилах, а й очі опинилися на мокрому місці.

Справді, режисерові вже давно настав час остаточно закріпитися у свідомості масової аудиторії — "Носферату" 2024 року виявився найуспішнішим у комерційному сенсі фільмом Еггерса (зібравши у світовому прокаті 180 мільйонів доларів при бюджеті, який був утричі меншим). Але що ще більш суттєво — занадто давно світ не бачив і справді вражаючої і захоплюючої екранізації трагедії Шекспіра, і синефіл Еггерс чудово це розуміє.

Перші спроби – не найвдаліші

Спроби екранізувати "Ромео та Джульєтту" робилися ще на зорі кінематографа, за часів німого кіно. Перша масштабна звукова екранізація вийшла на екрани 90 років тому, 1936-го — зараз картина Джорджа К'юкора (колись йому не дали зняти "Віднесених вітром", зате потім К'юкор зрежисував такі шедеври, як "Філадельфійська історія" та "Газове світло").

Те, що колись знімалося, як картина для найширшої аудиторії, у наш час може бути лише предметом захоплення для закоханих в естетику тридцятих — пересічний сучасний глядач, якщо й візьметься за перегляд фільму К'юкора, швидше за все, покине це заняття, тільки-но на екрані з'явиться Ромео. Справа в тому, що актору Леслі Говарду, який зіграв цю роль, було вже за сорок — і виглядав він у кадрі навіть старшим за свій вік. Екранній Джульєтті К'юкора, актрисі Нормі Ширер, було далеко за тридцять, вона навіть не намагалася грати підліткове кохання, залишаючись у кадрі тим, ким була — дорослою жінкою.

Наступна екранізація, картина Ренато Кастелані 1954-го року, виявилася ближчою за духом до того, що вийшло з-під пера Шекспіра. Пристрастей у фільмі спостерігалося більше, ніж умовностей та самолюбування акторів — до того ж, картина вже була кольоровою, а актори, запрошені на головні ролі, виявилися набагато молодшими за Говарда і Ширер. У грі 26-річного Лоуренса Харві (Ромео) і 20-річної Сьюзен Шентол (Джульєтта) вже з'являлася необхідна безпосередність — ні Харві, ні Шентол (з актрисою Кастеллані познайомився в лондонському пабі і відразу загорівся ідеєю зняти дівчину в ролі Джульєтти, це її єдина робота в кіно) не були зірками, що йшло тільки на користь кінцевому результату.

Ця картина зараз би мала статус кінокласики, якби її повністю не затьмарила наступна екранізація — культовий фільм Франка Дзеффіреллі, який вийшов на екрани 1968-го, вже зовсім в іншу епоху. Картина відповідала тексту Шекспіра, нудній і тривожній атмосфері п'єси — і в той же час виявилася породженням свого часу, запаморочливих шестидесятих з їхньою сексуальною революцією і переосмисленням ідеалів любові та свободи.

Шедевр Франко Дзеффіреллі

Актори, які зіграли головні ролі, були максимально наближеними за віком до героїв, описаних Шекспіром — Леонарду Вайтінгу (Ромео) на момент зйомок виповнилося 17, а Олівія Хассі (Джульєтта) відсвяткувала своє 16-річчя. Створеним молодими людьми екранним образам було властиво характерне епосі бунтарство — і навіть природність і непідробний у підлітковому віці драматизм, який перетворювався на щось пафосне і перебільшене.

При цьому Ромео і Джульєтта у Дзеффіреллі не втрачали чистоти — за всієї своєї нерозсудливості та рішучості. Пара була прикладом ідеального кастингу — зовсім як Ромео, в чарівну брюнетку Хассі (її батьком був відомий аргентинський співак Ісвальдо Ріба, мати була англійкою) закохувалися з першого погляду багато тисяч юнаків по всій планеті, а красень Вайтінг миттєво ставав кумиром.

Успіху картини також сприяв чудовий саундтрек — музика, написана італійським композитором Ніно Рота ідеально підходила до візуального ряду пристрастей, що вирували на екрані, вона була видана на шикарно оформленій платівці, яка мала великий попит. До речі, на ранніх етапах підготовок до зйомок Дзеффіреллі пропонував виконати роль Ромео 24-річному тоді Полу Маккартні — учаснику "Бітлз", який перебуває в зеніті слави, навіть спеціально зустрічався з Олівією Хассі і обмінявся з юною актрисою кількома телеграмами.

Під час зйомок не обійшлося і без незручних для Вайтінга та Хассі моментів — Дзеффіреллі будь-що вирішив включити до фільму сцену, в якій би молоді люди знімалися повністю оголеними. Леонард і Олівія були збентежені, нарешті режисер пообіцяв, що вони з'являться перед камерами у спеціальних костюмах тілесного кольору — але після кількох дублів заявив, що костюми страшенно псують кадр. Зайві люди були вилучені з майданчика, акторам таки довелося роздягнутися, щоб зняти ту саму сцену єдиної ночі, яку Ромео і Джульєтта провели разом, уже таємно повінчані — і прощального світанку.

Через десятиліття, вже в двадцять першому столітті, Вайтінг і Хассі подали до суду на кіностудію "Paramount" — звинувативши в сексуальній експлуатації неповнолітніх. Актори вимагали відшкодувати моральні збитки (називалася сума в 500 мільйонів доларів) — після того, як довгі роки в інтерв'ю і Хассі, і Вайтінг заявляли, що та сама сцена була повністю виправдана в художньому розумінні. Суд відхилив позов.

Олівія Хассі померла після багаторічної боротьби з раком (до речі, вже на зйомках фільму Дзеффіреллі вона занадто багато курила, таким чином намагаючись впоратися з сильним стресом) — найпереконливіша Джульєтта всіх часів покинула цей світ наприкінці 2024-го, у віці 73-х років.

Ромео в гавайській сорочці

У середині дев'яностих австралійський режисер Баз Лурман з усією властивою йому зухвалістю переніс шекспірівську історію (втім, сам Шекспір запозичив сюжет у поета Артура Брука, автора поеми "Трагічна історія Ромеуса і Джульєтти") в сучасність — запросивши на головні ролі висхідну зірку Леонардо Ді Капріо (Ромео) і ще молодшу Клер Дейнс (Джульєтта).

Тепер дія відбувалася у місті під назвою Верона-Біч, Монтеккі та Капулетті були представниками двох воюючих бізнес-імперій. Герой Ді Капріо хизувався в гавайській сорочці, текст від автора читали телеведучі, літали гелікоптери, Монтеккі та Капулетті влаштовували перестрілки та палили автозаправки, Ромео та Джульєтта клялися у вічному коханні, бовтаючись у басейні — але продовжували говорити піднесеними римованими рядками.

Те, що в 1996-му здавалося безстрашним експериментом, зараз сприймається більш стримано — особливо з огляду на наступні роботи як самого Лурмана ("Мулен Руж", "Елвіс" та інші), так і Ді Капріо (вражаючий успіх у прокаті "Ромео+Джульєтти" не йшов, проте, ні в яке порівняння з тріумфом "Титаніка", що стався через рік, 1997-го). Картина залишилася в дев'яностих — і враховуючи те, що екранізація 2013-го року (режисер Карло Карлеї, в головних ролях знялися Дуглас Бут і Хейлі Стейнфілд) виявилася формальною і прісною, майбутня версія Еггерса з його почерком і ґрунтовним підходом буде як не ніколи доречною.