• USD 36.6
  • EUR 37.8
  • GBP 44.6
Спецпроєкти

Рука Мішеля. Як скандал з призначенням голови МЗС Бельгії зачепив Україну та до чого тут її друг у Єврокомісії

Призначення на посаду голови зовнішньополітичного відомства як елемент внутрішньої політики — завжди поганий вибір. Особливо коли йдеться про кумівство й стосунки з Росією. Підтверджено скандалом у Бельгії

Софі Вілмес
Реклама на dsnews.ua

Сьогодні Національний день Бельгії. І – шостий день скандалу, пов'язаного з призначенням нового голови зовнішньополітичного відомства королівства.

Софі Вілмес, яка донедавна очолювала бельгійське МЗС, пішла у відставку у зв'язку із хворобою чоловіка – в нього рак, і вона хоче більше часу проводити з ним. Вільмес має неабиякий політичний досвід. Кар'єру вона почала в 2000 році, ставши муніципальним радником міста Уккеля. До 2015 року вона здобула достатній авторитет на різноманітних посадах, щоб отримати портфель міністра бюджету в уряді Шарля Мішеля (нинішнього голови Європейської Ради), а коли він пішов у відставку – стала першою жінкою-прем'єром в історії Бельгії. Нинішній прем'єр Александр Де Кроо був її віце- (а за Мішеля очолював Мінфін), і в його уряді вона очолила МЗС.

Вільмес, як і Мішель, представляла Реформаторський Рух (РР) – ліберальну правоцентристську партію франкофонів. Ця партія, створена злиттям трьох політичних сил у 2002 році, наразі є єдиною представницею франкомовних бельгійців в уряді. Через складну етнічну композицію електоральний процес у країні є фактично безперервним, і хоча наступні федеральні вибори заплановані на 2024 рік, кампанія вже триває. Причому дехто песимістично вважає, що після них можливості створення федерального уряду буде вичерпано – настільки багато накопичилося суперечностей між нідерландомовною Фландрією та франкомовною Валлонією (третя земля – Брюссель — менш конфліктна). Такі прогнози лунали й раніше, і, приміром Герман ван Ромпей, перш ніж очолити Європейську Раду в 2010, уславився як кризовий менеджер на посаді бельгійського прем'єра – йому вдалося подолати цей розкол.

Так чи інакше, з очевидним прицілом на наступні вибори президент Реформаторського Руху Жорж Луї Буше вийшов за межі звичної кадрової політики під гаслом "нам потрібні нові обличчя".

Вольовим рішенням він висунув на посаду голови МЗС людину, яка взагалі не має політичного досвіду – журналістку франкомовних каналів, етнічну алжирку Аджу Лябіб. Цей трюк він зробив уже втретє: спочатку на пост міністра цифровізації було призначено Матье Мішеля, а валлонським міністром фінансів став Адрієн Долімон – і жоден не мав досвіду керівних посад. Але на відміну від них, Лябіб – абсолютний аутсайдер, до призначення вона не мала нічого спільного не просто з партією, а й узагалі з політикою. Бельгійські ЗМІ вже назвали цей крок "переворотом". І цей переворот дає РР шанс скоригувати свій імідж досить консервативної партії, яка захищає інтереси багатих білих півдня регіону Брюсселя.

Кандидатура здавалася ідеальною. По-перше, жінка з іммігрантської сім'ї, яка при тому повністю інтегрована в бельгійське суспільство. Батьки Лябіб за походженням кабільці (берберійське плем'я) і практикуючі мусульмани. Вона рано пішла з сім'ї, відмовившись дотримуватись звичаїв предків – і взагалі, як вона сама каже, їй ближче буддизм.

По-друге, вона успішна. Провінціалка з Бюссю, що зробила кар'єру в Брюсселі. Лябіб два десятки років пропрацювала в корпорації Бельгійського Радіо та Телебачення Французької Спільноти (RTBF). Примітно, що RTBF стала справжньою кузнею кадрів для РР – її лави поповнили щонайменше півдюжини журналістів.

Реклама на dsnews.ua

Та Лябіб серед них вирізняється. Вона була спецкором в гарячих точках – в Афганістані й на Близькому Сході. Впізнавана телеведуча, яка навіть вела престижний в Бельгії музичний Конкурс королеви Єлизавети. Написала книжку про афганське жіноцтво. Зняла фільм про жінок-імігранток у Бельгії.

Отже, фемінізм, різноманітність і прогресивність в одному флаконі – такого від помірних консерваторів не чекав ніхто. З таким резюме протеже Буше сподобалась і лівим, і імігрантам, і прогресивним феміністкам. Словом, шанси взяти Брюссель на наступних виборах дуже хороші: Аджа Лябіб в прямому і переносному сенсах – історія успіху для всіх.

Але тут вибухнув скандал. По-перше, таке призначення аутсайдера, до того ж особи, котра сама себе характеризує як "ані ліва, ані права, а фундаментально вільна", в партії сприймають далеко не всі. Гірше того, як і в попередніх випадках багато хто бачить тут руку сім'ї Мішель: згаданий уже Мат'є Мішель – брат Шарля Мішеля. Того самого – клона Дениса Шмигаля, великого друга України й колишнього очільника Реформаторського Руху. А Долімон – внук колишнього мера Ам-сюр-Ер-Налін Марселя Нікеза – і, подейкують, приятель. Того самого. Жоден з трьох призначенців не був обраний ані на регіональних, ані на федеральних виборах – і це викликає питання в обраних чиновників.

І так само жоден з них не має відповідної кваліфікації для своєї посади. Щоправда, призначення Аджи Лябіб Буше мотивував тим, що "країні потрібна людина, яка вже в курсі міжнародних справ".

"Багато наших співгромадян знають її з теленовин, — сказав він. — Але вона має набагато більший досвід, тому що вона була в багатьох міжнародних ситуаціях, чи то на Близькому Сході чи в Афганістані, висвітлюючи вибори за кордоном, наприклад, у США, і терористичні атаки по всьому світу". Крім того Лябіб входила до пулу попередніх голів МЗС у їхніх подорожах.

Очевидно, що цього замало. Тим більше що політична традиція Бельгії передбачає призначення на посаду очільника дипломатії досвідчених осіб. І Лябіб, чиє призначення продиктовано, вочевидь, суто внутрішньополітичними міркуваннями, явно випадає з цього ряду. Гірше того, що це відбувається на тлі війни в Україні, коли європейська дипломатія має демонструвати надзвичайну кваліфікацію.

А тут, по-друге, найнеприємніший сюрприз: торік Аджа Лябіб відвідувала окупований Kрим і стверджувала у своїх телерепортажах, що він є російською територією. Вона відвідала фестиваль "Глобальные ценности", організований Севастопольським академічним російським драматичним театром імені Луначарського, котрий проходив 23-25 липня. Лябіб тегнули в одному з дописів про фестиваль у Facebook, а вона його поширила і на власній сторінці з коментарем "Інтенсивні моменти творення". Згадуючи ту подорож, она казала, що їздила "до Росії". А ще, подейкують, вона захоплюється постаттю Катерини ІІ, втім свідчень цього вже не знайти. Поки скандал розгорався, з Вікіпедії зникли всі компрометуючі цитати й згадки про Крим – на це вказав депутат Нового фламандського альянсу (N-VA) Петер де Роовер.

"Ваше резюме у Вікіпедії ретельно почистили, – заявив він. – Серед іншого, 15 липня було видалено наступне "2021: поїздка до Лівану і Росії… До 15.07 ваша поїздка до Криму була поїздкою у "Росію" а не "в Україну".

Сама Лябіб всі ці дні активно демонструє свою європейську та проукраїнську позицію. Сьогодні в її твіттері з'явився запис про ратифікацію Бельгією вступу Фінляндії та Швеції до НАТО, а 18 липня вона написала "ЄС, як і раніше, повністю підтримує Україну, в тому числі в частині озброєнь. Для максимального тиску потрібні ще ефективніші санкції на Росію. Мета: припинення насильства, неприпустимих страждань і грубих порушень прав людини". Словом, все за етикетом і правилами пристойності.

Проблема, однак, лишається. По-перше, її колишні сантименти до Росії навряд чи випаровувались із призначенням, і це може загрожувати інтересам Бельгії та ЄС, не кажучи вже про Україну. По-друге, вона відвідувала Крим із порушенням законодавства України – фізичної можливості в'їхати туди через Чонгар торік у неї просто не було. Тут ми опиняємось перед юридичною колізією. З одного боку, ДПСУ має відмовити їй у в'їзді на територію України. З іншого, вона є головою МЗС дружньої країни-члена ЄС.

Втім, як повідомляють наші джерела в українському дипкорпусі, цілком імовірно, цю дилему вирішувати не доведеться, й міністерська кар'єра Лябіб може виявитись дуже короткою. Що ж, цікаво буде поспостерігати.

    Реклама на dsnews.ua