Нова адміністрація США. Антиросійські заступники путінських "друзів"
В українській 25-річної політичної традиції ключовими функціонерами державних відомств часто є не міністри, а їх перші заступники, керівники апарату та кадрових управлінь (поточна адміністративна реформа намагається замінити їх державними секретарями).
У США ж "другу", яка не підлягає затвердженню верхньою палатою Конгресу США фігуру у відомстві якось формально не виділяють. Тим не менш, вона відіграє надзвичайно важливу роль - той же глава Держдепу, є гігантським відомством, не може бути його менеджером, адже це обов'язково політик.
Так, екс-посол США в ООН Джон Болтон - в рамках складних компромісів навколо кандидатури президента ExxonMobil Рекса Тіллерсона, ніколи не працював на держслужбі (та й де-небудь крім цієї корпорації), можливо, все-таки займе посаду "deputy", або заступника міністра. Правда, масштаб потенційних повноважень цього єдиного на даний момент передбачуваного заступника (самому Тиллерсону ще належить пройти горнило Сенату) поки невідомий.
Зазвичай до неофіційного першому заступнику додається відповідальність за Європу та Євразію (власне, сьогодні цю посаду займає Вікторія Нуланд - і її майбутня кар'єра продовжує викликати інтерес). У будь-якому випадку, Джон Болтон - відвертий яструб "неоконсерватор" (хоча сам він від цього "ярлика" відхрещується). І, якщо посаду заступника все ж дістанеться йому, для Москви це буде надзвичайно неприємний сюрприз, тим більше що Болтон не просто провів на ключових посадах у Держдепі цілих десять років, але і сам є вихідцем з Мін'юсту.
Втім, ряд претендентів на впливові позиції за кріслами політичних лідерів - а уряд Трампа вже почали називати "кабінетом великих босів" -- вже встигли проявитися.
Так, заступником радника з національної безпеки, суперечливого Майкла Флінна стане аналітик каналу Fox Кей Ти (Кетлін Троя) МакФарленд. У 2006 році вона невдало висувала свою кандидатуру на посаду сенатора від штату Нью-Йорк, але програла республіканські праймеріз - в іншому випадку, Кей Ти б стала суперницею Хілларі Клінтон (але, швидше за все, також розгромно програла б, як і її партійний опонент, Джон Спенсер). Примітно, однак, що МакФарленд все ж має більш ніж суттєвий досвід роботи в ядрі бюрократичних структур національної безпеки, хоч і дуже давній.
Привертає особливу увагу те, що в 1970-76 роках Кей Ти пройшла весь шлях від працювала на півставки друкарки, друкувала матеріали щоденного президентського брифінгу (одночасно навчаючись в університеті Джорджа Вашингтона) до фахівця Ради з національної безпеки Генрі Киссинджере.
МакФарленд закінчила Оксфорд, спеціалізуючись з політології та економіки, а в Массачусетському Технологічному навчалася в аспірантурі, досліджуючи ядерне питання, американо-радянські та американсько-китайські відносини. При адміністрації Рональда Рейгана вона була співробітником сенатського комітету зі збройних сил, з 1982 по 1985 рік Кей Ти працювала спічрайтером міністра оборони Каспара Вайнбергера, і нарешті, головним заступником міністра оборони з відносин з громадськістю.
Вважається, що саме перу МакФарленд належить "доктрина Вайнбергера", що складається в застосуванні сили там, де присутній "життєвий інтерес США", але раз застосувавши силу - американці згідно цієї концепції зобов'язані йти до кінця, до перемоги. Зазначимо, ось у цій другій частині ніколи - на жаль - не був сильний президент Обама.
В минулому деякі протиріччя викликала можлива причетність МакФарленд до однієї з найважливіших промов Рональда Рейгана, присвяченій "зоряним війнам". Але при цьому Кей Ти МакФарленд має вищі цивільні нагороди Пентагону і багато років залишалася впливовою інсайдером (зокрема, вона є членом правління, створеного в 1984 році Джеймстаунского фонду, прямо займався, наприклад, радянськими перебіжчиками і асоціювали з ім'ям Збігнєва Бжезинського).
Подальшу кар'єру Кей Ти МакФарланд на каналі Fox і в рамках кампанії Трампа ліберальні (нині, ймовірно, слід сказати - опозиційні) ЗМІ подавали в саркастичному ключі, однак цілком очевидно, що це професійний кадр з епохи холодної війни, що може виявитися вельми корисним для поточних інтересів Києва.
Ще 13 грудня Дональд Трамп оголосив, що старшим радником з політичних питань - а це, зауважимо, ще одна посада "поза кабінету, але всередині адміністрації", яка не потребує затвердження у верхній палаті Конгресу - стане помітний член його виборчого штабу Стівен Міллер. Виходець з ліберальної єврейської сім'ї в Каліфорнії, Стівен Міллер надзвичайно молодий - йому близько 31 року, і найбільше він прославився своєю екстравагантною публіцистикою, присвяченій боротьбі з "перегинами політики расової рівності". Міллер працював на посадах в апаратних командах республіканських конгресменів другого ряду, однак у 2009 році він отримав посаду прес-аташе сенатора від Алабами Джеффа Сешенса, який, швидше за все, займе посаду генерального прокурора США.
Міллера вважають ефективним політтехнологом - автором кількох перемог політиків від правого руху "Чаювання" над кандидатами від республіканського істеблішменту і, згодом, їх супротивниками-демократами. Також як і Стівен Бэннон, нині старший радник президента з стратегічних питань - Міллер є автором концепції націонал-популізму, як певної ідеї, яка протистоїть глобалізації і позиціонується як нинішня доктрина Дональда Трампа. Судячи з усього, від Міллера є сенс очікувати публічних "сценок", підкреслюють вплив альтер-правих на стрижневий курс формується адміністрації.
Між тим, триває боротьба за таку важливу посаду, як торговий представник США - і суперництво навколо цього крісла, як це часто буває, відбувається між протекціоністами металургійної галузі та представниками фінансових кіл, які традиційно підтримують вільну торгівлю. В контексті намірів Трампа дещо більшими шансами володіють перші - корпоративний управлінець Ден ДеМикко і торговий юрист Роберт Лайтхайзер. Але не можна скидати з рахунків і умовного "ліберала" Уейна Бермана, вихідця з інвестиційної групи "Блекстоун", створеної поруч менеджерів сумнозвісного банку "Леман Бразерс".
Цікаво, що це ще одна тонка ниточка, "раптом" простягнута від табору Трампа до клану Бушів - адже не дарма уламувати сумніваються сенаторів проголосувати за Рекса Тіллерсона раптово взявся колишній віце-президент Дік Чейні. Не кажучи вже про те, що рекомендували чергового "боса" на цю посаду зразкові представники президентства Рейгана, обох Бушів і навіть Обами - держсекретарі Джеймс Бейкер і Кондолізза Райс, а також директор ЦРУ і міністр оборони Роберт Гейтс.
Читайте також:
