У світі про економіку. Промислове "зважування" США і Китаю, діамантове прокляття та обриси найбільшого азійського тигра

У кожній країні своя інформаційна атмосфера. І в місцевих стрічках новин неминуче губляться події, ідеї, лайфхаки з усього світу, які могли б зацікавити читачів ділового ЗМІ. Ми знову вибрали кілька закордонних публікацій та подаємо їх у переказах на одній сторінці — саму суть.

Промисловість як поле бою між США і Китаєм

Попри популярні наративи про поширення економіки послуг і ролі торгівлі в сучасному світі у центрі геополітичного протистояння між США та Китаєм постала промисловість.

"Країна, яка може виробляти найбільше — сталь, літаки, ракети, комп'ютерні чипи — виграє довгу війну", — таким твердженням починається редакційна колонка на The New Your Times. Журналісти одразу ж розставляють всі крапки над і: сьогодні самі лише США не встигають за стрімким зростанням промислового потенціалу Китаю, що перетворюється на військову міць. Його частка у світовому виробництві становить майже 28%, тоді як частка США — близько 17%. До того ж основний геополітичний суперник Америки придбаває сучасні системи озброєння та обладнання в п'ять-шість разів швидше. Наприклад, одна китайська верф може побудувати більше, ніж усі американські суднобудівники разом узяті.

Тому редакція американського видання порівняла потугу двох наддержав за показниками ключових видобувних і виробничих галузей з важливим висновком: США реально можуть конкурувати з Китаєм лише за умови об´єднання з союзниками і партнерами – Європейським Союзом, Великою Британією, Японією, Південною Кореєю, Австралією, Філіппінами та Індією.

Як показано на діаграмах нижче, Китай (червоні сектори) багатократно переважає США (чорні) і їхніх союзників (сірі сектори) у таких критично важливих галузях, як видобуток рідкісноземельних елементів та виробництво сталі. Тоді як у генерації електроенергії та в суднобудуванні потужності порівняні за умови об´єднання західного світу.

США і союзники vs Китай у ключових галузях промисловості

У контексті окремих стратегічно важливих галузей домінування Китаю особливо помітне, зокрема і з огляду на військовий потенціал. Наприклад, у 2024 р. Пекін виробив у 12 разів більше сталі, ніж США, і контролює більшу частину переробки критичних мінералів, необхідних для виробництва таких високотехнологічних озброєнь, як винищувач F-35 та ракета Tomahawk.

Однак для успішної довгострокової конкуренції геополітичні партнерства XXI ст. мають виходити за межі простої військової сфери. "Ми повинні будувати альянси, які будуть спрямовані не тільки на військову співпрацю, але й на економічну та технологічну конкуренцію, щоб відповідати промисловому потенціалу Китаю", — наголошує видання.

Додамо, від себе, що навіть ці підрахунки, ймовірно, применшують реальну виробничу перевагу Китаю, адже, по-перше, його журналісти NYT чомусь взяли для порівняння без союзників. І по-друге, вимірювання виробничої потуги, представлене на діаграмах, методологічно не враховує різницю в закупівельних цінах між країнами: в Китаї просто дешевше виробити майже все — від сталі до електрики, а нас цікавлять передусім реальні (а не вартісні) обсяги випуску, коли йдеться по військовий потенціал. 

Прокляття діамантами: чому тьмяніє економічний феномен Ботсвани

Південноафриканська Ботсвана тривалий час лишалася улюбленим прикладом економістів і політиків, як можна дати раду з "ресурсним прокляттям" — ситуацією, коли країни з великими природніми ресурсами потрапляють від них у залежність, втрачають стимули до розвитку і занепадає, скочуючись у корупцію. І справді, після здобуття незалежності і швидкого відкриття покладів діамантів у 1967 р., Ботсвана змогла перетворитися з однієї з найбідніших країн світу на стабільну економіку із середнім рівнем доходів. Однак чи справді "прокляття" не збудеться? Видання Fortune змальовує похмурішу картину, засновану на реальних подіях.

Так, усе починалося добре. Ботсвана стала найбільшим у світі виробником діамантів за вартістю видобутку і другим за обсягами (після Росії). Ця продукція давала близько 80% валютних надходжень і приблизно третину доходів бюджету. Спільна компанія уряду та глобального гіганта галузі De Beers — Debswana — на десятиліття стала фінансовим хребтом країни. Для пересічних громадян це означало, зокрема, стабільну роботу: наприклад, огранувальники й полірувальники каміння отримували близько $300 на місяць у країні, де середня зарплата становить близько $500.

За рахунок видобутку й експорту природних алмазів вдалося профінансувати систему охорони здоров’я, освіту, дороги та інфраструктуру, а держава зажила репутації некорумпованого та відповідального управителя надрами.

Та за останні кілька років ця, здавалося б, успішна модель дала тріщини. І все – через "підробки". Точніше синтетично створені діаманти. Такі дорогоцінні камені з'явилися ще в 1950-х для промислового використання. До 1970-х років вони досягли ювелірної якості. А зараз камені, вирощені в лабораторії, продаються на 70–80% дешевше за натуральні діаманти. І саме в наш час відбувається справжній переворот на ринку: у 2015 р. лабораторні діаманти становили лише 1% світового обсягу продажів, а вже сьогодні їх частка зросла майже до 20%!

І, схоже, що це лише початок, адже масове виробництво лабораторно вирощених діамантів припадає переважно на Китай та Індію.

 "Ефектні відео в соціальних мережах підсилили привабливість синтетичних каменів, які виготовляються за кілька тижнів під впливом високої температури та тиску і продаються як дешевша, екологічна альтернатива каменям, що утворилися протягом мільярдів років", – пояснює видання і додає, що в США, за оцінками галузевих асоціацій, більшість нових обручок уже прикрашають саме штучні діаманти.

У вересні національне статистичне агентство Ботсвани повідомило про 43% падіння видобутку алмазів у другому кварталі, а Світовий банк прогнозує, що цього року економіка країни скоротиться на 3%.

Утім, революція на ринку діамантів сколихнула й інші країни південної Африки, що на ньому заробляють. Тож Ботсвана, Ангола, Намібія, Південна Африка та Конго в червні домовилися спрямувати 1% річних доходів від продажу діамантів (а це мільйони доларів) на глобальну маркетингову кампанію для просування природних каменів. Уряд Ботсвани нарешті навіть створив суверенний фонд, орієнтований на інвестиції та диверсифікацію (це може бути туризм та інші гірничодобувні галузі). Однак чи не занадто пізно країна вирішила підстрахуватися на випадок утілення "ресурсного прокляття"?…

Народження найбільшого азійського тигра?

Яка з великих країн наступною продемонструє економічне диво? Можливо, та, що вже зростає високим темпом. Так, поточні результати ще не означають великого успіху в довгостроковій перспективі, бо на вищій базі темпи приросту зазвичай уповільнюються. Але рекордне економічне зростання у тривалому періоді справді робить дива, і це підтверджується історичними даними.

Великі економіки з найшвидшим рівнем зростання у 1945–2025 рр.

Щонайменше можна стверджувати, що країни, які після Другої світової війни демонстрували найбільше довготривале зростання серед великих економік, або забезпечили собі місце у клубі найбагатших (США та "азійські тигри" — Японія і Південна Корея), або… є Китаєм, тобто стали новим економічним полюсом світу, паралельно виводячи з бідності сотні мільйонів своїх громадян. Під питанням залишається лише Індія, яка останньою перехопила лідерство в економічному зростанні у 2015 р. і утримує його до сьогодні (за виключенням 2020 р.).

Сьогодні ж представимо думку економіста і популярного блогера Ноа Сміта, який стверджує, що Індія справді вже на порозі великого економічного стрибка, який може змінити не лише регіон, а й увесь світ.

Автор вдається до трохи спрощеного, але все ж показового розрахунку. Якщо відштовхуватися від зростання індійського ВВП у третьому кварталі 2024 р. на рівні 8,2%, то, за умови річного збільшення населення до 1%, це результує у щорічний плюс 7,2—7,3% ВВП на людину. Цьогоріч ВВП на душу населення в Індії буде $12 101 за паритетом купівельної спроможності (ПКС), отже, можна передбачати, що на поточних темпах зростання країна вже за 13 років наздожене сьогоднішній Китай, а за два десятиліття — досягне рівня заможності Угорщини чи Португалії.

Звісно, тут питання не в математиці, а у спроможності країни так довго тримати високий темп зростання. Але у Сміта є ґрунтовні підстави для оптимізму. Він каже, що індійський уряд сьогодні готовий іти на конфронтацію з впливовими групами інтересів заради економічної ефективності.

Автор звертає увагу на фундаментальну реформу трудового законодавства, яка замінила архаїчні норми чотирма новими кодексами, що дають компаніям більше гнучкості у найманні та звільненні працівників, уніфікують правила гри по всій країні та дозволяють жінкам працювати у нічні зміни. Останній фактор є критичним для залучення жіночої робочої сили в легку промисловість, що, за спостереженнями Ноа Сміта, "завжди було першим кроком будь-якого "економічного дива" в Азії". Крім того, це стимулюватиме урбанізацію, яка в Індії поки що залишається незвично низькою.

Сміт наголошує на розквіті виробництва в індійській економіці (яка традиційно була орієнтована на послуги). А головне, є величезний простір для його розширення, бо обробна промисловість зараз становить лише 13% ВВП.

Як приклад автор наводить експансію компанії Apple, яка переносить виробництво iPhone до Індії, забезпечуючи їй рекордне зростання експорту електроніки. Країна починає підніматися по "драбині вартості": від простої збірки до тестування та пакування напівпровідників.

"Компоненти — переважно напівпровідники різних типів — становлять основну частину вартості iPhone та інших сучасних електронних пристроїв. Упаковка та тестування мікросхем є набагато більш цінною діяльністю, ніж просто складання компонентів у кінцевий продукт. Фактично Індія останнім часом зосередилася на просуванні галузі упаковки та тестування мікросхем, часто залучаючи прямі іноземні інвестиції в цей сектор. Саме так Малайзія стала потужним виробником електроніки, що допомогло цій країні досягти ВВП (ППС) майже $44 тис. Це дуже хороша стратегія для Індії", — поснює Сміт.

До речі, в одному з минулих випусків рубрики "У світі про економіку" ми докладно описували як виробничий бум Індії, так і глобальну сегментацію в напівпровідниковій галузі:

Звісно, існують скептичні погляди, засновані на ідеї внутрішньої фрагментації країни та мовної розрізненості. Однак Ноа Сміт вважає індійський федералізм не слабкістю, а перевагою. Штати тестують різні моделі розвитку: Гуджарат фокусується на капіталомісткій інфраструктурі та хімічній промисловості, тоді як Тамілнад робить ставку на освіту та трудомістку електроніку. Така диверсифікація дає індійській економіці більшу стійкість та гнучкість, порівняно з централізованою моделлю Китаю. До того ж демократичний устрій та відкритість роблять Індію привабливішою та безпечнішою базою для західних інвестицій.

Зрештою, Сміт посилається на теорію Альберта Гіршмана, за якою економічний розвиток породжує політичну підтримку для подальшого розвитку. Індійське суспільство, від еліт до звичайних громадян, вже відчуло смак зростання і не захоче зупинятися. Тим більше, що країна має доступ до глобальних ресурсів Японії, США та Європи…

Революція ШІ у гемблінгу: чотири шляхи регулювання

З розвитком штучного інтелекту особливо швидко трансформуються сфери, побудовані на цифрових технологіях. Однак з них — гемблінг. Видання Axios навіть пише про потенційну революцію в індустрії азартних ігор, посилаючись на експерта з питань технологічної політики з аналітичного центру American Institute for Boys and Men Девід Сасакі. На його думку, ШІ допоможе букмекерам точно налаштувати коефіцієнти, що зробить їх ще менш схильними до втрат. Новітня технологія також зможе визначити, коли користувачі найімовірніше зроблять більші або ризикованіші ставки, виявити тих, хто схильний робити невдалі ставки — і націлити рекламу саме на них, ще й у найсприятливіші до гри моменти…

Однак Сасакі ліберал і не закликає забороняти усі комерційні азартні ігри. Кілька днів тому він написав розгорнутий блог про те, як правильно регулювати цю сферу, акцентуючи на плюсах і мінусах чотирьох основних підходів до проблеми. Відтак його аналітика може бути корисною і для молодого українського ринку азартних ігор.

1. Імунітет та звільнення від відповідальності. Цей підхід яскраво представлений правовим "наріжним каменем" — Розділом 230 Закону США про етику у сфері комунікацій від 1996 р., що надає технологічним компаніям юридичний імунітет. Стверджується, що певна шкода є прийнятною ціною за інновації та свободу слова. Однак Сасакі зауважує, в такому випадку у найвпливовіших глобальних компаній мало стимулів створювати продукти, орієнтовані на добробут користувачів. Він вважає, що за останні 30 років "ми нормалізували розробку продуктів, свідо/мо оптимізованих для примусу, обурення та емоційної залежності". І ШІ, на думку автора, тепер ще й надмірно посилить цю тенденцію.
2. Заборона та прогібіціонізм. На протилежному кінці спектру — виведення певних азартних практик поза закон. Деякі країни (Камбоджа, Албанія та Індія) вже заборонили онлайн-гемблінг. Такі радикальні заходи, безумовно, демонструють "моральну серйозність" у періоди соціальної нестабільності, особливо коли очікувана шкода є високою, а користувачі вразливими. Проте, експерт попереджає, що "заборони також мають довгу історію, що призводить до ухилення, нерівномірного застосування, заміщення чорним ринком і зростання організованої злочинності". Часто це просто "тупий інструмент", схоплений похапцем у нестабільній ситуації.
3. Відповідальність та судові позови. Перший з двох "середніх шляхів" — юридичний, що дозволяє подавати позови про відшкодування збитків, коли продукти завдають шкоди. Однак це реактивний підхід: правники втручаються тоді, коли порушення вже сталося. До того ж, як зазначає Сасакі, судові процеси "дорогі, повільні та надзвичайно неефективні для генерування доказів". І все одно не зрозуміло, як систематично запобігти потенційній шкоді від азартних ігор, навіть якщо деякі позивачі виграють суди.
4. Науковий шлях: спершу докази — потім дозволи. Другий і, за словами автора, найбільш сприятливий "середній шлях" — науковий, що вимагає "ретельних доказів безпеки та користі перед масовим впровадженням". Експерт пропонує запозичити логіку моделі Управління з продовольства і медикаментів (FDA) у США, застосовуючи її до "високоризикових онлайн-продуктів, таких як гемблінг, ШІ-компаньйони, соціальні мережі та порнографія". На його думку, це створить "стимул для компаній доводити, що вони покращують добробут користувачів, а не сприяють формуванню нав´язливої залежності. Сасакі наводить аналогію авторства керуючого директора Інституту психології технологій Раві Ієра: "Ми не робимо будівельників відповідальними за кожну пожежу, але ми очікуємо, що вони дотримуватимуться будівельних норм".

Чотири підходи до регулювання технологій

Зрозуміло, що тут не йдеться про бінарний вибір між "серединними підходами". У користувачів має бути мати можливість подавати позови про відшкодування шкоди постфактум, однак платформи з високим рівнем ризику мають заздалегідь продемонструвати свою безпеку та переваги за допомогою надійних доказів.

На завершення Девід Сасакі закликає до балансу: "Ми не хочемо стерилізувати, моралізувати чи очищати наші цифрові враження. У ліберальному суспільстві в нас має бути можливість ризикувати, шукати стимулів і вчитися на своїх помилках. Але ми занадто довго помилялися, надаючи перевагу імунітету, що призвело до моральної паніки та закликів до повної заборони. Завдяки зваженому підходу та доказам онлайн-платформи можуть посилювати, а не пригнічувати наше прагнення до розваг, сенсу, спілкування та почуття причетності".

Простір для людини: як "пляшкові горлечка" ШІ рятують наші робочі місця

Сакраментальне питання: чи перевершить штучний інтелект людей як працівників? Залежить, з якого ракурсу подивитися.

Професор Вортонської школи Пенсильванського університету, експерт з інновацій Ітан Моллік розглядає розвиток цієї технології через метафору "зубчастого фронтіру". Це означає, що ШІ-моделі можуть видавати надлюдські результати у диференціальній медичній діагностиці чи складній математиці і водночас не давати собі ради перед простими візуальними пазлами.

Тут-таки проявляється й парадокс для економіки: у нас з´являються неймовірно потужні інструменти, пороте "надрозумний ШІ [можливо] ніколи повністю не перекриє людські завдання".

Для кращого розуміння майбутнього ринку праці Моллік радить стежити "за пляшковими горлечками" (bottlenecks) — вузькими місцями у технології ШІ, а вони бувають:

• Технічні. Наприклад, галюцинації заважають там, де потрібна 100% точність; системи LLM vision недостатньо добре розпізнають медичні зображення, тому ще не можуть замінити лікарів.
• Інституційні. Наприклад, ШІ може визначати нові препарати швидше, але клінічні випробування та бюрократія (FDA) рухаються з людською швидкістю.

"Це закономірність: нерівномірність створює вузькі місця, а вузькі місця означають, що навіть дуже розумний ШІ не може легко замінити людей. Принаймні, поки що. Це, ймовірно, добре в деяких аспектах (запобігає швидкій втраті робочих місць), але розчаровує в інших (ускладнює прискорення наукових досліджень", — висновує Моллік.

Однак коли черговий бар’єр — як-от обмеження в пам’яті чи здатність діяти у фізичному світі — буде подолано, зміни в індустріях відбудуться миттєво і лавиноподібно. Ось на що автор радить звернути увагу: "Якщо ви хочете зрозуміти, куди рухається ШІ, не дивіться на бенчмарки. Слідкуйте за вузькими місцями. Коли одне з них зникає, все, що за ним, проривається назовні. Генерація зображень стримувала презентації, документи, візуальну комунікацію всіх видів. Тепер це не так. Яке наступне вузьке місце? Пам'ять? Навчання в режимі реального часу? Здатність діяти у фізичному світі?".

Утім навіть якщо ШІ стане "надлюдиною" в аналізі і PowerPoint, на думку Молліка, це не означатиме, що він замінить консультантів і дизайнерів. Адже робота складається з багатьох різних завдань на "нерівній межі", в яких люди перевершують ШІ. "Ви ж можете зібрати інформацію та отримати підтримку від багатьох залучених сторін? Ви ж можете зрозуміти неписані правила, які визначають, що насправді потрібно людям? Ви ж можете придумати щось унікальне для вирішення глибокої проблеми, що виділяється фоні матеріалів ШІ? "Нерівна межа" пропонує багато можливостей для людської праці", — підсумовує експерт.

Автор сповнений стратегічного оптимізму: кожен ривок вперед залишає ще більше "нерівних меж", де потрібні люди". А відтак створюються нові можливості для взаємодоповнюваної роботи людини і машини.