• USD 39.8
  • EUR 43.3
  • GBP 50.6
Спецпроєкти

Життя після смерті. Як Курт Кобейн став останнім справжнім рок-героєм та "голосом покоління"

30 років тому, у квітні 1994 року, цей світ добровільно залишив Курт Кобейн, лідер гурту "Nirvana", останній справжній рок-герой і "голос покоління" — хотів він цього чи ні. Але на цьому історія гурту насправді не закінчилася – ми згадуємо, що відбувалося зі спадщиною Курта та "Нірвани" після того фатального квітневого пострілу

Getty Images
Реклама на dsnews.ua

Не заглиблюватимемося в конспірологічні теорії. Тіло Курта було знайдено електриком у теплиці біля його особняка в Сіетлі 8 квітня, поряд з ним лежала рушниця та передсмертна записка. Як показала експертиза, він помер від вогнепального поранення в голову 5 квітня – ще за кілька днів до цього він втік з реабілітаційного центру, де намагався позбавитися важкої героїнової залежності. Свою дружину Кортні Лав Кобейн зробив найвідомішою і обговорюваною вдовою дев'яностих, а ще в нього залишилася дочка Френсіс Бін Кобейн, якій ще не було двох років. Але найголовніше – залишилася велика музика, три альбоми "Нірвани", випущені за життя Курта. Але це був ще не кінець легенди.

"MTV Unplugged in New York"

Можливо, найдосконаліший запис "Нірвани" побачив світ вже після смерті Кобейна – у листопаді 1994-го року. Тим дивніше, що ця платівка була не студійною, а концертною, "живою" — записом акустичного виступу в Нью-Йорку для найпопулярнішої в дев'яностих серії "Unplugged" каналу "MTV". Згідно з концепцією проекту, виконавці, озброївшись виключно акустичними інструментами, виконували свої найвідоміші пісні в дещо іншому за визначенням аранжуванні – це звучало як мінімум свіжо, а іноді навіть кумедно.

Проте спочатку скептично налаштований Курт не хотів перетворювати виступ своєї групи на черговий веселий балаган з співанням головних хітів під дзвінкі акустичні гітари. Кобейн дав згоду на участь у шоу, перебуваючи в турі разом із гуртом "The Meat Puppets", які були одним із його улюблених колективів ще у вісімдесятих – він повідомив творцям шоу, що виступить, якщо брати Кірквуд із "The Meat Puppets" будуть гостями шоу і з'являться на сцені разом із "Нірваною". Продюсери, які розраховували, що Кобейн запросить когось більш відомого та медійного, на зразок Едді Веддера з Pearl Jam або Майкла Стайпа з REM, були помітно розчаровані, але були змушені погодитися – зрештою, "Нірвана" були зірками першої величини.

Крім цього, Кобейн, переслухавши альбом Марка Ланегана 1990-го року під назвою "The Winding Sheet" (у записі якого він брав участь, зігравши на гітарі в пісні "Where Did You Sleep Last Night"), надихнувся його атмосферою, похмурою та невпинною, яка сягала корінням у традиційну "американу" — і вирішив спробувати зробити перед телекамерами щось схоже. Курт застрахував себе, заявивши, що використовуватиме електричні гітарні ефекти та підсилювач – чого зазвичай гості шоу "Unplugged" не робили. Його побажання врахували, як і прохання оформити студію чорними свічками, люстрами та ліліями – "як на похороні".

Перед записом програми гурт репетирував два дні – разом із віолончелісткою Лорі Голдстон, чий інструмент додавав загальному саунду необхідної глибини та драматизму. Проте за день до запису Курт заявив, що не виступатиме – проте таки з'явився в телестудію вчасно, хоча до останньої секунди ніхто не був у цьому впевнений.

Кобейн був не в дусі, явно страждав від абстиненції — але був зібраним і вимогливим як до самого себе, так і до інших музикантів. Виконання було напрочуд точним та лаконічним – що рідко спостерігалося на звичайних, "електричних" концертах "Нірвани". У музиці не було нічого зайвого, а звичні біль і лють Кобейна, тепер дещо утихомирені рамками акустичного концерту, звучали помітно суворіше – і від того ще правдивіше.

Реклама на dsnews.ua

Якщо не брати до уваги "Come As You Are", група практично не грала радіохіти, воліючи заглибитися в маловивчені масами нетрі власної дискографії. Крім цього, "Нірвана" виконала шість каверів – два з яких, версія "The Man Who Sold The World" Девіда Боуї і все та ж "Where Did You Sleep Last Night", колись популяризована міфічним блюзовим та фольковим співаком Ледбеллі (одним із улюблених виконавців Кобейна), були особливо визначними. Прослуховування останнього треку і зараз, через тридцять років – особливий досвід. Навіть якщо ви дозволяєте музикантам та самій музиці ділитися з вами болем – подумайте, перш ніж ставити цю пісню і будьте обережні.

Можливо, саме так звучала б "Нірвана" у майбутньому – більше акустики, більше звернень до кореневої американської музики. Хоча, як показала остання студійна сесія гурту в січні 1994 року, Кобейн ще не був готовий остаточно розлучатися з гранджем…

"You Know You're Right"

Так, востаннє Курт Кобейн, барабанщик Дейв Грол та басист Кріст Новоселіч працювали разом у студії наприкінці січня 1994-го, за два місяці до самогубства Курта. У гурту була перерва в турі, і музикантами була на три дні орендована студія Роберта Ленга в рідному Сіетлі. Кобейн з'явився в студії лише в останній день, без своєї гітари – до цього Грол та Новоселич розважалися тим, що записували матеріал власних рук. Кобейн відразу ж прослухав дещо зі зіграного колегами – і, чи справді сповнившись ентузіазму від почутого, чи відчуваючи вину за тривалу відсутність, запропонував свої послуги у роботі над матеріалом Дейва і Кріста. Але, звичайно, справжня робота почалася тоді, коли тріо взялося за нову пісню Курта.

Насправді ця пісня "You Know You're Right" вже виконувалася одного разу "Нірваною" — на концерті восени 1993-го. Тепер група вирішила довести її до ладу. Підмежувавши її зо півгодини, музиканти зайнялися аранжуванням нової пісні, після чого ще кілька разів разом відрепетирували свої партії. Коли інструментальний трек було записано, Кобейн, Грол, Новоселич та студійний персонал вирушили до найближчої піцерії – повернувшись, Курт з першого дубля записав основний вокал та кілька вокальних накладень. Господар студії, Роберт Ленг, спостерігав за процесом — і, за його власними спогадами, йому зовсім відібрало мову.

Справді, йому було від чого прийти в захват – пронизлива пісня була нітрохи не гірша за найкращі треки з двох останніх альбомів "Нірвани", чи то "Nevermind", чи "In Utero". Але, з іншого боку, "You Know You're Right" і не несла в собі нічого нового, будучи в музичному сенсі тупцюванням на місці — вона була наочною ілюстрацією того, чому Кобейну було тісно в рамках гурту. Пісня побачила світ тільки через 8 років після смерті Курта, як "новий трек" на збірці хітів групи з нехитрою назвою "Nirvana" — з жалобною чорною обкладинкою. "You Know You're Right" виявилася досить гарною для того, щоб спричинити новий сплеск "нірваноманії" восени 2002-го.

"Останні дні"

Через 11 років після смерті Кобейна, у 2005-му, на екрани вийшов фільм, який багато хто сприйняв як біографічну картину про Курта, хоча, з технічного погляду, "Останні дні" Гаса Ван Сента такими не були. Звичайно, головний герой фільму, який втік з реабілітаційної клініки і музикант, що ховається від світу у своєму особняку, — явно списаний з Кобейна і картина була б повноцінним байопіком, якби героя звали не Блейк, а Курт. Але так було навіть краще – це додавало фільму тієї відстороненості, яка є у вигадці, хоча в даному випадку самої вигадки практично не було.

Назва фільму не бреше — ми й справді спостерігаємо за останніми днями людини, у всьому, від зачіски до пластики та голосу, схожої на Курта Кобейна. Блейк уже переступив межу — його інстинктів ще вистачає на те, щоб відкопати в саду схованку з наркотиками або абияк приготувати собі макарони з сиром, але насправді Блейк уже попрощався з цим світом.

Фільм геть-чисто позбавлений будь-якого пафосу, властивого байопікам – ми й справді просто спостерігаємо. Так, розумом можна розуміти глибину прірви, в яку падає головний герой — але режисерська манера Ван Сента і чудова гра Майкла Пітта (який до того часу вже встиг знятися в "Мрійниках" у Бернардо Бертолуччі) такі, що все, що відбувається викликає просто цікавість, а зовсім не співчуття. Іноді глядачеві може бути навіть соромно за це – можливо, цього і домагався режисер.

У Блейка в будинку гостять якісь приятелі, типові хлібороби, що рояться навколо рок-зірки, але з господарем будинку вони живуть у різних реальностях, які вже ніяк не перетинаються. Блейк може напнути жіночу нічнушку, взяти в руки рушницю і підкрастися до когось із них у спальню під ранок — але на цьому все спілкування закінчується. Більш-менш виразно він здатний поговорити лише зі старою подругою, яка приїжджає до Блейка, щоб умовити його сісти до неї в автомобіль і повернутися до клініки – її, до речі, зіграла Кім Гордон, басистка родоначальників американської "альтернативи", гурту "Sonic Youth". Гордон та реального Кобейна справді пов'язували тісні дружні стосунки за життя музиканта.

Трагічний кінець неминучий — і глядачеві це стає зрозуміло (навіть якщо він не знає нічого про життя Кобейна) задовго до того, як труп Блейка виявляють у теплиці біля будинку так само, як свого часу було знайдено тіло Курта. Насправді Ван Сент мав намір знімати саме біографічний фільм про Кобейна – але потім вирішив змінити імена, щоб застрахувати себе від можливих судових позовів з боку Кортні Лав.

"Cut Me Some Slack"

А 2012-го стався своєрідний "реюніон" "Нірвани", який можна було назвати по-справжньому сенсаційним не просто тому, що Дейв Грол, Кріст Новоселіч та концертний гітарист "Нірвани" останніх років Пет Смір знову дещо записали разом. Звичайно, Грол, який вже давно став справжньою рок-зіркою, "охоронцем традицій" самостійно, у складі свого гурту "Foo Fightеrs", спокійнісінько міг би зайняти місце біля мікрофона. Але Дейв, як у старі добрі часи, вважав за краще відсидітися за ударною установкою – гітаристом і вокалістом гурту, замість Курта, став сер Пол Маккартні.

Ця історична подія сталася під час зйомок документального фільму про лос-анджелеську студію "Sound City" — ту саму, на якій "Нірвана" в 1991-му записали свій другий альбом "Nevermind", який зробив їх суперзірками, а Кобейна — тим самим "голосом" покоління". Маккартні був запрошений Гролом, режисером фільму, щоб трохи пограти у студії за включених камер. "Ми не знаємо, що робитимемо, тому витворюватимемо все, що завгодно" — заявив сер Пол. Результатом студійного джему стала пісня Cut Me Some Slack — при цьому за студійним пультом сидів той самий Бутч Віг, який продюсував Nevermind. Маккартні тим квітневим вечором 2012-го заспівав (точніше, прокричав) свою вокальну партію і зіграв на забавному інструменті, що нагадує мініатюрну квадратну гітару – "cigar box guitar", Грол з Новоселичем як ритм-секція робили свою справу так само переконливо, як у початку дев'яностих разом із Кобейном.

Так, "Cut Me Some Slack" поступалася як кобейнівській класиці, так і найкращим пісням самого Маккартні – але це компенсувалося відчутним задоволенням від спільної гри, яка передавалася і слухачеві. У результаті композиція проекту, який Новоселич жартома назвав "Sirvana", отримала "Греммі" у 2014-му – як "найкраща рок-пісня".

"Kurt Cobain: Montage of Heck"

На початку двадцять першого століття про Курта вийшло кілька документальних фільмів, вартих уваги – але найкращий з них з'явився лише у 2015-му році та зняв його винахідливий майстер своєї справи, документаліст Бретт Морген.

Цей фільм – не просто нарізка з концертної хроніки та балакучих голів, які згадують загальновідомі банальності. Так, на жаль, буває з переважною більшістю документалок про легендарних музикантів, але "Чортовий монтаж" Моргена – не той випадок. Цитати з численних щоденників Кобейна, записи з аудіокасет, його малюнки, які "оживають" у найкращий момент розповіді, тим самим роблячи його як ще більш драматичним, так і менш пафосним, домашні відео — все це і справді монтувалося в страшенно захоплюючу, повчальну, надихаючу і водночас страшну історію.

Звичайно, це враження все одно залишалося хибним, але після перегляду фільму глядачеві не могло не здаватися, що він знав Курта особисто – більше того, був його найближчим другом, хранителем секретів і навіть тим, хто простягав руку в найважчі хвилини. Окрім цього, "Монтаж" ще й був своєрідною посвятою американській поп-культурі, породженням якої Курт теж був, а ще це, незважаючи ні на що – історія кохання. Зрештою, найбільш вражаючий момент фільму – це епізод, коли під час виступу на фестивалі в Редінзі в 1992-му Кобейн просить багатотисячний натовп проскандувати "на рахунок три" фразу, адресовану його дружині — "Кортні, ми тебе любимо". Натовп виконує прохання і потрібно бачити зворушене й здивоване обличчя Курта перед тим, як він дякує публіці – цей епізод говорить про музиканта і людину не менше, ніж з десяток написаних ним пісень.

Одночасно з фільмом вийшов і саундтрек до нього, альбом "Montage of Heck: The Home Recordings" — збірка домашніх демо-записів Курта. Це дуже примітний реліз — справді, де ще почуєш, як Кобейн без будь-якої іронії виконує любовну класику ранніх "Бітлз", пісню Пола Маккартні "And I Love Her"? Чи міг знати Курт, що якось Маккартні займе його місце у "Нірвані"?

    Реклама на dsnews.ua