Чому улюблене дітище Путіна не виправдало надій
Петербурзький міжнародний економічний форум (ПМЕФ) є одним з перших проектів Володимира Путіна і його улюбленим дітищем, адже різноманітні "валдайские клуби" належать, так би мовити, до епохи "зрілого путінізму". Як і будь-яку проектну діяльність, пов'язану з нинішніми російськими властями, форум логічно в першу чергу сприймати як спеціальну операцію.
Іншими словами, на той же Давос гостей не привозять заради того, щоб вони спеціально щось заявили (наприклад, як ефективна Швейцарія - бо це і так всім відомо) або як-то спотворили в позитивну сторону імідж організаторів (до організаторів з підмоченим іміджем гості з репутацією просто не їдуть). ПМЕФ ж існує заради щорічного переконання в тому, що агресивна і авторитарна клептократія в Росії - це певна норма, з якої, зітхаючи, повинен змиритися розвинений світ. Цікаво, що до ініціації самої традиції ПМЕФ, Путін - цілком в манері розвідки - прямого публічного відношення не мав, оскільки в червні 1997 року працював заступником глави адміністрації президента РФ - начальником головного контрольного управління (змінивши на цій посаді Олексія Кудріна, який пішов заступником міністра фінансів Анатолія Чубайса). Однак, оскільки займався Путін таку тонку сферу життєдіяльності нової російської еліти як закордонна власність, то ПМЕФ був ідеальним майданчиком для спілкування зі старими і перевіреними агентами.
Такими, як Маттіас Варніг, майор східнонімецької служби "штазі" і один з керівників " Dresdner Bank, згодом головний менеджер "Північного потоку". А також партнерами по "ураганним" років роботи в петербурзькій мерії - такими, як фінансист з Ліхтенштейну Руді Ріттер (брат Міхаеля Ріттера, міністра фінансів цього офшорного князівства в 1993-2001 рр..). З яким Путін у 1992 році створював у Франкфурті фірму "SP AG", яка працювала в Петербурзі за схемою "сировина в обмін на продовольство", але насправді отмывавшую надходили з Колумбії в Європу гроші наркокартелю "Калі".
Між тим, перший захід, хоча і привернуло учасників з 50 країн, все ж було орієнтоване, швидше, на союзну державу Росії і Білорусі (тоді в крісло президента обох країн об'єднуються метил молодий Олександр Лукашенко, а уряд Росії очолював грунтовний Віктор Черномирдін), тому саме між РФ і РБ було підписано угод на суму 500 млрд рублів. Щоправда, незрозуміло - нових або старих, оскільки в доларах ці показники відрізняються в сотні разів. Тим не менш, навіть якщо це була сума менше мільярда - для Лукашенка 19 років тому це була справжня перемога.
З 1998 року створюється фонд для проведення ПМЕФ - його міцно бере в свої руки Герман Греф (нині керівник "Ощадбанку Росії"), тоді віце-губернатор Петербурга, який відповідав за міське майно.
Другий форум проводився якраз перед "азіатським і російською кризою", виступав на ньому вже призначений в жертву прем'єр Сергій Кирієнко (нині глава "Росатома"), а підписали контрактів на суму $2,5 млрд. У 1999 році відкривав форум вже новий прем'єр - Сергій Степашин, а серед гостей симптоматичним було присутність директора-розпорядника МВФ Мішеля Камдесю, що підкреслювало те, що сталося з економікою РФ. Про контрактах ніхто не заїкався. Так само, як і в 2000-2004 рр., мова йшла тільки про "інвестиційні проекти", хоча в Кремлі вже перебував Володимир Путін - хоча варто відзначити перша поява на ПМЕФ Мілоша Земана, тоді прем'єр-міністра, а нині президента Чехії.
Рівень представництва, слід віддати належне, постійно підвищувався у 2003 році на ПМЕФ виступали керівні функціонери ОЕСР, ЄБРР та ООН. Лише в 2005 році, переобраний на другий термін Путін особисто виступив на форумі.
І лише в 2007-му ПМЕФ знову почав показувати інвестиційний ККД - угод було підписано на $13,5 млрд. Примітна подальша динаміка: у 2008 - на $14,5 млрд, в 2009 році $6,8 млрд, в 2010 - $20 млрд, у 2011 - $7,14, в 2012 році - $11 млрд. При цьому 2012 рік - перший, в який Державний департамент США почав рекомендувати міжнародному співтовариству ігнорувати форум - це рішення було пов'язано з репресіями проти опозиції в Росії та актом Магнітського.
Втім, є й інші пояснення - наприклад, абсолютно завиральный проект РЖД, присвячений высокоростной магістралі Москва-Казань, спирається на китайські кредити, вже призвів до передбачуваним для російської стилістики бізнесу наслідків. Загальна вартість будівництва магістралі складає на сьогоднішній день $16,4 млрд, і не далі як місяць тому змінив опального Якуніна Олег Бєлозьоров зустрівся з делегацією Китайської залізничній корпорації (CREC) на чолі з головою правління Чи Чанцзинем, де знову обговорювалося безліч інфраструктурних проектів. Та ось тільки попередній глава залізниць Китаю товариш Лю Чжизюнь в 2015 році був розстріляний за корупцію і зловживання службовим становищем. Цей найближчий партнер пана Якуніна теж підписав з Росією масу спільних договорів на величезні суми. Так що, швидше за все, переважна частина неоковирною цифри майже триста мільярдів доларів в 2013 році відноситься до такого роду "операціях" - адже над ПМЕФ всі гордо майорить дух професора Герберта Батлинера з Ліхтенштейну, зіц-голови десятків тисяч підприємств - серед них фірми таких VIP-діячів як Мобуту, Фердинанд Маркос і Пабло Ескобар. Як відомо, на партнерів Батлинера був зареєстрований палац Путіна під Геленджик, а сам професор в свій час міцно підставив Гельмута Коля - тому довелося піти у відставку через зв'язки з фінансистом з Ліхтенштейну...
Після початку стагнації в одержавленою і корумпованої економіки (у промисловому виробництві Росія так і не відновилася після удару 2008-2009 рр..), а особливо - нападу Росії на Україну, інвестиційні результати ПМЕФ різко впали. У 2014 році за підсумками форуму було підписано угод на $11,9 млрд, 2015 - на $5,2 млрд. В 2016 році засобами офіційної пропаганди знову заявляється нереалістична сума в майже $20 млрд.
Це відбувається вдруге, і, як бачимо, тут є пряма кореляція з 2012 роком, коли Кремлю треба було показати свою "непохитність" перед обличчям "підступів Обами". Адже, як нещодавно з'ясувалося, що справа Магнітського міцно зачепило Путіна особисто - панамських паперах фірми президентського кума-віолончеліста Ролдугіна згадуються поруч з викритими убитим юристом "пральнями". Яким чином інвестиційна привабливість Росії могла збільшитися в чотири рази в умовах стагнації цін на нафту, повзучого зниження її ВВП і катастрофи споживчого попиту - "науці невідомо".
За два роки прямі іноземні інвестиції в Росії скоротилися з 70 млрд до 5 млрд. Нічого нового від російських економічних чиновників присутнім почути так і не вдалося - вони, за загальним експертного думку, продовжують жити у власному світі: міністр економіки Олексій Улюкаєв все ще мацає крихке дно, голова Банку Росії Ельвіра Набіулліна бореться з інфляцією (при цьому цікаво, що російська ситуація стала нагадувати українську в 2012-2013 роках, в якій інфляція весь час знижувалася, але тільки разом із зростанням, іншими словами відбувалося фінансове удушення економіки). З дозволеною критикою виступають Герман Греф і Олексій Кудрін - головні господарські архітектори нинішнього російського режиму.
Причини того, що відбувається - окрім революції у світовому енергетичному секторі - всім гранично зрозумілі: це агресія Росії проти України, окупація Криму і організована Москвою бійня на Донбасі. Поки Росія не виконає Мінські угоди, а згодом - не поверне Крим, її повернення не те що до економічного процвітання, а на мінімальний рівень виживання (сьогодні без роботи залишилися сотні мономіст, а найбільш просунуті галузі знаходяться в комі) належить до області ненаукової фантастики.
Це, втім, не означає, що "системні ліберали" - люди недалекі. Росія давно пішла з авторитаризму в тоталітаризм. Вбивства режимом Сергія Магницького і Бориса Нємцова, а також функціонерів антидопінгового центру, і багатьох інших - достатній аргумент для цієї групи міністрів зображати з себе придворних блазнів. Навіть прямо заявити про те, що ліберальні економічні перетворення більш неможливі без демократизації політичного життя (а саме цього вимагає від них Путін) ці функціонери не здатні.
Важко судити про те, наскільки вдалою була ця спроба - з одного боку, ПМЕФ відвідав голова Єврокомісії Жан-Клод Юнкер. Певною мірою, р-Юнкера можна зрозуміти - не перший рік і Ліхтенштейн Люксембург демонструють загальні проблеми з точки зору транзиту європейських держав до фінансової прозорості, що стало особливо очевидним після "панамського скандалу". Тим не менш, у виступі Юнкера не прозвучало нічого такого, що ухилялося від генеральної лінії Заходу: спочатку виконання мінських угод - потім пом'якшення режиму санкцій. Про санкції Юнкер і Путін говорили тет-а-тет, але, як бачимо, безрезультатно.
Свою роль виконав італійський прем'єр Маттео Ренці - він, мовляв, проти автоматичного продовження санкцій, треба подивитися, що виконується за угодами. Відповідь на це питання він незабаром почує в Берліні - але економічну складову італо-російських відносин Ренці відпрацював.
Далеко від форуму, але синхронно прозвучали специфічні заяви Штайнмайера, який закликав НАТО не дражнити Росію і шукати з нею можливість діалогу, а також міністра закордонних справ Австрії Себастьяна Курця, який запропонував поетапне зняття санкцій з Росії в обмін на її дії по виконанню умов Мінських угод. Зрозуміло, що зміст цих заяв ранжирується від спроб зіграти "доброго копа" (як запеклий рецидивіст Москва такими маневрами лише користується, а тих, хто їх здійснює - незмінно виставляє в поганому світлі) до необхідності генерувати якісь позитивні сигнали (причому, цілком можливо, що не безоплатно) в обставинах, коли для цього немає жодних причин. З цієї серії і заклики Путіна до жорстокосердого Обамі, начебто визнання США єдиною наддержавою - всі путінське кривляння повністю відповідає канонам радянського детектива від "Місця зустрічі..." до "Кримінального таланту".
У цьому контексті набагато більш щирим і прямолінійним виглядав "цвях програми" політизованого ПМЕФ екс-президент Франції Ніколя Саркозі. Суперечливий політик, якому французи довірили керівництво республікою лише на один термін, вирішив без всякого сорому злитися в обіймах з офіційною зовнішньополітичною лінією і пропагандою Кремля. Нагадуючи французького гувернера при недорослях сільського російського пана, "Коля" обіцяв не лише скасування санкцій, але і створення спільного економічного союзу з ЕврАзЭсом, і загальний ракетний щит з НАТО, загалом, все, що могло прийти Саркозі в голову. Пояснення тут досить просте - Саркозі не проти, щоб Путін профінансував його президентську кампанію в наступному році (зрештою, у Франції не одна Ле Пен, є політики і пореспектабельнее!).
Це важливо в умовах, коли кар'єра самого екс-президента знаходиться найбільш сумнівною, мабуть, завершальній фазі. У французьку політику Саркозі повернувся у вересні 2014 року, через два місяці після початку офіційного розслідування проти нього - екс-президент був звинувачений у корупції (тому йому необхідно було представити себе жертвою політичних переслідувань). З тих пір таких розслідувань та звинувачень на Саркозі - як бліх на вуличному чотириногого: це і продаж суддівських посад в Монако в обмін на компромат нелегального фінансування президентської кампанії (до речі, не секрет, що судді в Монако - кращі друзі російських мільярдерів), і знаходяться під слідством юристи Саркозі, і "панамські папери" де засвітився партнер екс-президента по юридичній фірмі Арно, Клод. Загалом, з нинішньої репутацією Саркозі навряд чи здатний обіграти навіть своїх суперників по партії, в той час як криза партійної системи у Франції може породити ще чимало несподіваних суперників.
А от щодо поведінки генерального секретаря ООН Пан Гі Муна, то тут, ймовірно, критикам слід бути більш толерантними - з Путіним він приїхав обговорювати свою потенційну болгарську змінниця (і з точки зору історії номенклатури і спецслужб колишнього радянського табору - там є що обговорити). Крім того, відмова від реформи механізмів прийняття рішень в Радбезі ООН сильно послабив цю організацію, перетворивши її на подобу Ліги Націй.
Зрозуміло, що ПМЕФ - щорічне випробування для прихильників свободи і праворпорядка в усьому світі, але і небезкорисного захід з точки зору визначення диспозицій союзників і супротивників.
Що ж стосується власної інвестиційної складової, то кращим епілогом до форуму стало повідомлення про повний провал проекту російського Мінпромторгу з просування російської продукції на китайській інтернет-майданчику AliExpress - за 7 місяців роботи окремого розділу на AliExpress (100 брендів, 420 російських компаній), де були представлені одяг, взуття та аксесуари російських компаній, покупці здійснили всього 24 замовлення і відклали 552 товару в "Мої бажання". При цьому відвідали проект понад 130 тис. осіб - в AliExpress причину низьких продажів бачать в "невиправдано високої вартості і відсутності оригінальності" російських товарів. У цьому контексті вкрай двозначно прозвучало в ході форуму інтерв'ю віце-прем'єра РФ Шувалова, в якому він заявив: "Слава богу, ми - не Польща".
