• USD 41.5
  • EUR 45.2
  • GBP 53.6
Спецпроєкти

"Китайська мрія" Сі Цзіньпіна. Як Пекін хоче творити спільну долю людства

"Новий тип міжнародних відносин" і "спільнота спільної долі" людства", запропоновані Сі Цзіньпіном, не викликають довіри з боку світового співтовариства через побоювання китайського гегемонізму

Китай, Гонконг
Getty Images
Реклама на dsnews.ua

"Ділова столиця" представляє дослідження "Чого Хоче Китай? Чи може Пекін зупинити війну в Україні", підготовлене політологічним центром "ДС". Про те, яким Пекін бачить "китайський світ", читайте у матеріалі "Чого хоче Китай? Погляд з Пекіна на китайський світ".

Сучасна зовнішня політика Китаю керується принципами "сінцзіньпінізма" — ідеями Сі Цзіньпіна про соціалізм з китайською специфікою нової епохи. Фактично, ці ідеї є продовженням марксизму-ленінізму, маоїзму, теорії Ден Сяопіна, концепції трьох представництв Цзян Цземіня, наукового погляду на розвиток Ху Цзіньтао — ключових концепцій, на яких Комуністична партія Китаю десятиліттями будувала зовнішню політику.

"Спільнота спільної долі людства"

За допомогою соціалізму з китайською специфікою нової епохи, який позиціонується як ідеологічна інструкція для Комуністичної партії та для кожного китайця, Сі Цзіньпін прагне трансформувати Китай. При цьому Сі Цзіньпін прагне перетворити не лише внутрішню політичну та соціальну структуру Китаю, але й змінити парадигму міжнародних відносин, у якій для Китаю відводиться нове, особливе місце.

Ключовим концептом у цьому контексті є "спільнота спільної долі людства", який міцно увійшов до політичного лексикону КНР на початку XXI ст. Саме Сі Цзіньпін запропонував розширене тлумачення цього поняття та надав міжнародне звучання ідеї, висунутій спочатку Ху Цзіньтао ще у 2007 р. На XVII зʼїзді Комуністичної партії Китаю під час виступу він заявив, що "1,3 мільярда співвітчизників на материку та 23 мільйони співвітчизників на Тайвані є спільнотою зі спільним майбутнім, пов’язаною кров’ю". Сі Цзіньпін трансформував цей термін, охопивши усе людство, і концепція набула нинішньої конфігурації — спільноти єдиної долі людства. Сьогодні нерідко можна зустріти ще одне доповнення щодо періоду дії концепції — "у нову епоху". Саме в такому формулюванні концепція була представлена Сі Цзіньпіном у 2013 році.

Фактично, Сі Цзіньпін трансформував та удосконалив надбання попередників. Фундаментальною основною "спільноти спільної долі людства" є принципи мирного співіснування, запропоновані у 1950-х роках Чжоу Ельлаєм, першим премʼєр-міністром Державної ради КНР. Ці принципи передбачали взаємну повагу до територіальної цілісності та суверенітету один одного, взаємну неагресію, взаємне невтручання у внутрішні справи один одного, рівність і співробітництво на взаємну вигоду, мирне співіснування. Пізніше ці принципи були включені до преамбули китайсько-індійської угоди 1954 року, так званої Панчшильської угоди, офіційно — Угоди про торгівлю та зносини між регіоном Тибету Китаю та Індією, яка була підписана Китаєм та Індією в Пекіні 29 квітня 1954 року. Премʼєр-міністр Індії Джавахарлал Неру заявив, що "якби ці принципи були визнані у взаєминах усіх країн, то навряд чи взагалі був би можливий якийсь конфлікт і тим більше війна". В подальшому китайські лідери підтверджували прихильність саме цим пʼяти принципам як основоположним у зовнішній політиці держави.

Концепція Сі Цзіньпіна про "спільну долю" ґрунтується на конфуціанському понятті гармонії: сучасна світова спільнота постає як різноманітна єдність із багатою історією та культурою, різними національними характерами, які водночас наповнюють світ протиріччями та конфліктами. Через це виникає необхідність урегулювання різноманітних конфліктів та тертя шляхом міжцивілізаційного діалогу.

Реклама на dsnews.ua

Витоки концепції "спільноти єдиної долі людства" можна виявити в традиційній культурі Стародавнього Китаю, яка, крім іншого, характеризується великою різноманітністю філософських шкіл і течій, які значно впливають на формування китайської політики в той чи інший період розвитку країни. Серед різноманіття навчань особливу історичну роль відіграло конфуціанство. Саме навколо конфуціанських соціально-політичних норм сформувався суспільний та державний устрій Китаю. Одним із ключових понять конфуціанства, яке має прямий стосунок до концепції "спільноти єдиної долі людства", є поняття гармонії (和). У класичній книзі конфуціанської естетики "Ліцзі" ("Книга ритуалів") є відомий вислів "прагнення до єднання при збереженні відмінностей", що означає визнання культурних відмінностей, індивідуальності, унікальних характеристик та цінностей різних націй, регіонів та культур на основі взаєморозуміння. Характерною рисою сучасного світоустрою також є різноманітність цивілізацій, які неможливо розділити на добрі та погані: ідея "спільноти єдиною долею людства" визнає різноманітність і різні цивілізаційні та культурні спільноти, сприяє їхньому діалогу, обміну та гармонійному співіснуванню. Сучасний світ — це єдність протиріч, які покликана гармонізувати концепція "спільноти єдиної долі людства". Спільна співпраця у майбутньому всіх країн і народів може вирішити низку проблем і просувати привабливий імідж Китаю як відповідальної держави, відкрити цінність китайської "гармонії", а "гармонія — найвища цінність".

Велика роль у концепції "спільноти єдиної долі людства" відводиться ідеї про виняткову роль Китайської Народної Республіки як країни, що просуває ідею мирного розвитку, міжнародного співробітництва та "гармонічного світу", а також наступниці китайських традиційних ідеалів і цінностей, що несуть користь усьому світовому співтовариству. Відмінні один від одного норми та інститути, взаємодіючи через процес гармонізації, інтегруються у новому синтезі. Тим не менш, хоча багато країн сприймають китайську концепцію світопорядку з інтересом та оптимізмом, вбачаючи у ній можливість для багатополярного світу, існують і побоювання щодо потенційного китайського гегемонізму.

Сі Цзіньпін, однак, пішов набагато далі, ніж попередники. У 2015 р. у доповіді на сесії Генасамблеї ООН він зробив заяву про "нову" зовнішню політику КНР. Сі Цзіньпін наголосив, що "політика великої держави з китайською специфікою спрямована на забезпечення багатополярності у відносинах між народами та державами". Водночас у своєму зверненні Сі озвучив заклик будувати міжнародні відносини "нового типу, ядром яких могли б стати співпраця та взаємний виграш". При цьому передумовою для побудови спільноти є встановлення "нового типу міжнародних відносин", який підтримує, а не загрожує національному відродженню Китаю. Ця фраза відображає прагнення до трансформації міжнародного середовища, в якому Китай має бути якщо не однозначним лідером, то однією з держав-лідерів: "Рух до багатополярного світу та зростання ринків, що розвиваються, і країн, що розвиваються, є непереборною тенденцією історії. Як говорить стародавнє китайське прислів’я: "Найбільший ідеал — це створити світ, який справді буде спільний для всіх". Мир, розвиток, рівність, справедливість, демократія та свобода є загальними цінностями всього людства та високими цілями Організації Об’єднаних Націй…Ми повинні побудувати новий тип міжнародних відносин із взаємовигідною співпрацею та створити спільноту спільного майбутнього для людства. Ми повинні будувати партнерські відносини, в яких країни ставляться одна до одної як рівні, ведуть взаємні консультації та виявляють взаєморозуміння. Ми повинні бути відданими багатосторонності та відкидати однополярність. Ми повинні шукати взаємовигідних результатів для всіх".

Tianxia та окраїни варварів

Концепт "спільної долі людства", як і "новий тип міжнародних відносин", багато в чому базується на баченні tianxia. У стародавньому та імперському Китаї tianxia позначало землі, географічний простір і територію, божественно призначені китайському суверену за універсальними та чітко визначеними принципами світопорядку. У центрі цього географічного простору, власне, суверен та китайський двір, а в інших концентричних колах — інші чиновники, звичайні піддані, держави-данники, і, нарешті, окраїни варварів. Таким чином, tianxia — сіноцентрична модель світового порядку. Перевага китайської культури та мови дозволила стародавньому Китаю позиціонувати державу-цивілізацію, що перевершує інші. Стародавній Китай, який завдяки культурним досягненням є найбільш цивілізованою державою, а відтак, найбільш здатною керувати, оточений периферією, варварами. Tianxia, однак, складається з ядра та периферії, є ієрархічною моделлю, що демонструє асиметричний статус між стародавнім Китаєм та навколишніми державами. На практиці стародавньому Китаю вдалося зберегти гармонійні стосунки з периферіями завдяки конфуціанству та системі данини. Tianxia не має географічних обмежень і може розширюватися шляхом культурної асиміляції, коли периферії адаптуються до китайської культури. Конфуціанство ж наголошує на інклюзивності та гармонії, заохочуючи до збереження культурних відмінностей і взаємодію з іншими культурами. Точніше кажучи, думки конфуціанців про гармонію включають гармонію між небом і людьми, гармонійне ціле, гармонію в різноманітності і доброзичливе правління, але не "правління силою".

У китайській системі данини в стародавні часі країни були зобов’язані регулярно надсилати данину для розвитку економічних відносин із Середнім царством. У результаті економічні відносини між стародавнім Китаєм і периферією були асиметричними, навіть якщо обидві сторони користувалися взаємною вигодою в торгівлі. Натомість периферійні країни мали політичну автономію та безпекові гарантії від стародавнього Китаю від зовнішніх загроз. Практика периферії платити данину була визнанням культурного та економічного домінування Стародавнього Китаю у регіоні, яке також конвертувалось у легітимність китайського імператора всередині країни. Відтак, трибутарна система стародавнього Китаю користувалася вищим статусом у світі без територіальної експансії.

Tianxia в сучасному світі передбачає нову китайську гегемонію шляхом пожвавлення ієрархічних дипломатичних та економічних відносин між Китаєм та іншими країнами. Neo-Tianxia пропонує модель ідеального світоустрою, у якому весь світ — одне ціле. Водночас Китай позиціонується як член цієї єдиної гармонійної спільноти нарівні з іншими країнами. Відносини всередині Neo-Tianxia регулюються правилами, які будуються взаємно членами на основі консультацій, компромісів і взаємної довіри.

Однак, завдяки зростаючим економічним можливостям, будучи другою за величиною економікою в світі, Китай дедалі більше вдається до маніпулювання економічними ресурсами для впливу на міжнародні відносини. Китай використовує підхід батога і пряника, пропонуючи винагороду за економічну лібералізацію, та покарання за економічні санкції, щоб спонукати до бажаної політики з боку інших країн.

Tianxia та Neo-Tianxia базується на китайській винятковості, на вірі у велич китайської цивілізації. Це також передбачає перевагу китайської політичної та економічної системи, яка є альтернативою західній ліберальній демократичній системі та її власним уявленням про процвітання, розвиток і потенціал.

"Велике відродження китайської нації"

Усвідомлення китайської винятковості, не тільки в культурному, але й в політичному, економічному, фундаментально-цивілізаційному вимірах, мотивувало Сі Цзіньпіна до імплементації "китайської мрії" — "велике відродження китайської нації". В історії сучасного Китаю ідея національного відродження використовувалася багатьма лідерами — від Чан Кайші до Ху Цзінтао — для мобілізації населення на шляху революційних перетворень чи проведення реформ.

Як і у випадку з концепцією "спільної долі людства", Сі Цзіньпін запропонував нове формулювання ідеологічної концепції, яка по суті є продовженням досить старих та апробованих на практиці суспільно-політичних ідей. З моменту вступу на посаду Сі Цзіньпін у листопаді 2012 року почав просувати концепцію "китайської мрії", яка найповніше була ним сформульована на 1-й сесії Всекитайських зборів народних представників КНР 12 скликання у 2013 році: здійснювати відродження, де слово "відродження" покликане підкреслити головне завдання партії – відновлення колишнього становища та слави Китаю, а не побудова комунізму. Ключовим завданням "китайської мрії" є повернення до колишньої величі, а не новий стан, що дозволить остаточно подолати негативні наслідки так званого "століття національного приниження", яке тривало з початку Першої опіумної війни (1839-1842) і до кінця китайсько-японської війни в 1945 році.

Для відродження колишньої китайської величі необхідно позбутися залишків приниження від західного та японського імперіалізму, щоб повернути Китай до його природного стану могутності серединної держави світу, що і стане досягненням "китайської мрії". Таким чином, на відміну від "американської мрії", яка повʼязана із захистом індивідуального, "китайська мрія" передбачає захист прав колективних, державних. При цьому для втілення в життя "китайської мрії" (для створення сильної та багатої держави, досягнення національного відродження, народного щастя) необхідно неухильно дотримуватися шляхів соціалізму з китайською специфікою, продовжувати політику реформ та відкритості.

"Китайська мрія" Сі Цзіньпіна представляє його як лідера, який вірить в ефективний, дисциплінований, заможний і могутній Китай, який керується чеснотами китайської цивілізації під моральним і доброчесним керівництвом КПК, і прагне належного Китаю місця у світі. Це може говорити про формування нової епохи у китайському державному управлінні, лейтмотивом якої, ймовірно, стане відхід від принципів колективного управління країною та концентрація влади у руках Голови. У такій системі державного устрою глава держави, який керується ідеями "китайської мрії" (яка є лише певними рамками, здатними вмістити широкий спектр різних підходів до майбутнього розвитку країни) відіграє роль "арбітра", який регулює діяльність уряду, що вже і буде наповнювати концепцію реальним змістом. На сьогоднішній день в Китаї справді спостерігаються серйозні соціально-економічні виклики. Серед них — значне соціальне розшарування населення (як між багатими та бідними, так і між регіонами, особливо помітне при порівнянні східного і західного Китаю), періодичні вибухи невдоволення серед національних меншин, серйозні екологічні та гуманітарні проблеми (перенаселеність, безробіття, нестача чистої питної води, серйозне забруднення повітря у великих містах тощо). Це ще більше підштовхує китайське керівництво до зміни економічної та внутрішньополітичної стратегії для переходу до інтенсивної інноваційної моделі розвитку. В рамках концепції "китайської мрії" ці фактори також враховуються, а однією з її цілей можна назвати запобігання поділу китайського суспільства, що має забезпечити голова держави.

"Китайська мрія" Сі Цзіньпіна, відтак, ознаменувала зміну парадигми державного управління та зовнішньої політики Китаю. Зовнішньополітична модель китайської держави, згідно з концептуальними документами КНР та КПК, передбачає досягнення Китаєм домінуючих геополітичних позицій, насамперед на Євразійському континенті. Досягнення цієї мети передбачає зосередження зусиль за рядом основних напрямів. По-перше, це формування під своєю егідою структур загальноєвразійської системи безпеки. Китай для вирішення цього геополітичного завдання намагатиметься об'єднати низку провідних і економічно розвинених країн Євразії, що динамічно розвиваються, навколо КНР. Китайське керівництво прагнутиме створити стратегічне політичне та економічне партнерство, що включає Російську Федерацію, Ісламську республіку Іран, Республіку Казахстан, Ісламську Республіку Пакистан. По-друге, використання потенціалу міжнародної регіональної організації — Шанхайської організації співробітництва (ШОС). У рамках ШОС Китай зайняв одну з провідних позицій, що дозволяє йому впливати на політику низки країн Центральної Азії. Такий стан забезпечує КНР можливість досягнення домінуючого становища на Євразійському континенті. Крім того, це дозволяє Китаю для забезпечення власної економічної та військової безпеки поряд з використанням наявних ресурсів та військ (сил) активно задіяти відповідні структури та можливості ШОС.

Нова архітектура безпеки

Голова КНР Сі Цзіньпін уперше виклав нове бачення азійської регіональної архітектури безпеки у своєму виступі у 2014 році на Нараді з взаємодії та заходів довіри в Азії (СІСА — Conference on Interaction and Confidence-Building Measures in Asia), паназійської організації з безпеки. Сі стверджував, що "народи Азії повинні керувати справами Азії, вирішувати проблеми Азії та підтримувати безпеку Азії". Слова Сі Цзіньпіна стали сигналом про більш рішучі та цілеспрямовані зусилля Пекіна щодо зміни інституційної основи Індо-Тихоокеанського регіонального порядку. Амбіції Китаю спрямовані на те, щоб створити архітектуру безпеки, яка була б ексклюзивно "азійською", вільною від альянсів за участю позарегіональних гравців, більшою мірою орієнтованою на проблеми внутрішньорегіональної безпеки. Пекін стикається з низкою перешкод на шляху до досягнення своїх цілей, включаючи нездатність переконати азійські держави в тому, що Китай може бути гарантом безпеки і заслуговує на довіру. Крім цього, Китаю заважає інституційна стійкість існуючих структур, таких як АСЕАН, та негативна реакція на експансіоністську політику в акваторіях Південно- та Східно-Китайського морів. Ще однією перешкодою для Пекіна на шляху до реалізації поставленої мети є американська присутність у регіоні та існуючі двосторонні альянси регіональних держав із США. Проте Китай намагається створювати альтернативу існуючій регіональній конʼюнктурі, яка б послабила позиції США, та пробує інтенсифікувати саме паназійську інтеграцію. Відтак, мета Пекіна полягає в тому, що "нова концепція азійської безпеки" — це не формальна система спілок, а скоріше сплетення тіснішої мережі існуючих інтеграційних утворень та їх підпорядкування бажаним стратегічним цілям Пекіна. Однак це ставить у непросте становище менш впливові регіональні країни, які опиняються перед вибором США чи КНР. При тому, що для більшості азійських держав Китай є найбільшим, а часом найважливішим торговельно-економічним партнером. Для просування своєї концепції КНР ініціювала створення регіонального форуму — Форум Сяншань, чи Сяншанський діалог (Xiangshan Forum), інклюзивно-азійського майданчика для обговорення питань безпеки та оборони. Певною мірою його можна розглядати як альтернативу sino-friendly Діалогу Шангрі-Ла. Нова азійська концепція безпеки передбачає поступове нівелювання існуючого порядку та архітектури безпеки, в якій США є провідною державою. Цілі Пекіна в галузі економіки та безпеки при цьому переплітаються. Китай має намір конвертувати свій економічний вплив у вплив на питання регіональної безпеки, що, звичайно, призведе до зміцнення Китаю як глобальної держави. Робота Китаю в рамках ініціативи "Один пояс, один шлях" та Азіатського банку інфраструктурних інвестицій (АБІІ) спрямована на економічну експансію Китаю, але економічні ініціативи — це не самоціль, а шлях розвитку азіа-центричної системи безпеки, в якій Пекін претендує на роль лідера.

До концепції нової азійської безпеки органічно вплітаються Глобальна безпекова ініціатива (Global Security Initiative (GSI), Глобальна цивілізаційна ініціатива (Global Civilization Initiative (GCI) та Глобальна ініціатива розвитку (Global Development Initiative (GDI), які є втіленням концепту "спільної долі людства". Глобальна безпекова ініціатива була запропонована Сі Цзіньпінем у 2022 році на Боаоському Азійському форумі. Офіційно ініціатива має на меті "захищати принцип неподільної безпеки, побудувати збалансовану, ефективну та стійку архітектуру безпеки та протистояти розбудові національної безпеки за рахунок безпеки в інших країнах". Ініціатива включає шість пунктів: 1) спільна, всеосяжна, кооперативна та стійка безпека; 2) повага до суверенітету та територіальної цілісності всіх країн; 3) дотримання мети та принципів Статуту ООН; 4) серйозне ставлення до проблем безпеки всіх країн; 5) мирне вирішення суперечок між країнами шляхом діалогу; 6) підтримання безпеки як у традиційних, так і в нетрадиційних сферах. З іншого боку, Ініціатива та цілі КНР можуть викликати сумнів у регіональних держав, зокрема тих, з якими Китай має територіальні суперечки у Південно-Китайському морі, акваторію якого продовжує активно мілітаризувати.

Глобальна цивілізаційна ініціатива пропагує повагу до різноманітності цивілізацій, загальних цінностей людства, важливості як традицій, так і інновацій, інклюзивності між цивілізаціями, а також міжнародних культурних обмінів і співпраці між людьми. Ініціатива є спробою теоретизувати засади світопорядку, альтернативного порядку, заснованого на правилах. Сутність спроби полягає у запереченні переваги одних цивілізацій, зокрема, західних, над іншими.

Глобальна ініціатива розвитку зводиться до стійкого економічного розвитку та скорочення нерівності між країнами і регіонами. Ініціатива спрямована на сприяння економічному зростанню, інноваціям і технічному прогресу, а також на вирішення глобальних проблем, таких як бідність, нерівність та екологічні виклики. Врешті-решт, саме на тому, аби очолити світову боротьбу проти бідності, голоду, нерівності, тероризму та інших екзистенційні важливих проблем, наголошує Китай. 

Однак "новий тип міжнародних відносин" і "спільнота спільної долі" людства", запропоновані Сі Цзіньпіном, є розпливчастими, неконкретними поняттями, які не викликають довіри з боку світового співтовариства через побоювання китайського гегемонізму. Розвиток розглянутих концепцій має на меті запропонувати світові унікальну модель світопорядку з китайською специфікою, альтернативну західним теоретичним ідеям. Проте, щоб досягти справжнього впливу на міжнародній арені, Китай має подолати скептицизм і забезпечити прозорість та конкретність своїх ініціатив. Лише через демонстрацію доброчесності та готовності до взаємної співпраці ці концепції можуть здобути широку підтримку та стати реальним інструментом для формування гармонійного і справедливого світового порядку.

    Реклама на dsnews.ua