Спірні острови. Чому Росія зазіхнула на території Великобританії та Норвегії
Москва зробила реверанс перед Аргентиною, де за результатами минулорічних виборів президента проамериканський Маурісіо Макрі програв Альберто Фернандес, колишньому прем'єру в часи президентства Крістіни Фернандес де Кіршнер, в свою чергу, отримала посаду віце-президента. Відповідальним за цей жест призначили посла Росії в Аргентині Дмитра Феоктистова, який на прийомі, присвяченому пам'яті аргентинських солдатів, загиблих у Фолклендській війні 1982 р., змішав цю саму пам'ять з формою кремлівського победобесия - "безсмертним полком". Дипломат заявив, що Росія буде підтримувати Аргентини в її претензіях на Фолклендські острови, які в Буенос-Айресі називають Мальвінськими.
Острови ці ось уже два століття британської є заморською територією. І контроль Лондона над ними був підтверджений в 2013 р. шляхом референдуму, на якому 92% місцевих жителів (проти 3%) проголосували за те, щоб Мальвінські острови залишалися Фолклендскими, тобто вони голосували за те, щоб і далі перебувати в Короні. Однак інший референдум, вже присвячений Brexit, що відбувся три роки потому, порушив не тільки євроскептиків, кремлівських мешканців, але й Аргентину, де відновилася дискусія щодо повернення суверенітету над островами. Мимо цього, безумовно, росіяни просто не могли пройти і, дочекавшись поразки Макрі, почали розгойдувати човен і дражнити британського лева.
Феоктистов на заході розійшовся не на жарт: "У Росії в День Перемоги ми проводимо акцію під назвою "Безсмертний полк". Люди виходять з портретами своїх близьких, які загинули, захищаючи батьківщину під час Великої вітчизняної війни. В Аргентині ця акція проходить на площі Сан-Мартіна, ми йдемо до пам'ятника полеглих у війні за Мальвіни, та багато аргентинців приєднуються до нашого ходи у цей день. На цей раз все навпаки: росіяни приєднуються до вас, щоб вшанувати пам'ять загиблих на Мальвінських островах. Я хочу сказати ветеранам і всім аргентинцям, що Росія завжди була і залишається солідарна з вами. Ми завжди будемо підтримувати вашу країну у всьому і особливо в питанні суверенітету над Мальвінами. Цю позицію ми завжди рішуче відстоювали в Організації Об'єднаних Націй. Час колоніалізму минуло, і англійці повинні повернути Мальвінські острови Аргентині".
Результати референдуму 2013 р. Москви не бентежать. Хоча при цьому вона виходить з позиції, що світ при цьому повинен визнати "кримський референдум", а значить, і анексію півострова. Виходить, що проведений британцями в рамках закону плебісцит яйця виїденого не коштує, в той час як референдум у Криму під дулами автоматів - це правильно. Так, і з чого б російському керівництву ніяковіти? Кремль давно і багато разів вже продемонстрував своє ставлення до міжнародного права і суверенітету інших держав.
Тому ще один приклад. Зі свіжих. Напередодні, також в лютому, дипломатичний корпус РФ з прямою участю міністра Сергія Лаврова почав з особливим завзяттям оскаржувати суверенітет Норвегії над архіпелагом Свальбард (Шпіцберген). У Москві наполягають на перегляді Шпицбергенского трактату - міжнародної угоди щодо архіпелагу 1920 р. А цей документ, підписаний в Парижі сто років тому (от люблять у Кремлі круглі і символічні дати), чітко визначає суверенітет Норвегії над архіпелагом. Учасниками договору є також 50 країн, у тому числі Україна, що дає право на експлуатацію місцевих ресурсів і територіальних вод. Росія ж як самопроголошена правонаступниця СРСР має особливі економічні права. На головному острові знаходяться два поселення - норвезька Лонгйір і російський Баренцбург. Але такий статус не відповідає імперським амбіціям Кремля, бо він висловлює незадоволення з приводу міжнародної угоди. Правда, в Осло в оцінці заяв Лаврова і прісних були гранично прямолінійні (на замітку Володимиру Зеленському, до речі). Норвезька колега Лаврова Аудун Халворсен, зокрема, заявив: "Норвегія не веде консультацій з іншими державами щодо здійснення суверенітету на якій-небудь частині норвезької території". І у відповідь пригадав Росії анексію Криму, війну на Донбасі і політику дестабілізації Заходу.
Думається в уряді Бориса Джонсона теж церемонитися не будуть і дадуть Росії аналогічний відповідь. Це очікувано і передбачувано. Звідси запитання: навіщо Москва взагалі полізла зі своїм статутом в Північний Льодовитий і Атлантичний океани?
Забалакати суверенітет
По-перше, тактика підриву демократії, вигодовування сепаратизму за кордоном - традиційний елемент зовнішньої політики Москви. Особливо стосовно тих держав, які Росія вважає своїм суперникам. Активно працюючи в напрямку підтримки різносортних сепаратистів по всьому світу, включаючи фейкові республіки Донбасу, росіяни також проводять їх за ручку на міжнародні майданчики. Іноді за росіян це роблять або "корисні ідіоти" з числа європейців, або просто куплені.
Згадати хоча б недавню пропозицію відомої "консерви" з ксенофобською "Альтернативи для Німеччини" Ульріха Оэме, справно обслуговує інтереси Кремля, запросити представників ПАРЄ ЛДНР, щоб ті, мовляв, розповіли про своє життя-буття, про те, як закінчити війну і т. п. Поява їх в Асамблеї або іншої офіційної і авторитетної міжнародної організації посприяло б легалізації таких сепаратистських пухлин, подсаженных Росією в Україну, Грузію, Молдову, а також переведення її агресії у відношенні цих країн у формат внутрішнього конфлікту.
По-друге, заперечуючи суверенітет Великобританії та Норвегії, Кремль і його армія дипломатів в цілому розмивають дискурс щодо територій, суперечки про приналежність яких давно улагоджені, або мають уповільнений характер. Користуючись тим, що сам по собі сепаратизм як явище вельми багатогранний і неоднозначний, а тому ті чи інші історичні події з легкістю можна викрутити зручну зацікавленій стороні площину. До того ж, апелюючи до історії тих же Фолклендських островів, Москва намагається жонглювати нібито подвійними стандартами своїх опонентів. Іншими словами, у відповідь на критику агресивної експансії Росії вона намагається ставити під сумнів право інших країн на їх території.
А це бомба під міжнародним правом, спірних територій в світі маса. А якщо ще на історичній пам'яті пограти... Це добре ілюструють дані опитування, опубліковані "Радіо Свобода", щодо кількості громадян, які вважають, що їх держави менше, ніж мають бути. Найбільш ураженим виявилися угорці - 67%, за ними слідують греки (60%), болгари (58%), турки (58%), росіяни (53%), поляки (48%), українці (47%), словаки (46%), іспанці (37%), італійці (36%), французи (33%), чехи (31%), німці (30%), литовці (30%), канадці (25%), нідерландці (24%)британці (23%), американці (19%) і, нарешті, шведи (13%).
І навіть якщо територіальні суперечки вирішені - мирним шляхом або не дуже, загалом, якщо питання ніби закрито, його завжди можна актуалізувати таким чином, як це робить Росія. Відштовхуючись, в тому числі від негативного сприйняття колоніального минулого із супутніми злочинами. З урахуванням вищенаведених результатів опитування, чому б не турбуватися приналежністю Ельзасу, Угорщини, Трансільванії, Канаді - штату Мен, наприклад? Не обов'язково на рівні державної політики - медійно-активної групи фріків - ентузіастів, чи проплачених - цілком достатньо для створення дискомфорту.
У деякому роді дана стратегія є переосмисленням на російський манер американської концепції суверенної відповідальності держав натомість відповідального суверенітету, положення якої детально прописав директор Ради з міжнародних відносин Річард Хаас у статті World Order 2.0 ("Світовий порядок 2.0") для Foreign Affairs. Якщо Хаас просуває ідею, з урахуванням поточних реалій, зниження ваги міжнародних організацій як арбітра в сторону права одних країн охолоджувати запал інших, якщо ті порушують зобов'язання і своєю поведінкою завдають шкоди сусідам по планеті.
Росіяни ж привносять своє гібридне розуміння міжнародних відносин, піддаючи сумніву правомірність здійснення суверенітету над тими територіями, де є хоча б потенційна можливість неоднозначності. Навіщо - очевидно. Мовляв, "усі так роблять", так що або перестаньте звинувачувати Росію в агресивній експансії, або визнайте, що ви в одному човні з нею. І нехай слабкі платять. Іншими словами, це прагнення до архаїзації міжнародних відносин та відкоту від сили права до права сили.
