"Я - Роккі". Навіщо Сільвестру Сталлоне знадобився байопік про себе

Коли Слай писав сценарій для спортивної драми "Роккі", яка вийшла на екрани півстоліття тому, восени 1976 року, йому ще не виповнилося тридцяти — у фільмі Фарреллі новачка Сталлоне грає 27-річний Ентоні Іполіто. У хлопця вже є схожий досвід — 2022-го він уже грав молодого Аль Пачіно, в серіалі "Пропозиція". Сюжет серіалу будувався навколо історії зйомок шедевра Френсіса Форда Копполи "Хрещений батько" — сам Пачіно стримано поставився до самої "Пропозиції", зазначивши, що екранні події є правдивими приблизно наполовину, але гра Іполито не викликала у майстра серйозних нарікань.

Через чотири роки, після прем'єри "Я — Роккі" на фестивалі в Торонто, Сильвестр Сталлоне був трохи багатослівнішим — і з властивою йому безпосередністю повідомив пресу: "Коли я побачив цього пацана на екрані, то спочатку подумав, що це і справді я". Проте з самого початку Слай мав сумніви щодо доцільності проєкту — оскільки "він ще не мертвий". Сталонне вважав, що творці "Я — Роккі" дещо випереджають події і поквапилися з байопіком — незважаючи на ювілей однієї з головних спортивних драм в історії кінематографа.

Роккі Бальбоа тоді і зараз

Коли в середині сімдесятих Сталлоне придумав персонажа на ім'я Роккі Бальбоа, він все ще безуспішно намагався досягти успіху на акторській ниві. Молода людина зʼявлялася в крихітних ролях у таких нині класичних картинах, як "У чому справа, док?", "Клют" або "Прощавай, моя красуня" — але на тлі виконавців головних ролей, суперзірок Барбри Стрейзанд, Джейн Фонди або Роберта Мітчема, залишався зовсім непомітним. Нарешті, навесні 1975-го року відбулася доленосна для Сталлоні подія — він побачив по своєму старенькому телику бій Мухаммеда Алі та Чака Уепнера.

Вражений драматургією того, що відбувалося на боксерському рингу, Сталлоне відразу сів за свій мініатюрний письмовий стіл — і буквально за три дні написав сценарій майбутньої картини "Роккі". Те, наскільки добрим вийшов результат його праць, насамперед здивувало самого Слая — мабуть, недаремно він кілька років постійно заходив до місцевої бібліотеки, щоб погрітися і почитати похмурі розповіді Едгара Аллана По, які якнайкраще відповідали його настрою.

Всі ці деталі не вислизнули від уваги творців "Я — Роккі", як і те, що сценарій Слая був і справді настільки гарний, що одна зі студій готова була купити його у автора за нечувані на той час 350 тисяч доларів. Однак Сталлоне на той час був не тільки бідним, а й неймовірно принциповим — він погоджувався продавати свій витвір лише за умови, що саме він зіграє у майбутньому фільмі головну роль. За ризикований проєкт таки взялася студія "United Artist" — і світ побачив історію Роккі Бальбоа, міцного увальня, який любив ніжним коханням своїх черепашок і рибок, і якого можна було б назвати добродушним — якби Роккі не займався банальним вуличним рекетом, вибиваючи борги для свого боса у роботяг з Філадельфії.

Ще Роккі на прізвисько "Італійський жеребець" захоплюється боксом (а ще любить цькувати анекдоти, читати підліткам лекції про шкоду куріння і незграбно доглядає продавщицю з магазину, де купує корм для своїх улюбленців з акваріума) — і ось на хлопця, привернений до нього крикливим, провести у Філадельфії бій із місцевим аматором. У фільмі 1976 року Крида грає Карл Уезерс — у картині Фарреллі Уезерса зіграв канадський актор Стефан Джеймс, зірка серіалу "Повернення додому". Серед інших сюрпризів акторського складу "Я — Роккі" — 62-річний Метт Діллон, який зіграв Френка Сталлоне-старшого, батька Слая, а також Анна-Софія Робб (серіал "Удавання"), що втілила образ Саші Чак, тодішньої дружини Сталонне і матері його двох 1976-м).

Свого часу "Роккі" став справжньою кіносенсацією, ставши найкасовішим фільмом 76-го року — попереду були численні сіквели. Не обов'язково бути скептиком, щоб передбачити, що картина "Я — Роккі" навряд чи стане такою ж успішною. Але сам факт схвалення Слаєм, який цього літа відзначив свій 80-річний ювілей, говорить багато про що. Сталонне стверджує, що не брав жодної участі в роботі над проєктом — мовляв, його єдиним внеском була зустріч і розмова з Ентоні Іполіто, що відбулася, тоді Слай висловив свою готовність відповісти на будь-які питання молодого актора.

Байопики — пам'ятники за життя

Хоча глядач звик до того, що байопики знімають про тих знаменитостей, які вже давно влаштувалися на небесах, фільм Пітера Фарреллі — далеко не єдиний виняток із правил.

Так, цілком успішну конкуренцію "Богемської рапсодії", що прогриміла наприкінці минулого десятиліття, став байопік "Рокетмен", натхненний історією Елтона Джона. І якщо головною зіркою "Рапсодії" був Рамі Малек, який з вірним прицілом на "Оскар" втілив на екрані неповторного Фредді Мерк'юрі, який помер у 1991-му, то в "Рокетмені" сера Елтона, що цілком здорового, не менш майстерно зобразив Терон Еджертон. Сам Елтон Джон бере активну участь у створенні картини (як і у випадку з екс-учасниками "Куїн" Браяном Меєм та Роджером Тейлором, які були консультантами на зйомках "Рапсодії") — він був виконавчим продюсером "Рокетмена".

На честь Елтона, він не дозволив режисерові Декстеру Флетчеру "освітлювати" свій скандальний образ сімдесятих-вісімдесятих — коли майбутній сер вів гранично розгульне життя навіть за рок-н-рольними стандартами того бурхливого часу. У сімдесятих (особливо у другій половині десятиліття) і особливо у вісімдесятих музикант безнадійно загруз у гедонізмі, наркоманії та алкоголізмі — і в перших же кадрах "Рокетмена" ми бачимо Елтона у виконанні Еджертона на зборах анонімних алкоголіків.

У цій самій сцені музична легенда постає перед глядачем і побратимами по нещастю в екстравагантному сценічному костюмі, що шокує, — зрозуміло, в реальному житті все виглядало більш неабияк і скромно, але тим самим режисер Флетчер задавав тон своїй розповіді.

"Рокетмен" — це не тільки чесний байопік, ми маємо справу ще й з винахідливим і іскрометним мюзиклом, в якому нестримна фантазія на рівних правах є сусідами з любов'ю до деталей. Ці нюанси та дрібниці точно характеризують усі ті епохи, в яких Елтон та його колега Берні Топін складали свої нетлінні хіти – при цьому деякі неминучі похибки у фактології вже не мають значення. У 2019-му на це не звертали належної уваги, але зараз не пізно помітити, що, судячи з усього, Флетчер багато в чому надихався музичним фільмом Кена Рассела 1975-го року під назвою "Томмі" — в цій картині в одній з найбільш вражаючих сцен знявся сам Елтон, не побоявшись у черевиками внизу.

Нещодавно чимало галасу наробив байопік "Повністю невідомий" з Тімоті Шаламе в ролі молодого Боба Ділана. Те, що Ділан ще живий, записує нові шедеври і продовжує гастролювати, насправді нікого не бентежило — музикант у двадцять першому столітті вже встиг пережити статус "легенди" і перетворився на зовсім міфічну фігуру. Такому стану речей сприяло ще й те, що, незважаючи на постійні концерти, Ділан давно веде гранично закритий спосіб життя і вкрай рідко дає інтерв'ю або з'являється на публічних заходах — все це живить міф.

Ділан не став зустрічатися з Шаламе, коли той готувався до зйомок у байопіку, але уважно прочитав сценарій і вніс у текст необхідні на його думку правки. Боб залишився задоволений результатом і назвав Тімоті "чудовим актором", що правдоподібно зображує "його іншу версію". Фільм "Повністю відомий" і справді виявився добротною роботою, виконаною на совість — але не більше. Картині не вистачало того авантюризму, який ще в 2007 році продемонстрував режисер Тодд Хейнс — тоді на екрани вийшов його чудовий сюрреалістичний байопік "Мене там нема", в якому ролі Ділана зіграли Річард Гір, Хіт Леджер, Крістіан Бейл і навіть Кейт періоду" в епоху середини шістдесятих).

Музикантом не таким щедрим на похвали, як Ділан, є Пол Маккартні — серу Полу поки що по-справжньому не сподобався жоден з байопиків, знятих про "Бітлз". Так, на початку дев'яностих Маккартні вщент розкритикував цілком пристойну драму "Backbeat" — фільм розповідав про клубні гастролі бітлів у Гамбурзі на зорі їх кар'єри і багато в чому був історією трагічного життя та кохання першого бас-гітариста гурту, Стюарта Саткліффа. Тоді Маккартні не полюбив фільм просто за те, що у картині саме екранний Джон Леннон виконував рок-н-рольний хіт "Long Tall Sally", хоча за часів "Бітлз" ця пісня завжди була коронним концертним номером Пола.

Коли в 2009-му на екрани вийшла не менш вдала драма про юність Джона Леннона, картина "Хлопчик з нізвідки", Маккартні теж був не в захваті — тільки тому, що актор Томас Сангстер, що зображував його самого в підлітковому віці (Леннон і Маккартні познайомилися, коли Полу було п'ятнадцять), здався серу Полу занадто худим і до того ж не таким високим, як Аарон Джонсон, який зіграв Леннона.

Досі Маккартні не втомлюється нагадувати, що троє з бітлів — він сам, Леннон та Харрісон були приблизно однакового зросту. Мабуть, для музиканта справжнє бітловське зростання має величезне значення — зараз він робить зауваження режисеру Сему Мендесу з приводу того, як актор Пол Мескал, який зображує Маккартні одразу в чотирьох байопіках про "Бітлз" (вийдуть у прокат одночасно 2028-го) виглядає у кадрі. У житті Мескал досить високий – 1 метр 80 сантиметрів. Але нещодавно скрупульозний Маккартні (який контролює процес і не раз зустрічався з самим актором) зауважив, що в одній зі сцен Мескал здається нижче за Харріса Дікінсона (Джон Леннон) — сер Пол відреагував негайно і надіслав Мендесу напівжартівливе повідомлення із зауваженнями.