• USD 27.7
  • EUR 32.8
  • GBP 36.4
Спецпроєкти

Захисники народу чи карпатські рекетири? Навіщо СРСР перетворив опришків на "робін гудів"

Опришки – благородні розбійники (грабували багатих і ділилися з бідними), які діяли на Галичині, Буковині і Закарпатті в XVI-XIX ст. Назва, швидше за все, походить від лат. Opressor, — порушник, знищувач. Не виключено, що "опришок" походить від "опріч" ("окремо, осторонь") тобто, незалежний від пана вільний чоловік

Реклама на dsnews.ua

Довбуш та інші "месники"

Знамениті опришки і їхній ватажок Олекса Довбуш є найбільш впізнаваними і розкрученими брендами Карпат поряд з бринзою, трембітами і мольфарами. Чи не в кожному гірському селі вам розкажуть купу переказів про славних народних месників і покажуть скелю (смереку, дуб, камінь), під якими вони відпочивали і незліченні скарби десь поруч сховали.

Подібна ситуація, до речі, спостерігається і на Поділлі з Устимом Кармалюком.

Тут українцям є чим пишатися. У тих же англійців — один тільки Робін Гуд, а у нас відразу двоє таких же (не беручи до уваги трохи менш розкручених Григіра Пинту чи Юрая Яношика). Останнє яскраво свідчить про гоноровість та волелюбність нашого народу.

До речі, їхній Робін Гуд поруч з нашим славетним Олексою і поруч не стояв. Знаменитий йомен був здатний хіба що завалити пару оленів в лісі феодала і попустувати на дорозі... Максимум — напасти на замок дрібного лицаря. Останні не мали нічого спільного з грізною твердинею зі знаменитого радянського кінофільму "Балада про доблесного лицаря Айвенго" (з піснями Висоцького та Хотинською фортецею в ролі замку). Середньостатистичний замок часів легендарного лучника представляв собою 2-3-поверховий кам'яний будинок з товстими стінами. Довбуш же з побратимами у 1744 р. зуміли захопити цілу фортецю в Богородчанах (нині райцентр в Івано-Франківській обл.). Вона хоч і була дерев'яно-земляною, але все ж соліднішою за поселення дрібних лицарів часів короля Річарда.

Щоправда, епізод з фортецею, крім героїзму і крутості персонажа, одночасно дещо нівелює світлий образ героя, що "дбає про народне благо".

Головна причина атаки на Богородчани полягала в тому, що місцева дрібна і середня шляхта використовувала фортецю, що була резиденцію магнатів Косаковських, в якості банківського депозитарію і зберігала там коштовності, накопичення і важливі документи.

Реклама на dsnews.ua

Забравши все, що можна винести, Довбуш з товаришами почали трощити і знищувати все, що залишилося, – меблі, посуд, дорогі дзеркала... Що показово: у опришків знайшлося достатньо часу, щоб рубати столи, але на те, щоб знищити економічні книги, в яких були прописані всі феодальні повинності для селян округи, їхні борги, недоїмки, орендні договори та інше, — часу не виявилось. Хоча це могло істотно полегшити становище сотень, якщо не тисяч бідняків, але... Важливі документи опришки просто розкидали. Списати це на абсолютну неграмотність Олекси не виходить. Що таке економічні книги і чим вони важливі, розумів навіть самий останній батрак. Схоже, на відміну від грошей і цінностей, що зберігались у фортеці, доля внесених до цих книг бідолах Олексу просто не хвилювала.

Зауважимо, що серед найближчих сподвижників Довбуша все ж були грамотні люди. Зокрема, відомі численні згадки про листи, що їх надсилали ватажки опришків панам. Що показово, там не було ані слова про вимогу полегшити важку долю трудового селянства. Йшлося виключно про відкупні. Для кращого сприйняття тексту краї цих цидулок найчастіше спеціально обпалювали на вогні, — мовляв, не заплатиш, — згорить маєток.

У судових книгах Станіславова (нині Івано-Франківськ) збереглися протоколи допитів Василя Баюрака, одного з учасників знаменитого нападу на Богородчани, а після смерті Довбуша — отамана однієї з ватаг опришків. Прикметно, що він ніде не згадує про "простий народ", а говорить виключно про те, де і скільки награбували і як поділили. Зокрема, за підсумками розграбування фортеці він сказав: "Скільки грошей могли взяти, не знаю, тому що частину видобутку розпаювали між нас Довбущук і дав нам, усім дванадцяти, кожному по 30 битих талярів, а скільки залишив собі, не знаю...". Тобто Олекса не дуже-то звітував навіть перед побратимами, з якими йшов на справу.

Тим не менш Довбуш не цурався благородних вчинків — як він їх розумів. Під час рейду на Борщів (нині райцентр в Тернопільській обл.) ватага Довбуша захопила маєток полковника Костянтина Злотницького, сумно знаменитого жорстоким ставленням до селян. Смерть полковника була лютою. Дослідник історії Галичини Антоній Петрушевич (1831-1913 рр.) це описав так: "[Довбуш] палив полковнику руки, жар огнистый сипав за пазуху, а потім жорстоко убив самого Злотницького, його дружину Софію та його сина".

У слідчих матеріалах офіційно зафіксовано записану зі слів свідків відповідь Довбуша на пропозицію полковника відкупитися: "Не за грошима твоїми я прийшов, а по твою душу, щоб ти більше людей не мучив".

Після розправи опришки спалили маєток, нічого не взявши собі. Вистачало й інших подібних вчинків, про які можна прочитати в численних хвалебних публікаціях. В цілому ж Довбуша варто розглядати як розбійника з певними принципами, поняттями, уявленнями про справедливість і великою часткою внутрішньої шляхетності. Це позитивно виділяло його на тлі інших ватажків, що діяли до і після Довбуша.

Кінець вольниці

Нагадаємо, історія опришків налічує майже чотири століття, а ватага Довбуша діяла всього сім років. При цьому вона не була найчисельнішою. Фортецю Богородчани, наприклад, брало менше півтора десятка осіб. Тим не менш легендарним стало тільки його ім'я.

Чому так сталося, добре пояснив знаменитий український історик і просвітитель, голова Наукового товариства ім. Т. Шевченка Юліан Целевич (1843-1892 рр..). У серії публікацій, присвячених опришкам, що вийшли у 1890-1891 рр. у львівській газеті "Дѣло", він, зокрема, зазначив: "В часах по-Довбущукових настав помітний занепад. Баюрак та його товариші, тим більше їх послідовники — це вже не месники кривд народу, а прості шибайголови-розбійники, яким нічого не варто було за кілька тимфів позбавити життя будь-яку кількість людей".

"Тимфом" в XVIII ст. презирливо називали дешеву низькопробну монету, що мала номінал у 30 грошів, але срібла всього на 12-13 грошів.

І далі (даємо зі значними скороченнями): "Загальна корупція, занепад звичаїв, вся ця гниль не оминула ні далеких полонин, ні схилів чорногорських (в Чорногорі був опорний пункт ватаги Довбуша. – "ВД")... Торкнулася вона й товариства опришківського... Тому загублена народна пам'ять про страшних ватажків з тих часів— Баюраків і Бойчуків, — але сховалася донині в піснях пам'ять про їхнього попередника — Довбущука, ватажка, якому не можна відмовити в наявності лицарського характеру і благородного серця".

Загалом же відхід в опришки, — а туди брали далеко не кожного, бо особлива масовість була нікому не потрібна, — був найпростішим способом піти від тяжкого феодального гніту і можливістю швидко і непогано заробити. Грабували не тільки феодалів, але і купців, і навіть просто багатих селян.

Награбоване рідко йшло на користь, а зазвичай пропивалось. Часто з жителями місцевості, де зупинялися опришки.

У вищезгаданого Юліана Целевича знаходимо витяги з протоколів допитів спійманих опришків, де вони описують ці гулянки: "Після кожного великого розбою... виходила їм [опришкам] на зустріч майже вся громада — газди, хлопці, молодиці й дівчата, гуляли з ними на їх табориськах, впивалися разом з ними до безпам'ятства. Тривало дике гуляння і п'янка цілий тиждень, а то й більше".

Із входженням Галичини до складу імперії Габсбургів у 1772 р. опришництво пішло на спад. Австріяки зі всією німецькою ощадливістю почали наводити в Карпатах лад. Незабаром грабувати як феодалів-землевласників, так і великих купців стало собі дорожче. Опришки переключилися на євреїв-корчмарів, перекупників, орендарів і дрібних крамарів. Найсмішніше, що все награбоване тут же поверталось в єврейські кишені. Душа після "справи" вимагала свята і випивки, а остання була тільки у корчмарів, які особисто приносили мед-горілку в місця базування опришків, але далеко не за "спасибі".

В останні роки опришництва дійшло до того, що спадкоємці слави Довбуша почали грабувати будь-кого хоч трішки забезпеченого, в тому числі єдиновірних священиків, не гидуючи вилучати навіть запаси варення.

Попри все, радянська історіографія перетворила опришництво не тільки на народний рух, але на ціле повстання — знадобилася чергова картинка "класової боротьби". Хоча яке повстання може тягнутися понад три століття? Знову ж, будь-яке повстання передбачає масовість. Але опришництво ніколи не було масовим. У того ж Довбуша ватага в середньому налічувала всього 15-20 осіб. Максимум – півсотні. На більше не було ні "кормової бази", ні можливості сховатися від карателів. У цьому ключі не можна навіть говорити про "рух" — останній також передбачає масовість. Опришництво варто називати тільки "явищем". Яскравим, цікавим, авантюрним, героїчним і навіть місцями благородним.

Зробили опришки життя простого народу хоч трішки легшим? Ні. Швидше навпаки. Масові розбої та грабежі призвели до значного зниження економічної активності, від чого в першу чергу постраждали найбідніші верстви.

Ділились опришки награбованим? Так, але вкрай рідко. Найчастіше це була банальна плата за притулок, зберігання награбованого або попередження про переслідувачів. Головне, що отримували посполиті, – моральне задоволення, що й на їхніх кривдників-панів є управа.

    Реклама на dsnews.ua