Державна розплата. Який курс і ВВП потрібні, щоб вибратися з боргової ями (ІНФОГРАФІКА)
Проблема виплати зовнішніх позик визначатиме наше осіннє "сьогодні" і найближчим "завтра". У всякому разі, на період наступних двох-трьох років левова частка держбюджету приречена йти на виплату боргів як внутрішніх, так і зовнішніх. У відносних показниках мова йде про 30% видаткової частини. В абсолютних цифрах - близько 250-300 млрд грн в рік. Щоб усвідомити глибину боргової ями, в якій опинилася Україна, навіть не потрібно перераховувати розмір боргу на душу населення, тим більше що подібна методика слабо діє на людей, причому що у нас, що за океаном. Якби середньостатистичний житель США кожен день думав про тих "тисячах доларів", які він гіпотетично має як громадянин країни, йому б не залишилося часу подумати про нову іпотеці, і шматок індички неминуче застряг би в глотці на День подяки. Що стосується звичайного українця, то він навіть і напружуватися з цього приводу не стане: "Нехай віддають ті, хто брав".
Тим не менш найближчим часом ми буде витрачати на виплати зовнішнім і внутрішнім кредиторам суму, що в півтора рази перевищує загальні витрати на оборону, в два рази - на медицину і освіту, в три рази - комунальні дотації населенню. Не кажучи вже, що це, по суті, шість річних бюджетів на ремонт доріг
У держборгу дуже токсична карма і довгий "астральний хвіст". Беруть часто одні, а інші віддають. Які теж беруть і не тільки з метою віддати. Будь-яка затримка в платежах призводить до появи чогось нового, а до занесенню "строгача" в "карму" тієї чи іншої країни. Якщо десь і зберігається спадкоємність влади і працюють причинно-наслідкові зв'язки - так це в питанні виплати зовнішніх боргів. Тарас Шевченко явно не знав про майбутній державний борг, але його універсальна формула "і мертвим, і живим, і ненародженим землякам" явно застосовна і до поняття суверенної заборгованості. У політичній системі координат - це звучить приблизно так: "мертві" політики беруть у борг, "живі" - примножують його, а віддавати доведеться "ще не народженим".
Таким чином, перед нами вимальовується вельми непроста дилема. Або піти ісландському сценарієм, провести всенародний референдум і послати кредиторів в сад. У такому разі вивільняються колосальні внутрішні резерви для стимулювання економічного зростання. Але для цього необхідно наявність того, що можна ефективно стимулювати. Найжахливішим і тому найбільш реальним варіантом тут може бути ситуація, за якої кредитори будуть ображені, а гроші банально витрачені на збиткові інфраструктурні проекти або атракціон соціального популізму. Крім того, навіть дефолт потрібно проводити красиво.
Другий варіант - подібно Bos taurus або сірому українському волу, впрягтися в лямку погашення державних кредитів всім наявним складом населення, а щоб повернути борги, доведеться або займати нові, або затягувати пояси. А з урахуванням параметрів нашого боргу - і те й інше.
Хоча деякі експерти заспокоюють українців прикладом таких країн, як Японія і США, де ставлення суверенного боргу до ВВП перевищує 100%. У нас же поки цей відносний показник трохи вище 60%. Але тут є декілька "рогатих", які криються в деталях. По-перше, для того, щоб мати безліміт на зовнішні позики, країна повинна: а) мати інвестиційним рейтингом; б) емітувати одну з резервних світових валют (долар, фунт, євро, франк, ієну). У нас немає ні того ні іншого. Зате є умовно конвертована гривня, випущена Нацбанком, як паперовий кораблик, у вільне плавання по дощової каналізації і "сміттєвий" кредитний рейтинг.
По-друге, Мінфін, говорячи про борг, часто згадує лише про прямому і забуває про гарантоване. Звичайно, на Заході показник гарантованого держборгу - це свого роду екзотика. Наприклад, у США не прийнято давати державні гарантії по боргах автодорожніх або зернових компаній. А у нас в колишні часи - цілком. У результаті нині від тих позик - ні доріг, ні грошей, зате в сухому "профіті" - держгарантії за боргами, які становлять понад $10 млрд, або 10% ВВП (умовно визначимо в межах $100 млрд). Сама сума зовнішнього боргу станом на 30 червня 2018-го становить $37,5 млрд, або 37,5% ВВП. Що стосується внутрішнього боргу, то його розмір трохи менше - $28,6 млрд (в еквіваленті), або 28,6% ВВП. Сумарно, загальну заборгованість України нині можна визначити в межах 76,3% валового продукту, і ця цифра разюче відрізняється від індикатора виставленого Мінфіном на поточний рік - 60%. Як ми вже здогадалися, "дисконт" отриманий в результаті включення в розрахунок суми гарантованого боргу.
Затверджений на державному рівні вектор європейської інтеграції іноді призводить до парадоксальних наслідків. У випадку з боргом - це "тягар" маастрихтських стандартів, які визначають параметри як для діючих учасників ЄС, так і для країн-кандидатів. Згідно з ними відношення держборгу до розміру ВВП не повинно перевищувати 60%. Саме тому будь-яка стратегія, яка виписується в Мінфіні, буде так чи інакше прогнозувати зниження цього відносного показника за відмітку "60%". Інакше ця програма просто не буде сприйнята на Заході. Тут варто відзначити, що рівень суверенних боргів є одним з ключових для європейських аналітиків при аналізі основного спектру ризиків, властивих країні-кандидату. Важка кредитна історія Греції та перспектива аналогічних ризиків в Італії та Іспанії - тому яскраве підтвердження. Саме тому для того, щоб діалог про європейську інтеграцію не викликав у західних партнерів болючий озноб, Україна повинна вирішити, крім того, і завдання скорочення держборгу до 50-55% ВВП.
Написати це легко, але як щодо практики? Для оцінки цих перспектив перед нами досить проста математична задача. Є борг в іноземній валюті - це деяка константа. Але для трансформації в гривневий еквівалент потрібно знати курс. Що стосується розміру ВВП, то він визначається в національній валюті з урахуванням курсу являє собою змінну і погано прогнозовану величину (валютний еквівалент). Мінфін планує, що сам розмір держборгу в найближчі кілька років збільшиться з $66 млрд до $72 млрд як за рахунок зростання зовнішніх запозичень, так і внутрішніх. Це що стосується абсолютних показників. Але при цьому відносний індикатор (борг/ВВП) чомусь скоротиться з 60% до 49%. Очевидно, що досягти цього можна лише завдяки зростанню ВВП або зміцнення гривні. Простий розрахунок показує, що при розмірі боргу в $72 млрд і його відношенні до ВВП в 49%, обсяг валового продукту в 2020 році повинен досягти майже $150 млрд.
Джерело: МЕРТ, розрахунки автора
Якщо говорити про ВВП, то його номінальна величина може зростати як за рахунок дефлятора, так і з урахуванням реального приросту. В останні роки реальне збільшення валового продукту було мінімальним, зате з допомогою інфляції ВВП "роздув" майже в два рази - до 3 трлн грн. Як показують прогнози НБУ, МЕРТ і Мінфіну, інфляція в найближчі роки скоротиться до 5%, тобто роль дефлятора в зростанні номіналу ВВП помітно скоротиться, а реальне зростання буде коливатися в межах 3-4%. Але навіть якщо ми візьмемо коефіцієнт зростання ВВП (дефлятор + реальний приріст) на рівні 1,15, то отримаємо до 2020 р. валовий продукт у розмірі 4,5 трлн грн.
Для виконання прогнозу Мінфіну щодо досягнення валютного еквіваленту ВВП в межах $150 млрд, курс гривні до долара не повинен перевищити 31 (2020 р.). А в 2019-му - не більше 29,5. В цьому році - не більше 31
Таким чином, більш-менш реальний прогноз Мінфін дав лише на поточний рік. В подальшому для досягнення зниження показника борг/ВВП необхідний як динамічне зростання, так і стабільність національної валюти. Причому важливо досягти саме кумулятивного ефекту: зростання + курсова стабільність.
Але вже зараз Мінфін говорить про можливі ризики, які можуть перешкодити цьому. На даний момент існують п'ять альтернативних стрес-сценаріїв.
Перший передбачає прояв восени поточного року курсового шоку: девальвація гривні до позначки 36 грн/$, що в загальних рисах збігається зі сценарієм НБУ (за припинення співробітництва з МВФ і падінні цін на товари українського експорту, в першу чергу - метал і руду). У Нацбанку оцінювали глибину курсового шоку - 40 грн/$. Реалізація даного сценарію призведе до зростання вартості обслуговування боргів на 20%, або 40-50 млрд грн в рік.
Другий шок - шок процентних ставок у разі відтоку капіталу з ринків країн, що розвиваються, який вже, до речі, розпочався, особливо враховуючи масштаби девальвації турецької валюти - ліри (з 3,8 до 6,8 ліри за долар). На думку аналітиків, при проходженні позначки в 7 лір за долар цілком можливий повномасштабна криза турецької банківської системи та, відповідно, виникнення проблемних активів у європейських банках і фінансових компаніях на суму понад 100 млрд євро. Все це загрожує країнам, що розвиваються повноцінним кризою тривалістю два-три роки. Для України подібний сценарій може означати зсув кривої прибутковості за зовнішніми позиками в діапазон вище 9% і внутрішнім - за горизонт 20%, що значно ускладнить можливості Мінфіну як залучати нові борги, так і обслуговувати старі.
До іншим сценаріями відносять: уповільнення зростання ВВП; шок первинного балансу (коли поточні податкові і неподаткові надходження не зможуть покривати бюджетні видатки, крім виплат за боргами); а також шок умовних зобов'язань в результаті нового банківської кризи, а банківська система у нас зараз на 60% державна. "Капіталізація" останнього шоку, на думку Мінфіну, потягне на 94 млрд грн, хоча якщо бути об'єктивним, у нього варто закладати всі зобов'язання держбанків перед населенням, тобто близько 270 млрд грн.
Реалізація як мінімум двох з п'яти зазначених вище шоків, призведе до того, що питання дефолту з розряду "бути чи не бути" перейде в просте "коли?".
У випадку позитивного зовнішнього тла Мінфін планує досягти зниження показника "борг/ВВП" за рахунок збільшення питомої ваги в загальній структурі боргів пільгового кредитування з боку міжнародних фінансових організацій (МФО) і переходу на запозичення в гривні. Крім того, абсолютно виправдано в міністерстві говорять про те, що проблема наших боргів не в їх розмірі, а напруженому платіжному графіку і високої вартості. Якщо вдасться рефінансувати нинішню заборгованість хоча б на 50-60% і "подовжити" до 30-40 років, проблема зовнішніх виплат для України помітно ослабне.
Але для залучення кредитів МФО необхідний новий покроковий план реформ на найближчі три-п'ять років, а для переведення боргів в гривню - стабільна гривня. В умовах, коли курс "плаваючий" і Нацбанк самоусунувся від курсової політики, позичати будуть у валюті, а в гривні - тільки "коротко" і "дорого". Таким чином, для формування ефективної боргової політики та розвитку внутрішнього ринку капіталу потрібен прогнозований курс і політика курсового коридору. Крім того, Україна вже "дозріла" для законодавчого обмеження верхньої планки держборгу, а сама політика державних запозичень повинна формуватися з урахуванням потреб реального сектора в інвестиціях та кредитах. Поки ж весь ресурс з ринку капіталу держава відтягує на себе і планує це робити і надалі...
