У світі про економіку. Глобальний рейтинг продуктивності, електротех та "кавова війна" у Європі

У кожній країні своя інформаційна атмосфера. І в місцевих стрічках новин неминуче губляться події, ідеї, лайфхаки з усього світу, які могли б зацікавити читачів ділового ЗМІ. Ми знову вибрали кілька закордонних публікацій останніх днів та подаємо їх у переказах на одній сторінці — саму суть.

Світовий рейтинг продуктивності праці: Захід домінує, Схід динамічно зростає

В Україні вибухнула дискусія щодо продуктивності праці, запалена головою Комітету ВРУ з питань фінансів, податкової та митної політики Данилом Гетманцевим. У пості від 2 грудня він наголосив, що цей показнику у нас в середньому у 3–5 разів нижчий, ніж у країнах Євросоюзу та назвав причину: не лінощі працівників, а технологічна відсталість. Утім, в численних пабліках і навіть ЗМІ сам акцент на "продуктивності праці" спонукав багатьох читачів некоректно витлумачити меседж Гетманцева як докір українцям за несумлінну роботу. Тож сьогодні, як ніколи, актуально звернутися до міжнародних джерел і пояснити цей термін, а також перевірити стан справ у світі. Відповідну інфографіку, засновану на даних Міжнародної організації праці, опублікувала платформа Voronoi.

Продуктивність праці у топ-30 країнах, $ на годину за ПКС

Отже, продуктивність праці, що на рівні країн вимірюється як відношення ВВП до кількості відпрацьованих годин, за останні 20 років найбільше зросла в Китаї — на 340%, або з $4,5 до $19,8 на годину за паритетом купівельної спроможності (ПКС). Такий стрибок пояснюється швидкою модернізацією промисловості та інвестиціям у технології.

А в абсолютному вимірі на перше місце виривається Ірландія — із запаморочливими $123,6 на годину. Але продуктивність праці тут пояснюється більше особливостями податкової системи, яка дозволяє глобальним технологічним і фармацевтичним компаніям обліковувати прибутки та доходи від інтелектуальної власності в цій країні, навіть якщо більша частина грошей повертається до їхніх материнських компаній.

Загалом верхню частину списку очікувано заполонили розвинуті економіки (європейські країни і США), а от стрибкоподібний сплеск продуктивності відбувається на динамічно зростаючих ринках. Крім Китаю, відзначимо Індія (з понад двократним зростанням), Індонезію і Туреччину. А от Саудівська Аравія різко впала з другого місця здебільшого через зниження цін на нафту в середині 2010-х та скорочення видобутку ОПЕК+, що обмежило обсяги виробництва.

Революція електротеху

У минулому випуску рубрики "У світі про економіку" ми розповідали про стрибкоподібну електрифікацію незаможних районів Субсахарної Африки, де за відсутності традиційної генерації і відповідної інфраструктури одразу розбудовують розгалужену мережу СЕС на фермерських господарствах. Такий перехід став можливим завдяки покращенню і здешевленню технологій відновлювальної енергетики, а також фінансовим стимулам (компенсаціям за уникнення викидів вуглецю).

Утім, поширення відповідних проєктів і загалом сонячної та вітрової енергетики дозволяє говорити про тенденцію глобального масштабу. У першому аналітичному огляді від дослідницької ініціативи Ember Future йдеться про "революцією електротеху". Автори доводять, що в центрі цієї революції — електрон. А електротехнології (електротех), що експоненційно зростають, є рушієм глобального енергетичного переходу, в якому людство розвертається від спалювання викопного палива до використання "вироблених технологій", наприклад сонячної та вітрової енергетики, батарей та цифрових рішень, які докорінно трансформують процеси генерації, споживання та системної інтеграції енергії.

"Ми припиняємо "полювати" на вугілля та газ, щоб почати "фермерство" невичерпних потоків сонця та вітру", — заявляють автори.

Ключовий аргумент аналітиків на користь електротеху — закони фізики. Традиційна енергетика є вкрай неефективною: коли ви спалюєте вугілля чи газ, щоб отримати електрику, дві третини цієї енергії зникають у вигляді відпрацьованого тепла. Електрика по суті є лише дорогим побічним продуктом теплового процесу. Натомість, системи електротеху — сонячні панелі, електромобілі, теплові насоси — працюють майже без втрат.

Не менш переконливий економічний аспект. Енергетика викопного палива завжди була інфляційною. Що більше ми видобуваємо, то глибше треба копати і то дорожчає ресурс. Натомість, електротех керується "кривою навчання" (learning curve). Це економіка виробництва: що більше ми виробляємо сонячних панелей чи батарей, то нижчою стає їхня вартість. І ця дефляційна спіраль незворотна: технологія перемагає товар.

Аналітики стверджують, що електротех — це не просто процес електрифікації (заміна бензинового авто на електромобіль), а комплексна зміна парадигми, яка охоплює три взаємопов'язані сфери:

Генерацію: сонце та вітер забезпечують найдешевшу енергію.
Використання: електрифікація транспорту та опалення.
З'єднання: батареї та цифрові системи (ШІ-керування), які забезпечують гнучкість мережі та вирішують проблему переривчастості ВДЕ.

І у цій системі кожен елемент посилює інші.

Одна з найбільших геополітичних переваг електротеху — його внесок в енергетичну незалежність. Сьогодні три чверті світу покладається на імпорт викопного палива. Натомість, 92% країн, згідно зі звітом, мають значний потенціал ВДЕ.

Для регіонів, що розвиваються, таких як Субсахарна Африка, Індія чи Індонезія, електротех пропонує унікальний шанс — "перескок" (leapfrogging). Вони можуть оминути етап будівництва дорогих, брудних та централізованих вугільних електростанцій та мереж, з чого ми і починали цю тему. Як свого часу такі регіони, минаючи етап стаціонарних телефонів, перейшли до мобільного зв’язку, так і тепер вони можуть будувати енергетику одразу на основі локальних сонячних міні-мереж та акумуляторів. Це дозволяє забезпечити енергією віддалені громади швидко, дешево та без фінансового тягаря застарілих активів.

Фінансова асиметрія: наскільки США випереджають Китай

У міжнародних медіа дедалі більше аналітики про кредитну експансію Китаю та намагання країн Глобального Півдня послабити роль долара. Відповідні наміри і тенденції, без сумніву, правдиві (ми також про них пишемо), однак наскільки масштабною є роль основного геополітичного противника США на цьому полі? Суттєві штрихи до світового фінансового ландшафту зробили аналітики CEPR у нещодавньому звіті "Геополітична напруженість і міжнародна фінансова фрагментація: докази та наслідки".

Вони описують такий параметр, як міжнародна фінансова інтеграція — це сума зовнішніх активів та зобов'язань, виміряну відповідно до світового ВВП.

Міжнародна фінансова інтеграція США, Китаю та груп країн, % світового ВВП

*RoW означає "решта світу"

Посилаючись на дані ЄЦБ автори звіту стверджують, що Сполучені Штати та геополітично близькі до них країни (переважно єврозона і Велика Британія) все ще домінують у світовій фінансовій сфері, адже на них припадає приблизно 65% світових зовнішніх активів та зобов'язань. Водночас частка Китаю та наближених до нього країн у загальних валових активах та зобов'язаннях за останні роки зросла приблизно з 2% до 3 %. "Це контрастує з набагато більшою часткою Китаю у світовому ВВП (15 %) та світовій торгівлі (13 %)", — відзначають у CEPR.

Водночас роль американської валюти, хоча і дещо зменшується, але залишається панівною за всіма основними сегментами глобального фінансового ринку.

Не просто колір року. Як працює бізнес-імперія Pantone

На початку грудня світові та українські ЗМІ традиційного поширюють новину про "колір року". Визначає його Інститут кольору Pantone, який на цей раз визначив відтінок Cloud Dancer ("Хмарний танцюрист").

За офіційним описом, це "пухкий і збалансований білий, сповнений відчуттям спокою", що відображає потребу суспільства у сповільненні та тихій рефлексії на фоні посилення впливу технологій. Такі новини переважно потрапляють у рубрики "Мода" та "Культура", однак не менш важливий економічний бік цієї акції. Розповімо про нього в контексті унікальної бізнес-моделі Pantone, яку днями в подробицях описало видання Finshots.

Компанія Pantone давно стала таким собі глобальним стандартизатором кольору. По суті це потужна бізнес-імперія, що використовує "м'яку силу" для керування світовими трендами та фінансовими потоками. На перший погляд, її бізнес-модель може здатися простою — продаж довідників. Однак, за цим стоїть хитра стратегія, що забезпечує знайчний та стабільний дохід, інтегруючи компанію в глобальний ланцюжок створення продуктів.

Отже, основа бізнесу Pantone — її фізичні довідники кольорів, тобто посібники та каталоги з точними зразками відтінків для креативних агенцій, друкарень, виробників текстилю та брендів. Уже самі ці посібники, що можуть коштувати від $300 до $2000 за екземпляр (і понад $9000 за повні професійні набори) вважаються запорукою точності кольору в будь-якій точці світу. Найважливіший аспект моделі полягає у потребі періодичної заміни цих довідників — кожні 12–18 місяців (щоб не втрачати точність відтінків). Словом, те, що виглядає як одноразова покупка, насправді перетворюється на підписку. За оцінками, ця категорія продукції становить приблизно половину всього бізнесу Pantone.

Решта доходів генерується за рахунок консалтингу, цифрових інструментів та, найважливіше, ліцензування. Виробники різних видів продукції — від фарб та пластмас до одягу, платять за право використовувати кольори Pantone. Яскравим прикладом такої інтеграції є розробка Minion Yellow — відтінку жовтого кольору, використаного для персонажів анімаційної франшизи "Нікчемний Я". Так Pantone виходить за рамки стандартної палітри, створюючи унікальні та захищені кольорові ідентичності для світових брендів.

А найбільш витонченою стратегічною активністю компанії залишається щорічна ініціатива "Колір року Pantone". Кожного грудня, починаючи з 2000-го, Інститут кольору Pantone оголошує відтінок, що прогнозовано буде домінувати у наступному році. Цей анонс миттєво викликаэ ажіотаж у медіа, підтверджуючи статус Pantone як світового авторитета у сфері кольору. Відтінки, які вже стали історією — такі як Very Peri (2022), Viva Magenta (2023), Peach Fuzz (2024) — непомітно, але рішуче впливають на споживчу поведінку та розробку нових продуктів у всіх галузях. Таким чином прогноз кольору стає самовтілюваним.

Цей річний анонс також генерує потік ліцензійних угод. Бренди поспішають випустити лімітовані серії товарів в обраному відтінку, часто у партнерстві з Pantone. Класичним прикладом є компанія Moto Razr, яка щорічно презентує телефони у новому анонсованому кольорі.

Отже, "Колір року" стає своєрідним маркетинговим каталізатором. Якщо ви раптом помітите, що конкретний пастельний відтінок білого — Cloud Dancer — починає з'являтися скрізь, від косметики та одягу до рекламних кампаній, знайте — це не збіг. Це працює маркетингова машина Pantone.

"Кавова війна": корпоративна модель проти малих кав'ярень

Остання тема — для власників кав´ярень і всіх хто любить цей кофеїновий напій. Європою шириться нове бізнес-явище, що зародилося в Берліні. Так звана "кавова війна за півтора євро" стрімко перетворює звичний ландшафт міських кав'ярень, розповідає The European Correspondent. Саме на цьому ринку у столиці Німеччини зійшлися у двобої дві філософії: ефективної корпоративної моделі та традиційного малого бізнесу.

У центрі уваги опинилася мережа LAP Coffee (скорочено від Life Among People), яка лише за два роки заполонила Берлін шістнадцятьма локаціями, а також активно відкриває філії в Мюнхені та Гамбурзі. Ігнорувати ці точки просто неможливо: електрично-сині фасади та хромовані стійки стали новим символом міського пейзажу. І черги в час пік на тротуарі. Секрет шаленої популярності LAP Coffee простий — ціна: еспресо за 1,50 євро, капучино за 2,50, флет-вайт за 3 євро — це удвічі дешевше, ніж пропонують більшість немережевих закладів у тих самих районах.

"У чому секрет?… В ефективності. Самі кав'ярні дуже маленькі, в них майже немає місць для сидіння. Більшість завдань автоматизовано, їх виконує один або два співробітники. Замовлення приймаються через додаток або QR-код, з урахуванням бонусних балів. Додайте до цього агресивний маркетинг у соціальних мережах, і ви отримаєте спрощену, високооптимізовану машину для заробляння грошей", — пише видання.

Мережа LAP Coffee на тепловій мапі кав'ярень Берліна

Додамо від себе, що в українських містах також популярні кав´ярні з одним-двома співробітниками та майже і зовсім без місць. Однак вони так агресивно не конкурують ціною (та й загалом прайси у нас явно вищі, ніж навіть у берлінській LAP Coffee, якщо співвіднести їх із середнім рівнем доходу споживачів). Утім, The European Correspondent називає ще один секрет успіху згаданої мережі: власники LAP Coffee настільки вклалися у розвиток і масштаб, що вже можуть заробляти на мізерній маржі — 0,25 євро на чашці.

Саме тому незалежні підприємці не можуть конкурувати з такою відверто агресивною і технологічною машиною. Ба більше, вони бояться, що мережа заякорить клієнтів на удвічі нижчій ціні капучино, ніж потрібно невеликим кав'ярням для виживання. Висновок: "Це не конкуренція, а гонка до дна, яку можуть собі дозволити лише такі мережі, як LAP".

І хоча LAP Coffee позиціонує себе як конкурент гігантам на кшталт McCafé чи Starbucks, вона фактично найбільше шкодить саме локальним гравцям.

Конфлікт швидко перейшов із економічної площини в соціальну. Активісти в Берліні розгорнули кампанію "Lap Coffee ist Scheiße" ("LAP Coffee — лайно"). Це незадоволення вилилося і в прямі дії: у жовтні всі берлінські філії мережі облили червоною фарбою. (У відповідь материнська компанія LAP Coffee погрожує позовами проти незалежних книгарень і громадських центрів, де були знайдені анти-LAP листівки, вимагаючи тисячі євро відшкодування).

І Берлін не єдиний у цій тенденції. Схожі моделі швидко поширюються і в інших європейських містах. У Нідерландах зростає мережа Wakuli зі своїми крихітними та ефективними кавовими барами, а в Лондоні важко не помітити яскраво-зелені фасади американської мережі Blank Street Coffee.

Це нове явище європейського бізнесу має очевидні плюси та мінуси. Для споживачів швидка перевага беззаперечна: вони отримують швидку та доступну каву високої якості. Однак для бізнес-середовища та міської культури наслідки можуть бути руйнівними. Видання робить висновок, що в короткостроковій перспективі це посилює конкуренцію, але в довгостроковій — призводить до монополізації та знищення унікального, незалежного духу міських кав'ярень, замінюючи його уніфікованим, корпоративним стандартом, що є справжньою ціною "кави за півтора євро".

Додамо, що потужні тренди мають властивість швидко "перекидатися" з міста на місто і з країни на країну. Отже, цей кейс варто мати на увазі гравцям українського висококонкурентного ринку вуличної кави, де жодна мережа кав´ярень ще не вдалася до демпінгу в "півціни"…