• USD 26.5
  • EUR 31.1
  • GBP 36.4
Спецпроєкти

Фішки зростання. Чому Туреччина, Мексика і Аргентина могли б навчити Україну

Світовий банк прогнозує мегавідскік світової економіки в бік зростання. Серед лідерів — країни, що використовують цікаві немейнстримні підходи для виходу на круту траєкторію зростання

У липні 2020 р. Аргентина провела успішну реструктуризацію своїх боргів на $65 млрд, списавши 37,7% позик
У липні 2020 р. Аргентина провела успішну реструктуризацію своїх боргів на $65 млрд, списавши 37,7% позик / Getty Images
Реклама на dsnews.ua

Найбільш сильна динаміка очікується в Китаї (зростання на 8,5%). На другому місці Індія (8,3%), на третьому — США (6,8%). Далі йдуть Аргентина (6,4%), Туреччина і Мексика (обидві по 5%). Тим часом Аргентиною "реформатори" в Україні лякають дітей, говорячи про дефолт. Туреччиною люблять лякати монетарників з НБУ, кажучи про втрату самостійності центробанку і низьку кредитну ставку. У Китаю свій шлях, побудований на принципах, які прийнято називати "Пекінським консенсусом". Свій шлях і у Індії. Навіть США зараз — приклад "нового соціалізму". А ось Україні СБ прогнозує приріст ВВП лише на 3,8% за підсумками 2021 р. Але як нашій країні вийти на круту траєкторію зростання, у кого повчитися економічним фішкам?

Нова реальність

Можливі моделі відновлення світової економіки фігурують в статтях провідних економістів: U (глибоке падіння і пологий вихід), V (глибоке падіння і стрімке відновлення), W (падіння — зростання — падіння — зростання), I (триваюча криза), L (падіння і бічний тренд у вигляді нульового зростання). На даний момент ми можемо спостерігати першу і другу моделі. U — в Україні, де уряд не може створити пакет стимулів для прискорення виходу з кризи, і V — в основних економіках світу, де відновлення відбувається випереджаючими темпами, провокуючи цінові шоки практично на всіх сегментах сировинних товарів — комодітіс.

Але які основні тенденції можна виділити зараз у світовій економіці, які поки що важко помітні за показниками стрімкого зростання сировинних котирувань? Різкий дисбаланс між споживчою інфляцією (в ключових економіках світу вона утримується на прийнятному рівні 2–3%) і промисловою інфляцією, яка саме і залежить безпосередньо від цін на сировину і напівфабрикати (її темпи в 3–4 рази вищі). Що це означає? Насамперед початок формування цінових ножиць для виробників: сировина, з якої ти виготовляєш товари, дорожчає в середньому на 8–10%, а ціна, за якою ти продаєш товар, — всього на 2% за дуже обмеженого попиту. Навіщо в такому разі випускати товар, якщо завтра він знову подешевшає і навіть за зниженою ціною продати його буде проблематично. Інакше кажучи, справжня криза пропозиції у нас ще попереду, і модель посткарантинної поведінки світової економіки загалом чи її окремих сегментів буде більше схожою на знак блискавки: падіння — різке зростання — потім знову падіння.

В принципі про це ж говорить і "пророк з криз" — американський економіст Нуріель Рубіні, який до пакета тригерів додає ще й фінансові бульбашки, що знову виникли на фондових ринках, а також проблему гіперемісійного навісу, коли будь-які дії світових регуляторів щодо приборкання інфляції (підвищення базових ставок і згортання програм кількісного розширення), насамперед ФРС і ЄЦБ, з коротким лагом приведуть до різкого обвалу спершу ринків країн, що розвиваються, а потім і до нової глобальної кризи. Рубіні говорить про стагфляцію. В контексті нульових процентних ставок світові монетарні центри стали заручниками політики відстрочки фінального акту кризи, звузивши ширину стимулюючого монетарного маневру (діапазон руху процентних ставок вниз) до нуля, після якого — незвіданий континуум негативних ставок, які глобально ще не застосовувалися (а лише локально).

Але навіть в контексті неоднозначних перспектив світової економіки вже є шорт-лист країн, які можуть показати динамічне зростання, що перевищує середні показники по світовій економіці. Цю пʼятірку, виділену в прогнозі Світового банку, ми назвали вище. В ній лише США належать до високорозвинених економік. Всі решта — це приклади економік, які нехай і динамічно розвиваються, але все ж таки emerging markets.

Реклама на dsnews.ua

Рецепт Туреччини

Отже, Туреччину, за безглуздим збігом обставин, в Україні люблять наводити як приклад "неправильної" монетарної політики. Чому це виглядає безглуздо? Та тому, що, відпочиваючи в турецьких готелях, а не в рідному Залізному Порту, українці своїми заощадженнями і ногами роблять вибір на користь "неправильної країни". Але це не заважає всі жахи інфляційного таргетування в Україні і втрати політики НБУ, включаючи і вельми спірну тезу про його незалежність, виправдовувати страшилками: "буде, як в Туреччині", маючи на увазі під цим якісь нібито глибоко помилкові дії турецької влади в монетарній політиці. Тільки чомусь, здійснюючи ці "помилкові дії", Туреччина добилася подушного ВВП на рівні понад $10 тис. (в Україні — менш ніж $4 тис.), добудовує найбільший міст у світі через протоку Дарданелли, приступає до будівництва найбільшого обвідного каналу, дублюючого Босфор, з нуля створює авіакосмічне агентство, яке випускає ракети і літаки, у тому числі готується до запуску ракети на Місяць. А ще — проводить активне кредитне стимулювання малого та середнього бізнесу, в тому числі і орієнтованого на експорт. І це Туреччина випускає безпілотники, які ми хочемо придбати, а не навпаки. Виходить, що "неправильна" політика турецького центробанку і його "залежність" від центральної влади призводять до ефективного розвитку і ускладнення економічного профілю країни, а "правильна" політика НБУ — до сировинної спеціалізації і експорту робочої сили зі сплощенням і спрощенням економічного профілю до рівня "дубової дошки". На превеликий жаль, поки що нинішнім "реформаторам" з НБУ вдається переконати в правильності того, що відбувається, — ні, не суспільство (яке голосує турами в Кемер), а, як це модно нині говорити, стейкхолдерів, тобто зацікавлених осіб, які приймають кадрові рішення.

У чому ж рецепт зростання Туреччини? Саме в її монетарній політиці. У цій країні відмовилися від ілюзії незалежності центрального банку. До речі, в недавньому дослідженні аналітики СБ визнали, що так звана незалежність центробанків шкодить країнам, що розвиваються: вони втрачають емісійний ресурс для проведення ефективної промислової та соціальної політики, політики зайнятості населення, розвитку медицини, науки і освіти, а також формують крен у бік надмірної капіталізації фінансового сектору. Загалом, усе той же токсикоз, який спостерігається і в Україні: відсутність промполітики, десоціалізація, усунення держави зі сфери медицини і освіти, недофінансування науки, "лібералізація" ринку праці на користь роботодавця. Зате мегаприбуток банків і фінансових спекулянтів на тлі збитків реального сектору економіки.

У Туреччині президент Реджеп Тайїп Ердоган за останній час вже звільнив трьох керівників центробанку (останнього за рішення підвищити базову ставку). Можливо, з його точки зору, саме поняття "незалежності регулятора" надумане, адже насправді він завжди залежить від зовнішніх нормативних центрів управління, які формують його монетарну порядку. Питання тільки — від яких? Це можуть бути МВФ, фінансове лобі або національний уряд. Кожна країна робить свій вибір. До умовно незалежних монетарних центрів можна віднести хіба що ФРС, але її незалежність — похідна від високого рівня відповідальності за досягнення не тільки монетарних цілей (низька інфляція), але й економічних (рівень зайнятості).

Центральний банк Туреччини проводить досить радикальну монетарну політику, яку можна було б назвати таргетуванням розміру валового внутрішнього продукту (ВВП), коли економіка сама повинна підібрати для себе комфортний рівень цінової динаміки (інфляційні ключі). Це призводить до суттєвої цінової амплітуди і ризику девальвації нацвалюти, але той же інфляційно-монетарний імпульс забезпечує зростання економіки за рахунок високого дефлятора ВВП. А валютні дисбаланси згодом вирівнюються за рахунок зростання експорту і припливу прямих іноземних інвестицій (ПІІ). При цьому кредитне стимулювання малого та середнього бізнесу здійснюється через мережу спеціальних банків, які за допомогою компенсації відсоткової ставки за рахунок держави забезпечують масову видачу кредитів під розвиток нових проєктів.

Механізм компенсації відсоткової ставки (але не такий збитковий, як в Україні, де 40% виданих за держпрограмою кредитів пішло на погашення старих позик, тобто держава просто заплатила банкам за старими заборгованостями) в Туреччині носить системний і масовий характер і виконує роль своєрідного "фінансового аспірину", який локально в сегменті МСБ знижує процентну "температуру" на загальному тлі інфляції вище середнього рівня. В результаті чого МСБ отримує і додатковий дохід, і ефект фінансового важеля. По суті, монетарна політика Туреччини — це коли на тлі умовної інфляції в 10% твої доходи збільшуються на 15%. В Україні ж навʼязується модель, при якій за інфляції в 5% твої доходи не виростуть або навіть скоротяться.

Резюмуємо: нинішній успіх Туреччини — це "залежність" центрального банку від цілей економічного розвитку країни, суверенна монетарна політика, спрямована на зростання ВВП і експортного потенціалу, використання інфляційного імпульсу на тлі механізму компенсації відсоткової ставки для МСБ.

Мексиканські макіладора

Приклад Мексики — це насамперед модель ефективного використання близькості до найбільшої економіки світу (США) і дії угоди про зону вільної торгівлі з нею. Свого часу Мексика після приєднання до Північноамериканської угоди про вільну торгівлю (НАФТА) створила цілий пояс складальних підприємств уздовж мексикансько-американського кордону, так звані макіладора. Їхня конкурентна перевага визначалося повною відсутністю екологічних вимог, правил охорони праці та соцзахисту працівників. Одна година роботи мексиканського робітника коштувала один долар у порівнянні з шістьма-сімома в Штатах. На ці заводи потягнулися тисячі внутрішніх мігрантів, в основному з бідних південних і центральних мексиканських районів. Готова продукція йшла на ринки Канади та США, які також були учасниками НАФТА. У 1995–2000 рр. макіладора генерували 25% ВВП Мексики і давали роботу 17% економічно активного населення.

Сьогодні пояс макіладора активно критикують, і цілком заслужено, адже стартовий імпульс, що отримується від ЗВТ і СЕЗ, дає максимальний економічний ефект на часовій дистанції в 10–15 років. Потім чинники конкурентної переваги вичерпуються: пільговий податковий режим закінчується, зарплати ростуть, і робоча сила вже не така дешева, а ресурси в країні базування (земля, нерухомість) капіталізуються прискореними темпами. Проте в даний час експорт Мексики на 90% — це промислова продукція, а не сільськогосподарська або сировина у вигляді нафти. На мексиканський автопром припадає 20% ВВП і 16% зайнятого населення. Водночас трудові мігранти формують трансферти на батьківщину в розмірі 3% ВВП, і це вдвічі менше, ніж в Україні (при порівнянні відносних значень).

Таким чином, зростання Мексики — це похідна від зростання США, посилена на фактор внутрішнього мультиплікатора в 1,5–2 рази. Мексика — це модель розвитку України, що не відбулася, з тією відмінністю, що ми є супутником іншої великої економіки — Євросоюзу. "Зародок" мексиканських макіладора в Західній Україні у вигляді одно-двоцехових виробництв, що зʼявилися в 2016–2018 рр., був знищений політикою НБУ щодо зміцнення гривні на 15% в 2019 р. і діями уряду Олексія Гончарука. Те, що мексиканська модель у нашому форматі не спрацювала, можливо, пояснюється також і тим фактом, що між Мексикою і США не виник в XIX ст. незалежний Техас, а між Україною і ЄС існує ряд центральноєвропейських країн, наприклад Польща. У сухому залишку: рецепт Мексики — це стати країною, інвестиційно цікавою для великої економіки, для якої ти виконуєш роль супутника.

Сміливість Аргентини

При всіх страшилки, які розповідають про Аргентину наші фінансові спекулянти, ВВП країни в кілька разів перевищує показник України і порівнянянний з польським при відносній рівності чисельності населення. Страхи фінансових спекулянтів зрозуміти можна — їм потрібне не економічне зростання держави, а безперебійне погашення держборгу.

У липні 2020 р. Аргентина скористалася історичним вікном можливостей (криза, пандемія) і провела успішну реструктуризацію своїх боргів на $65 млрд, списавши 37,7% позик і домігшись зниження процентної ставки з 7 до 3%. Порівняйте це з діями українського Мінфіну, який у цей же період достроково погасив кредиторам борги 2021–2022 рр. на суму близько $800 млн і в серпні минулого року викупив на $330 млн 10% ВВП-варантів, що перебувають в обігу. Тобто в кредиторів було сумарно влито понад мільярд доларів на тлі падіння економіки і проблем в секторі медицини і МСБ. Таким чином, приклад Аргентини — це зменшення боргового навантаження на країну за допомогою реструктуризації держборгу і зниження рівня процентних витрат на нього зі спрямуванням звільнених фінансових ресурсів на стимулювання економіки і соціального сектору.

Узагальнюючи, можна сказати, що відновлення монетарного суверенітету і нове цілепокладання монетарної політики, спрямоване на економічне зростання, укупі з системною програмою компенсації відсоткової ставки, а також створення інвестиційно привабливих кластерів розвитку з одночасною реструктуризацією зовнішнього боргу і спрямуванням бюджетних ресурсів на стимулювання МСБ та соціальних програм змогло б сформувати в Україні тренд зростання на рівні понад 5%. Але для цього потрібно мати політичну субʼєктність і геополітичну гордість Туреччини або Аргентини. Або вміти бути правильним супутником у великої економіки, як Мексика.

    Реклама на dsnews.ua