• USD 39.8
  • EUR 42.4
  • GBP 49.5
Спецпроєкти

Прадідивоювали. Навіщо в МЗС РФ згадали про взяття Парижа

Чим більш точно Франція демонструє намір безпосередньо втрутитися у війну в Україні, тим більше з цього приводу істерить російське МЗС

Російські війська вступають до Парижа. Карикатурист-сучасник уже тоді відзначив звичку "визволителів" до мародерства
Російські війська вступають до Парижа. Карикатурист-сучасник уже тоді відзначив звичку "визволителів" до мародерства
Реклама на dsnews.ua

Чи могла Росія пропустити таку приголомшливу дату, як 210 річниця взяття Парижа союзними (!) військами Шостої коаліції? Зрозуміло, не могла, і лаврівське МЗС вибухнуло великою заявою. Правда, оскільки його автори вивчали історію Росії за пушкінським "Бородіно" в короткому переказі Захара Прилепіна, а історію міжнародних відносин того періоду і наполеонівських воєн не вивчали зовсім, текст, як завжди, вийшов вкрай убогим. Шоста коаліція та історія капітуляції Наполеона, якого в Парижі на момент його взяття не було, кудись зникли, залишилися лише Олександр I, французький гніток, від якого Росія всіх врятувала, Віденський конгрес, героїчні предки Путіна, Лаврова та Захарової та загрози "нинішнім" західним правителям і новоявленим "наполеончикам", що знову погрожують послати війська на схід".

Власне, заради погроз весь цей текст і було написано.

Обговорювати значимість Росії у європейській історії – заняття відверто нудне. Якщо коротко, то у всіх великих європейських війнах, і наполеонівських, і двох світових століттям пізніше, сторони, що протистоять, завжди використовували Росію як ресурс гарматного м'яса і сировини. Так два конфліктуючі вуличні угруповання підгодовують і нацьковують на своїх ворогів імбецила з сильним тілом, але без власної волі та мізків. Коли ж Росія починала щось сама, як це було в Кримську, чи російсько-японську війну, вона незмінно була ганебно бита. Найрозумніші з її солдатів, потрапивши тим чи іншим чином до Європи, і навіть до Японії, завжди намагалися уникнути повернення до обіймів батьківщини. У тому ж 1814 року, вже за кілька місяців після взяття Парижа, російську армію довелося виводити з Франції з непристойною поспішністю. І все одно зі 150 тисяч її складу не менше 40 встигли дезертувати, не бажаючи повертатися до убогої переможниці. При Бородіно за Наполеона воював цілий корпус з російських перебіжчиків – і це теж повторювалося знову й знову, в усіх війнах, в яких брала участь Росія, у всіх її видах, від Імперії до Совка, і далі до постсовкової Федерації.

Щодо спонукальних мотивів занурення в історію, з явними натяками на адресу Макрона, назвати якого прямо російські "дипломати" вже не посміли, то головним із них є банальний страх. Його наростання теж неважко простежити по тому, як змінювався тон заяв МЗС.

Спочатку, сприйнявши заяву Макрона про готовність ввести в Україну французький сухопутний контингент як чисту браваду, лаврівська шпана досхочу відтопталася на французькому президенті, не зупинившись перед прямими образами його дружини. Але Макрон продовжив діяти, методично і холоднокровно, анітрохи не піддаючись емоціям і демонструючи серйозність намірів. З останніх новин: Франція оголосила, що експортуватиме озброєння лише в Україну. При цьому Франція є другою у світі країною після США з експорту озброєнь. Крім того, Франція не утилізуватиме застарілі озброєння, а передаватиме їх Україні для утилізації спільно з путінським військом. А озброєння, намічені до заміни найближчими роками, будуть замінені та відправлені прямо зараз.

Ідея введення в Україну спільного контингенту європейських сил, спочатку сприйнята в Європі досить прохолодно, теж стала помалу пробивати собі дорогу. Підтримки на рівні НАТО поки що немає, але прифронтові країни Альянсу поступово усвідомлюють, що будь-яка альтернатива виглядає гіршою.

Реклама на dsnews.ua

Підсумовуючи обговорення у світових ЗМІ, можна скласти зразкову картину того, що відбувається, і прикинути перспективи. На перший погляд, прямий підрахунок співвідношення сил виглядає не на користь Франції, хоча її армія сьогодні найбільша в континентальній Європі. Проте в ній лише 120 тисяч осіб, з яких лише 77 тисяч готові до бойового розгортання. За фактом Франція могла б перекинути в Україну одну дивізію (близько 20 тисяч осіб) протягом 30 днів і, можливо, ще одну протягом 3-4 місяців. Це дуже істотна підтримка, але її недостатньо для переломного впливу перебіг війни. І навіть висока якість підготовки французьких військ не замінить їхньої кількості. Минулого літа Україна атакувала оборонні позиції Росії силами приблизно 60 тисяч осіб, але безуспішно.

Не надто вражає ситуація з боєприпасами та технікою. Франція виготовляє зараз лише три тисячі 155 мм снарядів на місяць – стільки, скільки Україна витрачає щодня. Передача навіть 20 "Леклерків" сильно знизить потенціал французьких бронетанкових військ, оскільки у Франції лише 200 таких танків. Водночас втрати "Леопард-2" та "Абрамс", завдані Україною в останні місяці, показують, що техніка втрачається в боях незалежно від її технологічних можливостей. Та сама Росія втратила тисячі танків за два роки – хай старих, примітивних – але тисячі.

Втім, прямі розрахунки тут не спрацьовують. По-перше, введення французького контингенту буде лише частиною заходів, окрім постачання техніки та боєприпасів у рамках усього Альянсу (навіть поки що без США). По-друге, французьке угрупування, яке відрізняється високим рівнем підготовки – а мова, швидше за все, піде про Іноземний Легіон, одну з найпрофесійніших частин у світі, якою командує етнічний українець Кирило Ющенко, зможе надійно закрити південний напрямок на Одесу та Миколаїв. По-третє, наявність французьких сухопутних військ передбачає їхнє повітряне прикриття. По-четверте, вступ у війну навіть однієї Франції з ядерним арсеналом у 280 боєголовок змінить ситуацію з ядерним стримуванням Росії. Перспектива отримати на будь-яку ядерну авантюру негайна і ядерна відповідь миттєво охолодить московських яструбів.

Ввівши свій контингент в Україну, Франція створить ситуацію, коли інші члени Альянсу постануть перед вибором: або визнати її беззаперечну домінуючу роль у європейській частині НАТО, або взяти участь в українській війні своїми контингентами та озброєннями, зберігши певний вплив. З військової точки зору останнє буде абсолютно правильним рішенням, оскільки перший бій, якщо він неминучий, краще приймати на максимальному віддаленні від власних кордонів. Питання лише в усвідомленні та прийнятті його неминучості, і європейські країни стримує небажання першими ухвалити політичне рішення про вихід на прямий військовий конфлікт із російською армією. Але в ситуації, коли одна з країн Альянсу подолала цей бар'єр, іншим державам, що входять до НАТО, буде простіше наслідувати її приклад, керуючись вже лише військовими міркуваннями. НАТО не зможе дозволити собі залишитися осторонь, якщо Росія та Франція почнуть обмінюватися ударами, і в Москві це розуміють не гірше, ніж у Парижі та Брюсселі.

Зразковий сценарій переходу від коливань до відправлення військ пропонує оглядач The Times Ієн Мартін у колонці "Настав час поговорити про падіння Києва". При цьому він розглядає найгірший для України сценарій, у якому до середини літа російські війська прориваються до Києва. Щоправда, взяття невеликої Авдіївки обійшлося ЗС РФ приблизно в 35 тис. лише вбитими, а взяття Харкова чи форсування Дніпра спричинить втрати в сотні тисяч. Але навіть якщо Росія понесе ці жертви і просунеться в глиб України, чи приведе це Україну до капітуляції?

Ні, — вважає Мартін. У Європі вже сформувалася думка про те, що Росія не зупиниться в Україні, і російська сторона дає європейцям все більше підстав для такої впевненості. Європа дійшла висновку, що допустити перемогу Росії не можна, навіть якщо їй самій доведеться брати участь у війні. Економічний потенціал Європи — в 10 разів вищий за російський. Крім того, європейцям зовсім не обов'язково одразу вплутуватися в бої з російською армією. Так, увійшовши на північ України і прикривши її від удару з Білорусі, об'єднаний європейський контингент може дозволити ЗСУ звільнити та відправити на фронт 100-тисячне угруповання. А перший удар по євроконтингенту зніме всі обмеження на ракетні удари по Росії на всю стратегічну глибину.

У відповідь Росія змушена буде закликати вже не 300 тис. резервістів, як минулої хвилі мобілізації, а близько 1 млн., обрушивши свій тил, де кадровий голод вже сьогодні досяг критичної позначки. Але це не призведе її до перемоги. Сумарний військово-технічний рівень армій Європи в рази вищий за рівень ЗСУ, з якими ЗС РФ не можуть впоратися вже понад два роки. Отже, вступ у війну контингентів усіх європейських армій Альянсу, навіть без США, створить іншу реальність. І не лише військову, а й економічну.

Щодо інтересів Франції, то багато експертів вказують на напруженість між нею та Росією в Західній Африці. Поява в Україні французьких військ, прикритих французькою ядерною парасолькою, може стати асиметричною та ефективною відповіддю, яка утримує російські ПВК, за якими ховається Кремль, від подальших африканських авантюр .

Нарешті, є і фактор можливої перемоги Трампа на виборах у США, і відхід США з європейських розкладів щонайменше на чотири роки. Це дасть Макрону шанс ще більше підвищити вплив Франції в НАТО і в Європі в цілому. Причому щодо співвідношень сил Росія – ЄвроНАТО, Альянс не може програти, а всі загрози Кремля розв'язати глобальну ядерну війну – порожній струс повітря. Навіть якщо Путін, що вижив з розуму, спробує провернути щось подібне, його придушить власне оточення. У ньому немає самогубців – навпаки, всі дуже життєлюбні, і всі розуміють, що той чи ті, хто покладе на стіл переговорів труп Путіна, і заявить про готовність говорити без попередніх умов, отримають шанси зіскочити з лави підсудних Міжнародного трибуналу. В крайньому випадку вони зможуть розраховувати на пом'якшення вироку, а всіх грошей у них не відберуть, вони дуже добре заховані.

Окреме питання – чи зможуть США за такого розкладу залишатися осторонь будь-якого президента в Білому домі. Скоріше ні ніж так. І це лише прискорить крах Росії.

Що від цього отримує особисто Макрон? Дуже багато. Наразі він перебуває на своєму другому терміні, і не зможе балотуватися на виборах 2027 року. Але на хвилі успіху він зможе привести в Єлисіївський палац свого наступника-однопартійця, а потім повернутися туди і сам, оскільки у Франції перебування на президентській посаді обмежене двома термінами поспіль, але не загальною кількістю термінів. Макрон амбітний, і для президента дуже молодий. Йому лише 47 років, що на сьогодні для лідера європейської країни взагалі не вік. Він бачить шанс не тільки здобути славу, порівнянну зі славою де Голля, а, можливо, і перевершує її, а й скористатися плодами цієї слави.

При цьому Макрон діє розважливо та прагматично – і поки що досить вдало. Вкидання в обговорення ідеї про введення військ НАТО в Україну було прораховано дуже ретельно, а введення французьких військ технічно та політично цілком реальне. А оскільки, як уже сказано, для Росії це означає гарантований програш у фіналі, це вириває жах та істерики у московському МЗС. На відміну від безпосереднього оточення Путіна, Лавров не настільки відірван від реальності, щоб не прорахувати подальший перебіг подій. І він розуміє, що його особисті шанси взяти участь у зміщенні диктатора близькі до нуля, а значить уникнути долі Йоахіма фон Ріббентропа йому не вдасться. Хіба що повішення замінять на довічне ув'язнення, хоча і це не точно. Звідси та істерики на псевдоісторичні сюжети.

    Реклама на dsnews.ua