• USD 28.4
  • EUR 32.2
  • GBP 38.7
Спецпроєкти

Китайський шантаж. Навіщо Пекін погрожує Україні

Китайське керівництво намагається змусити Київ до нових переговорів

Виробництво вертольотів на заводі "Мотор Січ"
Виробництво вертольотів на заводі "Мотор Січ" / Getty Images
Реклама на dsnews.ua

Beijing Skyrizon Aviation Industry Investment Co, китайська компанія, з чиїх рук "сплив" український гігант "Мотор Січ", так само обурена рішенням Києва. І своє обурення втілилося в конкретну суму — $4,5 млрд компенсації за зірвану угоду — в позові, поданому до Постійного арбітражного суду в Гаазі.

А поділилася Skyrizon своїм обуренням у китайській соцмережі WeChat. Проте позиція компанії давно відома. Ще після того, як у січні Володимир Зеленський слідом за США схвалив санкції проти Skyrizon, вона, зажадавши пояснень від президента, звинуватила Київ у слідуванні американським інтересам.

Але ось що сталося вперше, то це недвозначне та публічне втручання у питання китайської влади. Непряме, але, хоч як це дивно, і не опосередковане, оскільки аналогічні тези про підігравання України Вашингтону були озвучені в редакційній статті видання Global Times. Це ЗМІ є англомовним підрозділом головного рупора Центрального комітету Компартії Китаю "Женьмінь жибао".

Global Times, спираючись на кейс зі Skyrizon, таврує Україну за те, що, незважаючи на крайню зацікавленість Києва у співпраці з КНР та в інвестиціях китайських компаній, вона завдала удару по відносинах з Пекіном зривом угоди щодо придбання компанією контролю над "Мотор Січчю".

Skyrizon, зазначається у статті, зазнала чималих збитків, які Україна має відшкодувати. Якщо вона цього не зробить, то може забути про китайські мільйони та мільярди у "хворій" українській економіці. Мовляв, жодний інвестор більше не захоче вести справи в Україні. За що може дякувати Сполученим Штатам, чию сторону прийняв Київ у суперечці навколо "Мотор Січі".

Пікантність ситуації додає те, що компанія Skyrizon має дуже сумнівну ділову репутацію.

Реклама на dsnews.ua

Як писала у лютому 2021 р. журналіст фінансового видання Sina Пей Ю, за нею, як і за інвестором "Мотор Січі" — компанією Tianjiao Airlines — стоїть якийсь Ван Цзін.

Темна конячка

Персона до суперечки навколо українського підприємства є маловідомою, як і її компанії. Що викликає запитання? Те, що контроль над "Мотор Січчю", підприємством, що має авторитет і пошану у сфері авіабудування, намагався отримати такий потайний бізнес, який оперує чималими сумами незрозумілого походження.

Звідки взялися Ван та його компанія? І чому об'єктом їхньої пильної уваги став український кладезь технологій, здатних посилити Китай у протистоянні зі Сполученими Штатами?

Ще більше питань виникає, якщо врахувати, що роком раніше Tianjiao Airlines тричі була притягнута до відповідальності в китайських судах, які оштрафували компанію в сукупності на $232 млн. До речі, на цьому біди Вана не закінчилися, адже в судах на розгляді було ще 14 позовів.

На тлі цього судового пресингу Skyrizon починає тиск на Україну — спочатку взимку подавши позов до міжнародного арбітражу на $3,5 млрд, а потім збільшивши суму до $4,5 млрд. І за дивним збігом обставин цю новину одразу почали розганяти пропагандистські медіа китайської Компартії.

Кримське питання

Однак це далеко не єдина погано завуальована погроза з боку Пекіна, який на цій стадії шантажу ретранслює їх через підконтрольні ЗМІ.

30 листопада "Женьмінь жибао" вперше відкрито на своїх сторінках пропіарила класичний кремлівський гібридний захід щодо легітимації окупації українського Криму.

Російське МЗС разом із маріонетками Кремля на півострові організували виставку "Крим — Китай: давайте знайомитися". Сам факт проведення такої виставки в КНР, чиє керівництво досі сторонилося натяків на можливість офіційного визнання анексії, і його тиражування в головному пропагандистському виданні Компартії — це непрозорий натяк/погроза Києву з боку Пекіна все ж таки визнати українську територію частиною Росії.

Однак, незважаючи на невдоволення Пекіна рішенням України щодо "Мотор Січі", де-факто виправдання злочинів режиму Путіна — це надто ризиковий крок. Навіть для Китаю. Нехай КНР і перебуває в гострому протистоянні зі США, китайська економіка дуже орієнтована на американські ринок і бізнес. Визнання Криму російським — це порушення міжнародних норм, на захист яких після вторгнення РФ в Україну в 2014 р. стали ООН, США, ЄС, НАТО і багато інших міжнародних організацій.

Кримське питання саме по собі є надто незначним для Китаю, щоб іти заради нього на загострення відносин зі Сполученими Штатами. Хоча це, безумовно, можливо в рамках комплексної стратегії суперництва, нині — після тригодинного обміну думками голови Сі з президентом Байденом — це щонайменше незручно. Особливо з огляду на те, що відповіддю може стати зміна статусу Тайваню, який знову намагається стати членом ООН. Тож недвозначні натяки чи погрози на адресу Києва слід розцінювати не як такі, а як запрошення до розмови. Запрошення, від якого відмовлятися небажано.

Східноєвропейський гамбіт

Безперечно, і стаття Global Times, і репортаж "Женьмінь жибао" є висловленням невдоволення Пекіна. Адже спікери китайського уряду переважно максимально коректні та дипломатичні. Тому завдання сигналізувати невдоволення і роздратування керівництва КНР покладено на плечі офіційних друкованих органів Китаю, тобто пропагандистських ресурсів ЦК КПК.

Тим більше що на останньому з'їзді ЦК фактично було сформовано всі умови для обрання Сі Цзіньпіна на новий термін, якщо не для його безстрокового правління.

Сі свою "нову епоху" бажає почати максимально помпезно і агресивно, щоб "Одним поясом, одним шляхом" в'їхати на геополітичний і геоекономічний п'єдестал. Це передбачає жорсткіші відносини зі США та їхніми союзниками, включаючи Україну. Проте зовсім не обов'язково партнери Вашингтона мають бути знищені. Набагато вигідніше вбити клин між ними та Штатами.

Тому обидва матеріали виконують одну функцію: вимога до Києва сісти за стіл переговорів та обговорити нові правила гри, виробити такий формат відносин, який гарантує лояльне ставлення України до геополітичних інтересів КНР під погрозою відплати за незрозумілість.

Втрата каламутним, але китайським інвестором "Мотор Січі", можливо, навіть неостаточна, — не привід розривати перспективні відносини з Україною або намагатися вибити її з орбіти впливу США та ЄС. Хоча б тому, що після минулорічних масових протестів у Білорусі, жорстоко придушених Олександром Лукашенком, Мінськ, який досі купався в китайських грошах, більше Пекіну не цікавий, адже Європа, на ринок якої Китай прагне потрапити через сусідні країни, президентом його не визнала і відмовляється нормалізувати відносини.

Так, у Пекіна в рукаві ще є такий туз, як, наприклад, Угорщина, яка за останні десятиліття налагодила досить продуктивне партнерство з Піднебесною. Але все ж таки Угорщина є країною — членом Євросоюзу, а працювати за його стандартами підконтрольний керівництву КНР бізнес (тобто весь бізнес у Китаї) не особливо прагне, оскільки набагато вигідніше обмежуватися європейською сертифікацією продукції.

Отже, Китаю необхідні потужні, розвинені логістичні та виробничі потужності у безпосередній близькості до ЄС. Наприклад, в Україні, звідки китайський бізнес зможе постачати до Європи свою продукцію, користуючись благами Угоди про асоціацію.

Момент для шантажу Києва Пекін вибрав, як завжди, дуже вдало: скупчення російських військ на кордоні та недвозначні загрози державності, що виходять із Кремля, соціальна напруга всередині країни, просідання рейтингу та конфлікт із великим бізнесом у дуже нелегке становище ставлять українське керівництво. До того ж його не можна назвати ні компетентним, ні принциповим, ні послідовним. Тому такий пресинг цілком може мати непогані шанси на успіх.

Тим більше що створюється сприятливе тло для зміцнення співпраці між Росією та Китаєм, що, зокрема, виявилося в натяках на рівні міністрів оборони на створення військово-політичного союзу.

Та й учорашня заява Олександра Лукашенка в інтерв'ю Дмитру Кисельову про те, що Крим "російський і де-факто, і де-юре", сприяє посиленню тиску на Київ з боку Росії та Китаю. Зараз ми якраз спостерігаємо злагоджені дії трьох боків: Росії, Білорусі та, власне, Китаю. Кожен має свої цілі, але жертва одна — Україна.

    Реклама на dsnews.ua