Бензоколонка просихає. Що за паливна криза загрожує Росії

З подачі російських експертів українські і зарубіжні ЗМІ облетіла новина про виведення в простій 38% потужностей первинної переробки нафти в Росії, переважно через українські повітряні атаки. Паралельно в різних регіонах федерації фіксуються дедалі довші черги за пальним на АЗС. Зрозуміло, що у ворога проблеми. Але наскільки вони серйозні?

Проблеми, замішані на бензині

Важливо одразу наголосити, що коли йдеться про "паливну кризу" в РФ, чи радше її перші прояви, маються на увазі саме проблеми з бензином. Дизпальне там виробляють з великим запасом та експортним потенціалом (що, звісно, не виключає локальних перебоїв і з ним у регіонах, де вражаються потужності). Це пов´язано з конструкцією НПЗ та якісними характеристиками самої сирої нафти.

А от балансувати попит і пропозицію бензину в Росії завжди було значно важче. За останніми доступними даними станом на 2023 р., його виробництво становило 121 тис. т на добу (44 млн т на рік), а внутрішній попит оцінювався в 104 тис. т на добу (38 млн т на рік). Саме тому російський уряд час від часу забороняє експорт бензину, що він і зробив влітку цього року, з посиленням українських атак на НПЗ.

Структура первинної переробки нафти в Росії у 2015–2024 рр.

Математика переробки

Отже, за поширеними у ЗМІ даними російського агентства "Сіала", станом на кінець вересня доступні потужності переробки в Росії оцінюються в 555 тис. на добу, а зупинені — 338 тис. т на добу. Причому 70% простою пов´язують саме з атаками українських безпілотників.

Загалом, як зазначається на сайті "Сіала", російські потужності переробки нафти оцінюються приблизно 900 тис. т на добу і розподіляються за 40 НПЗ.

І на цьому етапі варто підкоректувати розуміння, що означають оприлюднені в ЗМІ обсяги простою нафтопереробки в РФ. Насправді 38% — це сукупна паспортна потужність всіх заводів, що зазнавали атак українських дронів у серпні – вересні, пише дослідник американського центру Carnegie Endowment for International Peace Сергій Вакуленко.

Утім, це не означає, що російський ринок вже втратив цілих 38% пропозиції бензину. З кількох причин.

По-перше, не всі заводи після атак зупинилися повністю (і факт повторних наших ударів по тих самих НПЗ підтверджує це припущення), а отже, не можна "викреслювати" з балансу одразу всі потужності ураженого підприємства. І навіть удари по установці первинної обробки нафти (якщо вона не єдина на НПЗ) не означають пропорційного зменшення виходу готової продукції (на вхід зазвичай подається більше сировини, із запасом).

По-друге, рахувати від загальної встановленої потужності всіх НПЗ некоректно, бо і до масштабних українських атак вони працювали не на повну силу, але задовольняли споживання. Загалом, за доступною інформацією на 2023 р., Росія переробляла 275 млн т на рік, або 753 тыс. т на добу (що на 16% менше за паспортні потужності). Приблизно від цього числа й треба відштовхуватися, якщо ми хочемо відслідкувати зміни саме у ринковій пропозиції.

Загальне споживання всіх нафтопродуктів на внутрішньому ринку в Росії становить 110–120 млн т, тобто це у понад двічі менше, ніж вироблялося до масштабних українських атак. Щоправда, як зазначалося вище, перевиробництво сконцентровано в сегменті дизеля, а от бензину в 2023 р. у Росії виготовляли лише на 16% більше, ніж споживали, тому, за невеликим експортом, він майже увесь йшов на місцеві потреби. До того ж у РФ масово виробляється ще один нафтопродукт — лігроїн (англ. naphtha, рос. "нафта", суміш легких вуглеводнів), який майже весь іде на експорт (передусім у Тайвань — саме ця новина днями збурила український інфопростір). Усе це важливо, розуміти, щоб оцінити вплив простоїв НПЗ на вузьке місце в енергобалансі росіян — виробництво бензину.

З урахуванням усіх вищеназваних даних, поки що йдеться про суттєве, але не 38%-е зменшення виробництва на НПЗ. Буде добре, якщо це -20%. Причому відчутним є саме удар по бензиновій складовій. Якщо прийняти, що для внутрішнього ринку потрібно близько 104 тис. т бензину на добу (як у наведених вище даних за 2023 р.), а виробництво до масованих атак становило 121 тис. т на добу, то виходить, що зниження останнього показника на умовних 20% (внаслідок простоїв на НПЗ в останні місяці) означає дефіцит у 7,2 тис. т на добу, або 7% (за умови чинного закриття імпорту). Це приблизно 216 тис. т за місяць. Відчутно, але поки що не катастрофічно в масштабах Росії. (Тут варто додати, що навіть деякі російські експерти оцінюють дефіцит в 400 тис. т на місяць, але це якщо прийняти, що всі НПЗ, уражені українськими дронами за останні два місяці, повністю припинили виробництво бензину в результаті українських атак.)

Імперія захищається

Утім, Росія має план, як відповісти на виклик. Крім уже реалізованої заборони експорту, там хочуть обнулити мита на імпорт бензину з азійських країн (Китаю, Південної Кореї та Сінгапуру) через далекосхідні пункти пропуску — відповідну новину з посиланням на лист віце-прем´єра Олександра Новака до прем´єра Михайла Мішустіна опублікував "Коммерсат". Уряд також покладається на збільшення поставок бензину з Беларуси. Планується й ще одне рішення: скасувати заборону на використання нафтозаводами монометиланиліну — присадки, яка дозволяє збільшити випуск, але токсично діє на людський організм (включно з підвищенням ризику раку), через що заборонена в більшості країн.

За рахунок усіх цих заходів влада розраховує збільшити пропозицію бензину на внутрішньому ринку на 350 тис. т, і додати ще 100 тис. т дизелю на місяць, або ж близько 11,5 тис. т і 3,3 тис. т на добу відповідно. Якщо це вдасться, то в загалом покриє чинні і навіть майбутні втрати, які, безумовно, будуть. Але не все так просто. Адже ключове слово тут — загалом.

Удари — в серце

Треба зважати, що логістика постачання пального будується, звісно, ж навколо НПЗ, тому вибуття потужностей в певному регіоні європейської частини РФ не можна зразу ж і ефективно перекрити навіть надлишком бензину, скажімо, з Сибіру (якщо цей надлишок там з´явиться після відкриття безмитного імпорту за Азії). Отже, Україні варто фокусуватися більше не на загальних обсягах російської нафтопереробки, а на конкретних містах і територіях, особливо центрах ухвалення рішень і тих, звідки направляється на фронт воєнна техніка. Логічно, що дуже вразливим є Крим, де окупаційній владі вже довелося запровадити жорсткі ліміти на пальне (максимум 20 л бензину на людину, із фіксованими цінами). Надходить інформація про перебої в мережах великих нафтових компаній у Кіровській, Нижньогородській та Костромській областях. Кілометрові черги утворилися навіть на федеральній трасі Москва — Казань.

Отже, повного колапсу з бензином в Росії, найімовірніше, ніколи не трапиться. Але, можливо, цього й не потрібно. Найвизначніші зміни часто відбуваються не тоді, коли ламається одразу вся система, а коли виходять з ладу конкретні складові. Україна може ефективно позбавляти "вогню" серця легкових автомобілів і вантажівок у багатьох регіонах європейської частини РФ. Зрештою бойові дії агресор веде тут, у Європі. Тому серце його воєнної машини також у небезпеці.