Судовий наступ на Приватбанк. Чого насправді хоче Коломойський

Безвідносно до симпатій чи антипатій до колишнім власникам Приватбанку, потрібно відзначити, що необхідні процедури, пов'язані з його націоналізацією, були проведені державою зім'ято, з порушеннями та юридичними ляпами. Тобто були закладені приховані і не дуже юридичні гачки, за допомогою яких можна було б оскаржити процедуру націоналізації в цілому і по частинах. Це, таким чином, як якщо б до суду доставили підозрюваного, якому не зачитали його права і не надали адвоката на тій підставі, що "всім і так очевидно, хто винен".

В останні дні суди лише підтвердили, що з формальної сторони мають рацію колишні власники. У правовій державі це призвело б до повторного розслідування, на цей раз більш ретельному. Але вже з іншими "слідчими". Паралельно всі ті, хто "злив" процедуру націоналізації, повинні були б понести відповідальність. У нас же вищі посадові особи НБУ та Мінфіну, які робили цю роботу, або продовжують займати свої крісла, або націлилися на нові.

Пропущена "трешечка"

Повернемося до обителі Феміди. Спершу Окружний адмінсуд Києва (ОАСК) задовольнив позов колишнього бенефіціарного власника банку Ігоря Коломойського і прийняв рішення, згідно з яким визнання Приватбанку неплатоспроможним і виведення його з ринку за ініціативою НБУ було незаконним. І з цим важко не погодитися. Адже сама процедура введення адміністрації Фондом гарантування вкладів фізосіб (ФГВФО), визнання банку неплатоспроможним, потім підлягає націоналізації, була "упакована" в кілька днів, хоча зазвичай на такі справи відводиться до півроку. Більш того, після введення в банк адміністрації ФГВФО він здійснював фінансові транзакції, що прямо заборонено законом. Але не це головне. У банку не було явних ознак неплатоспроможності у вигляді непроведення клієнтських платежів протягом визначеного законом терміну, структура його власності була прозорою, і рівень капіталу відповідав діючим нормативам. Більш того, банк залучав мільярдне рефінансування від Нацбанку, тобто проходив перевірку фінансового стану з боку регулятора, і в органах управління банку постійно перебував куратор від регулятора, який візував всі великі транзакції. Крім того, куди дивився банківський нагляд, коли, починаючи з 2014 р., банк в півтора рази збільшив депозитний портфель?

Однак рішення суду про незаконність націоналізації було лише початком великого судового "бадабума". ОАСК прийняв рішення по справі, в якій позивачем виступала кіпрська компанії Triantal Investments Ltd. Тут оспорювався визначений НБУ перелік пов'язаних осіб, кошти яких у банку були списані після націоналізації в його капітал, так званої процедури bail-in.

Рішення про конвертацію зобов'язань Приватбанку перед пов'язаними фізичними особами приймалося уповноваженою особою ФГВФО на підставі визнання банку неплатоспроможним. Державі банк передавався вже чистим від "зайвих" зобов'язань. Рішення про визнання тих чи інших фізичних осіб пов'язаними з банком приймалося на підставі даних НБУ. Адже саме банківський нагляд відповідальний за їх виявлення і контроль. Документ був оформлений протоколом спеціальної комісії 13 грудня 2016 р.

Само собою зрозуміло, що докази про пов'язаних осіб повинні збиратися до, а не після прийняття рішення щодо виведення банку з ринку. Здавалося б, проста справа: подайте в суд матеріали інспекційної перевірки банку з переліком пов'язаних осіб або матеріали комісії, яка визначала пов'язаних з Приватбанком осіб на засіданні 13 грудня 2016 р., і отримаєте необхідне судове рішення в інтересах держави. Але, як показали результати судового розслідування по іншим справам, пов'язаним з процедурою bail-in, Нацбанк надавав роздруківки з веб-сайтів юридичних осіб та інші докази, отримані вже після рішення про проведення даної процедури.

На підході рішення Лондонського суду щодо єврооблігацій банку. Специфіка українського законодавства не дозволяла емітентам виходити безпосередньо на ринок єврооблігацій зі своїми випусками. Для цього реєструвалися SPV (special purpose vehicle) - іноземні компанії, що повністю належать українським емітентам, які і здійснювали випуск бондів на міжнародних ринках. Залучені ними валютні кошти направлялися в Україну в якості кредитів нерезидентів або субординованого боргу. Приватбанк також застосував цю відому схему. Було створено UK SPV Credit Finance plc., яке протягом декількох років безпосередньо випускала єврооблігації. Залучили близько $600 млн, які були перераховані банку в якості кредиту нерезидента. Націоналізувавши банк, держава отримала на додачу і цей борг. Але держменеджери, нічтоже сумняшеся, помножили на нуль ці зобов'язання, прийнявши рішення конвертувати їх в капітал банку (понад 15 млрд грн в еквіваленті), тобто, по суті, позбавили власників облігацій їх законних інвестицій. Прикрили все це красивим терміном bail-in, що означає "примусову конвертацію незабезпечених вимог кредиторів", а також статтею Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", яка передбачає можливість обміну необтяжених грошових зобов'язань банку перед пов'язаними особами на акції банку. По суті, відбувся обмін боргових цінних паперів, які передбачають виплату власникам фіксованого відсотка та кінцевий строк погашення номінальної вартості, на нічого не значущу частину корпоративних прав. Причому ці акції транзитом через ФГВФО опинилися в розпорядженні держави в особі Мінфіну. І ось тут і виникає формальна колізія. З одного боку, SPV належить банку і формально відноситься до пов'язаних осіб, тобто рішення про примусової конвертації начебто законне. З іншого - SPV розміщувала облігації серед широкого кола інвесторів, серед яких немає пов'язаних осіб (у всякому разі, не всі). Вже в січні 2017 р., як повідомило агентство Bloomberg, власники облігацій подали позов про повернення своїх коштів у сумі $120 млн.

Хоча для отримання грошей "бондхолдерам" вже не обов'язково вести тривалі дебати в королівському суді Лондона. Власники так званих субординованих єврооблігацій Приватбанку, по суті покупці структурованих, похідних інструментів, випущених на частина облігаційного випуску, почали катувати щастя в українських госпсудах, і одна панамська компанія вже навіть отримала позитивне рішення на виплату їй державним Приватбанком декількох сотень тисяч доларів. Тут взагалі складається для держбанку ахова фінансова модель, і при найбільш негативному розкладі він змушений буде заплатити по списаним єврооблігаціями двічі: спочатку погасити борги за похідним облігаціями згідно з рішеннями українських господарських судів з позовами субординованих власників, а потім приблизно стільки ж віддати і з "первинним" облігаціями на підставі рішення Лондонського суду, для якого всі судові прецеденти, зафіксовані в нашому правовому полі, будуть лише додатковим аргументом на користь приватних позивачів.

Ну і вишенькою на торті стало рішення Печерського районного суду про визнання недійсним договору поруки Коломойського за кредитами рефінансування, які Приватбанк отримав в НБУ. І тут руку допомоги колишньому акціонеру банку протягнула та, хто йому найбільше заважав. У травні 2017-го Валерія Гонтарєва заявила "Інтерфаксу-Україна" про Приватбанку буквально наступне: "Банк нам (НБУ. - "ДС") хоче погасити цей рефінансування, але тоді вони позбавлять Коломойського від всіх гарантій, і ми втратимо ці застави. Тому ми не хочемо, щоб Приватбанк нам погашав". Більш того, в цій же статті прозвучала інформація й про те, що дане зобов'язання (відмова від погашення рефінансування, отриманого Приватбанком до моменту націоналізації) Україна нібито прописала у меморандумі з МВФ. Таким чином, Коломойський міг абсолютно чітко довести в будь-якому суді, що заборгованість Приватбанку перед НБУ не була погашена в силу суб'єктивних обставин з ознаками фіктивності, коли керівники НБУ, користуючись державною приналежністю банку, фактично змусили його не погашати отриманий кредит, хоча ліквідність банку цілком дозволяла це зробити.

Що потрібно Коломойському

У всій цій історії, природно, виникає питання про справжні причини судової метушні навколо банку. Позови - це юридичний камуфляж, димова завіса, відволікаюча увагу і дозволяє досягти реальних цілей. Фінансова стабільність Приватбанку спирається зараз на портфель ОВДП з неринковими умовами випуску, тобто їх навіть на вторинному ринку продати не можна (або можна, але з істотним дисконтом). Тобто лише НБУ та інші держбанки могли б монетизувати облігації, внесені в статутний капітал Приватбанку у процесі націоналізації. Без підтримки держави - він банкрут із зобов'язаннями перед клієнтами у розмірі 220 млрд грн.

Враховуючи особисту відповідальність власників за платоспроможність фінансової установи, Коломойському навряд чи потрібні нові непрямі зобов'язання в еквіваленті $8 млрд. Так і отримати $2 млрд компенсації теж, швидше за все, не вдасться, навіть якщо суд винесе таке рішення, адже тоді Україні доведеться повністю припинити будь-які форми співробітництва з міжнародними фінансовими організаціями та країнами-донорами. Країна перетвориться у фінансового ізгоя, а її "еліти" стануть нерукоподаваемыми.

Швидше за все, справжні цілі - це припинення всіх судових справ, списання заборгованості за кредитами пов'язаних компаній, преференції для бізнесу (можливо, що головне завдання Коломойського - відновлення повного контролю над "Укрнафтою") і зміна моделі ринку електроенергії в інтересах феросплавного бізнесу.

А для цього потрібно зібрати якомога більшу кількість тузів у рукаві. І обміняти мирову угоду по банку на задоволення корпоративних інтересів і гарантії недоторканності на найближчі роки. Враховуючи формат відносин Зеленського з Коломойським, це завдання не виглядає складною.

Але навіть у такій реалістичною програмою реакція МВФ і тих же США може бути абсолютно несподіваною. Західні партнери чекають компенсації коштів, виведених з банку, адже поки вони кредитували країну в найважчий період 2014-2016 рр.., "хтось", можливо, виводив. Чому можливо? Тому що незалежне слідство так і не встановило ні сам факт виведення, ні суму, ні винних. У такому разі, на що розраховують ініціатори позовів щодо повернення банку? Швидше за все, на дуже короткий вікно можливостей. У перші місяці президентства Зеленського західні партнери навряд чи захочуть псувати з ним стосунки, включати менторський тон і блокувати співпрацю. І вже восени новий президент зможе заявити того ж МВФ, що суди "порішали" всі в період міжвладдя.

На закінчення відзначимо, що суди - лише реєстратори того, що відбувається в стінах НБУ і Мінфіну, включаючи і багатошарову павутину афілійованих зв'язків і використання інсайдерської інформації, отриманої в службових кабінетах, але в особистих цілях. І єдиний гріх судів, що формальна фіксація існуючого положення речей сталася не в 2017-му, а в 2019-му, коли держава вже витратила на націоналізацію банку понад 140 млрд грн. Хоча, може, це так і планувалося...