Я не даю. Як боротьба з хабарами перетворилася на акцію "люблю себе коханого"
#ЯнеДаю - новий флешмоб, який заполонив українські соцмережі. Над його назвою вже встигли познущатися наклеп зубоскалити всіх мастей - надто двозначно звучить. На ділі виявилося, що мова йде про боротьбу з корупцією: Transparency International Україна запустила цілу кампанію, в рамках якої, зокрема, ініційований і флешмоб.
Взагалі кампанія Transparency International Україна складається з кількох етапів. З 1 листопада розпочалася хвиля "Я даю" - у великих містах з'явилися фото людей, які розповідаю, чому дають хабарі. А 6 листопада стартувала хвиля "Я не даю" - в її рамках про свій досвід боротьби з корупцією в соцмережах розповідають і лідери думок, і рядові користувачі.
Правда, поки що флешмоб виглядає дещо дивно. Так, частина користувачів голосно говорить про те, що хабарі не дає принципово, причому акцентуючи на тому, що таке рішення було прийнято після Революції гідності. Деякі гордо розповідають, як їх просили щось комусь передати, але совість не дозволила. Одним словом, всі навколо такі гарні в білих пальто, а хто-то в цей час все одно дає хабара. Примітно: підкреслюючи той факт, що хабарі можна не давати, за рамками флешмобу як залишається той момент, що їх ще потрібно і не брати. Історії про те, хто і скільки пропонував за "вирішення питання" напевно б користувалися в мережі величезною популярністю, а хештег #ЯнеБеру навряд чи був би менш затребуваним, ніж #ЯнеДаю.
Але поки що в українському ФБ є користувачі, які запевняють, що вони кришталево чисті і перед законом, і перед своєю совістю. Насправді це дуже здорово, але, як завжди, є нюанси. Приміром, багато українців, які говорять про те, що не дають хабарів, зізнаються, що відмовилися від державної медицини. А ось що було б, доведись потрапити в саму звичайну лікарню з ліжками з панцирної сіткою і відсутності навіть елементарних ліків, - прогнозувати не беруться.
Саме страх за власне життя і здоров'я, а також здоров'я близьких левова частка українців пояснює готовність давати хабарі. Адже бути принциповим борцем з корупцією, коли у тебе на руках хвора дитина, непроста справа. За даними останніх соцопитувань, 71% українців хабарів не давали. Кожен другий, хто в цьому зізнався, заявив, що давав хабарі в медустановах.
Павутина хабарів, подяк та відзнак, якими обплутано сьогодні Україна, занадто багатогранне, щоб розрубати її інформаційної кампанії на рекламних майданчиках і в ФБ. Адже у свідомості багатьох українців хабар - це товсті пачки грошей, які передають один одному в блискучих дипломатів всілякі чиновники і політики. А шоколадка секретарці в Жеку, пляшка горілки сантехніку або 50 грн в кишеню санітарці - це не хабар, це подяка. Українці так довго жили в країні повного щастя, де все працювало як годинник, але людина при цьому залишався за рамками налагодженої системи, що за будь-яку увагу до себе готові дякувати. Так, жеківський сантехнік отримує зарплату. Але його спробуй злови на робочому місці, та ще й тверезого. Так, санітарка отримує зарплату з бюджету. Але якщо їй не сунути купюру в кишеню, то жодного судна не дочекаєшся. Так, секретарки у важливих людей посаджені за зарплату, але вона твоя заява може через тиждень занести, а якщо підсунути шоколадку через півгодини. Начебто ніхто нікого не змушує, правда?
Українська корупція - це найчастіше вже не злочин, а спосіб життя. Десь домовитися, десь підмазати, де щось пообіцяти... адже Це все зовсім не виглядає злочином. Адже прислів'я "хочеш жити - умій крутитися" ще ніхто не відміняв. Ось і дарують вчителям ноутбуки в надії на добре ставлення до дітей, пхають контролерам в електричках по десятку, щоб не платити повну вартість через касу, скуповують контрабандні макарони і оливкове масло (тому що смачніше і дешевше). Цей список можна продовжувати і продовжувати.
І подолати цю корупційну махину не здатні ні НАБУ, ні НАЗК, ні САП, ні інші антикорупційні структури, яких в країні з лишком. Головне: виховати покоління, яке не буде дякувати за те, що їх лікують, навчають, годують. І не буде чекати за це подяки.
Поки ж кампанія #ЯнеДаю більше схожа на камінг-аут рожевих єдинорогів: всі, хто бере в ній участь, ніколи нікому ні за що не платили. Здорово, звичайно, що є такі люди, але насторожує той факт, що активність цієї кампанії не порівняти з тими ж #янебоюсьсказати або #faceofdepression. Мабуть, більшості українців все ж доводилося носити дзвенячі подяки викладачам за заліки або відкуповуватися від даішників після сумнівного обгону. Втім, набагато цікавіше було б подивитися на пости в рамках флешмобу #ЯнеБеру. Але до цього ми, мабуть, ще не готові.
