Скорсезе, Ді Капріо та "Відступники". З чого розпочався один із головних союзів Голлівуду

Кілька десятиліть улюбленим актором, навіть "талісманом" Скорсезе був Роберт Де Ніро — з легендою Голлівуду (загалом на початку їхньої співпраці Де Ніро ще не був таким вже відомим актором, а лише молодим новачком, який подає надії) пов'язувала не лише робота, а й міцна дружба. Скорсезе зняв Боббі у своїх "Злих вулицях" у 1973-му (після цього фільму до самого Скорсезе, який був лише на рік старший за Де Ніро, нарешті стали ставитися з повагою в індустрії), Де Ніро показав себе з найкращого боку — і вже наступного року грав у Френсіса Форда Копда.

За роль молодого Віто Корлеоне Роберт Де Ніро отримав свій перший "Оскар" (як найкращий актор другого плану), потім продовжив співпрацю зі Скорсезе. У 1976-му році вийшла одна з найкращих картин Мартіна Скорсезе, бездоганна драма "Таксист", у якій Де Ніро геніально зіграв роль колишнього морського піхотинця Тревіса Бікла, який влаштовується на роботу в нью-йоркське таксі, щоб розвозити пасажирів у нічний час — все одно ж він безстрашно відвозить пасажирів. Поступово герой Де Ніро божеволіє — насамперед через хворобливу самотність.

Скорсезе ніколи не вимагав, щоб Де Ніро був ексклюзивно "його" актором — у другій половині сімдесятих той співпрацював з Бернардо Бертолуччі в епічній картині "Двадцяте століття", а також з Майклом Чиміно — знявшись у вже класичному "Мисливці на оленів", в якому його партнеркою була початківець М. Сам Скорсезе в другій половині сімдесятих переживав не найкращі часи — почалося все зі зйомок документального фільму "Останній вальс" ("The Last Waltz") восени 1976-го року.

Режисер завжди був меломаном і відданим фаном рок-музики, яка тоді перебувала на піку — "Останній вальс" зафіксував на плівці останній прощальний концерт у Сан-Франциско найвпливовішого гурту "The Band". Ті були акомпаніаторами у Боба Ділана, потім у 1968-му записали свою дебютну платівку "Music From Big Pink" — музика якої була настояна на поживній та підбадьорливій суміші кореневих жанрів, від кантрі до соул, госпелу та блюзу. Цей альбом вилікував тодішню рок-сцену від важкого психоделічного похмілля — його великими поціновувачами стали багато аристократів від рок-н-ролу — почувши його, Ерік Клептон пішов з гурту "Cream", почавши грати більш традиційну музику, а Джорджу Харрісону, який теж став шанувальником "The Band", він теж став шанувальником "The Band", всерйоз задумався про сольну кар'єру.

У тому останньому концерті в залі "Winterland" на День подяки брали участь безліч суперзірок і великих друзів "The Band" — Ділан, Ніл Янг, Джоні Мітчелл, Мадді Уотерс, Ван Моррісон, Клептон і Рінго Старр серед інших — і Скорсезе зняв одну з найкращих рок-документалок в історії, на совість попрацювавши зі своїми численними операторами, які знімали історичну подію. Весь наступний рік Скорсезе монтував і знімав матеріал, з головою занурившись у проєкт, будучи вже по суті частиною рок-тусовки. Тоді горезвісний рок-н-рольний гедонізм ще нікуди не подівся — і режисер серйозно підсів на кокаїн.

Порошок ледь не занапастив Скорсезе — він мало не помер від передозування. У лікарні його відвідав Де Ніро і переконав розпочати роботу над картиною "Скажений Бик". Робота над цим черговим шедевром повернула Скорсезе до життя і позбавила залежності — і принесла Де Ніро, виконавцю головної ролі боксера Джейка Ламотти, чергову оскарівську статуетку. Сам Скорсезе все ще залишався без "Оскара".

Скорсезе та Ді Капріо

Співпраця Скорсезе та Де Ніро тривала і у вісімдесятих, і у першій половині дев'яностих. "Король комедії", "Славні хлопці", "Мис страху", "Казино" — все це чудові приклади їх більш ніж вдалого союзу. Але в другій половині дев'яностих Скорсезе захотілося чогось нового, він почав експериментувати та відчайдушно шукати нові джерела натхнення. Фільм 1997-го року "Кундун" із навмисною відсутністю голлівудських зірок був присвячений життю чотирнадцятого Далай-лами, ще через два роки режисер зняв щось на кшталт медичного трилера, з Ніколасом Кейджем у ролі парамедика, який вкрай втомився від своєї непростої роботи. Картина вражала, але Скорсезе занадто захопився сучасним і "модним" на той час монтажем, характерним для кінця дев'яностих — тим самим нівелюючи свій власний стиль і почерк.

Вже у новому столітті, 2002-го року, Скорсезе нарешті реалізував свій давно задуманий проєкт — йдеться про історичну драму "Банди Нью-Йорка", дія якої відбувається у середині дев'ятнадцятого століття. На головну роль Скорсезе несподівано для багатьох запросив молоду зірку Леонардо Ді Капріо, який все ще пожинав успіхи після ролі в "Титаніці" Джеймса Кемерона. Скорсезе зробив це за порадою все того ж Де Ніро — старий друг взагалі-то ще на початку дев'яностих рекомендував як слід придивитися до явно талановитого молодого актора (тоді Де Ніро знявся разом з юним Ді Капріо в картині "Життя цього хлопця", і це був один із найбільш вражаючих фільмів про домашнє насильство).

Тим не менш, незважаючи на як завжди чудову гру ще однієї зірки, Деніела Дей-Льюїса (він чудово впорався з роллю Біллі М'ясника, ватажка однієї з двох ворогуючих банд, хоч і мало не віддав Богу душу на зйомках, відмовившись лікуватися від пневмонії), "Банди Нью-Йорка" фільмографії Ді Капріо. Так, самого Лео критикували за те, що той зовсім не вміє зображати ірландський акцент, але справа навіть не в цьому, і не в поганій грі Кемерон Діаз — на відміну від картини "Епоха невинності" цього разу дев'ятнадцяте століття Скорсезе виглядало картонно і не надто природно, якщо не сказати фальшиво.

Але шляхи Скорсезе та Ді Капріо не розійшлися — через два роки Скорсезе зняв Ді Капріо у своєму "Авіаторі" у ролі Говарда Х'юза, знаменитого мільйонера та ексцентрика середини минулого століття. Той був і піонером авіації, і кінорежисером, а ще — параноїком і пустельником, що страждають на обсесивно-компульсивний розлад. Ді Капріо було що грати — його герой час від часу в паніці ретельно миє руки з милом, до крові натираючи пальці, нігті та долоні, то раптом заростає кошлатою шевелюрою та бородищем, не приймає душ і не виходить з темного приміщення, збираючи власну сечу в незліченні бутилки. При цьому він подобається жінкам — серед коханок Х'юза були красуні-акторки Ава Гарднер (у фільмі її грає Кейт Бекінсейл) і Кетрін Хепберн (Кейт Бланшетт).

Треба сказати, що в "Авіаторі" (який отримав безліч номінацій, але так і залишився без статуетки) Ді Капріо повністю переграв всіх партнерів, вражаюче глибоко вживши в роль рішучого і сильного, але мученого безліччю фобій Х'юза — і Джуд Лоу, і навіть Уіллем Дефо виглядали на його тлі майже аматорами. Але справжній успіх до тандему Ді Капріо-Скорсезе, що вже склався, прийшов тільки з виходом на екрани в 2006-му тих самих "Відступників".

Поліцейські, ірландці, Бостон та бандити

Картина, рімейк гонконського кримінального трилера "Подвійна рокіровка" може похвалитися приголомшливим акторським складом, але цього разу Ді Капріо не перетягує ковдру на себе, а показує себе як учасника міцного акторського ансамблю, який філігранно робить свою роботу. Ді Капріо в "Відступниках" грає молодого поліцейського з ірландським корінням Білла Костігана, який щойно закінчив навчальний заклад у Бостоні — в перший же день роботи в поліції штату Массачусетс начальники капітан Куїнан (Мартін Шин) і сержант Дігнам (Марк Волберг) вирішують запровадити Ніколсон), найжорстокішого і найжорстокішого бандита в Бостоні, який пишається своїм ірландським походженням і примудряється залишатися на волі — але для цього Біллу Костігану спочатку потрібно для правдоподібності відсидіти термін у в'язниці за рукоприкладство.

Костелло в свою чергу впроваджує в поліцію свого вихованця, Коліна Саллівана (Мет Деймон) — і починається найскладніша гра, що вимотує сили та нерви, в кішки-мишки, яка тримає глядача в постійній напрузі до фінальних титрів. Не тільки Ді Капріо, абсолютно всі актори були на висоті — більше того, ми бачимо останню вражаючу гру великого Джека Ніколсона в його кар'єрі. Що ж до Лео, то після "Відступників" його поважали і полюбили навіть ті хлопці, яких він страшенно дратував своїм всюдисущим сльозогінним "Титаніком" у дев'яності. Ну а те, що деякі кіномани зі снобістськими нахилами віддають перевагу "Подвійній рокіровці" — не так важливо.

Скорсезе нарешті отримав "Оскар" за режисуру, а співпраця з Ді Капріо, звичайно ж, продовжилася — "Острів проклятих" (2010-й рік) виявився найжахливішим, загадковим і двозначним фільмом у кар'єрі обох, трагікомедія "Вовк з Уолл-стріт" (2013) невичерпне джерело мемів — найсмішніших і кумедніших, ну а в відносно недавніх епічних "Вбивцях квіткового місяця" Ді Капріо вперше зіграв увальня-простофілю, який створив безліч зла саме через свою непрохідну дурість. До речі, чудову музику для картини написав екс-гітарист та автор пісень згаданих "The Band" Роббі Робертсон — це була остання робота майстра, який помер улітку 2023-го.

Як і Де Ніро, Ді Капріо не обмежує себе роботою зі Скорсезе — всі ці роки він знімався і в Крістофера Нолана, і в Клінта Іствуда, і в Тарантіно, і в Пола Томаса Андерсона, і в багатьох інших іменитих режисерів. Але в союзі зі Скорсезе явно виникає особлива магія — і, зважаючи на все, ми в цьому ще не раз переконаємося. Точна дата поки не відома, але вже заявлено вихід хоррора "Що відбувається вночі", в якому партнерами Ді Капріо стали Дженніфер Лоуренс та Мадс Міккельсен.