• USD 39.7
  • EUR 43.1
  • GBP 50.4
Спецпроєкти

У пошуках балансу. Які наслідки для України має зустріч Сі із Макроном

Сі і Макрон у Парижі говорили про дві війни – про торгівельну й російську агресію проти України

макрон та сі
Фото з відкритих джерел
Реклама на dsnews.ua

Лідер КНР Сі Цзіньпін прибув до Європи вперше за п’ять років. За цей час світ змінився кардинально: спершу пережив пандемію вірусу китайського походження Covid-19, а потім побачив повномасштабне вторгнення Росії до України, а також напад на Ізраїль сил, які мають підтримку Ірану.

Ті правила й принципи, що діяли у 2019 р., зусиллями Росії, Ірану, а також інших членів нової "осі зла", які сповідують ревізіонізм і реваншизм (почасти з абсолютно штучним підґрунтям), значною мірою деактуалізовано. За активної участі Китаю, який, хоч і лишається в тіні, доклався до створення цієї осі, баланс сил у світі зазнав змін. І зрозуміло, що відомий своїми амбіціями Сі Цзіньпін прагне поліпшити свої позиції у новій геополітичній системі координат.

Втім, як не парадоксально, найбільша війна в Європі з часів Другої світової водночас і слугує його інтересам, і певним чином стоїть на заваді планам Пекіну посунути США з першого місця; оскільки вона попри низку проблем все ж консолідувала трансатлантичну спільноту і віддалила Європу від авторитарного постпандемічного Китаю.

Саме тому Сі покладає надії на своє міні-турне до Європи, що включає відвідини Франції, Сербії та Угорщини.

Повага на китайський лад

Одразу невеличкий дисклеймер: візит Сі до Парижу, що розпочався 5 травня, як і дії та заяви президента Емманюеля Макрона не варто оцінювати як суцільну зраду для нас чи шукати в них виключно позитивні моменти. Висока політика – складна матерія.

Зараз обидва лідери намагаються віднайти баланс і максимально використати перемовини у власних інтересах. І ставляться один до одного вкрай серйозно.

Реклама на dsnews.ua

Свідченням цього є власне те, що першою у графіку Сі є саме Франція – одна з тих держав, що мають найбільший вплив на політику Європейського союзу. Зазначимо: друга — Німеччина, канцлер якої Олаф Шольц нещодавно приїздив до Китаю і повернувся ні з чим.

А згодом до Пекіну завітав і держсекретар США Ентоні Блінкен з пропозицією діалогу і, водночас, обіцянкою впровадження санкцій щодо КНР. Тому наразі Сполучені Штати, де у розпалі передвиборча кампанія, не були у порядку денному Сі Цзіньпіна.

Інша справа – Франція, президент якої, з одного боку, теж вельми амбіційний і рішучий, а з іншого, не відмовляється від діалогу. Таким чином лідер Китаю демонстративно визнав лідерство Макрона в Європі.

І задекларував спершу у своїй статті для Le Figaro, а згодом і особисто, під час зустрічі із Макроном, зацікавленість у посилення співпраці між Китаєм і Францією зі спільного напрацювання механізмів впливу на безпекову систему (зокрема в контексті економічних зв’язків) у багатополярному світі, де Пекін, звісно ж, бачить себе однією з домінуючих сторін і з перспективою виходу на тотальну домінацію у найближчі десятиліття.

До Франції Сі їхав з наміром демонструвати прагнення стабілізації відносин, але, зрозуміло, не в якості прохача. Про це опосередковано свідчить невеличкий протокольний трюк Сі під час його прибуття до Єлисейського палацу. Зазвичай Макрон як гостинний, але впевнений у собі господар чекає на високоповажного гостя, що крокує через внутрішній двір від воріт до ганку, де вони дружньо потискають руки або навіть обіймаються. Макрон полюбляє так демонструвати свою приязність, проте Сі уникає подібного панібратства. І окрім того, лідер КНР навпаки змусив Макрона йти йому на зустріч і вже разом вони піднялися сходами.

Дві війни. Війна російська

Щодо президента Франції, то він аналогічно влаштував теплий прийом, однак разом з президенткою Єврокомісії Урсулою фон дер Ляєн також просували свій порядок денний.

По-перше, одна з тем перемовин – розв’язана Росією війна проти України, в якій Китай, най і намагається це завуалювати, але все ж підтримує саме агресора. І при цьому Пекін з оглядом на Тайвань регулярно декларує необхідність поваги до суверенітету і територіальної цілісності інших держав.

І Сполучені Штати, і Європейський Союз неодноразово закликали Китай припинити підтримку Росії і навпаки натиснути на Путіна, аби той припинив війну. Штати навіть днями впровадили санкції щодо китайських компаній, залучених у процес закупівлі зброї Москвою.

Сі вперто продовжив називати війну "українською кризою", "джерелом", "стороною" або "учасником" якої КНР, буцімто, не є. Втім лідер Китаю за підсумками перемовин, як пише Le Monde, пообіцяв "утриматися від продажу Росії будь-якої зброї", а закликав "усі сторони" (і Україну, і Росію, і Ізраїль, і проіранських бойовиків) до перемир’я на час Олімпіади у Франції.

З іншого боку, Сі Цзіньпін по суті відмовився підтримати напередодні відповідного саміту у Швейцарії українську "формулу миру" своїм новим-старим закликом до всіх сторін "відновити діалог, поступово зміцнити взаємну довіру" і провести мирну конференцію за участі Росії "задля справедливого обговорення всіх мирних ініціатив". Які "мирні ініціативи" пропонує Москва – то для нас секрет Полішинеля.

Дві війни. Війна торгівельна

Обіцянки Сі, звісно, не варто вважати гарантією того, що Китай дійсно припинить підтримувати Росію. Проте звернемо увагу на його коментар щодо санкцій. Він, зокрема, сказав: "Ми виступаємо проти використання кризи в Україні для очорнення третіх країн і перекладання відповідальності, а також для провокування нової холодної війни".

Обурення Сі свідчить про те, що і впровадженні, і гіпотетичні нові санкції справді можуть спричинити шкоду Китаю. І Пекін воліє цього уникнути. Ілюструє це, наприклад, помітне обмеження китайськими банками (а до купи фінустановами з Туреччини та ОАЕ) транзакцій з РФ.

Уникнути Китай хоче також і торгівельної війни з Євросоюзом, що вже майорить на обрії. І яка теж була однією з ключових тем для перемовин між Сі і Макроном і фон дер Ляєн.

Задачу донести до Сі позицію Європи у цьому питанні на себе взяла безпосередньо президентка Єврокомісії. Йшлося про надто субсидовану урядом КНР китайську продукцію у галузях виробництва електромобілів, сталі і "зеленій енергетиці" (вітро-, сонячна енергетика, тощо; а також про сильний пресинг цим же урядом іноземних, зокрема європейських компаній у Китаї, де їм все важче і важче конкурувати з місцевими підприємствами. 

В умовах кризи в китайській економіці, коли попит значно знижується, продовження масової підтримки урядом КНР власного виробництва посилює експансію на зовнішні ринки, чим підриває торгівельний баланс і шкодить економіці інших країн.

Саме тому фон дер Ляєн прямо заявила Сі, що Брюссель готовий діяти більш жорстко задля захисту економіки ЄС, що не здатна "поглинути надлишок виробництва Китаю".

У пошуках балансу

Це є батіг, який вона і Макрон демонстративно поклали на стіл перемовин перед китайським авторитарним лідером.

Однак президент Франції як і у 2023 р., коли під час візиту до Китаю відмовився втручатися у потенційну війну між КНР і Тайванем, разом з тим досі прагне стати своєрідним посередником між Вашингтоном і Пекіном – віднайти більш-менш життєздатний баланс у відносинах між ними. І при цьому збільшити геополітичну вагу і ЄС, і Франції зокрема, адже "від нашої здатності розвивати відносини з Китаєм у збалансований спосіб" залежить "майбутнє нашого континенту".

Тому на додачу до батога ймовірної торгівельної війни Макрон додав підписані 18 угод в авіаційній галузі, аграрному секторі, гуманітарній і екологічній сферах, а також з метою сприяти співпраці малих і середніх підприємств.

Що навряд потішить Сполучені Штати, адже Франція – це не Сербія й Угорщина, міньйони КНР в Європі, візит Сі до яких і схожі міжурядові угоди є лише додатковим бонусом і цементування впливу Пекіну на ці дві країни.

Певне поліпшення у відносинах між Францією і Китаєм містить в собі ймовірну шкоду вже для відносин між Францією і США. І це вже відповідає інтересам КНР. Звідси, до речі, і позитивна оцінка Сі щодо ініціативи стратегічної автономії від США, яку активно і давно просуває Макрон. Сі вбачає це як можливість вбити клин між Вашингтоном і Парижем.

Це зворотній бік політики президента П’ятої Республіки з пошуку вищезгаданого балансу з Китаєм.

І почасти схожу політику Макрон, до речі, провадить щодо Росії. Звісно, в геть іншій тональності і все ж з позиції сили, коли, наприклад, заявляє про ймовірну появу в Україні французьких військ. Але водночас він запевняє Кремль в тому, що не ставить собі за мету повалення його режиму.

До того ж Франція стала однією з шести країн Європи, які відправили своїх представників на інавгурацію Путіна.

Схоже, що Макрон досі залишає на кілька сантиметрів причиненим вікно для Путіна щодо припинення війни проти України. І, мовляв, хай Путін собі задовольняє своє его до скону на троні в Росії, аби тільки виплатив репарації Україні. 

    Реклама на dsnews.ua