• USD 28.4
  • EUR 33.8
  • GBP 38
Спецпроєкти

Тризуб розбрату. Чому Україні не потрібен великий державний герб

Років тридцять тому більшість українців і не підозрювала про градації гербів на великі, малі і середні. Були виключно "звичайні" герби СРСР, союзних республік і країн соціалістичної співдружності

Зображення герба на Майдані Незалежності в Києві
Зображення герба на Майдані Незалежності в Києві / УНІАН
Реклама на dsnews.ua

Що знали про герби в СРСР

Герби регулярно тиражували на різноманітних плакатах і малювали на пропагандистських стендах. Періодично в цю "прогресивну" компанію залітав американський білоголовий орлан. Останнього зображували виключно з закривавленим дзьобом і з пучком атомних бомб замість оливкової гілки в лапах. На цьому для радянських громадян вся геральдика і закінчувалася (значки з гербами міст, котрі колекціонував кожен другий пацан — не береться до уваги). Поділ же на великий-малий належав виключно до фізичного розміру: малі герби зображувалися на монетах, банкнотах і документах, середні несли на паличках на демонстраціях, а великі на тих же заходах вже возили на вантажівках.

Що великий-середній-малий — це зовсім не про розмір, — народ дізнався тільки в 1989 р. Це був дивовижний рік — народження Руху (тоді ще з приставкою "за перебудову"), перші масові мітинги, самвидавні газети, рідкісні поки що синьо-жовті прапори і величезний інтерес до раніше забороненої національної символіки. Популярний журнал "Пам'ятки України", що виходив тоді більш ніж стотисячним тиражем і перетворився в ті роки в справжню трибуну українського культурного відродження, в №3 за 1989 р. надрукував відразу цілу серію статей, присвячених історії національної символіки, і навіть опублікував текст національного гімну "Ще не вмерла Україна". У добірці був і передрук статті авторства Георгія Нарбута та Вадима Модзалевського "До питання про Державний герб України", що вперше опублікована в журналі "Наше минуле" (№1, 1918 р.). Вирізки з цього журналу незабаром вже висіли на всіх інформаційних стендах Руху. З цієї публікації (передрукованій до того ж доброю сотнею місцевих видань) широкий загал і дізнався, що в УНР, виявляється, був не тільки звичайний (малий) герб, але і якийсь великий.

Ідея Грушевського і робота Кричевського

Геральдику УНР за особистим розпорядженням Михайла Грушевського розробив відомий архітектор, художник і графік Василь Кричевський. Роботу над державною символікою він почав 12 березня 1918 р. та через 10 днів Мала Рада — законодавчий орган Української Центральної Ради, який працював між її пленарними засіданнями, затвердила проєкти Кричевського як великого і малого гербів.

Василь Кричевський був видатним архітектором і чудовим графіком, а ось геральдистом — ніяким. Майже відразу ж творіння Кричевського зазнало критики. У геральдиці кожна лінія і зображення несуть смислове навантаження. Василь Кричевський же малював свої проєкти гербів, виходячи виключно з естетичних міркувань. Зауважимо, що великий і малий герби УНР у виконанні Кричевського практично не відрізняються, хіба що великий більш декорований. Існує небезпідставна версія, що Кричевський подав на розгляд Ради два проєкти звичайного, тобто малого герба, але в Раді схвалили обидва, призначивши більш пишний — великим. Однак останній суперечив самій логіці існування великих гербів. Критика з цього приводу прозвучала відразу ж — вищезгадана стаття Нарбута і Модзалевського насамперед присвячувалася аналізу недоліків гербів від Кричевського.

Проєкти гербів Василя Кричевського
Проєкти гербів Василя Кричевського
Реклама на dsnews.ua

Виникає закономірне питання, навіщо депутатам Центральної Ради знадобилося терміново підвищити один з варіантів звичайного герба до статусу великого, і яка була в цьому політична доцільність? Напрошується відповідь, що тут спрацював відомий український принцип "а шоб було!", Тим більше що у Російській імперії, яка рухнула, і на руїнах якої і виникла УНР, крім малого, були великий і середній герби. Австро-Угорська імперія великого, зауважимо, не мала, зате, крім малого, використовувала середній. Тобто, можливо, спрацював інший принцип — "аби все, як у людей". При цьому депутати особливо не замислювалися, — а чи потрібно це Україні?

Навіщо потрібні великі герби

Навіщо потрібні великі герби — найкраще розглянути на прикладі великого герба Королівства Пруссія, що став ядром Німецької імперії. Це масштабне творіння було затверджено 16 серпня 1873 р. Герб являє собою складну композицію з соболиних мантій, шоломів, корон, прапорів, орденських ланцюгів, вінків та інших геральдичних надмірностей. Головне ж у всьому цьому буянні — центральний щит, що складається, як з мозаїки, з 51 герба власне самого Королівства Пруссія, а також князівств, маркграфств, графств і інших земель, об'єднаних під єдиною рукою короля Вільгельма I (і за сумісництвом імператора Німеччини під тим самим порядковим номером).

Великий герб Королівства Пруссія
Великий герб Королівства Пруссія

Щоб зрозуміти сенс появи цього геральдичного монстра, потрібно згадати історію Німеччини. Заглиблюватися не будемо, нагадаємо лише, що до XVIII ст. колись могутня Священна Римська імперія перетворилася в досить аморфне утворення, що складається з безлічі в тій чи іншій мірі незалежних королівств, графств, герцогств, вільних міст і тому подібних утворень, часто ворогуючих між собою.

На відміну від інших німецьких мікродержав, Пруссія карликовістю не відрізнялася від початку — і вже з середини XVIII ст. (Сілезькі війни) почала приростати територіями. Після вона ще й відхопила чималі шматки при розділах Речі Посполитої. Остаточно процес збирання земель оформився в ході декількох воєн у 1848-1871 рр.

Підсумком процесу об'єднання земель і став Великий герб Королівства Пруссія, яка є яскравою політичною декларацією тому, що колишньої роздробленості прийшов кінець.

На тлі вищесказаного твердження великого герба УНР, який відрізнявся від малого тільки наявністю декоративних ромбів, ні логічного, ні політичного пояснення немає.

Російська імперія обзавелася великим гербом майже на десятиліття пізніше Пруссії — у 1882 р. Але суть його була та ж — декларація влади імператора над певними територіями. Зокрема, центральний (головний) щит по колу прикрашала колекція гербів царств і великих князівств, які увійшли в імперію.

Великий герб Російської імперії
Великий герб Російської імперії

Імперія Габсбургів, правда, великим гербом так і не обзавелася, замість нього використовувала Середній Цісарсько-Королівський герб. Останній не тільки фіксував сутність "двоєдиної" монархії, а й входження в неї безлічі різних земель — не дарма Австро-Угорщину часто називали "клаптиковою імперією". За кількістю складових його композиція територіальних гербів і гербіків він нічим не поступався прусському і російському побратимам.

Середній Цісарсько-Королівський герб Імперії Габсбургів
Середній Цісарсько-Королівський герб Імперії Габсбургів

А ось Великобританія великим гербом обзавестися і не подумала, хоча встигла побути в ролі найбільшої імперії світу.

Виходячи зі сказаного вище, добре видно, що в наявності великого герба для України ніколи не було ані найменшого політичної необхідності і що великий герб УНР міг з'явитися лише як відповідь на наявність його аналога в Російській імперії.

Підсвідома орієнтація на символіку імперії Романових яскраво видно в проєкті великого герба України, підготовленого в 1939 р. художником Миколою Битинського на замовлення уряду УНР в екзилі. Композиційно і навіть кольором проєкт великого герба зразка 1939 р. до болю схожий на середній герб Російської імперії. Що цікаво — центральний гербовий щит у Битинського тримають Архангел Михаїл (зліва) і галицький лев (праворуч), а в імперському варіанті бачимо все того ж Михайла, ось тільки замість лева там зображений Архангел Гавриїл.

Середній герб Російської імперії
Середній герб Російської імперії

Великий герб і сучасна Конституція

Питання великого герба було реанімовано вже в роки незалежності. Тричі — у 1991, 2001 і 2007 рр. оголошувалися конкурси його ескізів. Наявність великого герба навіть вказали в 20-й статті Конституції в 1996 р. На прийняття цього рішення вплинуло два фактори. З одного боку, всі депутати національно-демократичного спрямування безсумнівно читали статтю в "Пам'ятках України" і знали про великий герб часів УНР. З іншого боку — депутати-комуністи (як явні члени партії Петра Симоненка, так і просто колишні партробітники) досить косо дивилися на "петлюрівсько-бандерівський" тризуб як державний символ і плекали мрію якщо не позбутися від нього взагалі, то хоча б у новому гербі засунути "на задвірки". Тим більше що роком раніше націоналістичну символіку Білорусі замінили на майже радянську.

Статтю про великий герб в Основний Закон включили — і на тому поставили крапку. Лаконічний, абсолютно унікальний і впізнаваний малий тризуб цілком всіх задовольняв як державний символ, а великий його побратим, як показано вище, не мав і не має ні найменшого політичного і пропагандистського змісту.

Періодично питання великого герба піднімали художники, які бажають потрапити в історію, і політики, які вже не могли запропонувати країні нічого більш цікавого. Тут варто згадати історію, що трапилася в лютому 2011 р., коли біглий президент Віктор Янукович запросив до себе на розмову попередніх господарів Банкової. Якщо Леонід Кравчук і Леонід Кучма прийшли на зустріч з невеликими блокнотик (явно виданими протокольною службою), то Віктор Ющенко прийшов з великою папкою, листочки з якої всю зустріч перебирав зі стурбованим виглядом. Як пізніше з'ясувалося, пан Ющенко говорив з Януковичем зовсім не про зраду інтересів України після підписання сумнозвісних Харківських угод і не про повзучу окупацію Росією, яка проявлялася тим, що на ключові посади в силовому блоці призначалися неприкриті вихідці з ФСБ РФ, і навіть не про репресії проти патріотів та інші актуальні проблеми. Головне, що хвилювало Віктора Андрійовича, — це необхідність затвердження великого герба.

Нинішня спроба реанімації питання великого герба виглядає досить дивно. Ні політично, ні пропаґандивно ніяких бонусів це не дасть. Тільки зайві витрати на зміну низки документів, печаток та іншого. Ухвалення нового герба, правда, могло б мати політичний сенс, але виключно після повернення контролю над Кримом і окупованою Росією частиною Донбасу. Тоді так, можна було б всьому світу по-новому показати, що Крим і Донбас — це Україна.

    Реклама на dsnews.ua