• USD 27.7
  • EUR 32.8
  • GBP 36.4
Спецпроєкти

Напередодні розлучення. Чому Берлін байдужіє до Москви і згадує про київ

Резонів вести справи з Росією у звичному форматі для Німеччини залишається все менше. По мірі росту витрат Берлін починає перегляд своєї східної політики

Реклама на dsnews.ua

Восени цього року Ангела Меркель начебто збирається покинути пост канцлера. Однак остаточно ясності в цьому питанні поки немає - йти на тлі важкої економічної кризи не тільки малоприємно, але і безвідповідально, хоча цю ношу можна егоїстично скинути на інші плечі. Більш цікавим німецької політичного життя сьогодні представляється інша криза - східної політики Берліна, яка будувалася на наївної впевненості в адекватності російського керівництва. Мабуть, точки в історії цього роману розставило, по-перше, вбивство Зелімхана Хангошвили в Берліні і, по-друге, жорсткі дії США проти будівництва другої гілки північного газопроводу.

Справи потокові

Враховуючи прагматизм німецьких властей, логічніше почати з другої причини.

20 червня на зустрічі з прихильниками в місті Талса, штат Оклахома президент Трамп знову розкритикував газопровід "Північний потік-2", з-за якого Берлін, за словами Трампа, платить Москві "мільярди доларів". "Ми повинні захистити країну від Росії", - цілком слушно закликав глава Білого дому (намагається, зрозуміло, не для України і її транзитних заробітків, а для нарощування поставок СПГ із США в Європу). Як відомо, США і ряд європейських держав виступають категорично проти спорудження СП-2. На їхню думку, він посилить залежність Європи від поставок російського газу.

Сьогодні роботи з будівництва припинені за що вступили в силу в грудні 2019 р. санкцій Вашингтона щодо європейських підрядників. Крім того, президент США знову дорікнув Берлін в недостатніх, на його думку, внески в бюджет НАТО. Протягом 25 років Німеччина заборгувала Північноатлантичного альянсу "один трильйон доларів", стверджує глава Білого дому. А адже мета НАТО - домогтися від кожної з його держав-членів виділення на військові потреби альянсу не менше 2% ВВП до 2024 р. Правда, Німеччина в останні роки суттєво збільшила видатки на оборону, в 2019-му вони становили 1,38% ВВП. Ще недавно німецька армія перебувала у вкрай важкому стані. Очевидно, що поза НАТО Берлін себе захистити не зможе - ясна річ, що від Росії, хоча деякі місцеві політики все ще короткозоро розглядають Москву чи Пекін в якості ймовірних союзників (а хто тоді супротивник?).

Крім того, ще 15 червня президент США підтвердив намір скоротити чисельність американських військовослужбовців в Німеччині до 25 тис. осіб. Рішення обумовлено тим, що Берлін "не виконав зобов'язань по фінансуванню НАТО, пояснив Трамп. Зараз у Німеччині розміщено близько 35 тис. солдатів і офіцерів ЗС США, так що це досить помітне скорочення, але для Трампа це елемент виконання передвиборної програми. Цікаво, що саме цього десятиліттями домагалися німецькі ліві, приковуючи себе до грат військових баз, але сьогодні не чути веселощів з їх рядів. Що ж стосується безпеки, то частина військ переводиться в Польщі, так і власне оборона Альянсу забезпечується не кількістю військових як таким. Так що для Вашингтона така політична безпрограшна комбінація, а ось для німців черговий привід задуматися, до чого призвела Ostpolitik.

Що ж стосується справи боротьби з СП-2, то не дрімають і європейські союзники США (одночасно - важливі партнери для України), притому що безхмарних відносин у Америки сьогодні немає ні з ким.

Реклама на dsnews.ua

Так, 13 червня датське енергетичне агентство остаточно відмовило судну "Фортуна" в участі в роботах по укладанні, мотивуючи це відсутністю у нього системи динамічного позиціонування. З іншого боку, у багатостраждального "Академіка Черського" ця система є, але він обладнаний для робіт з укладання труб діаметром до 32 дюймів, тому для роботи з трубою СП-2 йому потрібно переобладнання на діаметр до 48 дюймів. Проблема в тому, що США ввели такі санкції, в які входить також заборона на будь-які роботи по забезпеченню, сервісу і обслуговування прокладки труби. В тому числі це стосується і робіт з переобладнання. Відповідно, охочих перебудовувати судно немає. Російські компанії давно не здатні на таку операцію. Додаткова складність початку робіт - відсутність бажаючих страхувати цей захід, так як ця діяльність теж підпадає під санкції. Нарешті, по самому "Академіку Черскому" дозволу від DEA теж досі немає, данці дадуть відповідь у найближчі чотири тижні. Чи буде він позитивним, важко сказати.

Ситуація така, що виникає цілком резонне питання про необхідність прикривати лавочку і фіксувати збитки. Протистояти американським санкцій на тлі того, що елементарні технологічні рішення сучасній Росії вже не під силу, - смішно. Вважається, що Путін пообіцяв за будь-яку ціну добудувати трубу до кінця цього року або на крайній випадок в першому кварталі 2021 р. Давав він пані Меркель зуб, невідомо. Але, враховуючи поглиблення крах економіки і зростаючу політичну залежність від Китаю, російському диктатору незабаром може виявитися не до престижу - залишається тільки чекати зміни керівництва в США і Німеччині. Зрозуміло, що вся ця історія уражає німців, але, ймовірно, вони знайшли б спосіб завершити цей проект, якби не безпардонне поведінка Росії на території самої Німеччини.

Повернення Німеччини в українську політику

З іншого боку, Берлін, зневірений у договороздатності Москви і прагне зберегти, навіть у нинішніх непростих умовах, євроатлантичний єдність, почав робити обережні, але знакові кроки в бік Києва.

Слід зазначити, що вимушений флірт українських властей з адміністрацією Дональда Трампа деякий час чинив на німецько-українські відносини специфічний ефект - як не крути, а значний обсяг власне європейської політики нинішнього американського лідера складався, в общем-то, з троллінгу Ангели Меркель.

Тим не менше після серії калічать "Північний потік-2" санкционных обмежень, з одного боку, і подолання українським політичним класом основних зовнішньополітичних протиріч, породжених кампанією 2019 р., з іншого, Україна не тільки оперативно отримала все необхідне фінансування в пакеті з багатостраждальним рішенням МВФ, але і отримала новий статус в НАТО. Причому фактично - останній перед повноцінним членством.

Ні перше, ні друге не було б можливим без Берліна, завідувача на континенті як грошовими, так і стратегічними питаннями. Цілком імовірно, що в найближчі місяці Німеччина знову буде все більш помітна як в українській, так і в польській (переживає цікавий електоральний епізод) внутрішній політиці.

Зрозуміло, про якомусь фундаментальному повороті говорити поки рано. Але що стало значною мірою традиційним суперництво Берліна та Вашингтона за якщо не лояльність, то, як мінімум, прихильність Києва, надовго зайняв ключову позицію на головному східному фронтире Заходу, тепер продовжиться з новою силою. І, між іншим, розсилка посольством РФ з німецьким відомствам і ЗМІ охоплену пронацистскими нарративами статті Володимира Путіна зіграла в цьому зміну політичного клімату за Одером далеко не останню роль.

Сміттєвий гешефт

Навіть якщо залишити за дужками історії про підготовку росіянами неонацистських угруповань (одну з яких нещодавно знешкодили німецькі силовики) і роль РФ в міграційному кризі, то яскравим прикладом російської політики в Німеччині стало вбивство Зелімхана Хангошвили, якого Москва звинувачувала в тероризмі. І в уряду Німеччини більше немає ніяких сумнівів в тому, що в даному випадку йдеться про політично вмотивоване замовному вбивстві.

Але у відповідь на цей теракт Берлін повинні були залишити тільки два російських дипломатів. Відомо, що німецька політика не славиться надмірною реакцією по відношенню до Росії. Так, лише через п'ять (!) років після атаки російських хакерів на німецький Бундестаг канцлер ФРН звинуватила Росію в тому, що у неї є "стратегія ведення гібридної війни".

Однак подальших заходів", про яких після вбивства чеченця в Берліні заявив міністр закордонних справ Хайко Маас, не можна чекати надто довго. Бо робити вигляд, що нічого не відбувається, стало б німим схваленням усіх видів агресії. Путін усюди використовує відсутність єдності і згуртованості Заходу.

Представники німецької влади сьогодні говорять про можливості ввести окремі нові санкції щодо Росії. Хоча навряд чи до цього дійде - все-таки є речі, які Німеччина продовжує робити саме з Росією, хоча вони і стають все більш специфічними.

На відміну від США і Сполученого Королівства, відносини з якими у РФ дуже погані, Німеччина і Франція, дві провідні країни Євросоюзу, завжди готові вислухати Кремль, навіть якщо часто з ним не погоджуються.

Німецькі інтелектуали і громадська думка в цілому набагато більш схильні до Росії, ніж у тих же США або Великобританії. З-за цього російська політична верхівка, мерящая всі за шкалою "сила-слабкість", до останнього часу вважала німців в цілому скоріше "слабаками". Може бути, за винятком Меркель, яку в Кремлі поважають як раз за твердість характеру.

І поки що Берлін, червоніє від заяв екс-канцлера Шредера, все-таки намагається якось вирішувати з РФ питання політико-економічного побуту. Так, 11 червня в Росію, незважаючи на закриті через коронавіруса кордону, прибув перший спецрейс з німецькими бізнесменами. Німецько-російська зовнішньоторговельна палата, за її власними даними, має понад 900 представників в Росії і отже є найбільшим закордонним економічним об'єднанням в цій країні. Обсяг прямих інвестицій німецьких підприємств в економіку Росії в 2018 і 2019 рр. становило відповідно 3,3 і 2,1 млрд євро. Для сьогоднішньої РФ це великі гроші.

Разом з тим не можна не відзначити, що характер цих ділових стосунків змінюється. Німці, мабуть, махнули рукою на плани масштабів Бісмарка і перейшли до програм співробітництва, більш відповідним нинішнього міжнародного соціально-економічним статусом РФ. Зокрема, 22 червня вантажний склад з 600 т радіоактивних відходів відправився в Росію з комбінату зі збагачення урану Urenco в німецькому Gronau. Вивезення уранових відходів з Німеччини до Росії відновився в 2019-му після десятирічної перерви.

З початку поточного року в Росію доставлено вже понад 3 тис. т, і це, мабуть, буде продовжуватися, оскільки термін дії дозволу на вивезення в Росію уранових відходів через порти Нідерландів продовжено до 2023 р. Крім Urenco відповідний дозвіл і отримало підприємство Orano у Франції.

Можливо, саме одержимість Путіна ядерної тематикою, що вже призвело до кількох аварій в РФ, підштовхнула німецьких партнерів до відновлення цієї програми, враховуючи, що цивілізований діалог та співробітництво, спрямоване на розвиток, з сучасної РФ виглядає неможливим.

А поки ядерне сміття їде в Росію, в Берліні йдуть в останній бій лобісти путінського газопроводу. Справа в тому, що в США готується новий пакет санкцій проти мисливців до неетичних заробітків на російському газі. Зокрема, мова йде про виконавче директора Східного комітету німецької економіки Михаэле Хармсе і голову комітету Бундестагу у економіці та енергетиці Клауса Эрнсте з фракції посткомуністичної Лівої партії, які засуджують дії Вашингтона.

За їх словами, планується розширити санкції щодо газопроводу "Північний потік - 2" і поширити їх не тільки на компанії, які займаються безпосередньо роботами з прокладання труб, але і на тих, хто надає їм страхову або юридичну допомогу, надає портові послуги. Тому під екстериторіальними санкціями США можуть виявитися фірми з 12 європейських країн.

Американці мають намір санкціонувати не лише комерційні структури, але й державних чиновників, яким належало б провести процедуру сертифікації та видати дозвіл на введення газопроводу в експлуатацію.

Обидва газових патріота закликали до європейських санкцій відносно американських сенаторів, що підтримують цей пакет. Але навряд чи до цього дійде: втрата ринків в період кризи - справа неприпустиме. Так і пускатися у всі тяжкі заради нинішньої РФ Німеччина більше не стане - на порядку денному стоїть перегляд східної політики Берліна, остаточно зайшла в глухий кут.

    Реклама на dsnews.ua