• USD 27.3
  • EUR 32.6
  • GBP 38.2
Спецпроєкти

З імперським привітом. Навіщо Байден поступається Ердогану Центральною Азією

З виходом військ США з Афганістану в цьому регіоні, швидше за все, значно посилиться присутність Туреччини

Туреччина посилить присутність своїх військових в Афганістані
Туреччина посилить присутність своїх військових в Афганістані / Getty Images
Реклама на dsnews.ua

Озброєний прикордонний конфлікт між Таджикистаном і Киргизстаном, який стався наприкінці квітня, привернув увагу не тільки світових держав, а й сусідів.

Причому сусідів, скажімо так, які не наділені в форму держави і мають в світі відверто негативну репутацію. Мова про ісламський рух "Талібан" ("Ісламський емірат", як називають себе таліби).

5 червня один із спікерів угруповання, до слова, визнаного терористичним в обох країнах, Забехулло Муджохід несподівано вирішив закликати Душанбе і Бішкек послухати голос розуму і відмовитися від кровопролиття на користь "мирного діалогу".

І, зауважимо, це не перший випадок, коли "Талібан" вирішує дати свою оцінку подіям, що відбуваються в регіоні. До того ж оцінка ця скоріше суперечить інтересам Росії, яка давно підгортає угруповання, ніж їм відповідає.

Наприклад, все той же Муджохід раніше дав зрозуміти, чию позицію "Талібан" розділяє в конфлікті між підтримуваним Туреччиною Азербайджаном і Вірменією, яку, в свою чергу, підтримує Москва, — таліб назвав Нагірний Карабах територією Азербайджану, окупованою Вірменією.

Втім, такого роду заяви не означають, що з виведенням американського контингенту з Афганістану і, отже, зниженням присутності США в регіоні і цій країні, Росія або Китай не посилять "натиск" з метою розширення власних зон впливу в Афганістані.

Ігри "Талібану" в велику політику — це заявка на трансформацію в регіонального гравця.

Реклама на dsnews.ua

Угруповання користується нагодою і відкриває вікно, яке прочинилося завдяки рішенню Вашингтона, максимально широко. Тим самим воно, претендуючи на лідерство в Афганістані, вже пропонує торг всім зацікавленим третім сторонам.

Ми будемо поруч

Так, зараз Сполучені Штати в тісній координації з союзниками по НАТО завершують процес виведення своїх військ з Афганістану, продовжуючи починання попередників. До речі, цим питанням жонглював не тільки Дональд Трамп, а й, наприклад, Барак Обама, і сам Джордж Буш-молодший, який відрядив туди контингент.

Це, однак, не свідчить про намір США повністю забути про цю країну і про регіон в цілому. Насправді Вашингтон активно веде переговори з Пакистаном, який в адміністрації Джо Байдена бачать плацдармом для моніторингу за ситуацією в сусідньому Афганістані.

Радник Білого дому з питань нацбезпеки Джейк Салліван на вчорашньому брифінгу не вдавався в подробиці переговорного процесу з Ісламабадом. І не дав прямої відповіді на питання журналіста, чи розглядають Сполучені Штати Пакистан як можливе місце для бази американських безпілотників, проти чого, до слова, в кінці травня виступили таліби.

Але. Салліван підтвердив: переговори ведуться. І зачіпають вони питання оборони, розвідки і дипломатичних відносин в контексті отримання Штатами можливостей для того, щоб "Афганістан ніколи більше не був базою, звідки "Аль-Каїда", ІГ або будь-яка інша терористична група змогли б атакувати Сполучені Штати".

Так що "Талібан", як би він не рвався в регіональні гравці, не повинен розраховувати на те, що США залишать його без нагляду.

Так само, як і інших впливових гравців в Центральній Азії, до яких відносяться Росія і Китай — два головних тригера у військовій доктрині нинішньої адміністрації.

Байден, як відомо, зараз модифікує американську зовнішню політику, повертаючи в неї ідеологічну складову з метою консолідувати союзників США.

Якщо колись геополітичне протистояння визначалося концепцією "Демократія проти комунізму", то Байден запропонував новий варіант — "Демократія проти автократії".

До останніх відносять в Штатах і Китай, і Росію, і Іран, і Північну Корею. При необхідності список буде розширено.

І цю свою концепцію Байден хоче привезти на саміт США-ЄС, який відбудеться 15 червня в Брюсселі; і під час якого Білий дім розраховує запустити процес трансатлантичного зшивання з делегуванням права Євросоюзу формувати власну оборону.

Ізоляціонізм по-байденівські

Європейський Союз — далеко не єдиний, з ким адміністрація Джозефа Байдена хотіла б поділитися відповідальністю за збереження світового порядку.

Фактично 46-й президент США, який, на перший погляд, є прямою протилежністю 45-го, багато в чому продовжує політику адміністрації Трампа, як той — своїх попередників.

З одного боку, Байден гостро критикував Трампа за те, як той спілкується з союзниками Америки, як руйнує трансатлантичне партнерство, а з іншого боку - він теж реалізує свій варіант політики ізоляціонізму. Нехай і з деякими змінами і доповненнями.

Аналогічно колишній, нинішня адміністрація передає на аутсорсинг своїм союзникам здійснення повноважень якщо не світового поліцейського, то регіонального.

Одним з таких союзників був і залишається президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган. Причому незважаючи на протиріччя і суперечки через покупки російських озброєнь (ЗРК С-400), експансіонізм в Східному Середземномор'ї. Прагматизм, не більше.

Затребуваний Ердоган і в контексті переформатування ситуації в Центральній Азії, де присутність американців буде відчуватися трохи менше.

Сельджукським курсом

Турецький лідер, до слова, і сам не проти "підмінити" США в ЦА. До цього регіону він вже давно проявляє не слабкий інтерес.

Наприклад, в конфлікті між Киргизстаном і Таджикистаном Ердоган став на бік першого.

Так, 3 травня він попередив Душанбе: "військова агресія не повинна повторитися щодо дружнього Киргизстану".

Більш важливим є те, що передав він це попередження через представників МЗС РФ, з якими тоді провів зустріч. Кінцевим же реципієнтом є не Емомалі Рахмон (єдиний зі світових лідерів, який відвідав парад з нагоди 9 травня в Москві), а безпосередньо президент РФ Володимир Путін.

У сферу інтересів Анкари входить не тільки Киргизстан, але і вище згадані Пакистан і Афганістан.

Весною 2019 р. в Стамбулі проходив тристоронній саміт Афганістан-Пакистан-Туреччина, в ході якого, ясна річ, обговорювалися питання зміцнення співпраці між країнами.

І зараз Ердоган не забуває про них. Що важливо, як і у випадку з "заходом", а точніше "поверненням" турок в Африку і на Близький Схід, у Анкари є свій історичний бекграунд. Якщо просування на Захід відбувається під егідою неосманізму, то для Сходу у Анкари припасений вже неосельджукізм.

В ході своєї березневої телефонної розмови з президентом Афганістану Ашрафом Гані турецький лідер сказав: "Ми маємо спільні історичні та культурні цінності". І додав, щоб все розставити на свої місця: "Афганістан завжди займав особливе місце в серці турецького народу. Ця любов почалася з Імперії сельджуків і отримала подальший розвиток після проголошення республіки".

Примітно, що свого часу під контролем сельджуків знаходилися території не тільки сучасного Афганістану, але також Сирії, Палестини, Іраку, Ірану, Азербайджану, Туркменістану, Узбекистану, Киргизстану, Таджикистану.

Як бачимо, губа у турецького лідера далеко не дура.

І вже політичні процеси, які фактично почалися в регіоні, дозволяють Анкарі поширити "м'яку силу" на Центральну Азію.

І Сполучені Штати, як видно, не заперечують.

Той же Джейк Салліван повідомив, що президенти "на полях" саміту НАТО обговорять питання, що стосуються Сирії, Ірану, Нагірного Карабаху, але також "роль, яку Туреччина буде грати в переговорах і дипломатії в Афганістані".

Ердоган вже встиг довести в Сирії, Лівії, на Кавказі, що він особисто для Путіна — міцний горішок і здатний просувати власні інтереси, змушуючи Кремль з цим погоджуватися. Подивимося тепер, чи вийде у Анкари конкурувати в ЦА і з Китаєм.

    Реклама на dsnews.ua