• USD 39.6
  • EUR 42.3
  • GBP 49.4
Спецпроєкти

Вся Україна - суцільний Бабин Яр. Про що мовчать газети

На тлі того, що творилося в маленьких українських містечках, розстріли в Києві виглядали проявом гуманізму
Ярмолинці. Могила настільки величезна, що не влазить в кадр. Ззаду - руїни казарми-в'язниці
Ярмолинці. Могила настільки величезна, що не влазить в кадр. Ззаду - руїни казарми-в'язниці
Реклама на dsnews.ua

Про трагедію Бабиного Яру написані тисячі книг, брошур і газетних публікацій, а ось про розкиданих по всій території України таких же "міні-ярах" широкому читачеві відомо набагато менше. Якщо події в Києві вражають своєю небувалою масштабністю - тільки за 29 та 30 вересня 1941-го тут розстріляли 33 771 людини, то те, що відбувається в невеликих містечках часто жахає своїм изуверством, на тлі якого "звичайний" розстріл виглядає вершиною гуманізму.

Живцем замуровані (Сатанів і Дунаївці Хмельницької обл.)

6 липня 1941-го в невелике селище Сатанів, тоді ще стояла на кордоні, увійшли німецькі війська. Перший, поки ще не масовий, розстріл місцевих євреїв відбувся 5 серпня 1941-го, коли фронт відкотився далеко на схід. Восени того ж року більшу частину єврейського населення Сатанова, як і інших сусідніх містечок, вивезли у сусідні Ярмолинці, де нацисти організували велике гетто - про нього буде окрема глава.

Перед вивезенням євреїв кілька днів протримали у місцевій синагозі. Тут гітлерівці вчинили з німецької ощадливістю і нацистським изуверством. Старовинна середньовічна будівля була ідеальною в'язницею: двометрові стіни, вікна на величезній висоті, міцні дубові двері. І можна тільки уявити моральні страждання віруючих, вимушених публічно справляти природні потреби прямо в молитовному залі. До того ж конвоїри розважалися, стріляючи поверх голів нещасних. В якості мішені використовували різьблений арон а-кодеш (Ковчег Святині) - спеціальне сховище для сувоїв Тори. Сліди від куль видно і сьогодні.

Реклама на dsnews.ua

Найстрашніше сталося в ніч на 15 травня 1942-го, коли в містечко увійшла эсэсовская зондеркоманда. Залишилися до того часу сатанівських євреїв зігнали на Базарну площу. В основному це були жінки, діти і старики. Чоловіків або розстріляли раніше, або вивезли на каторжну працю в ярмолинецкое гетто.

Ще з часів турецької навали на краю Ринкової площі стояли руїни старовинного кам'яного будинку. Біля них і розстрілювали людей, закидаючи трупи в розташовані під руїнами підвали. До світанку, як планувалося, розстріляти всіх не встигли. Що залишилися в живих заштовхали в "льохи" і засипали вхід. Старожили кажуть, що нелюдські крики доносилися з-під землі ще цілий тиждень.

У квітні 1944-го підвал розкрили. Всередині були виявлені останки 286 людей.

В останні роки в контрольованих Москвою виданнях активно мусується брехлива байка про те, як в липні 1941-го бійці батальйону "Нахтігаль" розстріляли в Сатанові більше сотні євреїв. Однак, згідно з даними авторитетного інституту "Яд Вашем", перші страти в Сатанові пройшли через місяць після того, як в містечку побували бійці цього підрозділу.

Фальшивку вперше запустила радянська пропаганда ще в 1959-му, коли в СРСР і НДР розгорнули масштабну кампанію з дискредитації Теодора Оберлендера - міністра у справах біженців в уряді ФРН. Останній постійно піднімав незручну для Кремля тему військових злочинів Радянської армії стосовно мирного німецького населення. В помсту КДБ і "Штазі" вирішили зробити військовим злочинцем самого Оберландера, раніше служив офіцером зв'язку в "Нахтигале". Пропагандисти відразу ж почали вигадувати "звірства", до яких начебто був причетний батальйон і, відповідно, неугодний політик.

У 1959-му в Східній Німеччині українською мовою (!) навіть вийшла брошура "Сповідь колишнього солдата батальйону "Нахтігаль"", де читаємо: "...До Сатанова [у червні 1941 h] взвод ["Нахтігалю"] прибуває вночі. Навколо виставляються патрулі з наказом нікого не випускати, розстрілювати на місці. Керує "операцією" заступник Шухевича Василь Сидор. У нього в руках списки. Він вривається в квартири і стріляє в усіх, кого зустрічає. Помилування нема нікому.

Вісь з хати вибігла злякана дитина, бігає по подвір'ю, шукає, де б заховатися. З хати виходить Сидор. Він спокійно наближається до дитини, яка притулилася до стінки. На дитині одна сорочечка. Маленькі босі ніжки виділяються на чорній землі. Сидір поволі наближається. Дитина бачить в його руці пістолет, кричить "мама!", і в цей час Сидор стріляє просто у відкритий ротик.

...Трупи на вулицях, сходах, у квартирах, на ліжках. Сотні трупів..."

Вже у незалежній Україні з 2007-го в підконтрольних комуністам і проросійським силам медіа почали розганяти "дослідження" якогось Максима Запорожця "Голокост по-оуновски". Є велика підозра, що це псевдонім цілої групи російських пропагандистів, тому що згадка про цього персонажа більше ніде не зустрічається. Про Сатанів в цьому опусі читаємо наступне:

"У Сатанові "соловейка" зібрали місцевих євреїв біля синагоги і підпалили її. Євреїв змусили при цьому танцювати і зображати радість. Рабина на очах у всіх вбили. Вбили також одного старого єврея, який відмовився на вимогу нелюдів цілувати хрест. Що залишилися в живих незабаром були також ліквідовані".

Ось тільки сатановские "звірства" оунівців геть заперечують навіть архіви КДБ СРСР.
Кампанія проти Оберлендера була ініційована в самих високих кремлівських кабінетах - по всьому маршруту слідування батальйону "Нахтігаль" у пошуках компромату відправили посилені слідчі групи КДБ СРСР. Одна з таких груп ретельно "відпрацювала" Сатанів. Хоча слідчі буквально землю рили, результат їх розслідування був цілком прогнозований. У довідці КДБ від 16 жовтня 1959 року читаємо: "Встановлено, що в першій половині липня 1941 року із Західної України через Сатанів по шосейній дорозі до Хмельницька рухався на велосипедах та автомобілях озброєний загін українських націоналістів у німецькій формі. Загін в Сатанові не затримувався".

Свідоцтв "звірств" націоналістів чекісти теж не знайшли.

Недалеко від Сатанова знаходиться районний центр Дунаївці. З осені 1941-го до травня 1942-го там знаходилося велике гетто. Більшу частину його в'язнів знищили в ніч на 2 травня 1942-го (нацисти любили приурочувати масові страти радянських або єврейських свят).

Приреченим традиційно оголосили, що їх будуть переселяти. Колона і справді спершу рухалася в напрямку залізничної станції Лужковці, що на лінії Кам'янець-Подільський - Київ. Але потім людей завернули в бік лісу, де біля села Дем'янківці перебувала давно закинута фосфоритовая шахта. Біля шахти приреченим наказали залишити свої речі і роздягнутися. Після чого загнали в шахту, а вхід підірвали. За різними даними, там загинуло від двох до трьох тисяч людей.

Місцеві жителі розповідають, що незабаром після війни в Дунаївці нібито приїхала урядова комісія, очолювана братом самого Лазаря Кагановича. Коли вхід відкрили, то виявили, що тіла в шахтах муміфікувалися і залишилися в тих позах, в яких їх застала смерть від задухи. Так, матері сиділи, тримаючи на руках дітей.

Застиглий жах (Ярмолинці, Хмельницька обл.)

Гетто в Ярмолинцях було створено восени 1941-го. Крім місцевих євреїв, його в'язнями стали євреї з сусідніх містечок Сатанів, Городок, Кузьмін, Сутковец та ін. Історія самого гетто мало чим виділяється на загальному тлі. А ось про його ліквідацію варто згадати окремо.

В середині 1930-х на околиці Ярмолинец біля однойменної вузлової залізничної станції для червоних танкістів побудували величезний військовий містечко - використовуючи "залізяку", в лічені години танки можна було перекинути що до румунської (тоді по Дністру), що до польської (по Збручу) кордонів. Після "золотого вересня" 1939-го ця військова частина отримала ще одну функцію - концтабір. Його створили для прийому польських військовополонених згідно з Директивою №12 наркома внутрішніх справ СРСР Лаврентія Берії.

Частина військового містечка оперативно обгородили "колючкою", виділивши для "жолнежей" одну з триповерхових казарм. Ярмолинецький концтабір використовувався як фільтраційно-сортувальний - тут полонених розділяли за категоріями і відправляли в глиб СРСР.

Табір діяв до липня 1941 року. У той час тут перебували 1138 польських полонених, які працювали на будівництві військових об'єктів. Поляків вивезли буквально перед самим приходом німців.

Захопивши Ярмолинці, гітлерівці отримали вже готовий концентраційний табір. Його в'язнями стали вже командири РСЧА.

Ліквідація ярмолинецького гетто почалася в кінці жовтня 1942-го за наказом окружного гебітскомісара Еміля Мерцеля. Обставили це за традиційним лекалами. Мешканцям гетто оголосили, що їх переселяють в більш комфортне місце, після чого всіх євреїв перегнали з гетто в військове містечко. Під в'язницю знову використовували віддалену триповерхову казарму.

Згідно різним джерелам у концтабір зігнали від 6 до 14 тис. осіб. Але навіть якщо допустити, що в казарму людей набили, як оселедці в бочку, то 14 тис. тут просто фізично не вмістилося б. Швидше за все, варто говорити про 6-7 тис. жертв. Втім, є інформація, що в якості в'язниці використовували й інші казарми. В такому випадку цифра в 14 тис. ув'язнених цілком реальна.

Зігнаних в казарму людей три дні протримали під охороною, без їжі і, головне, без води. Розповідають, що матері, лише б припинити страждання малюків, у відчаї скидали їх вниз головою з третього поверху, а потім самі вішалися на скручених з одягу мотузках.

На четвертий день почалися розстріли. Але жертви не пішли покірно на забій. Про останні дні ярмолинецького гетто свідчить "Чорна Книга": "В Ярмолинцях євреї чинили опір два дні. Зброю було приготовлено заздалегідь: його принесли разом з домашніми речами. Було це у військовому містечку. Першого поліцейського, який туди проник, щоб відібрати партію приречених, євреї вбили, а труп його викинули у вікно. Зав'язалася перестрілка, причому було вбито ще кілька поліцейських. На наступний день прибули вантажівки з поліцейськими з сусідніх районів. Тільки до вечора, коли у євреїв вичерпалися боєприпаси, облягали проникли в містечко. Страта тривала три дні. При опорі були вбиті 16 поліцейських, серед яких начальник поліції і п'ять німців".

Не території військової частини і сьогодні можна побачити величезні могили.

Збереглася і казарма-в'язниця. Просочив її стіни жах навічно в'ївся в старі цеглини. У повоєнні роки її кілька разів намагалися відремонтувати і пристосувати для потреб військової частини, але все закінчувалося нічим. Через 74 роки після звільнення Ярмолинец від нацистів ця будівля так і залишається стояти напівзруйнованим.

Всього в ярмолинецькому гетто та концтаборі знищили майже 24 тис. осіб (за іншими джерелами - понад 26 тис.).

Праведники (Товсте, Тернопільська обл.)

Людей, що рятували євреїв під час Голокосту, називають "Праведниками народів світу". Такі є майже в кожному містечку, де раніше жили євреї. При цьому далеко не всі з них удостоєні цього звання офіційно. З усіх оповідань автору найбільше запам'яталися праведники Толстого - гарного села біля знаменитих Заліщиків.

Головна архітектурна пам'ятка села - побудований в 1930-ті роки храм Архистратига Михаїла. У свій час тут служив дивовижний людина о. Антон Навольский (1894-1965).

В молодості Навольский готувався стати ветеринаром, але всі плани зруйнувала Перша світова війна. Після закінчення старшинських курсів воював унтер-офіцером в армії цісаря Франца Йосипа. Під час українсько-польської війни воював у лавах армії ЗУНР проти поляків. Був поранений, потрапив у полон. До 1922-го перебував у концентраційному таборі, після цього постійно переслідувався польською поліцією. Під час війни прийшов до Бога, в 1930-му прийняв сан і став настоятелем приходу в с. Товсте. Саме його стараннями був добудований храм Архистратига Михаїла (його почали зводити ще напередодні Першої світової). На добудову храму скидалися всім світом. Підсобили і місцеві євреї - так, деревину для даху й бань пожертвував місцевий єврейський купець Герш Шпіцер.

У період міжвладдя, коли 7 липня 1941-го частини РККА вже пішли з Товстого, а німці ще не прийшли, люмпени з сусідніх сіл вирішили влаштувати в містечку погром. Про це стало відомо батькові Навольскому. Священик тут же зібрав чоловіків-прихожан, і вони перекрили всі провідні в містечко дороги. Сам священик весь день провів у єврейських кварталах.

В роки нацистської окупації о. Антон під час проповідей відкрито закликав паству до братської любові і допомоги безправним євреїв, заявляючи, що видавати євреїв окупантам - великий гріх. Так, 12 липня 1941-го під час урочистої служби на свято апостолів Петра і Павла отець Навольский сказав на проповіді: "Якщо дійсно хочете незалежної України, повинні добувати в боротьбі власною кров'ю, а не кров'ю євреїв, як вчать вас німці!"

Ризикуючи життям батько Навольский особисто переховував п'ятьох єврейських дітей. Ще шість сімей він сховав у надійних людей і допомагав продуктами та одягом. Місцевий католицький ксьондз Станіслав Шкодзинский також виступив на захист євреїв. У своїх проповідях він неодноразово закликав поляків Толстого не плямувати руки єврейською кров'ю і забороняв навіть пальцем торкатися майна сусідів.

Значну частину в'язнів місцевого гетто направили до села, де вони працювали на сільгосппідприємствах. Більшість з них вижили - їх врятував чиновник німецької окупаційної адміністрації, який керував сільськогосподарськими маєтками німець Пауль Фрідріх (його прізвище, на жаль, забута). Коли прийшло розпорядження повернути відряджених євреїв у гетто, Пауль Фрідріх, прекрасно усвідомлюючи, що їх чекає, під різними поважними приводами цей наказ проігнорував.

Люди, ховати євреїв у роки окупації, звичайно, дуже ризикували. За таке у німців було тільки одне покарання - розстріл. Тим не менш, у цій лотереї зі смертю шансів вижити було набагато більше, ніж загинути. Але були люди, усвідомлено вибирали смерть. Мова про членів змішаних сімей, яким німці завжди пропонували можливість вибрати життя.

Село Шарівка, воно ж колись містечко Шаравка, що в Хмельницькій області, знамените унікальним оборонним храмом ХV століття і грандіозним двохсотлітнім здичавілим парком. Колись тут жила досить значна єврейська громада.

4 листопада 1942 року нацисти стратили понад 300 місцевих євреїв, а також переховуються тут їх одноплемінників з сусідніх сіл. Тоді ж містечко Шаравка остаточно стало селом Шаровкой.

Разом з євреями стратили і українців зі змішаних сімей. Місцеві люди похилого віку і сьогодні пам'ятають доктора Сорочкина, якому німці порадили: "Залишайся, ти ж не єврей, можеш жити". Лікар тільки знизав плечима: "А навіщо мені таке життя, якщо я віддав на смерть своїх дружину і дітей?"

В селі Купин (Хмельницька обл.) на братській могилі значиться, що троє з розстріляних - українці. На жаль, невідомо, ким були ці троє. Як розповідали авторові старожили, в сатановському підвалі була замурована живцем як мінімум одна українка, яка не захотіла кинути дітей від чоловіка-єврея.

Сумну історію розповідав і один з найстаріших співробітників "Артеку" Володимир Свисток. Перед попередньої окупацією Криму головним лікарем всесоюзного табору працював Микола Федорович Гнєденко. Його дружина Любов Ароновна Вербицька працювала в тому ж "Артеку" лікарем. Коли евакуювали співробітників табору, Микола Гнєденко залишився - його дружина тяжко захворіла. У грудні 1941-го всіх проживаючих у Гурзуфі та на території "Артеку" євреїв заарештували. Вивезли і сім'ю Гнєденко. Лікаря, як не єврею, німці запропонували залишитися, відкрито попередивши, що всіх розстріляють. Але той не покинув дружину та сина й свідомо пішов на смерть. 18 грудня 1941-го його розстріляли разом з більш ніж двома тисячами євреїв Ялти.

    Реклама на dsnews.ua