• USD 29.3
  • EUR 30.4
  • GBP 35.7
Спецпроєкти

Уріжте марш! Парламентські вибори в Росії пройшли за сценарієм Булгакова

У Росії завершився черговий сеанс електоральної магії з повним її самовикриттям. Втім, самовикриття для більшої частини росіян неочевидно. Але асоціації виборів до Держдуми РФ з відомим романом занадто сильно кидаються в очі, щоб їх проігнорувати

У Росії відбулися вибори в Держдуму
У Росії відбулися вибори в Держдуму / Getty Images
Реклама на dsnews.ua

Останні думські вибори, остаточні результати яких ще не опубліковані, але вже відомі попередні, відбили всю сучасність Росії: її проблеми, звичну брехню влади, двоїсте ставлення Заходу, де жадібність бореться зі страхом стати заручниками одержуваних придбань, і, нарешті, прийдешню і вже неминучу зміну влади.

На момент написання статті ЦВК РФ опублікував результати за підсумками обробки 70% протоколів.

Отже, ЕР (вона ж ПЖиВ), міцно зайняла в РФ місце покійної КПРС, набирає за партійними списками 48,56% голосів. КПРФ — 20,25%, ЛДПР — 7,68%, "Справедлива Росія" — 7,42%, "Нові люди" — 5,53%, всі інші не пройшли 5% барʼєр. В одномандатних округах ЕР/ПЖиВ отримує 86,23%, КПРФ — 6,67%, "Справедлива Росія" — 3,56%. ЛДПР, "Громадянська платформа", "Яблуко", "Батьківщина" і Партія Роста — по 0,44% (по одному мандату).

Обговорювати деталі голосування, а також персоналії переможців і переможених можна до нескінченності. Цими обговореннями, які не дають ніякої реальної інформації, і лише затінюють смисл, густо забитий зараз весь російський інформаційний простір. Але відволікатися на них немає сенсу. Думські вибори-2021 — це той випадок, коли потрібно відступити на крок і не вдивлятися в окремі мазки, а спробувати побачити картину в цілому.

Картина ж в цілому поки що залишається незмінною: абсолютну перевагу партії влади плюс жменю кишенькових, абсолютно лояльних все тієї ж влади "опозиціонерів", яким дозволяють пройти в Думу виключно для антуражу — або в розрахунку виростити з них щось нове. Але, знову-таки, в інтересах влади в Кремлі, внутрішньо суперечливою, що складається з борються угруповань, але по відношенню до простору поза Кремля — цілком собі єдиною.

Загальна явка по РФ і окупованим територіям, населення яких окупанти піддали примусової російської паспортизації, склала більше 45%. Це досить скромний результат — і тривожний дзвінок на майбутнє. Але лише дзвінок, оскільки нижній поріг явки в Росії відсутня.

імітація виборів

Реклама на dsnews.ua

Чи можна говорити про те, що результати голосування хоча б приблизно відображають думки росіян? Питання це складніше, ніж може здатися.

З одного боку, вибори, поза всяким сумнівом, були тотально і, більш того, концептуально сфальсифіковані. При цьому їх фальсифікація здійснювалася відразу на декількох рівнях. Була повністю зачищена вся хоч скільки-небудь нелояльна Кремлю опозиція. Дострокове, електронне та інші процедури альтернативного голосування, що відкривають необмежені можливості для малювання будь-яких результатів, використовувалися з небувалим колись розмахом. Відеофіксація була скасована. Повноваження спостерігачів, і без того куці — урізані. Норовливих спостерігачів виганяли з дільниць за допомогою поліції. Нарешті, у виборах взяли участь не менше півтора мільйона "нових громадян" Росії — жителів окупованих територій України: Криму та частини Донбасу, змушених до отримання російського громадянства. Їх лояльність Москві гарантувалася цілою низкою заходів: від оскаженілої пропаганди до фактичного скасування таємного голосування в поєднанні з загрозою репресій.

Але, разом з тим, з іншого боку, велика частина росіян прийняла ці правила гри. Про жодні масштабних протестах, яких так побоювалися в Кремлі, немає й мови — і, очевидно, вже не буде. Протести успішно збиті превентивними заходами: число політвʼязнів в Росії вже перевищило їх кількість при Брежнєві, а ряд посадок, таких, як у випадку з Навальний, носив відверто демонстративний, на публіку, характер. Ще ширше поширилися і попереджувальні, передпосадкови дії, такі, як присвоєння статусу "іноземного агента". Таким чином, страх потрапити під репресії взаємно посилюється страхом зовнішніх загроз "словʼянському світу", що нагнітається пропагандою. Старий рецепт, відпрацьований ще за часів Сталіна, успішно працює в Росії в наші дні.

Як наслідок, мова йде не стільки про тотальну фальсифікацію, скільки про неявному, напівнепритомному, але, тим не менш, безсумнівному виборі, коли масовий виборець або виявляє цілковиту байдужість до подій, або розуміє, що вибори сфальсифіковані, але внутрішньо упокорюється з цим, щиро вважаючи подібну практику нормальною. Щось подібне відбувалося і в СРСР на "виборах без вибору" до Верховної Ради, з єдиним кандидатом, з бюлетенем, що заповнюється на очах у комісії і з незмінною явкою в 99,99%. Чи можна було в цих умовах проголосувати "проти"? Так запросто — і ніяких явних і негайних репресій за це не слід було. Навпаки, у який голосував могли дбайливо поцікавитися, чим він, власне, незадоволений — ну, а подальше вже залежало від його відповіді. Якщо причиною невдоволення був невідремонтований підʼїзд — то його, ви не повірите, могли оперативно відремонтувати! Концептуальні розбіжності з Радянською владою могли спричинити за собою навʼязливу турботу про душевне здоровʼя заблукалого. При цьому, якщо той не виявляв особливої активності, то і тиск на нього збільшувалася дуже поступово, залишаючи гуманну можливість відступити, визнати помилки і повернутися в загальний стрій. Ймовірно, до такого ж розкладу все і прийде вже на наступних виборах, так що сприйняття виборів нинішнього року як останніх, завершальних епоху виходу з СРСР і блукання по пустелі в пошуках втраченого радянського раю, має повне право на існування.

При цьому абсолютна більшість мешканців СРСР, прекрасно усвідомлюючи суть "радянських виборів", навіть не думало протестувати — настільки, що і думка про щось подібно не спадало їм в голови. Притому, не стільки від страху, скільки через відсутність самої потреби в протесті. Звичайно, тінь новочеркасського розстрілу, якого в СРСР "не було", але про який знали всі, постійно була присутня десь поруч. Але парадокс ситуації полягав у тому, що навіть якщо б владне тиск в якийсь момент зникло, більшість виборців проголосувало б рівно так само — просто за інерцією, в силу звички.

Європа дивиться, але не вдивляється

Особливості радянських виборів абсолютно не заважали Заходу визнавати владу в Кремлі легітимною — не надто афішуючи це, але цілком вільно підписуючи з нею міждержавні угоди. Тим часом, путінська Росія не робить сьогодні нічого, чого не робив би СРСР, і, якщо у виборах 2021 року беруть участь жителі окупованого Криму і ОРДЛО, то в СРСР в них брали участь жителі окупованій Прибалтики, окупацію якої Захід також не визнавав, визнаючи легітимність радянської влади. Цей багаторічний прецедент, який ніколи і ніким не був ні дезавуював, ні засуджений, і дає Москві підстави відносити нинішні претензії до неї до чистої русофобії. До того ж, навіть якщо б ЄС і/або США не визнали вибори в ГД, це не спричинило б за собою ніяких реальних наслідків. Поставки сировини з Росії та виведення капіталу з неї продовжуватимуться в будь-якому випадку, оскільки вони важливіше будь-легітимності, прав людини, демократії і чого завгодно ще. Путін залишиться визнаним президентом. Незначні протокольні труднощі — ось максимум наслідків невизнання виборів в ГД. Розмовляти з Росією Захід все одно буде, і буде торгувати з нею. СП-2 буде працювати, а санкції проти Росії як були символічними, так ними і залишаться.

Не те, щоб Захід зовсім не міг впливати на Кремль, сприяючи демократизації Росії. Але, по-перше, реальні можливості Заходу тут зовсім не абсолютні. По-друге, такий вплив могло б здобути ефект тільки на тривалому часовому відрізку, для чого жодному із західних урядів, які живуть в межах електорального циклу, просто не вистачить послідовності. Як наслідок, програючи Заходу в довгій стратегічній перспективі, Кремль буде знову і знову перегравати його тактично, що, в кінцевому підсумку, зможе впливати і на результат стратегічного протистояння. І, нарешті, найголовніше: нікому на Заході демократія в Росії просто не потрібна, ні в якому вигляді. Росія для Заходу — сировинна колонія, яку він боїться втратити під контроль Китаю, і керівництво якої використовує це побоювання як аргумент у торзі. Максимум, чого хочуть на Заході — це зниження російських амбіцій. Розбіжності з цього питання між колективним Заходом і Москвою були завжди, і носять циклічний характер. Так, зараз ми знаходимося в точці їх максимального загострення. Але варто ситуації лише трохи змінитися і навіть ці, загострені, розбіжності будуть частково врегульовані, а почасти засунуті в тінь на невизначений термін. Щось подібне вже траплялося, коли Антигітлерівської коаліції знадобився ресурсний противагу в протистоянні з Німеччиною, для зниження власних людських втрат.

Перспективи розвитку ситуації

Проте, на відміну від брежнєвського СРСР, який не мав перспектив будь-якого соціального розвитку і намагався всіма силами зберегти статус-кво в мінливому світі, що неминуче вело його до провалу, путінська Росія інтенсивно готується до модернізації. І нинішні вибори — важливий крок у цьому напрямку.

Тут звертає на себе увагу відхід у тінь персонально відомих постатей, починаючи з Путіна. Вибори були в основному безіменними. Під цю безіменність істотно оновлені списки депутатів ЕР. Крім того, в Думі зʼявилася абсолютно нова партія "Нові люди", про яку вже доброзичливо відгукнулися едросовскіе функціонери. Уважно читаючи програмні документи "НЛ", можна прийти до двох висновків.

Перше. Проект "Нові люди" готують з Кремля для заміни ЕР, застарілої і звироднілої. Але ця заміна буде дуже поступової, з плавною передачею функцій по секторам, притому, протягом декількох електоральних циклів. Цей транзит влади всередині апарату буде подаватися як боротьба "доброго царя", неважливо, якого саме, Путіна чи, або Постпутіна, або спочатку одного, потім іншого, — з "поганими боярами", і використовуватися як інструмент перманентного згуртування мас навколо вождя в Кремлі, здійснюваного на основі патріотичної та антикорупційної риторики. Боротьба з корупцією внесе нотку, яка буде сприяти помʼякшенню відносин із Заходом, хоча у внутрішньому ідеологічному просторі в цю ж скарбничку впадуть і нинішні напрацювання: кругом вороги і іноземні агенти, в Україні — нацисти, а Росія повинна врятувати від "Сороса" і "лібералів "братську Білорусію.

Друге. Проект "Нові люди" конструюється з оглядкою на глобальну корпоратизацію промислово розвиненої частини світу, в якій держави втрачають свою роль, передаючи її глобальним корпораціям, і поєднуючи це з відмовою від нагромадилося вантажу соціальних і правових зобовʼязань. Так, не зумівши вписатися на рівних в рік, що минає постімперський світ, кремлівська команда хоче спробувати вписатися в світ прийдешній, неокорпоратівний. І, треба сказати, що в її розрахунках є своя, досить вірна, в цілому, логіка.

Що ж стосується залу для глядачів, тобто пересічних росіян, які голосують, або навіть ухиляються від співучасті в псевдовиборной імітації, але при цьому і не повстають проти неї, а мовчазно приймають хід подій, то їх чекає на виході доля відвідувачок магазину, відкритого на сцені театру Варʼєте Фаготом і Бегемотом під наглядом Воланда. Втім, росіянам до такому поворотам не звикати. Адже, як співається у відомій частівки, "раз роздягнуть, два роздягнуть, а потім звикнете". До того ж це буде не прямо завтра, а саме що потім, та й процес роздягання буде досить поступовим, під гучні фанфари на честь чергових, вигаданих пропагандою, перемог.

    Реклама на dsnews.ua