Більше, ніж експорт. Як Росія насправді заправляє воєнну машину нафтовими грошима: розрахунки

Кожен стрибок цін на нафту перетворюється на мільярди доларів для федерального бюджету Росії. Але гроші на війну дає не лише експорт, а складна система податку на видобуток. Розбираємось, як кожні +$10 до ціни фінансують агресію

Держава-агресор фактично сидить не на експортних надходженнях, а на податковому потоці, безпосередньо пов’язаному зі світовими котируваннями нафти

Коли нафта різко дорожчає, в публічному просторі з’являються десятки оцінок того, скільки на цьому "заробляє Росія". Після нападу США та Ізраїлю на Іран таких підрахунків безліч. Проте, на мою думку, більшість із них методологічно хибні. Типовий підхід — помножити експорт (5–7 млн барелів на добу) на приріст ціни — описує лише валютну виручку компаній, але мало пояснює, що відбувається з російським бюджетом. А війна проти України фінансується саме з бюджету.

Реальна фіскальна модель Росії доволі складна працює інакше. Податки прив’язані не до експорту, а до видобутку. Ключовий елемент нафтових доходів бюджету РФ — податок на видобуток корисних копалин (налог на добычу полезных ископаемых, НДПИ). Він нараховується на кожен барель видобутої нафти і залежить від трьох параметрів:

  • світової ціни (сорту Urals),
  • курсу рубля,
  • системи коригувальних коефіцієнтів (Кц).

Саме тому Федеральна податкова служба щомісяця публікує ці показники: середню ціну Urals, курс долара і значення коефіцієнтів для розрахунку НДПИ, НДД та акцизів. Критично важливо: ціна застосовується до всього обсягу видобутку, який становить близько 9,3 млн бар./добу, а не лише до експортних потоків (5–7 млн бар./добу).

Окрім НДПИ, держава отримує додаткові надходження через:

  • НДД (податок на додатковий дохід) — фактично податок на ренту/прибуток родовищ,
  • акцизи та інші пов’язані платежі,
  • частково — залишки експортного мита (після "податкового маневру" їхня роль зменшилася).

Скільки дає один барель для бюджету Росії

Якщо спростити складну систему податків до рівня одного бареля, отримаємо наочну картину.

За ціни Urals 100 $/бар.:

• НДПИ приносить приблизно $25–35,

• НДД — ще $10–20,

• інші платежі — $3–7,

• демпфер зменшує ефект приблизно на $5–15.

У підсумку бюджет отримує близько $35–45 з кожного бареля, тобто від третини до половини його вартості.

Це означає, що держава фактично "сидить" не на експортній виручці, а на податковому потоці, який прямо прив’язаний до світових котирувань.

Скільки Росія вже заробила на ціновому шоку

Якщо взяти період з 28 лютого по 19 березня, ціна нафти зросла приблизно з $56 до понад $103. Але важливо враховувати не пікове значення, а середній рівень за період. Отже, середнє перевищення ціни над базою становить приблизно + 5–30 $/бар. З урахуванням того, що бюджет вилучає близько 55–60% приросту ціни через податкову систему, отримуємо:

  • додатковий дохід з бареля: $14–17,
  • обсяг видобутку: 9,3 млн бар./день,
  • щоденний ефект: $130–150 млн.

За приблизно 20 днів це дає: $2,5–3 млрд додаткових доходів для бюджету РФ, які вже отримані.

І це лише ефект ціни, без зміни обсягів експорту чи видобутку.

Сценарії ринку і додаткові бюджетні доходи агресора

Якщо ціна утримується на підвищеному рівні протягом місяця, ефект масштабується до зовсім інших величин.

Відштовхуючись від бюджетної бази (59 $/барр.), отримуємо:

  • 100 $/бар. → $6–7 млрд на місяць
  • 120 $/бар. → $9–10 млрд
  • 150 $/бар. → $14+ млрд

А це вже співмірно з місячними військовими витратами Росії ($16,6 млрд, за оцінками Служби зовнішньої розвідки України).

Сьогоднішня ситуація на ринку нафти визначається не фундаментальним балансом попиту і пропозиції, а геополітикою.

Аналітики виділяють три сценарії:

  1. Базовий (деескалація): 70–80 $/бар.
  2. Поточний (обмежені перебої): 100 $/бар.
  3. Стрес-сценарій (тривале порушення постачань через Ормуз): $120—150 $/бар. і вище.

Саме останній сценарій є критичним для розуміння російських доходів. Бо бюджет РФ реагує не на середньорічну ціну, а на короткі періоди пікових значень.

Водночас навіть ці оцінки є спрощенням. У розрахунках використовується ціна Urals як базова, бо саме цей сорт є основою російського нафтового експорту і податкової системи. Однак фактично Росія видобуває і продає кілька сортів нафти з різними характеристиками та цінами. Окрім Urals, це, зокрема, Siberian Light (легка, низькосірчиста нафта з вищою ціною), ESPO (сорт, що експортується до Азії через трубопровід "Східний Сибір — Тихий океан" і традиційно торгується з премією), Sokol (сахалінська легка нафта високої якості) та ARCO (арктичний сорт із Прирозломного родовища). Хоча їхня частка в загальному видобутку менша, ніж у Urals, ці марки часто продаються з премією до нього.

Це означає, що фактична податкова база може бути навіть ширшою, ніж показують розрахунки на основі одного бенчмарку, а отже, й реальні доходи бюджету РФ у періоди високих цін можуть бути дещо вищими за базові оцінки.

Тож проблема для нас полягає не лише в тому, що Росія продовжує експортувати нафту. А й у тому, що її податкова система побудована таким чином, що кожен стрибок світових цін автоматично конвертується в додаткові бюджетні доходи.

Інакше кажучи, кожні +$10 до ціни нафти — це мільярди доларів, які через НДПИ та інші механізми потрапляють безпосередньо до бюджету РФ. Саме тому короткі геополітичні шоки на ринку нафти мають непропорційно великий ефект не лише для енергетики, а й для фінансування загарбницької війни.