Фізичний інтернет проти ракет. Інноваційна модель логістики, що може врятувати український ритейл

Російські удари по логістичній інфраструктурі Києва і багатьох українських регіонів довели, що великий склад — це значно більше, ніж будівля з товаром. Це вузол, від якого може залежати постачання десятків або навіть сотень магазинів: доказ — пусті полиці в багатьох супермаркетих столиці.

Під час атак на початку серпня були пошкоджені логістичні об'єкти великих ритейлерів, зокрема "Епіцентру", Fozzy Group, "Сільпо" та Rozetka в київському регіоні. Загалом в Україні, за підрахунками ЗМІ, з початку липня знищено понад 400 тис. кв. м складів і логістичних комплексів.

Звичайно, український бізнес вже адаптується: перебудовує маршрути, шукає складські площі, розосереджує запаси. Ключове питання: як правильно це робити з огляду на перспективу?

Відповідь може підказати маловідома в Україні, але потенційно революційна концепція, яка виникла задовго до нинішньої війни, — Physical Internet, або Фізичний інтернет. Ми вважаємо, що сьогодні бізнесу саме час придивитися до її інсайтів.

Отже, канадський фахівець з інженерії підприємств та промислової логістики Бенуа Монтрей (Benoit Montreuil)) в дослідженні від 2011 р. запропонував використати метафору цифрового інтернету для переосмислення того, як фізичні товари транспортуються, зберігаються та переміщуються між учасниками ланцюгів постачання. Мета — оптимізувати логістику та зробити її стійкішою до зовнішніх і внутрішніх шоків.

Автор так бачив актуальність роботи: "Існує надзвичайна концентрація операцій у обмеженій кількості централізованих виробничих і розподільчих потужностей, причому перевезення здійснюються вузьким набором маршрутів із високим трафіком. Це робить логістичні мережі та ланцюги постачання дуже багатьох підприємств вразливими до пограбувань і терористичних актів, а також нестійкими перед обличчям природних катастроф і криз попиту".

За 11–15 років після написання цих рядків логістичний терор, на жаль, став звичним для України.

Одразу скажемо, що тут не буде готового рецепту змін, радше — окреслена відповідь на конкретну проблему: як зберегти економічну ефективність великих логістичних центрів і водночас не робити їх єдиною точкою відмови.

Що таке Фізичний інтернет у логістиці

Концепція Монтрея — це спроба зробити з логістикою приблизно те, що свого часу зробив звичайний Інтернет із передачею інформації.

У цифровій мережі повідомлення не передається одним-єдиним шляхом: воно розбивається на пакети даних, кожен має свій "заголовок" з інформацією для ідентифікації та маршрутизації, а далі пакети можуть проходити через різні вузли мережі. У Фізичному інтернеті роль таких пакетів виконують π-контейнери: вони мають стандартизовані розміри та інформаційну "мітку", за якою їх можна ідентифікувати, відстежувати й спрямовувати далі.

Всередині таких контейнерів транспортуються звичайні товари — від продуктів харчування до промислових виробів. Але сам контейнер стає, так би мовити, оболонкою для товару: система має знати, як із ним поводитися — наприклад, чи потребує він температурного режиму, як його захищати та куди спрямовувати. Для цього π-контейнери можуть мати smart tags і датчики, а сама мережа — спеціальні вузли для їх сортування, зберігання та перевантаження.

У розвиненій версії концепції контейнер фактично стає "розумним" і підключеним до цифрової мережі. Товар перестає бути прив'язаним до конкретної вантажівки, складу чи маршруту — він стає фізичним аналогом цифрового пакета, який може переходити від одного сумісного логістичного вузла до іншого.

Менша залежність від великих складів

Гігантські розподільчі центри мають очевидну економічну логіку. Великі обсяги дозволяють автоматизувати сортування, ефективніше використовувати персонал і техніку і концентрувати запаси. Зрештою знижується собівартість обробки одиниці товару. Саме тому сучасний ритейл десятиліттями будував логістику навколо великих регіональних центрів за моделлю hub-and-spoke — центральний хаб і мережа маршрутів до магазинів.

Проблема виникає тоді, коли такий економічно ефективний хаб стає незамінним. Якщо через один об'єкт проходить значна частина товару для регіону, то його знищення може порушити роботу всієї мережі. Що й трапилося в столичному регіоні у серпні.

Саме тут концепція Монтрея пропонує іншу логіку: не обов'язково відмовлятися від великих центрів, але мережа має складатися з більшої кількості сумісних вузлів, між якими можна "перемикати" потоки. У цьому принципова відмінність від простої децентралізації.

Фізичний інтернет не означає, що замість одного великого складу потрібно будувати двадцять малих — автоматизований розподільчий центр (РЦ) цілком може залишатися основним осередком консолідації. Головна зміна полягає у спільному використанні інфраструктури. Тоді у звичайній ситуації товар іде найдешевшим або найшвидшим маршрутом. Але якщо один із вузлів вибуває – система відразу використовує інший.

Спільне використання інфраструктури

Регіональні хаби, транзитні термінали та сортувальні центри можуть належати різним компаніям, проте завдяки єдиним сумісним правилам утворять пул ресурсів, доступний для всіх гравців.

Це означає, що компанії не обов'язково повинні володіти всіма логістичними потужностями, які використовують. Наприклад, ритейлер може мати власний великий РЦ, але в піковий період або після втрати цього об'єкта розмістити частину запасів на майданчиках інших операторів. Звісно, певні домовленості між гравцями ринку в Україні є й зараз. Але в концепції Монтрея така можливість стає системною: склади та розподільчі центри, якщо вони відповідають встановленим вимогам, можуть обслуговувати вантажі багатьох клієнтів. Товар можна динамічно розподіляти між кількома географічно розосередженими вузлами, наближаючи запас до місця попиту.

Сенс відповідної екосистеми не в тому, що всі компанії буквально звозять товари на один спільний склад, а в тому, що інфраструктура стає спільним пулом доступних потужностей. Автор навіть моделює у дослідженні ситуацію, коли чотири компанії замість власних розподільчих центрів використовують десятки відкритих аналогів, доступних багатьом клієнтам. Це дає змогу скорочувати відстань до споживача і швидше перемикати постачання між вузлами.

Стандартизація і контейнери

У концепції Монтрея ключову роль відіграють π-контейнери — стандартизовані модульні вантажні одиниці, які ми описали вище. Ідея полягає в тому, щоб різні вузли могли приймати той самий тип продукції, зберігати її, сортувати, перевантажувати та передавати далі. По суті це продовження логіки, яка свого часу змінила морські перевезення: стандартизований контейнер дозволив значно простіше переміщувати вантаж між судном, залізницею та автомобілем.

Однак потрібно відразу обмовитися, що Україна зможе дійти до цього не відразу. Стандартизація не є дешевим рішенням. Для повноцінного переходу на π-контейнери потрібні не лише нові вантажні одиниці, а й сумісні системи сортування, перевантажувальне обладнання, транспорт, цифрова інфраструктура та мережа вузлів, здатних працювати з цими стандартами. Причому економічний ефект з'являється не тоді, коли один ритейлер купить багато стандартизованої тари, а коли достатня кількість учасників ринку почне використовувати сумісну систему.

Тому ставити π-контейнер у центр першого етапу української перебудови було б помилкою. Його значення — в довгостроковій перспективі. Стандартизація зіграє роль, коли розвинеться мережа спільного використання логістичних потужностей. Тоді вона справді здешевить перемикання потоків: вантаж, який один вузол не може прийняти, можна спрямувати до іншого без повного перепроєктування логістичного процесу.

У розвинутій концепції Фізичного інтернету дрібні унітарні π-контейнери легко збираються у великі вантажі на перевезення і миттєво розбираються для адресної доставки у магазини. Така інтероперабельність (здатність до взаємодії) дозволяє повністю автоматизувати транзитне сортування без розпакування самих товарів.

Що Україна може зробити вже зараз

Найцікавіша частина концепції Фізичного інтернету для України не потребує негайної перебудови всієї логістичної інфраструктури. Ось кілька кроків:

1. Розширити мережу резервних потужностей. Ритейлеру необов'язково будувати другий повноцінний розподільчий центр на випадок знищення першого. Частину резерву можуть забезпечувати 3PL-оператори поштові компанії, складські комплекси інших ритейлерів або виробників. Головне — заздалегідь мати домовленості, які дозволяють у разі втрати основного вузла швидко використати ці потужності.
2. Забезпечити цифрову видимість мережі. Система має знати, де перебуває вантаж, які вузли доступні, яку пропускну спроможність вони мають і якими маршрутами можна доставити товар. У разі вибуття одного об'єкта це дозволяє швидше перебудувати логістику.
3. Сформувати пул відкритих логістичних вузлів, якими можуть користуватися різні компанії.

І лише наступним етапом може бути стандартизація вантажних одиниць, обладнання та інформаційних систем. Тобто Україна може выбудовувати окремі елементи Фізичного інтернету поступово.

Ефект масштабу і ефективність мережі

У цієї моделі є очевидний мінус: стійкість не буває безкоштовною. Якщо один великий РЦ замінити мережею резервних потужностей, частина економії на масштабі буде втрачена. Але на це є дві відповіді.

По-перше, змінюється сам критерій ефективності. До питання "Скільки коштує обробити й доставити одиницю товару?" тепер варто додати ще одне: "Скільки коштує втрата цього маршруту або вузла?". Якщо великий РЦ дає економію на кожній операції, але його зупинка на місяць паралізує постачання для половини регіону, ця економія вже не є абсолютною. Можна вважати витрати на резервні потужності, так би мовити, страховою премією за стійкість. У нормальній ситуації товар може йти найефективнішим маршрутом, у кризовій — іншим. Тому після російських ударів Україні варто думати не лише про те, де побудувати наступний склад, а й про те, як зробити так, щоб товар міг обійти його, якщо одного дня цього складу не стане.

По-друге, частину втраченого ефекту масштабу можна компенсувати завдяки кращому використанню самої логістичної інфраструктури. У моделі Монтрея контейнери можуть комбінуватися в спільні потоки різних відправників, а транспорт — підхоплювати їх на різних ділянках маршруту. Це має мінімізувати ситуації, коли вантажівка їде напівпорожньою чи повертається без вантажу: один перевізник може доставити контейнери на своїй ділянці, після чого вони переходять на інший транспорт, який уже везе вантаж у потрібному напрямку. Тобто ефективність залежить не тільки від розміру складів, а й від того, наскільки добре завантажена вся мережа. Цьому сприяє і стандартизация π-контейнерів, і автоматизація процесів, і спільне використання ритейлерами та перевізниками доступної інфраструктури.

Дорога трансформація: хто заплатить

Україні доведеться відновлювати зруйновані склади, термінали та сортувальні центри. Певно, найпростіший шлях — відтворити все, як було. Але це означатиме відновлення не лише інфраструктури, а й колишньої вразливості.

Раціональніший варіант — зберегти те, що було економічно ефективним: великі автоматизовані РЦ, концентрацію потоків там, де вона дає реальну економію, — і додати те, чого концентрованій моделі, можливо, бракувало: резервні вузли, спільне використання потужностей, цифрову видимість та можливість швидко перемикати потоки. У цьому випадку навіть знищення величезного складу буде проблемою конкретного вузла, а не всієї регіональної логістики.

Утім, як би переконливо не виписувалися концепції, зрештою постає фінансове питання. Хто заплатить за таку трансформацію?

Крім самих гравців ринку, в цю галузь могли би вкластися й великі донори. На нашу думку, для міжнародних фінансових організацій відбудова логістичної інфраструктури із закладеною стійкістю може бути цікавішою, ніж просте відновлення приватних складів.

Тим більше, що ЄБРР серед напрямів роботи в Україні визначає стійкість приватного сектору, продовольчу безпеку, торгівлю та життєво важливу інфраструктуру. На кінець минулого року банк повідомляв про понад €10,5 млрд інвестицій в Україні від початку повномасштабного вторгнення. Європейський Ukraine Investment Framework також передбачає гарантійні та інвестиційні інструменти для відновлення і підвищення стійкості, зокрема інфраструктури і транспортної пов'язаності.

У цьому контексті відкривається можливість для створення логістичної інфраструктури спільного користування: не кожен ритейлер будує власний резервний склад, але інфраструктура, доступна різним учасникам ринку, фінансується як елемент стійкості економіки.

Утім, назвати такий проєкт Фізичним інтернетом недостатньо, щоб отримати гроші. Його доведеться обґрунтовувати економічно: наскільки зменшуються ризики, скорочується дублювання інфраструктури і як це вплине на інтеграцію України в європейські логістичні мережі.

Щонайменше ми описали концепцію для роздумів: як відбудувати логістичну інфраструктуру так, щоб зробити її значно стійкішою до ворожих ударів або інших шоків.