Сезон полювання на кроликів відкрито. Прочитати і перечитати "Біжи, кролику" Джона Апдайка

Бачили легендарну соціальну рекламу, яку крутили по телебаченню США від 1960-х о десятій-одинадцятій вечора перед новинами? "Do you know where your children are?". На екрані крупним планом якась медійна людина з суворим виразом обличчя питала: "Зараз одинадцята вечора. Чи знаєте ви, де ваші діти?". Коли таке допитувалися Енді Воргол та інші мастодонти клубної культури, воно особливо загрозливо звучало, ніби вимога викупу від викрадачів. А ще уявіть собі якість такого батьківства, коли щовечора Грейс Джонс мусить нагадувати, що у тебе є діти. 

Герої "Біжи, кролику" — Гаррі і Дженіс — очікують 1959-го на другу дитину, це саме для них невдовзі крутитимуть по ТБ ту рекламу-нагадування про батьківство. Гаррі Енґстрому в ті три-чотири місяці, поки триває дія роману, двадцять шість, він народився 1934 року і належить до "мовчазного покоління". Представник такого собі екзистенційного і демографічного провалля між "найвеличнішою генерацією", що перемогла у Другу світову війну, і "бебібумерами" — поколінням нібито традиціоналістів, що з переляку придумали рок-н-рол і боротьбу за громадянські права. Діти "мовчазного покоління" стануть найбагатшим і найуспішнішим поколінням за всю історію людства, ті самі діти, виховані батьками, що роздратовано вислухуватимуть щовечора нагадування про те, що у них є діти. 

Уже ж ясно, що роман з таким генераційним розкладом буде трішки сюровим, бентежно-загрозливим і непристойно-смішним, правда? В одній із перших сцен Гаррі повертається з роботи додому, бачить вагітну Дженіс перед телевізором, передають "Клуб Мікі-Мауса", вона курить і п’є коктейлі, скоро почнеться вечірній випуск новин і тоді Гаррі, що уже попитав дружину про коктейлі, про авто, про програму передач, про її нові покупки, спитає нарешті: "А де Нельсон?". Це їхній старший син. "Do you know where your children are?". Нельсон у бабусі, Гаррі згодом побачить у вікно, як він вечеряє поруч із його батьками і молодшою сестрою, так, ніби належить цій родині, а не є сином Гаррі, розвернеться і піде геть… Все, ми уже занурилися в потрібну атмосферу некомфортного цього роману аж з головою. 

Кролика вигадав Джон Апдайк. Апдайка представляти не треба. Одна з центральних постатей американського літературного канону ХХ століття, майстер саркастичного стилю, предтеча тамтешніх чорних комедій, бум яких припав на 1980-і. "Біжи, кролику" (Rabbit, Run, 1960) відкрив серію романів про Гаррі Енґстрома, візитівкою Апдайка став саме перший роман, саме цей, хоча високі нагороди типу Пулітцера отримали уже наступні книжки. І що показово, відзначали преміями книжки, де Гаррі таки поступається місцем головного героя, а на перший план виходить його син Нельсон; уже тоді серія про Кролика читалася як заява про транспоколіневу кризу. Але починалася все з "Біжи, кролику" і з історії саме Гаррі. ("Основи", що видали нині перший роман серії, якщо вірити внутрішній інформації, планують до публікації всі твори про Кролика; хай би так і було: мати ці книжки українською давно уже час).

Зірка університетської баскетбольної команди одружується зі шкільною королевою балу, через сім місяців у них народжується перша дитина. Кролик — прізвисько Гаррі ще зі школи, він білявий, легко червоніє, білошкірий і прудкий, попри те, що високий і кремезний, скидається на Кроля. Нині баскетбол позаду, хіба на вулиці перекинеться м’ячем з підлітками, ну і заверне на гостину до старого тренера, а ще й досі ненавидить свого суперника з іншої команди, і бачить сни про баскетбол… нині баскетбол має бути позаду. Чоловік влаштувався продавцем-консультантом в крамниці "Все за два долари", рекламує супер-овочечистку, бо не хоче торгувати авто, як його тесть. Дженіс теж колись була продавчинею, зараз вона домогосподарка. 

Молода родина переїздить в квартиру з паркінгом в Маунт-Джажд, що передмісті Бруера. (Бруер у Західній Пенсильванії, це містечко Апдайк вигадав як такий собі типовий американський осередок середнього класу, чимало його романів мають за локацію Бруер). Дженіс тихо спивається. За пару років стається нова вагітність. Гаррі не впізнає в Дженіс колишню красуню і починає її ненавидіти. Ввечері в п’ятницю Гаррі повертається з роботи, бачить п’яну і виснажену вагітністю Дженіс, яка між тим рушає на кухню готувати йому відбивні на вечерю. Гаррі має забрати від тещі авто і від матері сина, але він сідає за кермо і їде кудись на південь, хтозна чому і за чим, і не має намір повертатися до тих овочечисток, дружин і дітей. 

Щодо сюжету, то, либонь, це і все, що наразі варто знати, але накуролесить Гаррі іще чимало. 

У назві роману звісно що цитують відому пісеньку про кроленя, яке має вшитися від фермера, бо щоп’ятниці в меню родини — кролячий пиріг. Ключем до історії Гаррі цю пісеньку вважати не поспішаймо, смакувати Енґстромом тут дурних нема.    

Апдайк давав розлоге інтерв’ю про свого Кролика і в ньому не раз акцентував, що його Гаррі, який вселяє в читачів чимало почуттів, але симпатії і співчуття серед них не буде, був точним соціальним профілем американських чоловіків початку 1960-х — наляканих, не годних взяти на себе зобов’язання, чий соціальний успіх сягнув вершини в старшій школі і тепер лише іде на спад. Ці хлопаки нагадували автору його ж самого. Я наведу тут цю цитату, либонь, вона страх яка показова, після неї може й Гаррі більш до серця припаде: "Я міг спостерігати, дивлячись навколо на американське суспільство 1959 року, за низкою переляканих і підозрілих чоловіків — і я відчув у собі такий же жах і підозру. Такий чоловік, який не всидить на місці, не візьме на себе зобов'язань, не буде повністю виконувати свою роботу в суспільстві, став для мене раптом Гаррі Енґстромом. Я уявляв його колишнім баскетболістом. В старшій школі я багато вболівав і сам грав, тому велич зірки шкільного баскетболу підкорила мою думку, вона стала відправним фактом американського життя. У вас є ці спортивні здібності, цей зріст, це відчуття обранності, коли вам вісімнадцять, а потім все йде на спад. А чому Кролик? Кролики підозрілі, кролики сексуальні, кролики нервові, кролики люблять траву та овочі".

Не бачила, щоби споживання овочів у великих масштабах закидали роману Апдайка (хоча це нереально кумедно зробити Кролика торговцем овочечистками), а от за надлишок жорстко фізіологічного сексу "Біжи, кролику" прилетіло. У романі Гаррі має секс з двома жінками і ще одну переслідує, неправильно потрактувавши її гостинність. Довгі і детальні сцени сексу отримують своє обґрунтування: в ліжку, як і на баскетбольному майданчику, Гаррі докладає максимальних фізичних зусиль, щоби досягти успіху. Секс для нього — це різновид спортивного змагання. Ні, успіх тут — не зачаття дитини, а жіночий оргазм, коли Гаррі намагається зґвалтувати дружину, яка пару тижнів тому народила дитину, він не розуміє, чому та злиться, чому поводиться як "некомандний гравець". Хоча щодо зачаття, Гаррі принципово проти того, щоби жінки використовували контрацептиви і ретельно за цим слідкує. В романі є п’ятеро дітей, троє з них — діти Гаррі. Він — той, хто грає в баскетбол, грає і запліднює жінок. І це все, критеріїв ідентифікації на цьому вичерпано. 

"—Невже ти не можеш уявити, що я зараз відчуваю? Я ж зовсім недавно народила дитину.

—Можу. Можу, але не хочу, мені нецікаво, мені цікаво лише те, що я відчуваю. А я відчуваю, що треба кудись іти.

—Не йди, Гаррі, не йди."

Діти, овочі і секс у Апдайка — показники з одного описового ряду (вибачте, не я маю такого почуття гумору, а він таке мав). Це все — про споживання. Більше дітей, нікому не потрібних. Більше овочів, які ніхто не любить їсти, надаючи перевагу солодощам і м’ясу. Більше сексу – і байдуже, чи добровільного. Доба Ейзенгауера пропонувала величезні споживацькі можливості, ти мусив споживати, це був твій обов’язок, так країна прощалася з воєнним і повоєнними обмеженнями. Апдайку закидали порнографічність, бо інакше довелось би говорити про щось іще більш непристойне. Про примус насолоджувати споживанням: нічого не буває забагато. 

Про такий надлишок красиво розказує хронологія подій "Біжи, кролику". Події в романі, як і в пісеньці про кролика, зафіксованій в назві ("On the farm, every Friday оn the farm, it’s rabbit pie day"), починаються в п’ятницю. Але це не проста п’ятниця, а П’ятниця напередодні Вербної неділі. На Великдень Гаррі буде дивитися у вікно, як парафіяни рушають на святкову службу, в ліжку він залишить жінку, з якою збирається ладнати нову родину. Наступний злам історії відбудеться в День пам’яті, це останній понеділок травня, в цей день Гаррі знову стане батьком. І кульмінація всієї історії станеться на Літнє сонцестояння (до речі, це була неділя). Підозрюю, що саме свята, котрі широко відзначає загал, мали кореспондувати з життєвим шляхом Гаррі, щоби показати: нічого в його історії нема приватного, вона не просто типова, а політична в широкому сенсі. Але тут проглядається злий авторський дотеп: християнські свята, державні свята, язичницькі свята — навіть календар утратив тут один чітких критерій, не лише герої втратили всі орієнтири. Забагато свят, релігій, державних меморіальних ритуалів — просто забагато.

Гаррі біжить, бо не він має от-от потрапити в кролячий пиріг. Він втікає, бо уже несила запихати в себе черговий пиріг з кролика в чергову п’ятницю. Сенс назви, бачите, зовсім в іншому. 

Технічно "Біжи, кролику" був однією з вершин романного мистецтва 1960-х. В книжці чергуються кілька потоків свідомості – ми слідкуємо за думками Гаррі, його дружини, священика Джека Екклза, який береться Гаррі допомогти і навіть ім'я його відсилає до мудрості Екклезіаста, побуваємо в голові дружини священика, що її Гаррі обрав за сексуальний об’єкт, почуємо думки коханки Гаррі, колишньої проститутки. Це настільки чисто імітований потік свідомості Джойса, що є навіть прямі цитати з "монологу Моллі" і цитата зі сцени мастурбації Стівена. Апдайк віддає шану твору, у якого вчився писати. Ця техніка, яка нині виглядає уже трішки архаїчною, "заношеною", насправді запозичує зараз "Біжи, кролику" інтонації такої собі модерної класики. Герої Джойса тужили за цілісністю світу, що її втратили. Герої Апдайка заздрять героям Джойса, бо у них іще були ілюзії, що та цілісність світу бодай існувала, вони наслідують попередні генерації, намагаючись у такий спосіб штучно виростити собі сенс існування.    

"Біжи, Кролику" — таки книжка про батьківство. Про сенс, який вам виробив і спромігся його ж і не помітити. Між іншим, одна з центральних сцен твору — похорон дитини, тепер батьки точно знатимуть, де вона, але ж загинула мала саме через недбалість тих, хто її народив. "Біжи, кролику" — історія батьків, тільки читати її слід як історію дітей. Котрі вижили і стали тими, через рішення яких тепер виживаємо ми.