• USD 39.8
  • EUR 42.4
  • GBP 49.5
Спецпроєкти

Спокійної пенсії не буде? Ердогану доведеться рятувати свою спадщину

Партія влади вперше за 22 роки програла вибори опозиції в Туреччині

Ердоган фото
Реклама на dsnews.ua

Спадщина президента Туреччини Реджепа Таїпа Ердогана як неоосманського реконструктора опинилася під загрозою – внутрішня політика виявилася недостатньо ефективною і його партія помітно заслабла. Цей процес розпочався ще кілька років тому, а саме у 2019 р., тобто під час місцевих виборів. Але місцеві вибори 2024 р. остаточно цементували негативний для Ердогана тренд.

31 березня вперше за 22 роки партія влади програла на виборах, водночас опозиція показала найкращі результати з 1977 р. Цього дня громадяни Туреччини обирали 30 мерів міст-метрополій і 1363 районних керівників, а також більше 22 тис. муніципальних радників і радників на рівні провінцій, старостів районів і т.ін.

За дуже високої явки (майже 80%) опозиційна кемалістська Республіканська народна партія загалом по країні отримала 37,7% голосів, правляча Партія справедливості і розвитку – 35,49%.

І найбільше уваги було прикуто саме до боротьби за великі міста. Опозиції вдалося перемогти на мерських виборах у 36 адмінцентрах 81-ої провінції, з них 14 – це саме мегаполіси на кшталт Анкари, Стамбулу, Анталії, Ізміру, Бурси, тощо. Партія Ердогана має 12 метрополій і 11 міст.

Загалом РПН взяла під контроль великі частини заходу, півночі й півдня країни. При цьому прокурдська Демпартія значно поліпшила свої позиції над частиною Південного Сходу, де проводилися численні рейди правоохоронних органів щодо курдів. Що ж до ПСР, то вона досі домінує у центральних регіонах, але й непогано показала себе теж в районах Південного Сходу, що постраждали від землетрусу 2023 р.

Невивчені уроки

Як уже зазначалося вище, шлях до поразки ПСР почала після дострокових виборів президента 2018 р. (під які Ердоган посилив свої повноваження) торувати у 2019 р., коли опозиція "взяла" Стамбул, Анкару і низку інших великих міст. Спроби якось цьому завадити через сумнівні рішення ЦВК про скасування результатів виборів лише зміцнили позиції переможців від опозиції, зокрема, мера Стамбулу Екрема Імамоглу. Він покращив свій результат на перевиборах з 48,77% до 54,19%, а за разом остаточно поховав кар’єру Біналі Йилдирима, який завдяки поправкам Ердогана, спрямованим на створення президентської республіки, став останнім прем’єр-міністром Туреччини. Принаймні поки що.

Реклама на dsnews.ua

Тлом для тих виборів були як і запит на демократичні зміни, так і на економічні проблеми, яким уряд Ердогана так не зміг дати раду за шість років, і підійшов до виборів з інфляцією на рівні 67% і слабкою лірою.

І тому поразка на виборах була питанням часу. Особливо після того, як партія Ердогана з мінімальною перевагою перемогла на загальних виборах 2023 р., попри те, що він зміг обійти на 5 п.п. свого конкурента Кемаля Киличдароглу. Опозиція по собі зробила висновки і Киличдароглу пішов з посади лідера РНП на користь молодшого – 49-річного — Озгюра Озеля.

Тож зараз перед 70-річним Ердоганом постала серйозна проблема. Ні, не збереження власної влади, адже він раніше вже повідомив, що не балотуватиметься на виборах 2028 р. Хоча це не виключає його бажання зберегти певний вплив на державні процеси після 2028 р. Але в будь-якому випадку для цього йому треба підсилити власну партію і визначитися з наступником, для кого партія була б надійною підтримкою.

Нова зірка

І наступник цей має бути достатньо сильним і переконливим, оскільки в опозиції за кілька останніх електоральних раундів двобою з ПСР вже з’явилися свої впізнавані лідери. Зараз найймовірнішими конкурентами майбутнього протеже Ердогана є Озель і 52-річний мер Стамбулу Екрем Імамоглу.

При цьому на користь Імамоглу свідчить не тільки його вік, але й успіх на виборах 2019 і 2024 р. Це нова зірка турецької політики. І нове обличчя турецької опозиції, яке суттєво підвищує її шанси на перемогу під час президентських виборів 2028 р.

Додамо сюди також неприховані спроби Ердогана та його оточення завадити його перемозі і, звісно ж, кримінальні справи, відкриті проти нього після виборів 2019 р.

Так, його засудили до 2,5 років ув’язнення з образу держслужбовців і ця справа ще перебуває на розгляді апеляційного суду. Плюс у 2023 р. проти Імамоглу було відкрито ще й справу через буцімто фальсифікації тендерів (це 3-7 років ув’язнення).

Що цікаво, так це паралелі між Імамоглу і самим Ердоганом. По-перше, сходження Ердогана до влади теж почалося з мерства у фінансовому серці країни – Стамбулі, де проживає п’ята частина населення країни. По-друге, у 1999 р. Ердоган теж був ненадовго ув’язнений через декламування вірша, що за висновком суду розпалював релігійну ворожнечу.

Втім в іншому Імамоглу й Ердоган – геть відрізняються як політики. Якщо другий робив ставку на консерватизм і ісламізацію Туреччини, то перший належить до адептів світської, демократичної і проєвропейської держави. І подальші можливі спроби влади нівелювати загрозу з боку Імамоглу радше за все зіграють проти Ердогана, бо сприятимуть зростанню рейтингу мера Стамбула.

Попри певну схожість між авторитарними лідерами Ердоганом і Путіним, зокрема в контексті їх політичних амбіцій та методів; попри переслідування впливових опозиціонерів і журналістів (в тому числі за кордоном), у Туреччині дуже сильне і свідоме громадянське суспільство, яке свою позицію доносить і під час виборів, і шляхом акцій протесту через дії влади.

Саме тому, наприклад, Ердоган на виборах 2023 р. отримав у другому турі 52% голосів, а не 87% у першому як Путін під час цьогорічного "шоу", і випередив конкурента лишень на 5%. Партія влади ж того року випередила опозицію на 10%, а не на 40% як "Єдина Росія" у 2021 р (тим більше, що в РФ опозиції де-факто немає). Цього року, знов-таки, партія Ердогана, най і на місцевих виборах, але взагалі програла.

Майбутнє Туреччини

Якою буде ця велика чорноморська країна наступні чотири роки (і тим більше після), має неабияке значення для нас через вельми тісну взаємодію як політичну, так і економічну, і, звісно ж, в оборонному секторі.

Реджеп Таїп Ердоган готується до пенсії і потребує надійного спадкоємця, який продовжив би його справу і міг спиратися на сильну Партію справедливості і розвитку.

Але за підсумками місцевих виборів 2024 р. турецький лідер має за наступні чотири роки відновити позиції партії. І зробити це переконливо, а не з більшим ухилом в переслідування опозиції, що теоретично призведе до протилежного ефекту для нього. Тобто знайти механізми вирішення проблем в економіці з подальшою трансформацією цих здобутків в електоральні бали.

Втім і більше жорсткі репресії все ж не варто виключати. Проте все ж найймовірніше у короткотривалій перспективі Ердоган зосередиться на внутрішніх проблемах, хоча не виключено, що не відмовиться також від спроб мати політичні ґешефти за рахунок якихось зовнішньополітичних надбань. Тобто він продовжить грати в миротворця у російсько-українській війні, наприклад, або ж для Палестини у проксіірансько-ізраїльській. Це раз. Два – продовжить ширити "тюркський світ" Центральну Азію і вплив Анкари загалом – на Південний Кавказ.

Однак маємо зважати на те, що в парадигмі Туреччині без Ердогана у майбутньому, вже за чотири роки, його затятий "друг" Путін, який планує володарювати до скону, не спробує втрутитися у внутрішні справи Туреччини з метою максимально дестабілізувати країну, підкупити еліти (що Кремль робить у Європі) і підготувати підґрунтя для появи такого наступника Ердогана, який би був більш орієнтований на Росію, а не намагався балансувати між нею та союзниками по НАТО. І тим більше, щоб завадити подальшому сходженню на Олімп проєвропейського Екрема Імамодглу, який, наприклад, цілком здатен повернути Туреччину на євроінтеграційний шлях. 

    Реклама на dsnews.ua