• USD 27.9
  • EUR 34.1
  • GBP 39.5
Спецпроєкти

По стопах Каддафі. Як вибивала Прінс намір захистити ЄС від мігрантів з Африки

Рішення проблеми небажаної міграції в ЄС за допомогою приватної армії може виявитися дієвим, але навряд чи буде красивим
Фото: EPA/UPG
Фото: EPA/UPG
Реклама на dsnews.ua

Ерік Прінс, людина з багатою біографією та величезним досвідом, засновник приватної військової компанії Academi, яка до 2009 р. називалася Blackwater, а нині голова охоронної компанії Frontier Services Group (FSG), узяв і запропонував вирішення проблеми перекривання потоку африканських біженців в Європу. Поки часткове, але, якщо справа піде, то і цілком остаточне, распространимое на всі шляхи їх перевезення.

План Прінса і п'ять запитань до нього

Прінс запропонував створити приватні поліцейські сили в Лівії для боротьби з нелегальною міграцією з регіону.

Подробиці його плану можна залишити за кадром як цікаві тільки фахівцям і диванним стратегам. Скільки місцевих поліцейських, скільки іноземних інструкторів, табори для підготовки перших другими, скільки-то їздять і літають засобів пересування і спостереження, скільки-то одиниць зброї та засобів зв'язку. Неважливо, скільки саме і чого, — Прінс у будь-якому випадку виставить загальний рахунок за все, замовник оплатить, і справа піде. Зрештою, замовник купує не приватну армію як таку, а рішення задачі. А завдання просте: закрити південні кордону з Суданом, Чадом і Нігером, через які в Лівії ломиться від безвиході всяка чорнота. До речі, при Каддафі чомусь не ломилась, а зараз ломиться. Або теж ломилась, але до Європи не добегала?

Ось, власне, і перше питання: чому раптом сталася така зміна?

Питання друге: а Прінс зможе закрити ці межі? Точно зможе?

Друге питання, як ми побачимо, прямо пов'язаний з першим.

Реклама на dsnews.ua

Третє питання: навіщо наймати якусь приватну компанію? Чому цим не можуть зайнятися державні структури? Те, що в Лівії сьогодні немає єдиної держави, зовсім не перешкода. Зайнятися наведенням порядку можуть і інші країни, так чи інакше залучені в ситуацію. Та й що зараз взагалі відбувається в Лівії?

Четверте питання: припустимо, пропозицією Прінса зацікавляться. Хто виступить в ролі наймача?

І нарешті, останній, п'ятий питання: а що це раптом всякі ПВК увійшли в таку моду?

У Лівії нічого не змінилося... майже

Твердження про те, що, мовляв, "при Каддафі такого не було", при найближчому розгляді виявляються помилковими посилом. Все було. Включаючи 5 млн безправних мігрантів, які постійно працювали в Лівії. До речі, в'язниця, показана в гучному телерепортажі Euronews про работоргівлю, була побудована при Каддафі. Саме для мігрантів. І за таким тюрмах, приміром, у 2006 р., сиділо 3 тис. мігрантів — саме в таких клітинах, які зараз показали.

Так от, про чорних мігрантів в Лівії. Суть ідеології Джамахірії до банальності проста: організація сталої системи вертикального розподілу, заснованої на продаж ресурсів і підкуп племінних вождів. З подальшим розподілом вже по племінній вертикалі до самого низу. Так, щоб усім своїм більш або менш вистачало, згідно місцем в племінній ієрархії. У принципі це можливо, при початково низькому рівні запитів і різкому одночасному підвищенні дотацій. Правда, потрібно подбати про те, щоб запити більше не росли, а то ніяких дотацій не вистачить. Наприклад, обмеживши їх зростання жорсткими традиціоналістськими рамками. А в якості головного бонусу можна зробити так, щоб лівійцям не треба було працювати. Тих же, хто дуже прагне діяльності, треба прилаштовувати, згідно нахилам і талантам, в різні сфери діяльності — від керівників до терористів. Ця доктрина не становила ніякої таємниці, все можна прочитати в тієї самої "Зеленої книги" Каддафі. Треба тільки читати уважно і неупереджено, уявляти собі, як те, що там написано, може бути реалізоване на практиці, і про що автор, неважливо хто — сам Каддафі, або безвісний найману письменник, вважав за краще промовчати.

У СРСР до Каддафі ставилися тепло, але з часткою обережності: мало що може викинути людина, ні разу не який послався на класиків марксизму-ленінізму? У пострадянській Росії — тепліше і з деякою заздрістю. Тому що радянське і пострадянське суспільство не дозволяло зробити з ним таку штуку, яку Каддафі провернув в Лівії, а кремлівським дуже б цього хотілося.

Так от, африканські негри перли в Лівії при Каддафі теж. Кого-то лівійці прилаштовували до справи, когось виганяли геть. А оскільки Каддафі підгодовував і негритянських диктаторів в суміжних з Лівією країнах, з тими, кого виганяли, особливо не церемонилися. Як, втім, і з залишеними. І перли негри в Лівії, по-перше, десять раз подумавши. По-друге, не намагаючись качати там права, бо було небезпечно. Жодних західних телеканалів, які донесли б світові правду про їхні страждання в Лівії при Каддафі не було. Перетнути Лівію і не попастися втікачеві було неможливо. Допускаю, що такі чудеса траплялися, але як поодинокі випадки. І такі щасливчики, навіть діставшись до обітованої Європи, не поспішали зустрічатися з журналістами і розповідати їм, як все було. Та й інтересу до них особливого не було, оскільки у європейських ліваків Каддафі був у тренді, а правим на негритянські проблеми було начхати. До того ж праві, будучи ближче до практики, розуміли, що Каддафі хоч і терорист, і психопат, але за фактом охороняє кордони Європи від навали мігрантів.

Звичайно, негри, вкалывавшие тоді в Лівії рівно в тих же умовах, які зараз називають рабством, теж іноді доходили до бунту, але їх швидко приводили до покірності. Іноді масової заміною на свіжих, ще не забули, як їм жилося на батьківщині і наскільки лівійське рабство краще тієї свободи, від якої вони втекли: 1979, 1981, 1985, 1995, 2000 і 2007 рр. масово виганяли одних і на їх місце завозили інших. А іноді, не парячись выдворениями, просто пристреливали бунтарів на місці. Так було в 2000-му, коли за наказом колишнього начальника лівійських спецслужб Муси Куси, убили 500 осіб. Причому в Європі про це знали і промовчали. Оскільки розуміли, що багато з цих 500, не убий їх лівійці, могли б дістатися до Італії. І з ними довелося б щось робити вже європейцям. А це важко. Тому що, цинічно кажучи, м'яко не вийде, користі від них небагато — некваліфіковані, так багато і не хочуть працювати, а при спробі взяти їх в їжакові рукавиці, набігають всякі любителі кактусів і домашніх тварин з жалісними криками. До речі, Муса Куса зараз живе в Лондоні, з британським паспортом, і у нього все добре.

Звичайно, європейці, а також ООН від методів Каддафі максимально дистанціювалися. Для початку вони підсунули йому всі конвенції про біженців, а той їх підписав, не збираючись, звичайно, дотримуватися, але формально все стало в шоколаді. Коли ж УВКБ ООН у 2010 р. спробував морочити голову вождеві якийсь там женевською конвенцією, Каддафі просто закрив його представництва. Що не завадило ЄС на початку 2011 р. звернутися до лівійським властям з черговим проханням запровадити політику утримання мігрантів. Вони б і згодом звернулися, але тут Каддафі скінчився.

Отже, причина того, що африканці стали добиратися до Європи, у відсутності в Лівії єдиної влади. Причому Євросоюз намагається взаємодіяти і з тими властями, які є, але тут позначається відсутність координації між угрупованнями, що контролюють різні частини країни, до того ж зайняті боротьбою один з одним. Крім того, нова влада Лівії не можуть дозволити собі вибити он небажаних репортерів — їм треба справляти гарне враження, так це і неможливо через бардак у країні. Тому і виникають небажані витоку. Але центри утримання мігрантів, звідки їх теж викуповують для роботи — так, у важких умовах роботи, але не гірше тих, що були при Каддафі, — містяться в тому числі і на кошти ЄС. От тільки їх не вистачає. Доводиться підробляти ще і в якості рекрутингового агентства.

Що зможе Прінс?

Та що завгодно зможе — природно, у межах виділеного бюджету. Благо ніякими міжнародними конвенціями ООН він не пов'язаний. Наприклад, він зможе навести на кордонах такий терор, щоб число відчайдушних голів, прущ в Лівії в надії дістатися до Європи, сильно скоротилася. При цьому йому зовсім не потрібно буде піддавати терору самих мігрантів. Ніхто в здоровому глузді сам через Лівію не біжить, а якщо і побіжить, то дуже недалеко, максимум до однієї з тих клітин, що показали в згаданому репортажі. Доставка мігрантів йде організовано, вартість проїзду через Лівію — від 500 євро. Далі — на човни і вперед, по Середземному морю, і тут вже як пощастить. Щастить не всім. І перехоплення "офіційними" лівійцями — не найгірший варіант. Але в човен потрапити — теж гроші потрібні. А якщо їх немає — завітайте на продаж. Варіант "влаштовуйся сам, як зумієш" в принципі означає рівно те ж.

Так от, Прінсу буде достатньо відстріляти кілька генерацій перевізників — зрозуміло, що перший час на зміну полеглим героям будуть приходити нові бійці, але якщо вести відстріл методично, то приплив новачків рано чи пізно майже вичерпається. Це займе рік-півтора, після чого потрібно буде просто наглядати за кордоном, припиняючи любительську самодіяльність. Так що раз Каддафі зміг, зможе і Прінс. Якщо тільки вистачить бюджету — але інших проблем тут не видно.

Чому саме Прінс?

Тому, що він це запропонував. У нього давній інтерес до Лівії. Великий досвід. Масштабне мислення. Гарні зв'язки. Але в принципі чисто теоретично — необов'язково Прінс. Будь-яка приватна військова компанія може виконати цю місію. І, до речі, треба відзначити, що Прінс абсолютно правий, стверджуючи, що запропонований ним план буде дешевше, людяніше і професійніше, а головне, ефективніше, ніж те, до чого зараз вдається ЄС, спираючись на озброєні групи, що утримують владу в різних частинах Лівії.

Але в будь-якому випадку це завдання під силу тільки ПВК і нікому іншому. Тому, що тільки ПВК зможе зосередитися на його виконання, не відволікаючись ні на що стороннє. На якісь конвенції про чиїсь там права. На свій імідж в очах світової громадськості. На боротьбу з іншими збройними угрупованнями. На політичні заяви і їх достатню політкоректність. Люди Прінса будуть з граничною прагматичністю, без усякого жалю та сантиментів, але і без зайвої жорстокості перехоплювати вантажівки з біженцями, розмовляти з їх водіями — не запитуйте як, але вони, безсумнівно, знайдуть дохідливі форми для таких комунікацій — і повертати їх назад. Відстрілюючи самих упоротых. Без жодної політики. Їм неможливо буде запропонувати частку в бізнесі, ні сунути хабар, тому, що такий нестійкий елемент буде негайно обчислений і — ні-ні, не те, що ви подумали, — просто з тріском звільнений. Жодна державна організація на таку злагодженість і націленість на результат не здатна.

Крім того, у Лівії особливо і не з ким співпрацювати. Конкуруючі угруповання занадто зайняті боротьбою один з одним. Єдиною реальною силою є сила зброї. І тому найвпливовіша людина в Лівії — це фельдмаршал Халіфа Хафтар, командувач армією Палати представників Лівії — міжнародно визнаного парламенту, обраного в 2014 р. і базується в Тобруці, оскільки з Тріполі йому довелося бігти. Причому армія, якою командує Хафтар, не сформована цим урядом, а лише підтримала його. За це Хафтара і справили Погоди в фельдмаршалом.

Формально Хафтар визнав зверхність над собою ППЛ, але визнав, адже може і передумати. І що зробить у відповідь ППЛ? Позбавить його фельдмаршальского звання? І кого вважатимуть більш перспективним для подальшої співпраці держави, які сьогодні підтримують ППЛ, а з ним і Хафтара? Уряд без армії або армію без уряду?

Але і Хафтар повинен лавірувати, щоб всидіти на місці командувача. Він взагалі фігура непроста: випускник Військової академії Бенгазі, проходив навчання в СРСР та Єгипті, брав участь у перевороті, який привів до влади Каддафі, потрапив у полон у ході чадско-лівійського конфлікту і був у полоні Каддафі кинутий. Втік з полону за допомогою ЦРУ, перебрався в ДРК (Заїр), в Кенії і, нарешті, в США. Прожив там майже 20 років, отримав американське громадянство, у 2011 р. повернувся в Лівії, але невдало, і незабаром виїхав. То в 2013-му, то роком пізніше знову повернувся до Лівії, дивно швидко організував навколо себе колишніх товаришів по службі, з травня 2014-го успішно взяв участь у другій громадянської війни. В даний час Хафтар маневрує між урядом ППЛ, ЄС, Єгиптом, ОАЕ, Росією, США і бозна-ким ще. Тісно спілкується, до речі, з тим же Принцом, який тримає офіс в ОАЕ. А сестра Прінса, до речі, міністр освіти в уряді Трампа. Тісний став наш світ...

Але повернемося до нашої теми. Так от, вважати Хафтара чиєюсь маріонеткою немає підстав, але він перебуває у полі дуже багато сил, і передбачити його поведінку з цієї причини досить складно. Щоб вести з ним справи, потрібно влазити в складну лівійську політику. А ЄС, повторюю, потрібно вирішити, і як можна швидше, дуже конкретну задачу: перекрити потік біженців з Африки в Європу. Політика в Лівії та навколо Лівії — це окремо, а біженці — окремо. І терміново. І Прінс в ролі регулятора ситуації з біженцями виглядає набагато зрозумілішою, більш передбачувані та напевно ефективніше Хафтара. Залишилося дати йому добро і виділити гроші. Але як це зробити?

Хто найме Прінса?

Про те, щоб це зробив безпосередньо Брюссель, не може бути й мови. Гуманні любителі кактусів і акваріумних рибок з затишної Європи при першому ж фото кишок нетямущого водія, намотаних на бампер його ж вантажівки,— а такі заходи, безумовно, теж доведеться застосовувати, діючи точково, але ефективно, — негайно стануть на дибки. А без фото не можна, тому що справа не в окремо взятому выпотрошенном водія, а в потужному виховному прикладі, який повинен буде надати на претендентів на його місце розповідь про його долю. І що це за розповідь без ілюстрацій? Очевидно, найняти Прінса повинна якась інша структура, з іншого району", ніяк не з ЄС. А вже цієї структури ЄС міг би передати гроші на вирішення проблеми з біженцями. Словом, потрібен посередник. Але поки незрозуміло, хто ним може стати. Теоретично це може бути і ППЛ, і сам Хафтар, та ОАЄ, і уряд Єгипту, але у всіх випадках є деякі нестиковки. Саме цей бар'єр і може в результаті стати непереборною перешкодою на шляху реалізації плану Прінса.

Принсы всякі потрібні. І важливі. Чому?

І нарешті, чому ПВК в моді. З очевидної причини — багато волі дали. Он в КНДР немає ніяких ПВК, всі піддані Ина служать, як миленькі, по 10 років і ногу на парадах піднімають так, що любо-дорого подивитися. І у Каддафі ніяких ПВК не було. А там, де заводиться лібералізм і комітети солдатських матерів або підписують, нехай навіть для приколу, якісь договори про якісь там права біженців, там обов'язково виникає зайва балаканина. Мовляв, не туди послали війська, не тих вбили або навіть тих, але не так, або у самих занадто багато втрат, або занадто дорого, або там страждає мирне населення. До того ж будь-яка бюрократична машина неефективна і воровата. А ПВК — це вихід. Є фіксована ціна питання. Якщо уб'ють когось із ПВК — він сам найнявся і знав, на що йшов. Звичайна армія за старою традицією володіє якоюсь патріотичної сакральностью. А ПВК — це чистий бізнес. Просто наймані вишибали. Майбутнє, безсумнівно, за ними. Втім, нічого нового в них немає, ідея найманства стара як світ. Але ПВК реалізують її на сучасному рівні і навіть більше або менше в рамках закону. Якщо, звичайно, не чіплятися до дрібниць.

    Реклама на dsnews.ua