Іран: ставки зростають. Чиї інтереси зійшлися сьогодні в Ормузькій протоці

Президент Ірану Хасан Рухани, коментуючи рішення США про відправку на Близький Схід додаткового контингенту військовослужбовців в тисячу чоловік заявив, що його країна "не буде вести війну проти якоїсь нації". Про це повідомляє The Guardian.

Рухани також підкреслив, що спроби США "розірвати зв'язки Ірану з усім світом і зберегти його ізоляцію" виявилися безуспішними. Спірне твердження, але нехай так.

Рішення про відправку додаткового контингенту було прийнято США після атаки на танкери в Оманській затоці в минулий четвер. Вашингтон звинуватив у них Іран, до звинувачень приєдналися також Саудівська Аравія і Великобританія, причому остання сформулювала їх декілька. На думку британців, атака була організована керівництвом Корпусу вартових Ісламської революції (КВІР).

У свою чергу іранська сторона заперечує причетність до нападу, повідомляє про евакуацію її рятувальниками частині екіпажів двох постраждалих танкерів і називає "дуже підозрілим" той факт, що інцидент збігся за часом з візитом до Ірану прем'єр-міністра Японії Сіндзо Абе, причому напад на японський танкер було скоєно в момент зустрічі Абе з керівником Ірану аятолою Сейидом Алі Хаменеї.

Треба також визнати, що прямих доказів причетності Ірану до нападу на танкери, як і в минулі рази, не було виявлено. Ідентифікувати потрапив на відео катер, атакуючий японський танкер, саме як іранський немає ніяких підстав. Катер може бути чиє завгодно - і навіть якщо нападників одного разу вдасться зловити і допитати, то і тоді на них, швидше за все, ниточка обірветься.

Про що ми знаємо напевно, - що хтось сильно ускладнює обстановку в Оманській затоці, через який проходить до 20% світового обсягу нафти. Але фактів, які вказують на когось конкретно, немає зовсім, а потенційних підозрюваних занадто вже багато. При цьому іранцям - якщо говорити про вищому керівництві Ісламської республіки - начебто ні до чого зараз йти на сильне загострення. Іранці готуються до саміту G20, який пройде в Осаці 28-29 червня. Їм необхідно показати швидше твердість в обороні в поєднанні з миролюбністю, ніж наступальну агресивність.

Заява Ірану, що у відповідь на вихід США з договору СВПД, що обмежує його ядерну програму, він збільшить свій запас збагаченого урану вчетверо, а також підніме ступінь його збагачення до 20% проти обумовлених у ВДП 3,67%, цілком укладається в логіку такого твердо-миролюбного відповіді. Іран на крок наближається до виготовлення власного ядерного пристрою, але лише на крок, оскільки для нього необхідний уран, збагачений до 90%, плюс ще цілу низку дуже непростих і не надто доступних комплектуючих. Тобто Іран демонструє, що він не хоче війни, але завжди готовий (не переходячи при цьому межу, за якою війна вже неминуча) дати жорстку відповідь на зовнішній тиск.

Але чи можна вважати Іран монолітним? В цьому є великі сумніви. Як і у всякій диктатурі, верховний правитель Хаменеї не вільний у своїх діях. Він змушений рахуватися з різними угрупованнями в своєму оточенні, до того ж ці угруповання можуть діяти і самостійно. Іншими словами, керівництво КВІР цілком може грати на загострення навіть через голову офіційного Тегерана. А для верхівки Корпусу загострення і навіть військові дії, які явно будуть носити обмежений характер, - це і додатковий політичний вплив, і додаткове фінансування.

Така версія здається найбільш ймовірною, хоча й вона чисто умоглядна. Немає прямих фактів, здатних її підкріпити, а грати на загострення можуть і сусіди Ірану, і повстанці-хуситы, і "Хезболла", і якась із груп нафтового лобі, і навіть зовсім нікому не відома поки угруповання, яких в арабському світі безліч, причому вони знаходяться в динамічному броунівському русі: одні з'являються, інші зникають. Грати на загострення, звичайно, може і саме іранське керівництво, що теж не виключено. Але версія верхівки КВІР, почала власну гру або навязавшей її керівництву, виглядає цілком логічною.

Що звертає на себе увагу в останній події? Той, хто грає на загострення, прагне підвести ситуацію до небезпечної межі, не переходячи за неї. Атаки на танкери завдали тільки матеріальний збиток, але обійшлися без людських жертв, так і збиток відносно невеликий. Обстріл американських баз Балад і Таджи в сусідньому Іраку: знову невідомо ким, і знову жертв немає, а збиток незначний. Дуже схоже на те, що організатори цих акцій просто підштовхують США до рішення про введення додаткового контингенту, - а тисяча людей, враховуючи технічну оснащеність американських сухопутних військ, це дуже багато, - але воювати з цим контингентом не хочуть. До того ж ті, хто грає в розгойдування ситуації, розуміють, що і США ні до чого зараз ще одна затяжна війна на Близькому Сході, а швидкої кампанії там явно не вийде.

З іншого боку, загроза США завдати удару "тільки по одній цілі в глибині іранської території" - загрозою поки що і залишається. При цьому у Вашингтоні вже дуже легко призначили винним за атаки саме Іран, не особливо піклуючись про пошук доказів і не представивши їх, якщо вони є. Чому?

Думається, тому що саме Іран, позначений як загроза, дозволяє досягти значних результатів на переговорах з ним в ході зустрічі G20. Ну а додаткова тисяча американських морпіхів, повторимося, хороший привід для додаткового фінансування КВІР.

Все це вкладається в схему, про яку ми вже писаві: і Іран, і США готують ґрунт для угоди в ході G20, за результатами якої обидві сторони могли б оголосити себе переможцями. Крім того, США хочуть частково скласти з себе відповідальність за ситуацію навколо Ірану, переклавши її на Японію і на європейських союзників. Ті, в свою чергу, хочуть торгувати з Іраном в обхід санкцій США. Іран бажає вийти з-під санкцій хоча б частково. КВІР, який представляє державу в державі, - отримати додаткове фінансування. Зримим результатом того, що всі отримали бажані призи, стане припинення, до загального задоволення, атак на танкери в Оманській затоці і Ормузській протоці.

Так це чи ні, ми дізнаємося вже після 29 червня. А поки напруженість буде наростати і, ймовірно, безпосередньо перед початком G20 в тому ж місці відбудеться ще одна серія нападів на танкери.

Але і це ще не все. Хоча організатори нападів явно не хочуть великої війни, вони, підвищуючи ставки, що називається, ходять по краю. Одне незручне рух, одна єдина катастрофа з важкими наслідками і людськими жертвами здатна кардинально змінити весь хід подій. І що ще більш неприємно, цей хід цілком може втрутитися третя сила, яка як раз і буде зацікавлена у військовому конфлікті в Оманській затоці. Ці обставини, поза всяким сумнівом, є найстрашнішою головним болем тих, хто вирішив зіграти на підвищення ставок, атакуючи нефтеперевозчиков.