• USD 36.6
  • EUR 38.5
  • GBP 44.6
Спецпроєкти

Взаємовигідне сусідство. Проти кого дружили і кого зраджували козаки і кримські татари

Як і належить сусідам, українці й татари воювали, мирилися, торгували, вступали в союзи, безкорисливо допомагали один одному і знову воювали. Текст: Дмитро Полюхович
Фрагмент картини Яна Матейка "Хмельницький і Тугай-бей під Львовом" (події 1648 р.)
Фрагмент картини Яна Матейка "Хмельницький і Тугай-бей під Львовом" (події 1648 р.)
Реклама на dsnews.ua

Відносини між українцями і Кримським ханством назвати безхмарними не взявся б навіть самий невиправний оптиміст. Крові і сліз тут пролилося з обох сторін - страшно уявити. У народній історичній свідомості кримські татари - кровожерливий ворог, споконвічний і безжальний. Регулярні спустошливі набіги, після яких величезні території перетворювалися в випалені безлюдні пустелі, - сувора правда.

Від цього нікуди не дітися. Відповідні візити наших козаків, зауважимо, теж гуманізмом не відрізнялися. Програма гастролей була та ж - різанина, насильство, грабіж і захоплення полону. І якщо про перші кобзарі тягнули тужливые думи про важку татарсько-турецької неволі, то другі - героїчно-пафосні гімни.

Втім, зводити все до взаємного "секір башка" було б великим перебільшенням.

Пліч-о-пліч проти яничар

Сусідство кримських татар з козаками було цілком взаємовигідним. Наприклад, козакам дозволялось добувати сіль на кримських соляних озерах. Стратегічний і дуже цінний в ті часи продукт. За це татари отримували право безперешкодно випасати свої стада на землях Січі. Що для них теж було важливо - у південних посушливих степах з пасовищами влітку було проблематично.

Перший українсько-татарський військовий союз датується ще 1521 р., коли кримський хан Мухаммед I Герай почав похід на Москву, відомий у російській історіографії як "Кримський смерч". В армії хана були і козаки під воєводством Євстафія (Остапа) Дашкевича - одного з організаторів Війська Запорозького і, як вважає ряд істориків, його першого кошового отамана.

Самий незвичайний українсько-татарський союз датується 1624 р., коли козаки і кримці разом боролися проти яничарів. У ті роки в Криму йшла боротьба за ханський трон між Джаныбеком Ґераєм і Мехмедом ІІІ Ґераєм. Кримське ханство, нагадаємо, було васалом Османської імперії. Спочатку турки змістили Джанибека і посадили на трон Мехмеда. Потім вирішили переграти і знову повернути Джанибека. Враховуючи, що останній популярністю у підданих не користувався, йому на допомогу відправили яничарів. Мехмед III Ґерай прекрасно розумів, що його легка кавалерія проти важкої ходи найкращої піхоти Старого Світу - ніщо.

Реклама на dsnews.ua

Напевно, Аллах був до хана прихильний. Дуже до речі на берег півострова штормом викинуло цілу флотилію козацьких "чайок", які прямували до турків "за зипунами". Козаки, нагадаємо, були чи не єдиною силою, здатною протистояти яничарам. Потерпілим крах зробили пропозицію, від якої ті не змогли відмовитися.

У підсумку під Карасубазаром (нині Білогірськ) турецький десант був наголову розбитий, а козаки з багатими дарами і трофеями повернулися на Січ.

Кримське ханство і Богдан Хмельницький

З українсько-татарських спілок широкій публіці найбільш відомий союз часів Визвольної війни під керівництвом Богдана Хмельницького. Навіть ті, хто зовсім не цікавиться історією, вже точно дивилися "Вогнем і мечем" Єжи Гоффмана.

У першому томі Літопису Самійла Величка - монументального твору української історико-мемуарної прози XVII-XVIII ст., присвяченому подіям Визвольної війни, татари згадані навіть у назві: "Сказання про війну козацьку з поляками, що через Зіновія Богдана Хмельницького, гетьмана військ запорізьких, вісім літ точилася. А близько дванадцяти літ тяглася з іншими державами у поляків, якою він, Хмельницький, при всесильній Божій помочі, з козаками і татарами з тяжкого лядського іга вибився..."

В самої Літописи чимало детальної інформації про взаємини козаків і кримчаків. Наприклад, дуже важливий факт, що Хмельницький став гетьманом завдяки союзу з ханом. Переломною виявилася інформація, що "кримський хан прихильний і лагідний до Запорозькому війську і не тільки відпустив з Хмельницьким чотири тисячі татар на чолі з Тугай-беєм, але і сам з усіма ордами (якщо на те буде необхідність) готовий прибути на допомогу козацькому війську проти поляків".

Татарські союзники були життєво необхідні козакам у цій війні. Це тільки в кіно козак мчить степом на баскому коні. Насправді Запорізьке військо складалося в основному з піхоти і, відповідно, мобільністю не відрізнялося. На відміну від польської, де головною ударною силою була кіннота - знамениті "крилаті гусари". Союз могутньої козацької піхоти і мобільного татарської кінноти робив військо непереможним, що яскраво проявилося в першій же битві під Жовтими Водами, а потім і під Корсунем.

Згадуючи нещасливу битву під Берестечком, в популярних статтях часто пишуть про зраду татар. Це, мовляв, і призвело тоді до поразки. Дійсно союзники Богдана бігли. Але тут маємо просто ряд неприємних випадковостей і збігів.

Дні битви збіглися з мусульманським святом Курбан-Байрам, коли іслам забороняє вести війну. Тим не менш татари в бій вступили. І треба було такому статися, що незабаром одне з польських ядер вибухнуло майже біля ніг хана. Іслям III Ґерай уцілів, а ось Тугай-бей загинув. Татари це сприйняли як явну демонстрацію немилості Аллаха за порушення релігійних приписів і панічно втекли з поля бою.

Говорять про зраду татар у ключі битви під Жванцем (вересень-грудень 1653 р.). У цієї вирішальної баталії Польща опинилася на межі неминучого розгрому. Здавалося б, що ще трохи... Але в цей час під Жванець прийшла звістка, що Земський собор ухвалив рішення про взяття Війська Запорозького під захист Московського царства і готовність почати війну проти Речі Посполитої. Хан чудово розумів, що московсько-козацьке військо без проблем доб'є практично вже роздавлену річ Посполиту. Розумів він і те, що після цього Москва займеться вже Кримом. Іслям III Ґерай прийняв єдине вірне рішення. Він уклав сепаратний мир з королем, а також дав можливість раніше повністю заблокованою і приреченою на неминучу поразку польської армії відійти. Добивати Польщу і цим допомагати Москві було собі дорожче.

Іван Сірко проти "ворогів віри Христової"

Минуло кілька років, і татари знову стали союзниками козаків. На цей раз вони дружили вже проти Москви. Влітку 1659 р. під Конотопом армії гетьмана Івана Виговського та кримського хана Мехмеда IV Герая наголову розбили 150-тисячне військо московитів під командуванням князів Семена Пожарського і Насіння Львова. Пізніше історик Сергій Соловйов з цього приводу напише: "Цвіт московської кінноти, яка здійснила щасливі походи 1654 і 1655 рр., загинув в один день". Першопрестольна завмерла від жаху. Всі очікували, що Виговський з татарами незабаром з'явиться під стінами Кремля. Здавалося, що Україна отримала шанс вирватися з нещодавно тривалої московської петлі. Але знову не склалося.

Підбурюваний царськими емісарами отаман Іван Сірко влаштував набіг на Кримське ханство. Криваві гастролі запорожців дуже полегшувало те обставина, що основна частина кримського війська в цей час воювала з московитами, і вони могли розоряти і грабувати, практично не зустрічаючи опору. Хан кинувся рятувати свою землю, і йому вже було не до походу на Москву.

Героїчний отаман Сірко за цей рейд отримав від царя "грамоту, двісті золотих та соболів на триста рублів", а Україна - століття рабства і мільйони смертей.

Іван Сірко, зауважимо, славився радикально-ворожим ставленням до "ворогів віри Христової", але навіть його відносини з кримцями були неоднозначними. Історик Дмитро Бантиш-Каменський, зокрема, описує, як Іван Сірко, будучи кошовим отаманом Запорізької Січі, дозволив татарам кочувати по підконтрольній йому території - у володіннях ханства тоді трапилася сильна посуха. Коли гетьман Іван Самойлович обурився таким самоуправством, Сірко нібито відповів: "Якщо б і сам чорт, пане гетьмане, допомагав людям у крайній їх нужді, то брезгать цим не годиться, бо кажуть люди: нужда і закон міняє. А якщо ми, живши з татарами по-сусідськи, допомагаємо одне одному, то це розумному - не дивина".

Цікавий приклад татарсько-українського братерства - Олешківська Січ, що проіснувала більше двох десятиліть (1711-1734) на території Кримського ханства. Сюди від царя Петра втекли підтримали Мазепу запорожці. На новому місці козакам довелося туго. Годуватися війною вже не виходило - ну не будеш же робити набіги на підданих якому оселилась тебе хана. Вести власне господарство - теж не вийде. Землі навколо січі належали ногайцам, та й були вони набагато біднішими Великого Лугу. Розуміючи це, хан Девлет II Герай призначив козакам жалування грішми та харчами, а пізніше передав їм право збирати податок на дніпровських переправах і навіть дозволив безмитну видобуток і торгівлю сіллю.

Список військових українсько-татарських спілок тут не повний, а аспект культурного обміну навіть не розглядався, хоча він гідний окремої публікації. Але навіть вищевикладеного достатньо для розуміння того, що історія співробітництва між двома народами має дуже глибокі коріння.

    Реклама на dsnews.ua