• USD 29.3
  • EUR 30.7
  • GBP 36.3
Спецпроєкти

Ведмідь проти дикобраза. Як Захід Путіна до Хусейна прирівняв

Завдяки потужній інформаційній кампанії спроби виправдати Росію чи заперечити її плани викликають однозначний осуд: просто погляньте на Німеччину, якій тепер доводиться виправдовуватись

Володимир Путін
Володимир Путін / Getty Images
Реклама на dsnews.ua

Міркування з приводу нинішнього para bellum. Відповіді на певні питання без претензій на істину

1. Колись Колін Пауелл з трибуни ООН показав невеличку пробірку — і режиму Саддама Хусейна більше не вдалося довести, що він не має агресивних намірів. Внаслідок нинішнього наративу "Путін готується до нападу на Україну" агресивність Росії мусять визнати навіть її приятелі та симпатики — ніяких "громадянських війн на Україні", ніякого "права народу Криму/Донбасу на самовизначення" і тому подібних дурниць. Ба більше, спроби виправдати Росію чи заперечити її плани викликають однозначний осуд: просто погляньте на Німеччину, якій тепер доводиться виправдовуватись. Ризикну порівняти це з рухом #MeToo: позиція, відмінна від мейнстриму, стигматизується на визначенням і одразу. Іншими словами, "Британський світ" поглиблює ізоляцію РФ, і, як (підозрюю, неохоче) визнали в МЗС Франції забезпечує єдність Заходу.

2. Як учора визнав на "Свободі слова" Олексій Резніков, Україна отримала (і ще отримає) те, про що могла хіба мріяти — це, наголошу, стосується і озброєнь, і комплексу рішень, які забезпечують стійкість держави в цілому. Тож сюжет "ведмідь проти дикобраза" стає дедалі реалістичнішим.

3. Цю гру, щоправда, дещо псує українське керівництво, яке то "не фіксує приготувань до вторгнення", то закликає "зберігати спокій". Зрештою, тут усе зрозуміло: паніка загрожує державі більше, ніж зовнішня агресія, а відтак загрожує й її керівництву.

4. Росія, схоже, не очікувала такої ефективної іформаційно-психологічної операції проти себе, та вирішила грати тими картами, які їй здали ("уж лучше грешным быть, чем грешным слыть") — з тим, щоб отримати хоч щось корисне в цій ситуації. "Ультиматум НАТО" — це, власне, всі хотєлки одразу, які просто не можуть бути виконані, але цього й не треба. Це сильна переговорна позиція, з якої можна починати торг.

5. Другий елемент цього торгу — накачка військами та боєприпасами ОРДЛО, ініціатива з визнанням "народних республік" (імовірно ж — у "конституційних" кордонах Донецької та Луганської областей) — і, відповідно, потенційний casus belli для "визвольної війни".

6. Рухи довкола Нормандського формату та їх політичний (і, що важливіше — медійний) супровід вказують на намагання всіх сторін прийти до нового еквілібріуму, тобто нової рівноваги ad hoc — до наступної точки дестабілізації.

Реклама на dsnews.ua

7. Таким чином, велика війна бачиться радше наслідком випадкового збігу обставин (як Перша Світова) — але є нюанс, про нього нижче. Однак варіант із "розігрівом" війни на Донбасі виглядає цілком можливим — причому насамперед через внутрішньоросійські чинники: Путіну не можна показувати, що він "втрачає хватку". Припускаю, що в Білому домі це розуміють і готові (або були готові) змиритися з таким способом "зберегти лице" (тож обмовка Байдена про "minor incursion" могла бути спричинена цим розумінням). Однак головна властивість медіакампаній: той, хто її запустив, вже не зможе порушити основного наративу — звідси підвищення градусу заяв.

8. Обціяний нюанс: щодо випадкового збігу — це, звісно, спрощення. Річ у тім, що, як і у випадку з ПСВ, зараз може спрацювати принцип храповика — і тепер уже не прагнення й розрахунки, а події почнуть диктувати логіку гравцям. Тобто за певних обставин ескалація стане безальтернативним варіантом виходу з ситуації, бо Кремль уже просто не зможе здати назад — і Вашингтону з Лондоном теж доведеться підняти ставки.

    Реклама на dsnews.ua