• USD 28
  • EUR 33.5
  • GBP 38.6
Спецпроєкти

Радянське кіно, шлягер і президенти. Чи дочекається Зеленський дзвінка від Байдена

Очікування дзвінка від Джо Байдена здобуло якусь самостійну цінність і стало визначальним фактором якщо не в комунікації Києва з Вашингтоном, то в полі публічної політики, з цією комунікацією пов'язаному

Президент США Джо Байден в Білому домі
Президент США Джо Байден в Білому домі/The White House — YouTube
Реклама на dsnews.ua

Забавним чином радянський фільм "Карнавал" виявляється прекрасною метафорою нинішньої української політики з двох причин — якщо, звичайно, не брати до уваги затертого, але від того не менш епічного сюжету про ривок з провінції до зірок. Так от, перша причина: назва стрічки надзвичайно точно характеризує те, що відбувається в нашому політикумі взагалі й стиль правлячої команди зокрема. Друга ж причина полягає в тому, що відносини Банкової з Білим домом от уже понад два місяці описуються словами з шлягеру, що пролунав у цьому фільмі: "Подзвони мені, подзвони…"

Це очікування дзвінка від Джо Байдена здобуло певну самостійну цінність і стало визначальним чинником якщо не в комунікації Києва з Вашингтоном, то в полі публічної політики, з цією комунікацією повʼязаному. Зрештою, нинішній етап американо-українських відносин не можна назвати холодним — він, щонайменше, значно тепліше, ніж за попередньої адміністрації. Хоча це потепління, очевидячки, й доставляє Банковій безліч гострих відчуттів — адже її заслуги в цьому просто немає.

При цьому говорити, що США за Байдена демонструють підтримку України, було б не зовсім правильно. З одного боку, демонстрація в міжнародних відносинах часто має самодостатню цінність. З іншого — в нашому випадку вона має цілком реальне наповнення. Вибіркове "зшивання" трансатлантичного розколу — на тлі артикульованої конфронтації з Німеччиною через "Північний поток-2" й чергова хвиля санкцій, як "каральних", так і спрямованих на ослаблення російського впливу, — тому свідчення.

Як і розширення військово-технічного співробітництва: на початку березня Пентагон оголосив про новий пакет допомоги в рамках Ініціативи заради сприяння безпеці України на суму $125 млн на додачу до $150 млн, анонсованих Конгресом раніше. Природно, підтримка України відповідає інтересам США, але Вашингтон, безумовно, прагне підвищити її ефективність, скоротивши супутні витрати. І цілком резонно очікує, що ці підвищення із скороченням (головне — не переплутати) візьме на себе українська сторона. У Пентагоні, до речі, висловилися гранично ясно: гроші будуть надані, "коли Міністерство оборони (США. — "ДС") у співпраці з Державним департаментом підтвердить, що Україна досягла значного прогресу в ключових оборонних реформах".

Цей рефрен — "підтримка в обмін на реформи" — залишається головним посилом Вашингтона Києву з січня. Те ж — поряд із запевненнями в двопартійній підтримці суверенітету й територіальної цілісності України — говорив в телефонній бесіді з нашим міністром закордонних справ Дмитром Кулебою й держсекретар США Ентоні Блінкен.

В узагальненому вигляді ті ж очікування виклала 13 березня в редакційній колонці газета The Washington Post: "Він (президент Зеленський. — "ДС") повинен продавити судову реформу, відновити незалежність центрального банку й виключити будь-які спроби послабити Національне антикорупційне бюро. Він повинен недвозначно порвати з паном Коломойським і підтримати кримінальну справу проти нього. Переживши президента США, який намагався його корумпувати, Зеленський тепер має можливість налагодити партнерські відносини з Байденом, які можуть рішуче посприяти спробі України відірватися Росії й приєднатися до демократичного Заходу. Він повинен вхопитися за неї (цю можливість. — "ДС") ".

Але президент Зеленський, схоже, дивиться на цю перспективу без ентузіазму. Його відповідь — скоріше ефектні, ніж ефективні санкції проти Віктора Медведчука, "дякую, дуже дякую" за американські санкції проти Ігоря Коломойського й "додаткової мотивації, зокрема, від наших партнерів я не потребую" — цілком красномовна. Анекдотична ж епопея з пониженням, піднесенням і приниженням Олександра Дубинського демонструє скоріше слабкість президентської команди й прагнення відбутися малою кровʼю, ніж рішучість. А на горизонті маячить черговий сезон політичного трилера "Сховай крота в президентському офісі", і Зеленський знову-таки докладає титанічних зусиль, щоб не стати його учасником.

Реклама на dsnews.ua

Таке самоусунення президента веде до того, що його виключення з комунікацій починає виглядати не просто прийнятним, але навіть бажаним. Поки він не може навіть "делегувати" свій голос новопризначеній послу Оксані Маркаровой (як мінімум до вручення вірчих грамот), а участь Офісу президента свідомо зводиться до церемоніальних мантр, ролі інтерпретаторів в діалозі Вашингтона з Києвом охоче розбирають треті сторони. В основному — відставники, будь то Петро Порошенко і його оточення або ж люди на кшталт Курта Волкера, до чиїх голосів нинішня адміністрація США ставиться, можливо, й з інтересом, але ніяк не з пієтетом.

В таких обставинах дзвінок Байдена Зеленському виглядає небажаним для американської сторони. В силу тієї простої обставини, що в міжнародних відносинах жест часто має значення куди більше, ніж його наповнення. Тобто, говори президенти хоч про погоду, сам факт такої розмови буде виглядати як незаслужений аванс для Зе. Тим більше що про цю незаслуженість його команда, яка звикла робити ефектні шоу, в медійній розкрутці безумовно забуде.

До того ж існує ризик (не беруся судити про ступінь ймовірності, але можливість безумовно є), що, як і в випадку з дзвінком Трампа, це призведе до скандалу. Але якщо для Трампа процедурою імпічменту обернулася спроба натиснути на Зеленського в особистих корисливих цілях, то Байдену підставлятися, намагаючись примусити свого візаві до виконання його обовʼязків і зобовʼязань, безумовно незручно. Адже витік записів розмови з Банкової не виключений, а навіть тінь звинувачення в спробі шантажу або тиску на главу союзної держави — з огляду на поствиборну ситуацію в самих США — нинішньому господареві Білого дому зовсім ні до чого.

Це може здатися парадоксом, але між Трампом і Байденом у ставленні до України є щось спільне. Перший не відчував до неї сентиментів, другий має до неї теплі почуття. Але криза довіри до адміністрації Зеленського в наявності у обох. І, на жаль, не сказати, що необґрунтована.

    Реклама на dsnews.ua