Зарплата в доларах. Якими будуть нові схеми обману працівників
З нагоди новорічних і різдвяних свят "ДС" згадує найбільш резонансні тексти минулого року. Цей матеріал був опублікований 12 липня 2019-го.
Дедоларизація і жадібність роботодавців
За повідомленнями Національного банку України, рівень доларизації української економіки знизився до 40%, хоча ще зовсім недавно перевищував 50%. Виходячи з оцінок регулятора, допустимий рівень для нашої країни не повинен перевищувати 20%. Феномен опори на долар виник не вчора, а став результатом кількох глибоких курсових обвалів гривні: 1998, 2008 і 2014-2015 рр. Починаючи з лихих 1990-х, наша економіка набувала яскраво виражений бивалютный характер. Особливо токсична дане явище проявлялося в період девальвації гривні: коли ціни на базові активи та заощадження населення формуються значною мірою в доларах, завжди знайдеться той, хто заплатить за жаданий "зелений" будь-яку ціну. Як кажуть аналітики, у бівалютного економіки немає курсового дна.
Досвід азіатських і африканських країн, що пережили масштабні інфляційні і девальваційні процеси, також свідчить про те, що доларизація економіки є похідною від цих токсичних процесів. Те ж саме характерно і для України: значна частина цін на основні базові активи у вигляді нерухомості та землі фіксується в доларах. До твердої валюти прив'язані і ціни на сирі продукти, що котируються на світових сировинних ринках. Поняття імпортного паритету стало ключовим при формуванні державної тарифної політики. Так, з допомогою цінової моделі "Роттердам+", українська теплова енергетика отримала можливість закладати в тариф на електроенергію вартість імпортного вугілля з урахуванням логістики і так званих "коефіцієнтів зольності". Що стосується цін на природний газ, то методика їх регулювання також спиралася на цінові параметри німецьких газових хабів.
Єдиний фактор виробництва, який поки ніяк не корелював з курсом долара, - це зарплата простих українців. Точніше сказати, ця кореляція була дуже умовною. Як показує практика, реальні трудові доходи населення досить повільно підтягувалися до втраченого внаслідок девальвації рівня.
Наприклад, пік валютного еквівалента середньої зарплати одного штатного працівника в Україні, за даними Держстату, був досягнутий в 2013 р. і склав $410 в місяць. В 2015-му-за девальвації гривні більш ніж у три рази даний показник знизився вдвічі - до $192 і на такому ж рівні знаходився весь наступний рік. Лише в 2017-2018 роках відбулося поступальний відновлення зазначеного вище індикатора: він виріс до $389 і майже зрівнявся з рівнем п'ятирічної давності.
Це говорить про те, що трудові доходи населення є універсальним інструментом перерозподілу суспільних доходів всередині країни на користь роботодавців, які з допомогою дисконтування валютного еквіваленту зарплат своїх найманих працівників зберігають необхідний рівень рентабельності, який визначають виходячи з переважно доларової складової, а не гривневої. Як наслідок, в Україні один з найнижчих коефіцієнтів перерозподілу фонду оплати праці через ВВП (трудові доходи - близько 1,5 трлн грн, а ВВП - 3,5 трлн грн) - трохи більше 42%, в той час як у розвинених країнах цей структурний маяк знаходиться на рівні 70-80%.
Наймані працівники, по суті, стають заручниками своїх роботодавців, адже розмір індексації зарплати лише дуже умовно залежить від стану ринку праці та в основному визначається доброю волею господаря бізнесу. На практиці він підвищує зарплату своїм працівникам лише тоді, коли ті починають просто збігати від нього якщо не в Польщу, то до більш щедрим конкурентам.
При цьому на ринку праці немає навіть самих примітивних інструментів для диверсифікації валютних ризиків хоча б з допомогою підписання трудових контрактів з фіксацією валютного еквіваленту посадового окладу. Точніше, такі спроби робилися, але всі вони закінчувалися тим, що роботодавець просто не виконував взяті на себе зобов'язання, а можливості для судового оскарження у постраждалої сторони були практично нульові. Адже згідно чинного законодавства єдиним засобом платежу на території України є гривня, і внутрішні контрактні ціни, включаючи і розмір зарплати як ціни на найману працю, повинні визначатися в ній же. Виключення робилося лише для договорів зовнішньоекономічної діяльності, а стосовно нашої теми - щодо трудових контрактів іноземних фахівців.
Касацією за гривні
І ось колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду винесла революційне рішення по справі 761/21776/16-ц. Відтепер сторони мають право визначати розмір зарплати у гривні, вказуючи еквівалент в іноземній валюті. На думку суддів, це не суперечить нормам Цивільного кодексу України, згідно з яким "законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання на всій території України, є грошова одиниця України - гривня" і "іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом". Адже відповідно до положення даного законодавчого акту, хоч грошове зобов'язання має бути виконане у нацвалюті, але в тому випадку, якщо сторони визначили валютний еквівалент, обумовлена сума виплачується виходячи з офіційного курсу на день платежу" (статті 192 і 533 ЦКУ). Тобто платити зарплату в будь-якому випадку потрібно в гривні, а ось розраховувати її розмір можна і виходячи з курсу гривні до долара або іншій вільно конвертованій валюті. До речі, сам прецедент виник унаслідок того, що заступнику директора однієї іноземної компанії, яка торгує в Україні харчовими добавками, не виплатили еквівалент зарплати в розмірі 7 872 євро і 05 євроцентів.
Відтепер будь-який українець, укладаючи трудовий контракт, може ініціювати фіксацію валютного еквівалента своєї зарплати в іноземній валюті згідно з офіційним курсом НБУ. Враховуючи ментальну доларизацію свідомості наших громадян, дана опція стане дуже популярною, особливо серед тих професій, які користуються попитом на європейському ринку праці.
Зниження рівня доларизації банківської системи пов'язано не з тим, що українці повірили в гривню, а виключно з диспаритетом рівня процентних ставок за гривневими і валютними депозитами. Перші приносять 14-15% річних, а другі - лише кілька відсотків, то є зовсім не важко розрахувати своп-курс, при якому прибутковість гривневих депозитів поступиться валютним: при сьогоднішньому обмінному курсі 25,5 грн/$ і диспаритет процентних ставок в розмірі 12%, це може статися лише за умови наближення курсу гривні до позначки 29. Тобто насправді зниження доларизації спирається на спекулятивно високу прибутковість гривневих інструментів, але ніяк не пов'язано з фундаментальними факторами довіри населення до своєї валюти. А значить, при інших рівних умовах українці будуть вибирати (якщо є така можливість) валютний еквівалент, хоча більш вигідно було б робити ставку на індексацію на показник споживчої інфляції. Незважаючи на поступове уповільнення інфляційних процесів у 2018 р. гривня зміцнювалася, хоча середньорічна інфляція становила понад 10%, а в попередні роки і якщо девальвувала, то не глибше, ніж на динаміку зміни індексу споживчих цін (крім періоду 2014-2015 рр..). При оцінці тимчасового лага останніх трьох років прив'язка до показника інфляції однозначно вигідніше, якщо мова не йде про довгостроковий контракт на п'ять і більше років, який може "вмістити" чергову кризу. Нинішня модель індексації зарплат дуже повільно враховує фактор інфляції і в реальності не забезпечує зарплату від цінового знецінення. Так що при бажанні захеджувати від інфляції в трудовий контракт необхідно вносити нову формулу.
А ось роботодавцям, наймаючи у весняно-літній період сезонних працівників, стає вигідно вказувати розмір зарплати в доларах, адже в такому випадку вона може реально не збільшитися, а зменшитися при виплаті в гривнях по поточному курсу. Як відомо, гривня - це сезонна валюта і часто зміцнюється влітку і девальвує взимку. Єдиний спірний момент у даному варіанті: розмір зарплати не може бути зменшений без згоди працівника, і для застосування подібної схеми роботодавцю доведеться брати за три місяці необхідні "розписки-згоди". Загалом, без чергового розгляду в суді даний казус не може бути чітко врегульовано, тому що роботодавцям, які бажають нажитися на річної девальвації гривні, доведеться зіткнутися з новими судовими позовами.
У будь-якому випадку наша економіка поступово позбавляється від екстерналій, тобто транзакцій третіх осіб, які не можуть бути амортизовані ринком. Такий экстерналией в Україні була зарплата і девальвація гривні, адже згідно з роботами нобелівського лауреата Джозефа Стігліца під цим явищем розуміють ситуацію, коли ключові рішення приймає група осіб, вплив вони надають на всіх інших, при цьому більшість не володіє достовірною інформацією і ніяк не може захеджувати свої ризики. Українці, які одержують зарплату в Україні, якраз і знаходяться в стані таких зарплатних "екстерналій", коли Нацбанк своєю політикою сіє на валютному ринку керований хаос, і більшість громадян ніяк не може застрахувати від цього себе і свої доходи: спроба піти в "чорний" долар призводить до втрат трудових доходів влітку, а офіційна фіксація у гривні - до знецінення їх восени і взимку. Тепер в українців є вибір у вигляді офіційної можливості відобразити в трудовому контракті валютний еквівалент своєї зарплати. Але залишається ще з'ясувати, як бути, коли цей еквівалент почне знижуватися в умовах ревальвації нацвалюти. І головне - хотілося б, щоб у бізнесу на всі ці зарплатні моделі вистачило грошей і загальна конкурентоспроможність української економіки не вилетіла при цьому в "зарплатну відомість".
