Яким буде український "хід Дудою"
Роман Кабачій
Коментуючи для ЗМІ візит президента Польщі Анджея Дуди в Україну, доводилося відповідати на питання, "чому так пізно"? Мовляв, це вже восьма столиця, яку відвідав Дуда починаючи з серпня, відколи заступив на головну посаду країни. "Як же так, це ж стратегічне партнерство, воно що, лише на словах?" Як відповідь я нагадував, що один із колишніх українських президентів, який за рішенням Верховної Ради всупереч законам історії ніби вже й не був президентом, відвідав Варшаву як 26-ту столицю у своєму графіку. І нічого, особливого розпачу в українських ЗМІ якось не було помітно.
Анджей Дуда приїхав до Києва, маючи за плечима "біло-червону команду переможців" (вислів прем'єрки Беати Шидло, з промови у Сеймі). Не осамітненою людиною нізвідки, а майже так з огляду на його політичну біографію можна сказати - ще вчора він був "своїм хлопцем з двору" (не рахуючи одної каденції в Європарламенті і ще одної в Сеймі), - маю на увазі, що він не "виростав" із боротьби "Солідарності", не зав'язаний на постсолідарнісних тертях нових політичних конкурентів, він молодий і енергійний. А що не "зелений", так це і показала пауза у приїзді до "невдячних і нетямущих" українців, котрі ніяк не проведуть всі потрібні реформи, та ще й ПДВ польським підприємцям не повертають, вдаючи, що на дворі й далі часи азарівської економіки. Словом, окрім самого себе, президента, який у Польщі виконує представницькі функції (ну не зовсім як англійська королева, але все ж), Дуда представляв Сейм, де його партія Право і справедливість має одноосібну більшість, уряд та Конституційний суд, який ПіС намагається підм'яти під себе не зовсім конституційним шляхом за допомогою нового законопроекту.
Ще однією ймовірною причиною того, що візит відбувся відносно пізно, була підготовка Польщею всіх можливих козирів для реактивації стосунків з Україною. Передусім залучення України до проекту Міжмор'я, до якого Дуда вже запросив Румунію, розширюючи дещо недієздатну вже Вишеградську групу, а також розставляння крапок над "і" щодо ролі Польщі у врегулюванні конфлікту на Донбасі. Якщо раніше Дуда заявляв, що не проти бачити Польщу за столом переговорів, себто навіть ображався, що її там немає, то тепер у Києві пролунало, що "нормандський" формат Варшаву влаштовує і втручатися в нього вона не буде. Як на мене, це дипломатичне вмивання рук. Київ уже розраховував на допомогу Британії і США по Будапештському меморандуму, а тепер покладається на волю Парижа і Берліна, проросійських рішень у політиці яких хоч греблю гати. "Ще будете нас благати туди приєднатися", - так я бачу позицію поляків.
Щодо проекту "Міжмор'я" то наміри Польщі більш ніж серйозні. І це не одноразова забаганка новообраної польської влади для годиться перед своїм електоратом, це життєва необхідність Центральної і Східної Європи відвоювати своє місце під сонцем перед Західною у Євросоюзі та геополітиці загалом. Бо, якщо послухати Оксану Забужко, то у французьких книжках для дітей поміж Берліном і Москвою намальовані дрімучі ялиночки, саме так західні європейці нас з вами і уявляють. Тому Дуді важливо очолити процес єднання нашої частини Європи в нелегкий час випробувань для міцності ЄС.
За словами оглядача видання "Дело" Сергія Чепінського, який був на зустрічі польського президента із українською молоддю в приміщенні посольства РП, "Анджей Дуда бачить "завданням польської дипломатії та сусідніх держав в найближчі роки чи десятиріччя створення союзу держав в Центрально-Східній Європі". Під цими державами, крім Польщі, маються на увазі країни Прибалтики, Чехія, Словаччина, Румунія, Болгарія, Хорватія та Україна. Створювати таке міждержавне об'єднання, на думку Дуди, треба тому, що ми маємо багато схожого, а це, в свою чергу, змушує нас шукати спільні площини інтересів. Приємно здивував тверезий погляд Дуди на Євросоюз: "В ЄС є великі потужні держави, які не посягають на незалежність Польщі, але їхній бізнес буде посягати на наші гаманці. Тому ми повинні піклуватися про свої інтереси, а це краще робити разом, тому що тоді маємо більшу силу". Чи бачить себе в цьому об'єднанні Україна, а чи далі вдаватиме із себе бідного, але гордого пупа землі, питання риторичне.
Насамкінець про історичні проблеми. Щоб зрозуміти рівень ваги історичних питань для нової польської влади, вчитаймося в пост редактора української служби Польського радіо Ігоря Ісаєва про початок перебування Анджея Дуди в Києві: "Після прильоту сьогодні ввечері - покладає вінки на польському військовому цвинтарі в Биківні, при пам'ятнику жертвам тоталітаризму, завтра зранку на Могилі невідомого солдата, під пам'ятником жертвам Голодомору, відтак по обіді на могилі Небесної сотні". Із них обов'язковими за протоколом є два - Меморіал жертвам Голодомору і Могила невідомого солдата. Голодомор від минулого тижня Польща також вважає і своїм горем - її історики нарахували 80 тис. загиблих від нього в підрадянській Україні етнічних поляків, відтак Сейм прийняв відповідну постанову. І якщо слово "Волинь" в зовнішініх виступах Дуди не прозвучало, то це не означає, що воно не прозвучить тоді, коли влада ПіС навчиться говорити із Києвом мовою таких пропозицій, від яких неможливо буде відмовитися. Пропозицій, які будуть схожі до ультиматумів, і в цьому теж тенденція до більш практичного рівня відносин з Україною.
...Деякі скажуть, та що ви - влада в Варшаві ось-ось захитається, там буде якщо не Майдан, то громадянська війна. Послухавши популістичний, на перший погляд виступ Беати Шидло щодо річного бюджеті у Сеймі, я маю інше враження. Вона буквально відшмагала представників колишньої влади з Громадянської Платформи і під аплодисменти фракції ПіС покинула мовницю. І щодо України вони будуть такими ж рішучими, як були у рішенні не відправляти до Києва призначеного Платформою на посаду посла Марціна Войцеховського, колишнього речника Радослава Сікорського. Мовляв, Марцін недосвідчений, та ще й "журналіст". У Києві на рік лишаєься Генрик Літвін, а в кабінетах над Віслою серйозно думатимуть над новими гачками для української рибини.
