Зміна для Соловйова. Як Лукашенко Путіна зіщулитися змусив

Путін боїться власного оточення – як намірів, так і вірусів – значно більше, ніж Лукашенка. Тому пускає його на мінімальну і навіть інтимну дистанцію, аж до асоціацій чи то з "Титаніком", чи то з "Блакитною устрицею" – і жодних тобі фрейдистських столів.

Точніше, Лукашенка він не боїться зовсім, сприймаючи його як придуркуватого, але вірного пса: він, звісно, може зробити дрібну шкоду — капець там згризти або помочитися на килим, злегка вкусити, коли сварять — та загалом користі від нього більше, ніж шкоди. Гавкає часом недоладно і безперервно – зате справно та голосно.

Але на вчорашній зустрічі Лукашенко перевершив сам себе. Настільки, що навіть цікаво: це в нього саме прогресує чи є наслідком експерименту з медикаментозного сторі-телінгу. Зрештою, антигуманність такого досвіду, що впадає у вічі, насправді може виявитися турботою про населення підсанкційних територій. Це солов'я, як відомо, байками не годують, а Соловйов ними годує цілком успішно. Та тільки Соловйов трохи вибився з грошей і впав у тугу за озерами Італії (а може, поцікавився, нарешті, долею найвідомішого штурмовика Третього Рейху). Ото ж Лукашенко і нагодився.

Тим більше, що байку він розповів дуже цікаву.

По-перше, Збройні Сили України настільки круті, безбашені та агресивні, що були готові напасти одночасно і на "однонародні республіки" на Донбасі, і на війська, що зосередилися для навчань на території Білорусії (шанс стати Білоруссю, як відомо, вона ще не використала). Але чомусь обмежилися обстрілами. Таким чином Лукашенко фактично визнав, що київські стратеги опанували складне мистецтво планування синхронних стратегічних операцій на двох фронтах одразу. Шкода, якщо російські телеканали не помітять це визнання.

По-друге, Союзна Держава була змушена завдати превентивного удару за лічені години до того, як командувач жовто-блакитними нацистами єврей наказав почати загальний наступ. Цей момент, мабуть, настільки важливий, що його слід задокументувати всім. Просто через оонівське визначення агресії від 1974 року. Серед іншого там – у Ст. 2 — міститься наступний пасаж: "застосування збройної сили державою першою на порушення Статуту є prima facie свідченням акту агресії". Тож є визнання від першої особи. Яке необхідно зберегти для Гаазького (хоча значно правильніше – для Другого Нюрнберзького) трибуналу.

По-третє, Білорусь рятує Чорнобильську АЕС. Очевидно, ратуючи за долі недорозвиненого людства, поки що українські супермени ("а їм не треба") займаються іншими справами. Мабуть, це щось на кшталт дистанційного ментального контролю над екіпажами російських бомбардувальників, їхньої дезорієнтації та примусу до ударів по мирних білоруських вьосках. ВСУ продемонстрували цей скіл на прикордонному селі Копані якраз під час зустрічі союзних государів. Втім, цей кричущий факт придушення розумової діяльності російських військовослужбовців кимось іншим, крім їхнього начальства, офіційно заперечується.

По-четверте, іноземні найманці пробираються до ЧАЕС уздовж білоруського кордону, журиться Лукашенко. Тут, щоправда, два питання – з якого боку і чиї найманці. Якщо це з Росії йдуть ті самі 16 тисяч арабів, яких Шойгу намайнив у Сирії, то це, очевидно, нова хвиля мігрантів, які впевнені, що в Європі краще, ніж на врятованій російськими військами батьківщини – навіть у статусі військовополонених. Тому заважати їм все ж не треба – краще проявити гуманізм. Інакше на шляху до свободи вони можуть і перерізати комунікації російських військ, і піти на прорив угруповання в Білорусії. І таки змусити Захід розпочати гуманітарну інтервенцію.

Хоча цілком можливо, що ОлександрРигорич трохи наплутав із цифрами, і найманці – цілком справжні вагнерівці, що служать дахом для спецназу ГРУ ГШ ЗС РФ – "і що вони хочуть у Чорнобилі зробити, нам ще доведеться з вами розгадати". Враховуючи заокруглені очі ВолодимВолодимировича, його співрозмовник явно бовкнув зайве. І це можна зрозуміти: Володимирович був не в захваті від заяви, що він не може обрати прийнятний варіант рімейку глейвіцької операції "Консерви" в декораціях ЧАЕС. А обирати, напевно, треба. Невже дарма просив ОлександрРигорича засідання ОДКБ скликати?

В одному, щоправда, білоруський диктатор зовсім випадково не збрехав: "Люди потихеньку починають розуміти, що є що і за ким стоїть правда". А правда така, що за допомогою Лукашенка Путін не тільки втягує Білорусь у м'ясорубку війни проти України, а й створює передумови для того, щоб вона перекинулася на країни Європи. А як вирішальний аргумент готує акт ядерного шантажу, що перетікає в ядерний тероризм.

Що ж, у кожного х...йлофюрера повинен бути свій п..здуче.