• USD 39.6
  • EUR 42.3
  • GBP 49.1
Спецпроєкти

Падіння ОДКБ. Навіщо Путіну війна між Таджикистаном та Киргизстаном

Кремлю нема чого протиставити впливу Китаю і Туреччини в Центральній Азії, що вислизає з його рук.

Реклама на dsnews.ua

16 вересня ранкова канонада розбудила людей не лише в Україні, а й у Киргизстані. Збройні сили Таджикистану, влада якого ініціатором зіткнень назвала, звісно ж, киргизів, розпочали обстріл прикордонних застав Киргизстану стрілецькою зброєю та важкими озброєннями, зокрема реактивними системами залпового вогню.

Як повідомляється, збройні зіткнення, що супроводжувалися масштабною дезінформаційною кампанією в соцмережах у Киргизстані, спостерігалися по всьому периметру загального кордону, що становить близько 900 км.

І йдеться не лише про обстріли прикордонних пунктів, варто зауважити. Так, війська Таджикистану зайняли, наприклад, школу в селі Достук Баткенської області, неподалік таджицького міста Худжанд, і вже вивісили свій прапор.

Хоча, безперечно, основна увага зараз прикута до Баткена, аеропорт та околиці якого – цивільна інфраструктура, за повідомленням Kloop, зазнали обстрілів з боку Таджикистану.

Бішкек оголосив евакуацію в прикордонних районах, а з Баткена через перевал Боз-Адир і узбецький анклав Сох потягся струмочок автомобілів, які до болю нагадують ті, які ми бачили в Україні наприкінці лютого.

Важливо зауважити, що далеко не на всіх територіях було проведено демаркацію кордону, тому є спірні ділянки, які кожна сторона вважає своїми.

Це, своєю чергою, провокувало постійні проблеми з транскордонними переміщеннями цих територіях, включаючи, наприклад, випас худоби. Плюс ще одна точка напруги – доступ до такого цінного у цих краях ресурсу як вода. Душанбе ще більше погіршив ситуацію з водою рішенням розширити електрифікацію країни за рахунок будівництва гребель та ГЕС (Рогунська ГЕС, зокрема), внаслідок чого приплив води до Киргизстану значно зменшився.

Реклама на dsnews.ua

Ще одна точка напруги – етнічне питання. Справа в тому, що в прикордонних районах того ж таки Киргизстану проживає чимала таджицька діаспора, що вже служить для режиму Емомалі Рахмона аргументом на користь рішення провести певні територіальні "трансформації" на свою користь.

Плюс важливо відзначити і наявність у Киргизстані анклавів як таджицьких (Ворух), так і узбецьких (Сох, Чон-Гара, Шахімардан). Ворух знаходиться на території Баткенської області західної частини Киргизстану. І, мабуть, у Душанбе не проти позбавити його статусу анклаву, враховуючи масштаб збройних зіткнень на кордоні.

Всі ці фактори, як і низка інших, які зазначимо нижче, зумовили перманентну кризу у відносинах, що виплескувалась раніше в не настільки масштабні прикордонні сутички. З часом вони ставали дедалі жорсткішими, тому, на жаль, те, що почалося 16 вересня, тобто те, що дуже схоже на інтервенцію, мало статися рано чи пізно.

Щодо інших факторів, які послужили каталізатором збройних зіткнень, то тут слід зазначити таке:

  1. Незважаючи на те, що Москва намагається підтримувати свою політико-культурно-пропагандистську присутність на високому рівні в обох країнах, все ж таки Бішкек останнім часом (а після вторгнення в Україну — все більш енергійно) прагне дистанціюватися від токсичного, який виявився слабким і неспроможним, режиму Володимира Путіна
  2. Водночас президент Таджикистану Емомалі Рахмон – напевно один з останніх світових лідерів, який згоден міцно тиснути руку Путіну (і точно єдиний, хто відвідав парад перемоги минулого року), поряд із самопроголошеним президентом Білорусі Олександром Лукашенком, розраховуючи на свою дещицю нафтодоларового російського. щастя. Та й тут важливо згадати інформацію про переговори між Москвою і Душанбе про купівлю боєприпасів зі складів Таджикистану, що просочилася в ЗМІ, для відправки в Україну. Тож хто і з ким, і чого хоче – вже, в принципі, зрозуміло.

Далі. Місцеві жителі, громадяни Таджикистану, констатували, що їхні збройні сили стали виглядати значно кращими — тобто отримали сучасне екіпірування.

А наприкінці жовтня 2021 р. під приводом підготовки до потенційного вторгнення талібів, у яких, щоправда, сил для такого вторгнення і не вистачає, на полігоні "Харб Майдон", за 25 км від кордону з Афганістаном, пройшли таджицько-російські навчання за участю близько 200-230 тис. осіб.

Інтервенції "Талібану", з яким Москва після приходу угруповання до влади, послідовно зміцнює політичні та економічні відносини, так і не відбулося. Тому можна дійти невтішного висновку, що вона й не планувалася, а була лише ширмою для підготовки військ вторгнення вже самого Таджикистану. Аналогічну ситуацію ми спостерігали в Білорусі, де останні роки білоруси та росіяни на регулярній основі ганяли місцевими полігонами.

У липні до Душанбе з візитом прибув Путін. Формально – для участі в саміті Каспійської п'ятірки, але порядок денний його зустрічі з Рахмоном був напрочуд порожнім. Що дає підстави припустити: реальна тема переговорів так і залишилася за зачиненими дверима.

І виявилася вона вже, мабуть, 16 вересня. Вже коли слабкість Росії та її армії стала очевидною усьому світу, а свої зони впливу на Південному Кавказі та в Центральній Азії (згадаймо ще демарш Казахстану, незважаючи на "порятунок" його від протестів силами ОДКБ) Кремля почали стрімко зменшуватися в розмірах – аж до повного зникнення в найближчому майбутньому.

Сама по собі ОДКБ, яка є військово-політичною проекцією сили РФ на Кавказі та ЦА, продемонструвала свою повну марність. У той час як Росія, яка на неї спирається, так і не змогла стати "третейським суддею" для регіону. За фактом, вже ніхто більше не бачить Москву гарантом безпеки і порядку, а тому Путін так і не зумів переконати членів ОДКБ приєднатися до його війни проти України.

Сумнівно й те, що Росія надасть Таджикистану військову підтримку, якщо його війська почнуть зазнавати поразки у протистоянні з Киргизстаном. Прецеденти вже є – недавня війна між Азербайджаном та Вірменією.

Відповідно Центральна Азія, зокрема Киргизстан і Таджикистан, шукатимуть альтернативних гарантів безпеки – тих, хто справді буде готовий допомагати.

Для Киргизстану ними можуть стати Казахстан та Китай. Можливо в "обрізаній" формі, щоб не втратити політичну незалежність.

Для Таджикистану – це Туреччина, яка останні кілька років активно заходить до Центральної Азії, вибудовуючи свій тюркський світ, і яка вже довела у Лівії та Нагірному Карабаху готовність захищати союзників, у тому числі від росіян.

Як може відповісти Росія, що з кожним днем слабшає? Єдина дієва зброя в її арсеналі з огляду на технологічний голод і фінансові катаклізми — це провокування конфліктів. Відповідно в ЦА вже скоро можуть інтенсифікуватися дестабілізаційні процеси, що дозволяють Росії, якщо не запропонувати "допомогу" в їхньому дозволі в обмін на збереження впливу, то принаймні привести свої жертви в хаос і зупинити їхнє зближення з Китаєм і Туреччиною.

Паралельно Кремль проводитиме інформаційні кампанії, меседж яких буде наступним: Росія все ще сильна, проте її гіпотетичний крах може спровокувати глобальний катаклізм, у тому числі й у Центральній Азії.

Навіть якщо розпад РФ станеться, катаклізму не станеться. Розпад ще не стався, а країни, які Москва відносила до своєї зони впливу, вже адаптуються та зміцнюють відносини з Китаєм та Туреччиною.

    Реклама на dsnews.ua