Мир

Чому нам не варто радіти єреванському майдану

Події у Вірменії дуже схожі на наш Майдан. Проте мають значні відмінності як у своїх причинах, так і в можливих наслідках

По-перше, варто розуміти, що у Вірменії немає проєвропейських політиків. Там існує опозиція президентові Сержу Саргсяну, проте вона не менш проросійська, аніж влада. Тому в разі повалення Саргсяна кардинально нічого не зміниться. Вірменія вкрай залежна від Росії й економічно (приблизно 80% економіки країни) й геополітично. Москва, по суті, давно грає роль гаранта миру як у Карабаху, так і гаранта ненападу на Вірменію з боку її сусідів-мусульман. Тому революція в Єревані більш нагадує події річної давнини в Абхазії. Там народні протести закінчилися втечею президента Анкваба, після цього активно підключилася Росія, під контролем якої знаходиться і влада Абхазії, і опозиція. Тому в Сухумі все швидко стишилося, були проведені нові президентські вибори, на яких переміг один із лідерів протестів Рауль Хаджимба. Тобто, шило поміняли на мило. Минулої осені в столиці Вірменії вже були багатотисячні мітинги. Вони проходили під гаслом "Ми не за Майдан, але його альтернативою не може бути застій".

По-друге, причини протестів в Україні й Вірменії абсолютно різні. Український Євромайдан збирався, аби за допомогою тиску громадянського суспільства на Януковича примусити його підписати угоду про асоціацію є ЄС. Подальші події вилилися у вимоги відставки самого Януковича, але київський Майдан від початку вимагав від влади курсу на Європу, а не в бік Москви. Тут же причина акцій - зростання тарифів і цін. Про жодні геополітичні моменти не йдеться. Якщо Саргсян пообіцяє знизити тарифи, не виключено, що акція протесту закінчиться.

Київський Майдан від початку вимагав від влади курсу на Європу, а не в бік Москви. Тут же причина акцій - зростання тарифів і цін. Про жодні геополітичні моменти не йдеться

По-третє, нашим гарячим головам зовсім недоречно їхати до Єревана на допомогу повсталим вірменам. Солідаризуватися з ними можна і з Києва. Не варто давати в руки Путіна докази "експорту революції". Російська пропаганда і так створила міф про те що "кольорові" революції експортуються Америкою задля ослаблення геополітичного впливу Росії. Вірмени самі розберуться, як діяти. Все одно після цих подій у бік Європи ця країна не піде, а своїми вояжами до Вірменії наші можуть лише нашкодити. Чи, може, хтось думає, що в разі, коли переляканий майданом Саргсян звернеться по допомогу до Путіна, той не перекине до Єревана "ввічливий" спецназ? Вірменія нещодавно увійшла до путінського євразійського економічного простору. Це для Кремля означає, що Єреван тепер васал Москви. І щоб він не перестав бути васалом, Путін ні перед чим не зупиниться.

По-четверте, необхідно враховувати фактор Нагірного Карабаху. Ситуація там вибухонебезпечна і подіями у столиці Вірменії можуть скористатися як Азербайджан, так і Росія. Революція послабляє позиції президента, що відбивається на моральному духові вірменської армії, яка боронить Карабах. Владний безлад в Єревані може бути використаний Баку для блискавичної операції в Карабаху. Але цілком імовірно, що спровокувати війну там може і Росія. Їй необхідно швидко консолідувати вірмен навколо зовнішньої небезпеки, аби вони відмовилися майданити. Тож варто уважно спостерігати не лише за подіями в столиці Вірменії, але й в регіонів в цілому. Чужа війна, навіть якщо вона відволікатиме увагу Росії від подій на сході України, це не велика радість.

По-п'яте, за єреванським майданом уважно дивляться й інші друзі Путіна по ЄврАзЕс - Назарбаєв, Лукашенко, Атамбаєв. Їхня поведінка залежить від того, слабко чи сильно себе поведе Росія щодо подій у Вірменії. Якщо там скинуть Саргсяна, і Путін це проковтне, подібний розвиток подій стане поганим сигналом для цієї трійці. Тому що вони ставлять знак рівності між проросійським курсом своїх держав і своєю владною недоторканістю. Якщо ж Саргсян впаде, сенсу їм гратися у путінські євразійські забавки більш немає. Все одно Кремль нездатний гарантувати стабільного правління. Але й допустити у себе майдани вони не можуть. Тому режими в Казахстані, Киргизстані й Білорусі будуть ще більше сповзати в бік диктатур.