• USD 39.8
  • EUR 42.4
  • GBP 49.5
Спецпроєкти

Нацистський патріархат оголосив війну Україні. Як на це реагувати?

27 березня у московському храмі Христа-на-басейні пройшов "Всесвітній російський народний собор" з пафосною назвою "Нинішнє та майбутнє російського світу". Головував на ньому голова РПЦ МП/ФСБ Кирило Гундяєв

Фото з відкритих джерел
Реклама на dsnews.ua

За підсумками Собору прийнято документ під назвою "наказ", який проголосив війну проти України "священною".

Саме собою його прийняття нічого не змінило. Московські жерці воюють із Україною вже давно, і ярлик "священної війни" не додав нічого до того, що вони робили раніше і роблять сьогодні. Але на демонстративний виклик, кинутий гундяївською ордою, має бути жорстка відповідь. І стара як світ тема — що нам зробити з московськими попами, що пригрілися в Україні, — знову увійшла до топу.

Невразливі попи

Досі всі спроби вибити з України підмосковських попів успіху не принесли. Нацистський патріархат, симбіоз спецслужби та секти ізуверів-некромантів, що маскуються християнською риторикою, досяг великого мистецтва в існуванні на кордоні двох світів, світського та церковного. У найгіршому для себе випадку він зводить боротьбу з ним до нічиєї, у кращому – виходить переможцем. Історія з мишачою метушнею навколо законопроекту №8371 демонструє це дуже ясно. І, навіть якщо проект стане законом і не буде вихолощений до повної неосудності, питання про те, чого він принесе більше, користі чи шкоди, залишається відкритим.

У чому причина наших невдач? Схоже, сам підхід, у якому світська держава намагається лише на рівні світських законів вибудувати відносини з церковною організацією, порочний. За змістом світської держави жодної церкви як інституції, підлягає регулюванню, не має для нього існувати. А якщо вона все-таки існує, то держава не світська, або церква – не цілком церква. Саме це подвійне "не" і реалізовано у Росії, у відносинах РПЦ МП/ФСБ та Кремля.

Докладний аналіз цих відносин становить окрему тему. Нам досить усвідомити, що Україні, яка прагне стати частиною світського Заходу, ні до чого повторювати порочні російські/радянські/ знову російські практики, прищеплюючи церкву на державу. А отже, документи, що виходять від будь-якої церкви, не тільки від РПЦ МП/ФСБ, а взагалі будь-якої, і діяльність її ієрархів, у тій частині, в якій вони стосуються України, треба розглядати лише зі світських позицій. Саме такої, суто світської відповіді, найбільше й бояться функціонери РПЦ, заснованої 8 вересня 1943 року на сумнівному з канонічного погляду Архієрейському соборі. Зовсім не "відновленою", а заснованою наново — це важливий момент.

Церковні питання виходять за рамки цієї статті, але невелика вставка просто для інформації не буде, ймовірно, зайвою. Собор 1943 року був спірним заходом з погляду апостольської наступності, і наново заснована у ньому РПЦ було неможливо законно претендувати на наступність лінією російського православ'я до 1917 року. Втім, і православ'я царських часів було дуже сумнівним із канонічної точки зору.

Реклама на dsnews.ua

Новоробне ж "православ'я" від Йосипа Сталіна будувалося всередині радянських спецслужб , як їхній відділ, так що абревіатура РПЦ МП/ФСБ має всі права на життя. Але водночас РПЦ МП/ФСБ будувалася як і тоталітарна секта , відкидаючи принципи православної соборності. В цілому ж, Архієрейський собор 1943 був рейдерським захопленням місця Російської православної церкви у світовій системі православних церков. Таким же рейдерським, як захоплення Росією місця СРСР у Радбезі через півстоліття.

Так от, ієрархам РПЦ МП/ФСБ дуже вигідне переведення конфлікту в невизначену, церковно-світську площину. До нього вони і підштовхують своїх опонентів, включаючи до текстів своїх "наказів" такі, наприклад, пасажі:

"З духовно-моральної точки зору спеціальна військова операція є Священною війною, в якій Росія та її народ, захищаючи єдиний духовний простір Святої Русі, виконують місію "утримуючого", що захищає світ від натиску глобалізму і перемоги Заходу, що впав у сатанізм. Після завершення СВО вся територія сучасної України має увійти до зони виняткового впливу Росії".

Або ось ще:

"Кордони Російського світу як духовного і культурно-цивілізаційного феномену істотно ширше державних кордонів як нинішньої Російської Федерації, так і великої історичної Росії. Поряд з розсіяними по всьому світу представниками російської ойкумени, Російський світ включає в себе всіх, для кого російська традиція, святині російської цивілізації і велика російська культура є найвищою цінністю та змістом життя.

Найвищий сенс існування Росії та створеного нею Російського світу — їхня духовна місія — полягає в тому, щоб бути всесвітнім "Утримуючим", що захищає світ від зла. Історична місія полягає в тому, щоб раз-по-раз обрушувати спроби встановлення у світі універсальної гегемонії — спроби підкорити людство єдиному злому початку".

Світська держава має говорити лише зі світських позицій

Предметно сперечатися з такими твердженнями з богословсько-церковної чи моральної точок зору, не те щоб неможливо, але неефективно. Схоже віруючі парафіяни РПЦ МП/ФСБ не сприймуть контраргументів, а атеїсти та парафіяни інших церков не купляться на самі декларації. З такими витівками треба керуватися формально-бюрократично: перекладати їх світською мовою, буквально, без знижок на метафоричність, і кваліфікувати за статтями Кримінального кодексу. У цьому випадку перша цитата містить пропаганду війни проти України, а друга декларує створення за межами РФ агентурної мережі для підривної роботи проти країн перебування. Лише від таких підходів і слід відштовхуватися у роботі проти РПЦ та пов'язаних із нею структур, які все ще існують в Україні. Причому після того, як підривний характер діяльності РПЦ МП/ФСБ щодо України доведено та підтверджено судовим рішенням, для світської заборони чи обмеження діяльності пов'язаних з нею організацій та осіб достатньо довести лише факт такого зв'язку.

Не треба зациклюватися і на суперечці про те, хто "впав у сатанізм" – чи сама РПЦ МП, чи обвинувачений їй у цьому Захід. Зі світської точки зору, "Сатана" — лише фігура мови. З моральної, і, частково, богословської, Князь Світу Цього. У той момент, коли будь-яка структура, що проголосила себе церквою, починає витягувати зі своєї діяльності матеріальний дохід, обмінюючи туманні обіцянки на конкретні гроші, вона вступає з Сатаною в тісні відносини конфліктного симбіозу, "конфлімбіозу", як це сформулював Пєлєвін в "TRANSHUMANISM IN. ".

Зате можна і потрібно аналізувати такі документи не лише за фрагментами, а й загалом. Зокрема, політична частина "наказу" за своєю ідеологією є абсолютно нацистською. Щоправда, для того, щоб це предметно довести, потрібно ясно розуміти природу нацизму, а не визначати його за зовнішніми ознаками, хай і досить точно, як це зробив Умберто Еко. Нічого складного в нацизмі немає – навпаки, він влаштований дуже просто та прозоро. Але предметна розмова на цю тему, стараннями західних ліваків, які прагнули приховати близьку ідейну спорідненість нацизму та радянського соціалізму, було видавлено в область непристойного, де й залишився. Це тягне за собою безліч неприємних наслідків – зокрема, дозволяє російським нацистам оголошувати себе "борцями з нацизмом", а українським судам не дає визнати організацію нацистської на основі об'єктивних ознак. Але немає жодних перешкод до того, щоб прийняти в Україні ясне визначення нацизму і внести його до КК. Неважливо, чи визнають його у світі, і якщо так, то як скоро. Важливо, що в самій Україні його можна буде використати з моменту ухвалення. Визнавши зокрема судовим рішенням Росію – нацистською державою. З чого, у поєднанні із застосуванням ознак нацизму, піде і визнання нацистськими всіх афілійованих з Росією організацій, включаючи РПЦ МП/ФСБ.

До речі, коли Кирило стверджує, що "російського націоналізму в природі не існує", він має рацію. Росія — це країна, в якій політичну націю досі не створено, незважаючи на титанічні зусилля імператорів із диктаторами. При цьому "росіяни" — самоназва носіїв одного з варіантів нацистської ідеології. Це може бути обґрунтовано та доведено, а потім підтверджено судовим рішенням. Понад те, націоналізм і нацизм взагалі виключають одне одного. Нацизм насправді є заперечення нації та її підміна культом воєнізованої тоталітарної держави на чолі з вождем.

Чи не прийнято підтверджувати такі твердження в суді? Ну, це тільки доти, доки немає закону, який встановлює таку практику. І якщо наше завдання позбавити кремлівського попізму Україну, то українського закону буде для цього достатньо. Про вчинення змін у всесвітньому масштабі можна буде подумати пізніше. І зв'язок із підривними організаціями, які діють проти України, виглядає абстрактною міркуванням лише доти, доки поняття про такий зв'язок не набуло закріпленого в законі формулювання, ставши предметом юридичного регулювання.

Церква та віра – справа особиста. А бізнес має сплачувати податки

Тут ми повертаємося до питання, з якого почали розмову: як вигнати московських попів з України? Власне, всі відповіді вже знайдено, залишилося впорядкувати їх у пунктах. І цих пунктів буде лише два.

Перше. Ставлення світської держави до церкви має бути суто світським. Московських попів не можна вигнати з України, доки держава бачить у них саме попів, але це невірний підхід. Стосунки священик-прихожанин у світській державі мають бути особистою справою цих двох, доки між ними не виникла кримінальність, яка потребує державного втручання. А будь-яка церковна діяльність має бути визнана наданням послуг з метою отримання прибутку — чим вона є. Там, де отримують прибуток, сплачують податки і несуть відповідальність за якість послуг. Саме і тільки таким має бути підхід до будь-якої організації, яка оголошує себе релігійною.

У порівнянні з існуючим станом справ це формує принципово інший погляд на проблему. Горезвісний законопроект №8371 поряд з ним, по-перше, беззубий, а, по-друге, безглуздий. Нікому не треба доводити, що його організація — це "церква". Пекарні не треба доводити, що вона пекарня, а взуттєвому цеху – що він взуттєвий цех. Їм достатньо внести такий вид діяльності до статуту підприємства. А щоб хитромудрі попи не йшли в тінь, потрібно внести до закону, що регулює продаж церковних послуг, пункт про їхню несумісність з іншими видами діяльності. Хіба що виробництво церковної атрибутики можна залишити, та й добре подумавши.

І що вже точно потрібно зробити – це викинути з цього закону всю демагогію про "традиції" та "цінності", залишивши в ньому голий бізнес. Ось група громадян, котра хоче заробляти, надаючи церковні послуги. Вона орендує, будує чи купує необхідні їй приміщення. Виробляє атрибутику або замовляє на стороні. Показує витрати та доходи. Можливо, укладає з іншою групою громадян, котрі нині позначаються як "церковна громада", договір про постійне обслуговування, але це не обов'язково. Можливо, щось у цієї групи громадян орендує. Або купує. Все має бути гранично прозоро – принаймні там, де йдеться про гроші.

Добровільні пожертвування? Через банкомат, зі звичайними обмеженнями на анонімність. Ніде такого підходу до церкви немає? Точно, ніде? Отже, Україна буде першою. У нас у сусідах нацистська держава, що зникла, і намагається нас атакувати в тому числі і безконтрольними церковними послугами. Тому ми маємо їх поставити під жорсткий контроль.

Відчуваєте, як змінюються акценти? Немає вже ніякої сакральності і вимовленого з придихом "батюшка сказав". Тобто відразу це, звичайно, не зникне, але при такому підході досить швидко зійде нанівець. Є постачальники послуг, комерсанти. Що вони надягають на свої уявлення, за які їм платять глядачі, як їх називають, як оформлюють приміщення, називають один одного і що вдмухують у вуха присутнім – справа їх, та їхніх глядачів. Державі на це начхати, якщо вони не порушують закон. Не порушуєш закону, платиш податки — хоч презервативи одягай. Не заплатив податки, чи спійманий на чомусь незаконному – плати штраф, злісно порушуєш – закривай лавочку за рішенням суду, а клієнти нехай шукають іншого постачальника. Клієнт до тебе йде – ти у плюсі, клієнти розірвали з тобою договір – твої проблеми. Вчися працювати краще.

А чи може держава, залишаючись світською, замовляти церковні послуги у тих постачальників, яких знайде відповідними, та оплачувати їх із бюджету? Чому ж ні? Може, звісно! Якщо в суспільстві є потреба у чистих вулицях – держава організує їхнє прибирання. Є потреба в озелененні – озеленює. Є потреба в оцерковленні – формулює умови, яким мають відповідати постачальники цієї специфічної послуги, і сплачує їм, доки якість послуги його влаштовує. Можна навіть відкритий конкурс організувати – за правильно сформульованих умов там переможуть лише правильні постачальники.

Другий пункт відноситься до тієї самої кримінальності, коли держава вже має втрутитися. Потрібен закон про організації та соціальні явища, що несуть загрозу для держави та суспільства. У рамках цього закону має бути прозоро сформульовано, що таке підривні організації, що загрожують українській державності, нацизм, нацистська держава, терористична держава. Як ведеться список таких організацій та держав, а також організацій та фізичних осіб з України, які співпрацюють із ними, або користуються їхніми послугами. Як вони обмежуються у правах в Україні. Яка процедура внесення до таких списків та виключення з них. Це схоже на російський список іноагентів? Загалом ні, оскільки мова має йти не про абстракції, а про дуже конкретні речі. Але якщо раптом навіть схоже, то що?

Ще раз наголошу – нам не потрібно вирішувати ці проблеми "у всесвітньому масштабі". Закону, який діє на території України, буде цілком достатньо.

І все одразу встане на свої місця. Достатньо позбавити комерсантів, які порушують закон, права на легальне надання церковних послуг — наприклад, за доведений зв'язок з нацистською та терористичною державою, та штрафувати за нелегальне їх надання. А тих, хто користується їхніми нелегальними послугами, піддаватиме законним санкціям. Наприклад, позбавляти права голосу, прописавши це у законі.

Московські попи образяться та підуть у катакомби? Серйозно? Ви їх пики бачили? Вони в катакомбах п'яти хвилин не просидять, а вдадуться реєструватися та каятися, присягаючись у лояльності української влади. Потрібно лише бити їх за правильним місцем — по гаманцю. І не один раз — а постійно, поки не попросять пощади.

А коли це питання в Україні буде закрите, нам, загалом, буде байдуже, про що говорять у Москві російські нацисти, що з'їхали з глузду. Нехай кажуть, що хочуть. У нас все за законом – і перед законом усі рівні.

    Реклама на dsnews.ua