Відновлення України. Чому план відбудови схуд у 100 разів, що приніс Гданськ і як спроектувати економічне диво

У польському Гданську завершилася чергова міжнародна конференція з відновлення України. Паралельно з цим український уряд затвердив нову Бюджетну декларацію на період 2026–2029 рр., де було зазначено зміну державних підходів до відновлення української економіки, а саме "перехід від фізичної відбудови до стратегічного відновлення територій за принципом "build back better" ("відбудувати краще, ніж було")". Зміна парадигми відновлення потребує, крім коштів, формування нової економічної моделі розвитку. Моделі, яка і сформує параметри того "кращого" за попереднє.

Десятиріччя конференцій: від "девайсів" до інституцій

Перша конференція відбулася 6 липня 2017 р. в Лондоні. Друга — 27 червня 2018 р. в Копенгагені (Данія). Тоді Україна презентувала переважно "девайси реформ": проект Prozorro, створення єдиного веб-порталу відкритих урядових даних (data.gov.ua) для доступу до публічної інформації, систему eHealth, програму доступних ліків тощо. Але за всієї важливості цих "девайсів", ніякого стосунку до програми відновлення України вони не мали. Обговорювалися й практичні теми — від адаптації угоди про зону вільної торгівлі (ЗВТ) з Євросоюзом до специфіки трансформаційних процесів в структурі українського експорту. Третя конференція відбулась в 2019 р. в канадському Торонто, і її готувала вже команда президента України Володимира Зеленського. Там обговорили реформу децентралізації, відзначили факти "незворотності реформ в Україні", "інтеграції до євроатлантичної спільноти" та приділили увагу загальному місцю таких заходів — "інноваціям". Четверта конференція у литовському Вільнюсі пройшла 6 липня 2021 р. під знаком пандемії коронавірусу.

П’ята за порядком та перша в умовах повномасштабної війни конференція з відновлення відбулася у 2022 р. у швейцарському Лугано. На ній прем'єр-міністр України Денис Шмигаль оцінив відновлення інфраструктури України в $100 млрд. Серед практичних наслідків — захід отримав нову назву: замість "Конференції з питань реформ в Україні" стала вже звична нам "Конференція з відновлення України" (треба розуміти, реформи станом на 2022 р. були в цілому завершені). На цій конференції знову згадали концепт "Плану Маршалла" для України, хоча цей термін з’явився в публічних дискусіях ще до повномасштабної війни. А сама програма відновлення виглядала як інвентаризація зруйнованого: 1200 освітніх закладів, 200 лікарень, тисячі кілометрів газопроводів, водопровідної та електричної інфраструктури, доріг та залізниць, що були зруйновані або пошкоджені. При цьому кошторис відновлення був сформований на $750 млрд, хоча прем’єр потім називав вищу суму — трильйон доларів.

Шоста (друга часів великої війни) конференція відбулася у 2023 р. в Лондоні, Денис Шмигаль тоді суттєво скоригував обсяг фінансових запитів — йшлося вже про $7 млрд термінової підтримки, а голова Єврокомісії Урсула фон дер Ляйєн запропонувала створити український фонд відновлення у розмірі 50 млрд євро. На сьомій (третій) конференції у 2024 році в Берліні суми допомоги продовжували скорочуватись. Восьма (четверта) конференція відбулася у 2025 р. в Римі — йшлося про "мобілізацію приватного сектору для реконструкції та економічного зростання" та про "відновлення людського капіталу для майбутнього України". Чи не вперше, на такій конференції обговорили й тему санкцій щодо РФ. Тоді анонсували 200 угод відновлення на суму понад 10 млрд євро. Серед практичних результатів — виділення 50 млн євро кластеру BraveTechEU для масштабування українських оборонних інновацій. Ще 50 млн євро було спрямовано на підтримку малих і середніх фермерських господарств. 200 млн євро — на забезпечення житлом переміщених осіб в Україні.

Нарешті, дев’ята (п’ята з початку великої війни) конференція відбулася у польському Гданську 25–26 червня 2026 р. Вона відзначилася тим, що вперше було створено щось на кшталт постійно діючих майданчиків:

• Форум відновлення (Recovery Forum) — інтерактивна офлайн-платформа для обміну найкращими практиками відновлення;
• Бізнес-ярмарок (Business Fair) — презентації та виставки українських, польських і міжнародних компаній;
• Інфраструктурна платформа (Infrastructure Platform) за чотирма напрямками: транспортне сполучення (відновлення та модернізація доріг, залізниць, портів, аеропортів та інтеграція у мережу TEN-T); енергетична стійкість (розвиток розподіленої генерації, інтеграція до ENTSO-E); цифрова трансформація відбудови; уніфікація транспортного, енергетичного, прикордонного та митного регулювання України зі стандартами ЄС.
• Енергетична платформа (Energy Platform) — окремий діалог про трансформацію енергосектору України під умови війни та його інтеграція до європейської енергосистеми;
• Керівний комітет та зустріч на рівні міністрів Української платформи донорів;
• Форум аналітичних центрів (Think-Tank Forum).

Сума відновлення остаточно зафіксувалася на позначці в 10 млрд євро. Про $1 трлн вже ніхто не згадував.

Поточний ремонт під вивіскою відновлення

Загалом це логічно. Реальна конференція з відновлення мала б відбутися на другий день після завершення війни. Чи, можливо, не на другий, а на тридцятий, але головне — після війни. Важко собі уявити обговорення Плану Маршала для Європи у 1942 р. — у цей період союзники просували план військового лендлізу.

А зараз щорічне проведення таких конференцій звертає увагу світу на відновлення України як на великий девелоперський проєкт Заходу, найбільший з часів Другої світової війни. Тема, так би мовити, заговорюється і, за відсутності реальних планів відновлення, перетворюється на звичайну тусовку причетних. А наші урядові чиновники з їхніми постійними селфі "з полів", стають дуже схожими на членів радянських делегацій на полях інтернаціональних самітів.

Є високий ризик того, що коли час реальної конференції з відновлення таки настане, вона в умовах розфокусації уваги світу до нашої проблематики, не буде мати належного синергетичного та акумулятивного ефекту. Відбувається певна девальвація ідеї відновлення як такої.

Звісно, такі конференції дозволяють уряду збирати кошти на поточний ремонт. Але тоді вони мають так і називатися.

Ключові результати Гданська

З практичних наслідків Гданська треба виділити два напрямки, точніше платформи: енергетичну та транспортну. Саме туди піде значна частина фінансування, обіцяного донорами Україні.

Якщо казати про найбільшу донорську програму Ukraine Support Loan на 90 млрд євро, то її прив’язка до конференції з відновлення, виглядає досить штучно, бо ця програма (в рамках якої, зокрема, передбачається виділення 60 млрд євро на закупівлю зброї для України), була затверджена до конференції і була б реалізована і без неї (на це є геополітична воля донорів).

Практичні проекти, які були безпосередньо затверджені у Гданську, з погляду їх капіталізації, виглядають значно скромніше (що не заперечує їхної важливост), а саме:

• Кредит Банку розвитку ради Європи (БРРЄ) на суму 251 млн євро на житлові програми, зокрема: 100 млн євро на компенсації за програмою "єВідновлення" (50 млн євро від БРРЄ, 50 млн євро — від уряду Італії); 11 млн євро на програму "єВідновлення"; 80 млн євро на "Житло для ВПО з ТОТ" — цього вистачить на 2000 житлових ваучерів (2000 сімей, або близько 6000 осіб отримають житло); 60 млн євро на програму "Житло для ветеранів" – цього вистачить на 1500 пільгових іпотечних кредитів (1500 ветеранів).
• Європейський інвестиційний банк (ЄІБ) профінансує програму доступного житла для молоді та неповних сімей на суму 100 млн євро.

Як бачимо, сукупно ці програми дозволять отримати житло приблизно 4000–5000, сімей, або 15 тис. осіб. Ще стільки ж людей отримають компенсації за втрачене та пошкоджене житло. Сукупно ці програми охоплять до 30 тис. осіб з декількох мільйонів реципієнтів з відповідних фокус-груп (ветерани, ВПО, мешканці, які втратили житло, молодь з неповних сімей та інші). Тобто охоплення складе близько 1% реципієнтів.

• Європейський інвестиційний банк профінансує на 120 млн євро "Програму відновлення енергоефективності багатоквартирних будинків"
• Близько 149 млн євро піде на ремонт та відновлення автошляхів: ЄІБ надасть 96 млн євро на ремонт доріг, мостів на прикордонних територіях, наближених до ЄС, а також — грант на суму 50,05 млн євро для будівництва транспортних розв’язок та капітального ремонту пішохідних переходів задля підвищення безпеки дорожнього руху.
• ЄІБ за угодою про розвиток прикордонної інфраструктури у межах проєкту "Пункти пропуску (Транш А)" надасть 60 млн євро; Acknowledgement виділить грант у розмірі 3 млн євро на проєкт "Solidarity Lanes", а МБРР — 8,5 млн євро на захист залізничної інфраструктури у межах проєкту RELINK.
• 120 млн євро піде на ініціативу з безпеки та сполучності між Україною та ЄС.
• Ukraine Transport Support Fund, програма модернізації транспортної інфраструктури та інтеграції України до мережі ЄС, поки що отримала перший внесок у 3,1 млн євро від Литви, Швеції, Норвегії та Естонії.
• Ще 139 млн євро на транспортну інфраструктуру буде отримано від ЄС та Японського агентству міжнародного співробітництва (JICA) щодо реалізації Програми екстреного відновлення.
• Хто отримав пристойні гроші пропорційно до заявлених кошторисів, так це муніципалітети українських міст в рамках механізму Ukraine Investment Framework (UIF). Програма профінансована Agence Française de Développement (AFD) на суму у 276 млн євро у межах проєкту "Муніципальна інфраструктура для сталих територій (MISTO)". NEFCO надасть 109 млн євро на Програму зеленої відбудови України, а Bank Gospodarstva Krajowego (BGK) — 139 млн євро на інші муніципальні проєкти.
• Міністерство розвитку громад і територій України презентувало амбіційну програму залучення інвестицій на суму 5–10 млрд євро. Але сам розкид оцінок фінансування у два рази говорить про поки що ілюзорність цих проектів. Ці гроші мали піти на проект ("Шляхи солідарності") з ЄС. Серед іншого йдеться про: реконструкцію траси М-15 Одеса–Рені; модернізацію коридору Львів–Рава-Руська–Краківець–Шегині та будівництво Північного обходу Львова; розвиток під’їзних шляхів до кордону з Польщею, розбудову мережі WIM-комплексів (зважування вантажівок в русі) та сервісних зон, концесію залізничних вокзалів, інтермодальних хабів та терміналів морських портів.

Як бачимо, більшість проектів передбачає відбудову на заході України на кордоні з ЄС і лише частина проектів стосується дійсно зруйнованих територій.

Уроки Плану Маршалла і бізнес-план для України

Що стосується відновлення — то це не механічна відбудова в концепті "так, як було". Це відбудова на базі певної моделі розвитку.

У контексті проектів відновлення, можна згадати приклад відбудови Німеччини та інших європейських країн після Другої світової війни: не даремно програму майбутньої системної допомоги Україні з боку країн — міжнародних донорів називають новим "планом Маршалла".

Щодо початкового Плану Маршалла, що дозволив Німеччині вийти зі стану повоєнної розрухи та квазідержавного капіталізму, то його старт відбувся у 1947 р. Хоча варто відзначити, що німецьке економічне диво відбулося не так завдяки йому, як внаслідок економічних реформ Людвіга Ерхарда, видатного німецького економіста і політика, автора теорії "добробуту для всіх", яка базувалася на ліберальних реформах, що усували вплив держави на економіку, та перетворювала економічних агентів з патерналістів на індивідуалістів. Держава, за Ерхардом, мала забезпечити лише базові умови для економічного зростання: стабільні ціни та курс національної валюти. Німеччина після Другої світової війни стала країною з однією з найбільш динамічних економік. Сьогодні економічну модель Німеччини можна назвати терміном "соціальний лібералізм", який передбачає з одного боку — забезпечення максимальних економічних свобод та розкріпачення духу підприємництва, з другого — наявність потужного блоку соціального забезпечення населення, гарантованого державою.

Концепція соціально-ринкової економіки, вперше була сформульована у важкі повоєнні роки німецьким економістом Альфредом Мюллер-Армаком, який перебував ніби у тіні відомого Ерхарда. Як виявилося, навіть у важкі часи можна успішно формулювати міксові ідеї, які є сумішшю ринкових і державних механізмів впливу на економіку. Згідно з концепцією Мюллер-Армака, ні держава, ні приватний бізнес не повинні мати монополії на ухвалення глобальних рішень і зрештою всі вони повинні служити простим людям та їхнім інтересам. Ця теорія стала антиподом доктрині laissez-faire або ("дозвольте робити"), в якій роль держави зводиться до мінімуму (прекрасно описана в книзі Айн Ренд "Атлант розправив плечі").

Можна виділити базові засади німецької соціально-ринкової моделі економіки:

• прагнення до повної зайнятості;
• соціальна справедливість;
• захист вільної конкуренції шляхом обмеження монополій;
• всіляка підтримка постійного економічного зростання;
• стимулювання торгівлі;
• стабільна національна валюта.

Але на практиці головний системотворчий елемент цієї моделі — наявність консенсусу між державою, бізнесом та найманими працівниками щодо перерозподілу національного продукту. Саме наявністю/відсутністю цього консенсусу й пояснюється багатство/бідність різних країн та рівень тіньової економіки у них. Тобто Україні у контексті повоєнного відновлення важливо не "наздоганяти" Польщу, а сформувати новий консенсус між державою, бізнесом та населенням.

Отже, перше, що Україна має підготувати для майбутньої конференції — це не суму з багатьма нулями у фінансовому запиті, а умовний бізнес-план відновлення:

• базову модель розвитку;
• новий розподіл продуктивних сил (інвентаризація наявних після війни базових ресурсів: людського капіталу, інфраструктури, природних ресурсів, промислових активів, енергетики тощо);
• економічне районування у вигляді територіально-економічних кластерів розвитку;
• головні точки зростання та набір конкурентних переваг.

Крім того, ключовим у плані відновлення має стати фактор відкриття ринків збуту США та ЄС для української продукції без квот та мит хоча б на період післявоєнного відновлення (на 10–15 років). Адже саме фактор американського преміального попиту на товари "створив" економічне диво в Німеччині, Південній Кореї та Японії.

І лише після цього — треба говорити про гроші, розуміючи, що кошти донорів — це першодвигун відновлення, перший поштовх. А реальне економічне диво створять лише внутрішні та зовнішні приватні інвестиції, потоки яких були ахілесовою п’ятою розвитку української економіки ще до війни.