• USD 28.2
  • EUR 34
  • GBP 38.2
Спецпроєкти

Українознавець в Білому домі. Чого чекати від президентства Байдена

Для Трампа Україна була загоном в армії "лібералів", які нібито намагалися відібрати в нього перемогу на виборах, і підставила його з імпічментом. При Байдені ту частину української політичної еліти, що брала участь в чужих інтригах, чекають важкі часи

Джо Байден
Джо Байден / Getty Images
Реклама на dsnews.ua

Після декількох системних відмов по ключовим позовам щодо результатів проведених у США 3 листопада президентських виборів 45-й президент США Дональд Трамп (якого, між іншим, деякі секти конспірологів вважали останнім) почав поступово, п'ядь за п'яддю, поступатися місцем наступному законно обраному президенту — Джозефу Байдену.

Кадри вирішують(ся)

Через кілька тижнів пост верховного головнокомандувача, глави уряду і, відповідно, куратора всієї зовнішньої політики, в тому числі сфер безпеки і торгівлі, перейде до Байдена. Що може змінитися і чого від нього чекати?

Слід визнати, що за свої чотири роки Дональд Трамп об'єктивно (свідомо чи ні) зробив чимало корисного для США і для світу, в тому числі України. Він, деякою мірою інтуїтивно, раціоналізував процес глобалізації, ідентифікував Китай як головного конкурента і зробив найважливіші кроки для замирення Близького Сходу. Однак, на жаль, містичну і малоприємну роль в політичному і не тільки житті Трампа зіграли Володимир Путін, Росія і Україна. І, ймовірно, продовжать грати.

Відгукнулася президенту, який намагався переобратися, і абсурдна війна з Джорджем Соросом, прохолодне неприйняття з боку капітанів високотехнічної індустрії, інфантильні відносини з четвертою владою — медіа. Очевидно, що всі ці гострі кути при новому главі держави будуть піддані поліруванню з перших же днів.

Так, за президентства Трампа Вашингтон вжив низку заходів, які об'єктивно зміцнювали Україну (продаж летальної зброї і техніки, упокорення трубопровідного апетиту Німеччини, відсутність перешкоджання просуванню нашої євроатлантичної інтеграції, поступове розширення списку санкцій) і послаблювали Росію, але при цьому вони переважно носили характер кон'юнктурних, тактичних, а не якої-небудь націленої на результат стратегії. Москва легко використовувала риторику Трампа для завоювання позицій в світі, та й у самій Америці, а також для дискредитації демократії як такої. Особливо скандальною виглядала історія з пошуком через Україну компромату, яка привела до політичного землетрусу в самих США.

У той же час не слід забувати, що Байден був ключовою фігурою адміністрації, яка шість років шукала можливості "перезавантажити" відносини з Росією. У зв'язку з чим, крім кандидатури ексрадника з національної безпеки Сьюзан Райс, причетної до повалення Муаммара Каддафі, спливла кандидатура колишнього посла в Росії, кадрового дипломата і нинішнього керівника Фонду Карнегі Вільяма Бернса.

Реклама на dsnews.ua

На цьому етапі важко прогнозувати результат боротьби за посаду бідолахи Помпео, котрий поставив все на Трампа, замість того щоб комфортно пересісти в сенатське крісло від Канзасу, — проте Путін попив стільки крові у демократів, що складно припускати у них будь-які миролюбні наміри щодо міжнародного терориста з Москви.

Будемо сподіватися, що далеко від впливових призначень залишиться і легковажний посол Обами до московського двору Майкл Макфол, якому явно краще личить професорська мантія, ніж щоденна робота з приборкання кремлівського мінотавра.

Путін попив стільки крові у демократів, що складно припускати у них будь-які миролюбні наміри щодо міжнародного терориста з Москви
Путін попив стільки крові у демократів, що складно припускати у них будь-які миролюбні наміри щодо міжнародного терориста з Москви / Getty Images

Прибратися на задньому дворі

Отже, чи буде примирення з Європою коштувати пом'якшення санкцій проти "Північного потоку-2"? Європейці вважають, що звичайне повернення до минулих стосунків вже неможливе — переговорна позиція змінилася не на користь США. Якраз СП-2 цілком може виявитися розмінною картою пакетних домовленостей для однієї зі сторін.

Чи завершить Байден торгову війну з Китаєм, чи підкуплять його привітання Сі Цзіньпіна (якому, взагалі, був вигідний як опудало саме Трамп) і щира радість "комсомольського" угруповання глобалістів в істеблішменті КНР? Адже незабаром у Білому домі знову заговорять про оперізуючу Китай Тихоокеанську торговельну угоду (як і багато іншого, це теж залежить від конфігурації в Сенаті), але що робити з консервативними американськими проєктами в регіоні, які отримали друге дихання при Трампі?

Мабуть, схемотехніки, які повернулися до Держдепартаменту і спецслужби, будуть шукати спосіб їх інтегрувати. Адже нинішня економічна експансія Китаю в зону доктрини Монро (Латинську Америку) помітно послабила позиції США, дозволяючи венесуельському диктатору-наркодилеру Ніколасу Мадуро без наслідків ображати Америку. Куди вже більше, навіть антиамериканськи налаштований мексиканський лівак Лопес Обрадор — і той не приступив до будівництва прикордонної стіни, незважаючи на всі спроби попередника Байдена. У цьому "занедбаному задньому дворі" давно пора навести порядок за заповітами великих президентів-демократів — Рузвельта, Кеннеді і Клінтона.

Цікаво, до речі, що Джо Байден не вирізнявся обіцянками вивести звідки-небудь війська, тому, видається, що як тільки нинішнє польське керівництво залишить боротьбу з жінками і геями, конструктивна співпраця по лінії американської військової присутності там продовжиться. Хіба що Форт Трамп перейменують в Форт Байден в невикорінному прагненні полестити партнеру. А ось Угорщини доведеться туго — аж надто густо вимазався Віктор Орбан в ультраправому травесті-шоу на набережних Потомаку. Занадто багато інтимного об'єднало його за минулі роки з сільським клубом борців проти прогресу, які відверто намагалися змалювати ізоляціоністську Америку, керовану вищою расою просвітлених товстосумів, об'єднаною корумпованою партією, — з нинішньою Угорщиною.

Зрозуміло, цей проєкт не був реалістичним з самого початку, та й Віктор Орбан (втім, як і будь-який європейський політик) набагато хитріший за Трампа — тому тепер в Будапешті ламають голову над гардеробом і масками, здатними пом'якшити справедливий гнів нової партії влади у Вашингтоні. Тим більше що Байден був членом саме тієї адміністрації, яка дуже косо дивилася на диктаторські замашки Орбана і неодноразово ловила і його оточення, і його особисто на корупційних схемах.

Чи завершить Байден торгову війну з Китаєм, чи підкуплять його привітання Сі Цзіньпіна і щира радість «комсомольського» угруповання глобалістів в істеблішменті КНР?
Чи завершить Байден торгову війну з Китаєм, чи підкуплять його привітання Сі Цзіньпіна і щира радість «комсомольського» угруповання глобалістів в істеблішменті КНР? / Getty Images

Скласти мозаїку заново

Витає в повітрі і таке питання: чи послабить ірландський католик і лідер партії контртрадиціоналістів підтримку Ізраїлю, чи відкличе визнання Єрусалиму повноцінною столицею — і інше в цьому дусі? Здається, що різких поворотів у цих питаннях з місця в кар'єр не буде, але і поцілунків з країнами на кшталт Саудівської Аравії — теж. Обійти ідеологічні скелі минулого ряду суперечливих союзників і партнерів Америки допоможе визнання пріоритету шаленої боротьби з потеплінням і форсована емансипація жінок, а також меншин.

Як бачимо, швидко зорієнтувалася зі своїм президентським вибором Молдова — тим більше що президентство Байдена відкриває шлях до відновлення концепції "колективного Заходу". Це, звичайно, іронія (в тому ж ключі мімікрує і Україна, де, з одного боку, впроваджують гендерні квоти, а з іншого — відкрито дозволяється агресивно-зневажлива риторика на адресу ідеологічних і філософських гуру американського лібералізму). Втім, про українське питання — нижче.

Покусаний Трампом Китай американці знову почнуть поколювати уйгурським питанням, не кажучи вже про Гонконг, — адже не дарма перша розмова Байдена відбулася з Борисом Джонсоном, який остаточно заплутався у власному Брекзіті. Британський прем'єр все-таки сподівається на щось куди більше, ніж поки єдина серйозна військово-політична і торговельно-економічна угода з Україною.

Але його французький візаві Еммануель Макрон, який приміряє ще не зняті Ангелою Меркель обладунки лідера ЄС, не може бути пом'якшений, тому лише співчуття Джо Байдена може сьогодні бути дорогою з жовтої цегли, яка веде з пандемічного світу політичних тупиків Великобританії. Втім, якщо вже Британія вийшла з ЄС, то обережну реанімацію Трансатлантичної торгової угоди Вашингтон явно буде в першу чергу обговорювати з континентом, а не з островом.

Окреме питання — Туреччина, яка на пару з Азербайджаном спритно завершила карабахську операцію (якій, безсумнівно, підморгували і в Вашингтоні, адже змагання альфа-самців Трамп Ердогану раніше програв, а перед такими він підлещується) до вступу нового президента в повноваження. Як і в Лівії, де Туреччина виступає опорою законного уряду, Білому дому доведеться змиритися зі статус-кво.

Відновлення ж підтримки курдів і заплутаний клубок протиріч в Сирії і з Іраном можна вважати неминучим, оскільки це в будь-якому випадку незавершена справа. Можливо, тикати пальцем в цей клубок змій нова американська адміністрація і не буде, врахувавши помилки минулого, але якусь ідеологічну позицію їй доведеться заявити.

Що стосується Туреччини як такої, то Вашингтон явно поставить платівку захисту прав людини і цілісність демократичних інститутів, а реальні проблеми в Туреччині в цих сферах є. Втім, на нинішньому етапі президент Ердоган не подає виду, що його турбує розвиток відносин з Америкою. Він швидше вибудовує комфортну роль захисника ісламу в Європі, що може захистити його і від американських лібералів, які нерідко погано розрізняють пригнічення і агресію. Та й Америці в її нинішньому стані поки що не до прибирання кожного під'їзду на планеті, незважаючи на страхи російських клептократів і пропагандистів.

Виходячи зі складної диспозиції, та й особистих якостей, у внутрішній політиці він проводитиме максимально центристську лінію. Що стосується політики зовнішньої, більш важливої для нас, — її новій адміністрації доведеться збирати заново з різних сегментів. Далеко не все зі спадщини Трампа в цій сфері демократи вважають неприйнятним. Є серед них і глобалісти, і інтервенціоністи, і ізоляціоністи — просто в інших пропорціях, ніж у суперників.

Українське питання

Втім, не варто забувати, що Байден завжди був дещо жорсткішим за Обаму, а сам по собі він належить до більш раннього, ніж Обама, політичного покоління демократів, для яких інтервенціонізм і уніфікація політичних стандартів були в порядку речей. Потенційний кандидат на пост міністра оборони в адміністрації Байдена Мішель Флурнуа в ході кампанії заявляла, що Америка повинна бути здатна потопити весь флот КНР за 72 години. До слова, можна згадати, що в обох світових війнах Америкою переважно правили демократи.

Отже, в разі перемоги на виборах демократ Джо Байден обіцяв надати Україні зброю. Про це йдеться у вітальній заяві Байдена з нагоди 29-ї річниці незалежності України, опублікованій на сторінці його виборчої кампанії. "Як президент я роз'ясню Кремлю, що він повинен закінчити свою агресію і окупацію України. Адміністрація Байдена-Харріс гарантує, що Україна продовжить отримувати необхідну економічну і військову підтримку, в тому числі летальне озброєння, — одночасно ми закликаємо Україну проводити важливі реформи, які є життєво необхідними для її успіху ", — зазначив Байден в привітанні.

У зв'язку з цим можна згадати і про статтю старшого директора Центру Байдена з питань дипломатії і глобальної участі в Університеті Пенсільванії Майкла Карпентера у впливовому виданні Foreign Policy. В останній адміністрації демократів д-р Карпентер займав пост помічника заступника міністра оборони США з питань Росії, України, Євразії, Балкан і контролю над звичайними озброєннями. А до цього був радником із зовнішньополітичних питань віцепрезидента США Джо Байдена і директором з питань Росії в американському Радбезі, багато років провів в Держдепі і американських посольствах по всьому світу. Загалом, це зразковий представник "глибокої держави".

У своїй статті "Україна потребує допомоги США для подолання корупції" Майкл Карпентер вказував, що, не зумівши перемогти українську армію, Москва змінює свою стратегію, націлюючись на продажних політиків, за допомогою яких вона сподівається відіграти в Україні важливі для себе позиції. Він згадує, що колишній віцепрезидент США Джозеф Байден, наприклад, неодноразово закликав керівників України створити незалежні антикорупційні установи і переслідувати корупцію. Повернення Байдена до влади в новій якості може означати початок серйозних переговорів з ЄС щодо створення інвестиційного фонду з західним менеджментом як інструменту для підтримки більш глибоких антикорупційних реформ. Серед інших за створення такого фонду виступав колишній прем'єр-міністр Литви Андріус Кубілюс.

Для роботи такого інвестиційного фонду, за оцінками Карпентера, потрібно $6 млрд щорічно. Звичайно, така сума, особливо в щорічному форматі, сьогодні видається, з оглядкою на наші, європейські та американські політичні реалії, — малоймовірною. Але чим менше Україна буде дратувати співтовариство донорів вибудовуваної проти Росії системи оборони — не тільки своєї, а й колективного Заходу, до якого, нехай і на пташиних правах, належить тепер і сама, — тим ближче виявиться перспектива довгострокового зовнішнього фінансування такого необхідного їй економічного зростання.

Все це погані новини для Володимира Путіна, а для українського суспільства — новини хороші. Якби не одне "але". Ми дуже добре знаємо Джо Байдена. А він ще краще, можна сказати, інтимно знає Україну, причому, на відміну від Трампа, за Байденом стоїть вся без винятку американська система. Можна сказати, що така ситуація склалася вперше. Для Джорджа Буша-старшого Україна була частиною СРСР і Росії. Для Білла Клінтона був важливий горезвісний Будапештський меморандум і демократичний транзит. Для Буша-молодшого, при всій симпатії до Віктора Ющенка, малозрозумілим стало рішення українського президента вивести український контингент з Іраку. Про Обаму сказано вище — для нього Україна стала проблемою другої половини другого терміну. Для Трампа Україна була загоном в армії "лібералів", які нібито намагалися відібрати в нього перемогу на виборах, і підставила його з імпічментом. Тепер же, при українознавці Байдені, деяку частину української політичної еліти, яка брала участь в чужих інтригах, не маючи для цього мінімального інтелектуального рівня, чекають важкі часи.

    Реклама на dsnews.ua