Прогодувати велике місто. Що буде, коли супермаркети в Україні зобов’яжуть роздавати продукти

Згадайте ситуацію. Ви повертаєтеся пізно з роботи та заходите в супермаркет. Кладете до кошика хліб, чай, сир тощо-тощо… і раптом помічаєте, що термін придатності сметани спливає просто сьогодні. Ви ставите її на місце та намагаєтеся дістати баночку з глибини полиці, бо на задній план зазвичай кладуть свіжіші товари. Але ні, і там сметана на останньому дні. Полиця забита — щонайменше сорок банок улюбленої марки, але нічого вибрати. Доведеться брати продукт іншого бренду.

Це не просто неприємність для покупця. Це соціальний провал.

Зрозуміло, що за годину до закриття переважна більшість позицій "вжити до <поточна дата>" не продасться (це можна легко перевірити, постоявши біля прилавку), а завтра то вже буде "прострочка", яку треба зняти з полиць. Куди вона піде? На утилізацію (в кращому випадку) або на смітник. Віддавати на споживання таку сметану забороняє закон.

А ось ще один штрих до картини вечора. Навіть по дорозі з роботи і поблизу супермаркета ви помітили кількох безхатьків, які просять "на хліб". (До речі, хліб продуктові мережі теж масово списують — це одна з найбільш "витратних" категорій.) Чому ж тоді з боку магазина не відкривається жодного віконечка, щоб роздати нужденним їжу, яку все одно доведеться знищити? Утилізація теж коштує грошей. Чому б не поєднати надлишок і нужденність? 

Журналісти ділових видань часом спілкуються з ритейлерами, запитують і про утилізацію продуктів. На цьому моменті, як правило, зависає тиша. А за мить їм уже розповідають про те, як ефективно мережа управляє запасами, пропонуючи хороші знижки на товари, термін яких збігає. Але не про те, куди діваються ті самі сорок банок щойно простроченої сметани, несвіжа випічка чи м´яті помідори… Сотні кіло продуктів на магазин щодня. Тонни щомісяця.

Але навіщо викидати те, що можна роздати?

Можливо, мережам простіше утилізувати чи викинути товар, ніж наймати людей, які будуть щось роздавати нужденним, підтримувати відповідний порядок і чистоту. Можливо, на думку маркетологів, черги бідняків та безхатьків біля магазину віднадять більшість покупців… Маркетинг любить бездоганну картинку. Соціальні проєкти вітаються, поки вони цю картинку прикрашають, а не "забруднюють".

Якщо вас не дивують такі припущення, то ми не самі. Ось фрагмент одного з форумів на цю тему:

Так і живемо. Але що тут можна вдіяти?

Часткова відповідь існує давно. А нещодавно її почули в українському уряді.

Соціально-продуктові хаби

Чому б не заснувати організацію, яка б сама збирала "майже прострочку" з супермаркетів, сортувала ці продукти, зберігала і швидко роздавала нужденним або передавала харчі благодійникам? Це не фантазії. Такі організації працюють у десятках країн на всіх континентах і називаються банками продовольства (фудбенками), а їхня діяльність, відповідно, фудбенкінгом (foodbanking).

Фудбенки — неприбуткові структури, які, проте, оперують значними коштами на логістику, склади і управління. Вони функціонують як центральні хаби, що збирають відповідні продукти здебільшого в бізнесу і потім передають їх місцевим благодійним організаціям. А ті вже перенаправляють їжу найбільш нужденним — різними каналами: адресно (додому), у дитячі притулки, школи/садки, у громадські та соціальні кухні, у притулки для безхатьків, табори для біженців тощо. Як правило, це пакунки з продуктами чи гарячі обіди на місцях.

Банки продовольства працюють і в Україні, навіть мають свою федерацію. І вже роздають тисячі тонн продукції на рік. Утім, незмірно більше харчів з продуктових мереж відправляється в сміттєві баки чи на утилізацію, а про фудбенкінг у нас мало хто й чув.

Лише цієї весни по новинних стрічках прокотився меседж: в Україні під проводом Мінекономіки готують законопроєкт про банки продовольства. Головне в ньому, що великих ритейлерів зобов’яжуть віддавати продукти зі спливаючим терміном придатності.

Фудбенкінг в Україні: плани і проблеми

Якщо коротко, то уряд і фудбенки підписали Меморандум про співпрацю і поставили такі цілі:

• знизити обсяги продовольства, що утилізується: у Мінекономіки кажуть про щорічні 2,5–2,7 млн т (15–20% від кількості виробництва та споживання). На першому етапі планують до половини нереалізованих, але придатних продуктів направляти на соціальні потреби, у перспективі — до 80%;
• зменшити витрати на утилізацію харчових відходів (сягають 9,6 млрд грн за рік);
• забезпечити продуктами мільйони українців із соціально вразливих верств (зокрема ВПО, пенсіонерів, людей з особливими потребами);
• знизити навантаження на держбюджет (що менше нужденних, то менше грошей потрібно на фінансову підтримку);
• створити нові стимули для соціально відповідального бізнесу.

Для цього планують внести зміни до податкового та екологічного законодавства. Схоже, буде батіг і пряник-компенсація. З одного боку, великих ритейлерів (магазини площею 400 кв. м і більше) зобов´яжуть віддавати непродані продукти зі спливаючим терміном придатності, з іншого — передбачать податкові пільги для тих, хто так робитиме (наприклад, звільнення від ПДВ на передані товари).

Варто нагадати, що в Україні, як і в багатьох країнах Європи, застосовуються два терміни придатності — "вжити до" (use by) для швидкопсувної продукції, яку вже не можна продавати і споживати після вказаної дати, та "краще спожити до" (best before) — для продуктів, які залишаються цілком безпечними ще деякий час, втрачаючи у некритичних характеристиках (колір, текстура тощо). Наприклад, свіже м´ясо чи сметана відносяться до першої категорії, а крупи чи макарони — до другої. Зрозуміло, що фудбенкам здебільшого перепадає продукція з простроченим терміном "краще спожити до" (хоча українські магазини не зацікавлені в передачі таких товарів, бо ще мусять платити за них ПДВ, як за продаж).

Утім, що стоїть за красивими деклараціями? Чи вдасться налагодити загальнонаціональну систему фудбенкінгу? Що з продуктів реально передати? І найголовніше, скількох людей в Україні можна прогодувати таким чином?

Словом, як компенсувати потребу в одному місці за рахунок надлишку — в іншому? Щоб розібратися, треба врахувати три речі:

• потенціал продовольчих ресурсів, придатних для перерозподілу;
• можливий спротив ритейлерів;
• коректність роботи фудбенків та благодійних організацій.

Далі — про масштаб проблем і можливостей. А почнемо з оцінок, скільки продовольства не доходить до споживачів.

Втрати і відходи: де і як марнують продовольство

Вийдемо з українського супермаркету на поле глобальної статистики. За даними ООН, у світі за рік виробляється близько 4 млрд т продовольства, призначеного для споживання людьми, однак третина чи навіть більше втрачається на етапі виробництва (близько 530 млн т) або відправляється у відходи (понад 1 млрд т). Примітно, що найбільше викидається (або утилізується) продуктів домогосподарствами. Сектор ритейлу генерує в кілька разів менше ­харчових відходів — лише 12%, але це все ще величезні обсяги — понад 130 млн т.

Де тут пропадає харчовий потенціал? Очевидно, що для порятунку продуктів зі спливаючим терміном придатності робота з домогосподарствами неефективна. Окремі заклади громадського харчування генерують відносно невеликі обсяги їжі, через що логістика стає занадто дорогою. Таким організаціям, як фудбенки, набагато вигідніше та безпечніше співпрацювати з великим бізнесом: заводами, гуртовими постачальниками та супермаркетами. У них продукція зазвичай уже запакована, промаркована, зберігається палетами на складах і має чіткі терміни придатності. Ритейлери здебільшого віддають продукти з нетоварним виглядом (наприклад овочі) та палаючими термінами придатності. А от FMCG-виробники часом скидають партії з іншими дефектами, наприклад неправильним маркуванням (бо супермаркет таке не прийме).

Ми сфокусуємося на секторі ритейлу, адже в законопроекті, який готується в Україні, схоже, робиться ставка саме на це джерело продуктів.

Скільки продуктів списують супермаркети

Систематизованих даних про списані продукти в українських роздрібних мережах не публікують. Але у світі відповідну інформацію збирають і видають. Уявлення про масштаб проблеми дає найбільш глибоке і структуроване тематичне дослідження, що проводиться у США. Food Waste Monitor від профільної аналітичної організації ReFED показує, що саме і в яких пропорціях американські супермаркети не змогли продати. Це майже 4 млн т продуктів. У 2024 р. третину цього масиву (33,1%) становили свіжі овочі, фрукти та зелень (в оригіналі — категорія Produce). На другому місці з великим відривом свіже м'ясо та морепродукти (13,6%), далі — готова кулінарія власного виробництва магазинів (12,7%).

Аналіз більш близьких до нас ринків дає схожу картину. Наведемо кейс-дослідження одного з польських супермаркетів. Вчені два тижні моніторили процес списання продуктів — ось результати:

Знову в першому рядку овочі та фрукти — на них припадає майже 40% від загальної кількості списань. Серед найбільших статей (понад 10%) також м´ясо/риба, напої та хлібні вироби.

Важливо, що тут вказані не лише відсотки, а й натуральні обсяги: як бачимо, за пару тижнів списуються 803 кг овочів, 495 кг фруктів, 416 кг м´яса, гастрономії та риби, понад 300 кг напоїв та приблизно стільки ж хліба. Солодощі, молочка та крупи також викидаються сотнями кілограмів. І це, нагадаємо, лише за два тижні в одному маркеті!

Саме тут криються можливості.

Один магазин — тисячі нагодованих

Скориставшись моделлю раціону різних вікових груп, польські дослідники підрахували, що продуктами, списаними як відходи в розглянутому супермаракеті, можна було забезпечити добу повноцінного харчування для тисяч людей. Якщо конкретніше, то м´яса, ковбасних виробів та риби вистачило б на 2300 осіб, овочів — на 1000, зернових — на 1300 осіб (якщо усереднити потреби всіх вікових груп). Ось докладніша розкладка:

Скільком людям можна забезпечити денний раціон продуктами, списаними в супермаркеті за два тижні

Дещо спростивши, можна вважати, що двотижневих списань з одного супермаркета вистачає на плюс-мінус повний раціон приблизно 1000 осіб за більшістю продуктових груп (точніше м´яса/риби достатньо на більше людей, а молочки та жирів — на менше).У перерахунку на один день роботи магазина потенційним результатом буде 71 нагодована особа на добу.

Тепер ми можемо оцінити перспективи перерозподілу продуктів через фудбенкінг в Україні, якщо під нього адаптують правову рамку. Отже, переходимо до найцікавішого.

Продуктовий потенціал України: що зміниться

Законопроєкт про банки продовольства ще не представлений громадськості. Але перспективи ідеї вже можна прорахувати. Ми маємо більш-менш релевантні дані. Нагадаємо, що в Мінекономіки анонсували зобов´язання передавати продукти, яке накладуть на магазини площею від 400 кв. м. А за приблизними оцінками, в Україні понад 3600 магазинів великих продуктових мереж. Можемо, взяти це число за основу для підрахунку (звісно, не всі ці торговельні точки можуть дотягувати до 400 кв. м, але й не всі великі продуктові магазини входять у найбільші мережі).

Який потенціал цього масиву? Як ми бачили з дослідження польського маркету, один день його роботи теоретично дозволяє повноцінно прогодувати 71 людину за рахунок списаних продуктів. В Україні аналогічних даних немає, тому наважимося взяти за орієнтир ці результати (досліджуваний магазин також був частиною великої роздрібної мережі).

Прийнявши усі припущення, неважко порахувати: щоденні збори списаних продуктів з українського продуктового ритейлу могли б закласти базу для денного раціону понад 250 тис. осіб.

До того ж, можливо, й виробників зобов´яжуть передавати фудбенкам неправильно марковану продукцію. Тож потенційно можна було б забезпечити повний щоденний раціон для кількох сотень тисяч нужденних. Якщо перевести це в обсяги збалансованого харчування — отримаємо близько 600–800 т продукції щодня, або понад 200 тис. т щороку. Хоча варто ще раз застерегти, що це в теорії, на практиці буде менше.

Для розуміння масштабу, такої кількості продукції могло б вистачити на раціон великого міста рівня Полтави або Чернівців.

Наскільки це було б краще, ніж є зараз? За даними Української федерації банків продовольства, торік загальна вага розподіленої допомоги становила лише 4700 т. У наших масштабах проблеми це мізер. Треба врахувати, що не всі фудбенки входять до федерації, але порядок чисел цілком зрозумілий: зараз через банки продовольства перерозподіляється лише кілька відсотків продукції від потенціалу роздрібних мереж (саме тому ми досі спостерігаємо "масовий вихід" товарів з терміну придатності на полицях супермаркетів). Фудбенки часом звітують про "допомогу мільйонам осіб", але то про окремі пакунки в окремі дні, а ми говоримо про повноцінний раціон щодня.

Тепер з´ясуємо, чи реалістичні спільні плани Мінекономіки та банків продовольства. Нагадаємо, офіційно збираються 50–80% нереалізованих, але придатних продуктів направляти на соціальні потреби. Якщо маються на увазі саме кінцеві продукти переважно з роздрібних мереж — то це, повторимося, цілком прийнятна мета. Але варто застерегти від маніпуляцій та марних надій. В урядових планах ці відсоткові KPI фігурують поряд зі згадкою 2,7 млн т продовольства, які щороку відправляються на утилізацію в Україні. Можна подумати, що в нас збираються перерозподіляти понад мільйон тонн продовольства за рік. Скажемо прямо і чесно: цього не буде. Навіть 50% від 2,7 млн т ніколи не піде фудбенкам на благодійність, бо в цьому числі враховуються всі харчові відходи (зокрема домогосподарств) та втрати на виробництвах. А переважну більшість цього просто неможливо зібрати, розсортувати і встигнути передати нужденним, що зазначалося вище в контексті світової статистики.

Ризики і перепони

Утім, результати великих проєктів рідко досягають межі можливостей. У нашому випадку навіть реалістичні цілі з щорічного перерозподілу кількасот тисяч тонн продовольства на умовних 250 тис. нужденних можуть виявитися надто оптимістичними.

Перешкоди можуть початися з самих продуктових ритейлерів. Наприклад, досвід Чехії свідчить, що роздрібні мережі, вочевидь, не були задоволені законодавчими новаціями від 2018 р., які зобов´язували їх передавати відповідні продукти. Вони навіть пішли до суду, щоправда, програли. Щось подібне може повторитися в Україні, але без визначеного результату.

Ще одна потенційна проблема — у специфіці самих банків продовольства. Вище ми в загальних рисах описали їхню модель роботи, але без важливої складової — фінансування. То звідки беруть гроші ці організації, якщо вони неприбуткові? Самі продукти для них нічого не коштують, але збирання, перевірка, сортування, охолодження та доставка товарів вимагають значних витрат. До того ж директори, менеджери з логістики та інший ключовий персонал часто отримують ринкову зарплату (управляти такою організацією надзвичайно складно).

Як свідчить світовий досвід, банки продовольства покривають операційні витрати з чотирьох основних джерел: головне — благодійна та грантова допомога від міжнародних донорів, великих корпорацій (часто виробників і ритейлерів) та приватних осіб. Решту потреб можуть закривати державні та муніципальні субсидії, спеціальні благодійні збори (інституції-отримувачі типу притулків часом дають фудбенкам "на бензин") та платні послуги для бізнесу (за умови жорсткого законодавства ритейлерам буває вигідніше приплачувати фудбенкам за вивіз, ніж комерційним компаніям за утилізацію). Більше того, при самих банках продовольства іноді працюють так звані соціальні кафе, які готують із "врятованих продуктів", а забезпеченим клієнтам пропонується заплатити за когось.

Іншими словами, фудбенки справді є неприбутковими організаціями, але це не просто волонтери і класичні благодійники, попри те, що саме так їх представляють в українському уряді. Якщо ситуація навколо законопроекту про банки продовольства загостриться, то ближче до осені, коли документ обіцяють подати в Раду, можуть роз´ятритися інформаційні війни навколо самої ідеї систематичного перерозподілу продуктів через фудбенкінг, і хороша ініціатива ризикує бути дискредитована в очах громадськості.

Переходимо до висновків.

Чого чекати від банків продовольства

В Україні викидають та утилізують мільйони тонн придатного для споживання продовольства. Не звідусіль харчи реалістично забрати на перерозподіл для нужденних, але це точно актуально для великих продуктових мереж. Утім, саме в продуктовому ритейлі регулярно відбуваються кричущі випадки знищення партій товару, які можна було б організовано врятувати.

Уряд спільно з банками продовольства (фудбенками) планує змінити законодавчий фреймворк, щоб великим мережам було вигідно передавати відповідну продукцію таким організаціям на благодійність. Хоча новації можуть наразитися на супротив ще до того, як будуть винесені на розгляд парламенту (ймовірно, восени).

Банки продовольства вже працюють в Україні, але їхній вплив незначний. За умови створення обов´язкової системи перерозподілу харчів через фудбенкінг (передусім у ритейлі та, можливо, на виробництві) ефект збільшиться в рази. За нашими оцінками, у найкращому варіанті таким чином можна буде забезпечити повний раціон сотень тисяч людей. Та імовірніше, результати будуть скромнішими. І загалом ідеться про порятунок сотень тисяч, а не мільйони тонн продовольства, як може здатися з офіційних заяв Мінекономіки.

Утім, систематична інтеграція футбенкінгу в законодавство з одночасним підштовхуванням ритейлерів до співпраці (методом батога і пряника) є справою з великим соціальним та євроінтеграційним ефектом. Все зводиться до простого правила: не знищуй їжу, якщо її можна віддати нужденним. Так і має бути в європейській країні.