Государство

Навіщо земляки підставили Президента

«Вуличні бої» у Вінниці з димовими шашками, штурханиною та захопленням приміщення облради – провокація, спрямована особисто проти Порошенка

Фото: vinnitsa.info

Довго переповідати баталії біля і в Вінницькій обласній раді сенсу немає. Суть подій наступна: активісти прийшли захистити голову облради Сергія Свитка, якого депутатський корпус планував відсторонити. Депутати, зрозумівши, що у повітрі запахло паленою гумою, від своєї затії відмовилися. І на цьому мало б все завершитися, якби не бажання радикально налаштованого натовпу повторити події 25 січня, коли вінничани також брали штурмом будівлю обласної влади. Але у січні була інша ситуація, тоді вінничани, черкащани, полтавчани, захоплюючи приміщення обласних рад, відкривали в регіонах другий фронт проти бандитського режиму Януковича. Чим допомагали київському Майдану. Нині ж радикальні дії активістів наштовхують на думку, що цей штурм був спланований і проплачений тими силами, які розгойдують ситуацію в країні.

Вінниця була обрана не просто так, це мала батьківщина Петра Порошенка. Повідомлення про безлади в цьому місті стали подіями дня на всіх російських інформаційних ресурсах. Власне, саме для них все і робилося. Інакше б не було петард, вибитих шибок, сміттєвого бачка, якого приперли до зали засідань і поставили саме під державними символами, не було б нападок на бійців батальйону "Вінниця". А вимога відставки голови ОДА Анатолія Олійника, очільника МВС та обласного прокурора - це стандартний набір для подібного дійства. Яке можуть віднині інспірувати й в інших обласних центрах. За принципом доміно: якщо навіть на батьківщині Президента люди вийшли, то і ми можемо...

Замовники штурму мали на меті публічно принизити бійців, показати, що "атошники" тепер як "беркута", проти майдану. Мовляв, не довіряйте їм, вони - на боці влади

Події у Вінниці викликали й інші питання. По-перше, на "манеже - все те же". Знову ми бачимо розбишак під прапорами "Свободи". Як було в останній день роботи старого парламенту. Тоді "свободівці" казали, що вони до бешкету стосунку не мають, але їм ніхто не повірив. Далі були бійки на столичних Осокорках і під Палацом "Україна", де відзначився Ігор Мірошниченко. Як казав один кіногерой: "меня терзают смутные сомнения". Таке враження, що хлопці з партії Тягнибока чи то гроші бійками і провокаціями заробляють, чи то безуспішно намагаються повернути собі імідж Робін Гудів. В решті-решт маємо хуліганів, які щоразу забезпечують гарну картинку для кремлівського Кисельова.

По-друге, під каміння і петарди активістів потрапили бійці батальйону "Вінниця", які повернулися із зони АТО. Ініціаторам бійки це було дуже важливо. Ставлення громадян до учасників АТО особливе. Тому замовники штурму мали на меті публічно принизити бійців, показати, що "атошники" тепер як "беркута", проти майдану. Мовляв, не довіряйте їм, вони - на боці влади.  

По-третє, ми знову зіткнулися з використанням символів революції для розбірок між можновладцями. Так було у Києві, коли залишенців з Майдану фрахтували політики й бізнесмени для якихось акцій під телекартинку або рейдерських розбірок, як було у серпні з рестораном грузинської кухні на бульварі Шевченка. І ось бачимо: знову одні беруть на горло інших, доводячи, що вони - "майданівці", а хто проти них - вороги.

І, останнє. П'ята колонна спить і бачить свій реванш. У цих людей багато грошей, вистачить оплатити послуги "бунтівників". Вони за допомогою своїх газеток та сайтів накручують ситуацію, кажуть, що у нас все погано і буде ще гірше. Як мантру повторюють "страйк", "майдан-3". Скільки під час вінницьких подій було справжніх активістів, а скільки проплачених провокаторів? Як писали місцеві ЗМІ, яким вдалося поспілкуватися з мітингувальниками, ті навіть не могли точно сказати, хто такі Свитко чи Олійник, і хто з них "наш", а кому треба кричати "ганьба".